ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
26.03.2008 N 2/167
Про визнання нечинною постанови
За позовом Закритого акціонерного товариства
"Інтертранс"
До Кабінету Міністрів України
Треті особи без самостійних 1) Державна адміністрація
вимог на стороні відповідача: залізничного транспорту України
"Укрзалізниця";
2) Міністерство транспорту
та зв'язку України
Про визнання нечинною постанови
Головуючий суддя Келеберда В.І.
Судді Винокуров К.С., Кротюк О.В.
Секретар Мельникова Л.В.
Представники:
Від позивача: [...]
Від відповідача: [...]
Від третіх осіб: 1) [...]; 2) [...]
Обставини справи:
Позов заявлено про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2007 р. N 1325 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку". В ході розгляду справи представником позивача було усно заявлено клопотання про уточнення позовних вимог, в якому заявлено про визнання незаконною та нечинною постанову КМУ N 1325 від 14.11.2007 р. в частині підпункту 1 пункту 5 та скасування зазначеного положення.
Відповідно до ст. 51 КАС України ( 2747-15 ) позивач має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, а тому судом прийнято до розгляду зазначені уточнення позивача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ), постанову КМУ від 28.12.92 р. N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Указ Президента України від 10.06.97 р. N 503 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" та зазначає, що оспореною постановою КМУ N 1325 надано право Укрзалізниці формувати та реалізовувати єдину тарифну політику на залізничному транспорту, що порушує право позивача на використання тарифів, затвердженим компетентним державним органом, та перешкоджає здійсненню господарської діяльності з надання експедиторських послуг на залізничному транспорті. Крім того, представником позивача звернено увагу, що тарифна політика є предметом розгляду низки судових спорів, за якими ухвалені відповідні рішення про зобов'язання регулювання тарифної політики Міністерством транспорту та зв'язку.
Одночасно позивач заявив клопотання про забезпечення позову шляхом зупинення дії спірної постанови відповідача та заборони Міністерству транспорту та зв'язку України та Державній адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" керуватися в своїй діяльності постановою КМУ від 14.11.2007 р. N 1325 до вступу в законну силу рішення у даній адміністративній справі. Ухвалами суду від 13.12.2007 р. та від 28.12.2007 р. вирішено про зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2007 р. N 1325 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку" в частині регулювання тарифів, що впливає на правовідносини із здійсненням перевезення залізничним транспортом.
Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що оспорена Постанова прийнята в межах повноважень, відповідає законодавству та не порушує прав та інтересів позивача. В якості правових підстав заперечення представник відповідача посилалась на ст.ст. 113, 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Закони України "Про Кабінет Міністрів України" ( 514-16 ) та "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ).
Представники третіх осіб підтримали позицію, наведену представником Кабінету Міністрів України, та просили суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ:
14 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову N 1325 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку". Спірна постанова, зокрема, вносить зміни щодо формування та регулювання тарифів на послуги перевезення транзитних вантажів залізничним транспортом через територію України. Позивач є підприємством транспорту, яке надає послуги експедирування та перевезення. Зокрема, у тексті підпункту 1 пункту 5 зазначено: "у пункті 4: підпункт 15 виключити; доповнити підпункт 26 пункту 4 абзацом такого змісту: "погоджує тарифи Укрзалізниці на перевезення транзитних вантажів залізничним транспортом через територію України". Зазначені зміни вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2006 р. N 789, якою затверджено Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України.
На час розгляду даної адміністративної справи та на час прийняття спірної постанови в різних судах розглядаються аналогічні спори щодо питання регулювання тарифів на здійснення перевезення залізницею. Деякі судові рішення не набрали законної сили, інші скасовані, а тому не має чіткого визначення, якими саме тарифами повинні користуватися учасники господарських правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
ЗАТ "Інтертранс" при здійсненні своєї господарської діяльності укладає договори з Укрзалізницею та користується тарифами, встановленими відповідно до оспореної постанови тощо, а тому положення підпункту 1 пункту 5 оспорюваної постанови зачіпає охоронювані законом інтереси позивача, як учасника господарських відносин, пов'язаних із наданням послуг перевезення та експедирування.
Підставами для визнання будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів суб'єктів правовідносин, на регулювання яких видано спірний акт.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Конституційним Судом України у Рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23.06.97 р. N 2-зп, справа N 3/35-313), було сформовано правову позицію, відповідно до якої визначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України ( 254к/96-ВР ), відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Відповідно до ст. 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, якій у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України (ст. 117 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Закон України від 21.12.2006 р. N 514-V "Про Кабінет Міністрів України" встановив організацію, повноваження та порядок діяльності Кабінету Міністрів України. Відповідно до положень цього Закону Кабінету Міністрів України надані повноваження розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов'язаних з утриманням апарату управління; утворювати, реорганізовувати та ліквідувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджувати положення про зазначені органи тощо (ст. 21 Закону).
Законом України "Про ціни і ціноутворення" ( 507-12 ) Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики цін.
Конституційні норми за своїм первісним походженням належать до норм першої черги і не можуть застосовуватися опосередковано. У співвідношенні конституційних первісних норм з відтвореними нормами пріоритет у застосуванні належить первісним нормам, що обумовлюється ієрархічним місцем Конституції України ( 254к/96-ВР ) в системі законодавства, а саме її найвищою юридичною силою (ч. 2 ст. 8 Конституції), а також загальновизнаним способом розв'язання суперечностей в законодавстві, який полягає в тому, що у разі суперечливого регулювання різними правовими актами одних і тих самих правовідносин, застосовуються положення того акта, який має вищу юридичну силу.
Згідно частини другої статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Частина друга статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію Кабінету Міністрів України щодо прийняття актів з урахуванням обов'язковості вимог, встановлених рішенням суду (ст. 124 Конституції) ( 254к/96-ВР ).
Згідно постанови від 28.12.92 р. N 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати вимогам законодавства про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами.
З урахуванням принципів здійснення державної влади, виконання основних функцій держави та завдань органів виконавчої влади полягає у відповідності таких дій Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.
Для реалізації завдань, функцій та інтересів держави в процесі державного управління створюються спеціальні органи, які діють в межах своїх повноважень. Саме ця особливість визначає при здійсненні державної тарифної політики право та обов'язок саме урядового органу на встановлення відповідних тарифів, оскільки держава не вправі відмовитися від виконання своїх обов'язків.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України ( 2747-15 ), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що суду не пред'явлено копії документів, що підтверджують проходження встановленої законом процедури прийняття актів Кабінету Міністрів України, а саме: довідка про погодження проекту постанови, пояснювальна записка до проекту постанови та проект постанови "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку", то суд не приймає надані заперечення відповідача як належні докази у справі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання підпункту 1 пункту 5 постанови КМУ N 1325 від 14.11.2007 р. незаконним. Щодо вимог позивача про скасування Постанови КМУ N 1325 від 14.11.2007 р. в частині підпункту 1 пункту 5, суд відмовляє у задоволенні цих вимог з огляду на положення ч. 8 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ), відповідно до якого суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ЗАТ "Інтертранс" частково.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 161-163, 171 КАС України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд міста Києва ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити частково адміністративний позов Закритого акціонерного товариства "Інтертранс".
Визнати незаконним підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України N 1325 від 14 листопада 2007 року "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України з питань Міністерства транспорту та зв'язку".
Відмовити в іншій частині позову.
На постанову може бути подана апеляційна скарга в порядку ст. 186 КАС України ( 2747-15 ) шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови протягом 10 днів з дня її проголошення та наступного подання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження (ст. 254 КАС України) ( 2747-15 ).
Головуючий, суддя В.І.Келеберда
Судді: К.С.Винокуров
О.В.Кротюк