КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
8 липня 1999 року N 34-у/99
м. Київ
Справа N 2-29/99
Ухвала
Конституційного Суду України
про відмову у відкритті конституційного
провадження у справі за конституційним поданням
народних депутатів України щодо офіційного тлумачення
положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81
Кримінально-процесуального кодексу України
та статті 70 Кримінального кодексу України
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Розенка Віталія Івановича - головуючий,
Вознюка Володимира Денисовича,
Євграфова Павла Борисовича,
Костицького Михайла Васильовича,
Мартиненка Петра Федоровича,
Мироненка Олександра Миколайовича,
Німченка Василя Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Селівона Миколи Федосовича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Тихого Володимира Павловича - суддя-доповідач,
Чубар Людмили Пантеліївни,
розглянув питання щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України стосовно офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) та статті 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ).
Заслухавши суддю-доповідача Тихого В.П. та вивчивши матеріали конституційного подання, Конституційний Суд України
установив:
1. У конституційному поданні необхідність офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) та статті 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) мотивується тим, що Верховний Суд України неоднаково застосовує ці норми щодо предметів і знарядь контрабанди. При цьому суб'єкт права на конституційне подання посилається на ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 7 березня 1995 року у справі Гірки І.Ф. та на додаткову постанову Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року у справі Рудика І.Л., стверджуючи, що згідно з одним рішенням Верховного Суду України цінності (майно), які незаконно переміщались через митний кордон України, є знаряддям злочину, а згідно з іншим - вони є предметами злочину. Однак в обох випадках за рішеннями Верховного Суду України згадане майно підлягає конфіскації.
2. Ухвалою Колегії суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень від 27 травня 1999 року у відкритті конституційного провадження у цій справі відмовлено на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
3. Із матеріалів справи вбачається, що 2 листопада 1994 року вироком Куп'янського міжрайонного (окружного) суду Харківської області громадянина України Гірку І.Ф. було визнано винним в замаху на контрабанду і засуджено за частиною другою статті 17 та статтею 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) до трьох років позбавлення волі із застосуванням статті 45 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) умовно з іспитовим строком два роки. Речові докази (валюту та колекцію) суд вирішив повернути Гірці І.Ф.
Протест заступника прокурора Харківської області з цього приводу президія Харківського обласного суду залишила без задоволення і вказала, що додаткове покарання до Гірки І.Ф. у вигляді конфіскації майна (речових доказів) не може бути застосовано, оскільки це не передбачено статтею 45 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ).
За протестом заступника Генерального прокурора України судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України ухвалою від 7 березня 1995 року вирок міжрайонного суду і постанову президії обласного суду у справі Гірки І.Ф. в частині вирішення питання про речові докази скасувала, а справу направила на новий розгляд у порядку, передбаченому статтями 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ). В ухвалі судова колегія зазначила, що "рішення суду про повернення засудженому речових доказів, які були предметом контрабанди, прийнято всупереч вимогам пункту 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ), а також статті 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), якою передбачено відповідальність за незаконне переміщення через митний кордон України відповідного майна, речей і цінностей. Тобто предмети контрабанди є засобом здійснення злочину і невід'ємним елементом визначення даного складу злочину. Це вимагало від суду застосування спеціальної конфіскації таких предметів і обернення їх в доход держави в порядку, передбаченому статтею 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 )".
Що ж до справи Рудика І.Л., то 4 січня 1995 року Заліщицький районний суд Тернопільської області визнав його винним у скоєнні злочину, передбаченого статтею 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), і призначив йому покарання з застосуванням статті 44 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) - два роки позбавлення волі з відбуванням міри покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму з конфіскацією всього належного йому майна, а речові докази у справі (валюту) повернув власнику - агрофірмі "Проскурів".
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду від 15 березня 1995 року за протестом прокурора області вирок Заліщицького районного суду з цієї справи в частині повернення валюти агрофірмі "Проскурів" скасовано і надано можливість останній вирішити дане питання в порядку цивільного судочинства.
Постановою президії Тернопільського обласного суду від 10 липня 1995 року протест Голови Верховного Суду України залишено без задоволення, а вирок районного суду та ухвалу судової колегії обласного суду - без зміни.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 1995 року ця постанова президії Тернопільського обласного суду за протестом Голови Верховного Суду України скасована, а вирок Заліщицького районного суду і ухвала судової колегії в кримінальних справах Тернопільського обласного суду змінені. На підставі статті 46-1 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) виконання вироку щодо Рудика І.Л. в частині основного покарання відстрочено на два роки.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 26 жовтня 1995 року протест Генерального прокурора України у цій справі залишено без задоволення.
Пленум Верховного Суду України 30 травня 1997 доповнив цю постанову таким положенням: "На підставі статті 393 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ) ухвалу судової колегії Тернопільського обласного суду від 15 березня 1995 року та ухвалу судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 29 серпня 1995 року в частині визначення долі речових доказів - валюти, змінити. Виключити з них вказівку про повернення справи в частині вирішення долі цих речових доказів на судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. Справу в цій частині відповідно до вимог статті 409 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ) направити в районний суд Тернопільської області за визначенням голови Тернопільського обласного суду для розгляду в порядку, передбаченому статтею 411 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 )".
Як видно з ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України у справі Гірки І.Ф., додаткової постанови Пленуму Верховного Суду України у справі Рудика І.Л. та інших матеріалів, товари, валюта, цінності та інші предмети, які незаконно переміщувалися через митний кордон України (стаття 70 Кримінального кодексу України) ( 2001-05 ), визнані судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України та Пленумом Верховного Суду України на підставі пункту 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) знаряддям контрабанди і конфісковані відповідними рішеннями судів. Тому посилання в конституційному поданні на неоднаковість застосування норм статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) та статті 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) щодо предметів і знарядь контрабанди Верховним Судом України у цих справах є безпідставним.
4. У чинному законодавстві немає визначення поняття "об'єкт" і "предмет" злочину, "знаряддя контрабанди". В науковій літературі вони інтерпретуються по-різному.
Верховний Суд України однозначно тлумачить і застосовує щодо контрабанди (стаття 70 Кримінального кодексу України) ( 2001-05 ) термін "знаряддя злочину", що вживається у пункті 1 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ), як такий, що ним охоплюється всі предмети контрабанди, і на підставі статті 78 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) визнає їх речовими доказами.
Таке розуміння і застосування зазначених правових норм відповідає статті 1 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 року. З цього виходить і Пленум Верховного Суду України у своїй постанові N 2 від 26 лютого 1999 року "Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил", в якій роз'яснюється, що предмети контрабанди "можуть бути конфісковані на підставі статті 81 Кримінально-процесуального кодексу ( 1001-05 ) за умови визнання їх речовими доказами".
Цю практику поділяють й інші органи державної влади України, в тому числі і правоохоронні.
5. Згідно зі статтею 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) контрабанда карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з конфіскацією майна.
Відповідно до статті 78 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
За статтею 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:
1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;
2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;
3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;
4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;
5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
Згідно з Митним кодексом України ( 1970-12 ) переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю (стаття 115) ( 1970-12 ) або поза митним контролем (стаття 116) ( 1970-12 ) тягне за собою відповідні адміністративні стягнення, в тому числі і обов'язкову конфіскацію цих предметів.
Таким чином, якщо передбачені статтями 115, 116 Митного кодексу України ( 1970-12 ) порушення митних правил тягнуть за собою конфіскацію предметів цих правопорушень, то тим більше конфіскація предметів злочину повинна застосовуватись в разі контрабанди. Без конфіскації предметів контрабанди боротьба з цими злочинами була б безпредметною, несумісною з цілями і завданнями митного регулювання.
Викладене свідчить, що органи державної влади України положення статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) та статті 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) щодо предметів і знарядь контрабанди застосовують однозначно, і тому практичної необхідності, передбаченої статтею 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації вказаних у конституційному поданні положень зазначених норм немає.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), пунктом 2 статті 45, статтями 50, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України ухвалив:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 78, пунктів 1, 5 статті 81 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05 ) та статті 70 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ) на підставі пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною і не може бути оскарженою.