КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
14.02.2008

Про визнання незаконною і нечинною постанови Кабінету Міністрів

Київський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого - Бараненка І.І., суддів: Маслія В.І., Межевича М.В., при секретарі судового засідання - Горобцовій Я.В., за участю: представника прокуратури, представника відповідача та представників позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника Генерального прокурора України та Кабінету Міністрів України на постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в адміністративній справі N 45/60-А за позовом Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" (скорочене найменування - ЗАТ "ПРОСТО-страхування") до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645, встановив:

У грудні 2006 року ЗАТ "ПРОСТО-страхування" пред'явило у господарський суд міста Києва адміністративний позов, у якому, посилаючись на порушення відповідачем положень ст. ст. 5, 7, 41 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ), ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ), просило визнати незаконною і нечинною постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645.

Постановою господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що оскаржувана постанова відповідача прийнята з порушенням ст. ст. 5, 7, 41 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ), ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ) та прийнята всупереч меті, з якою повноваження, передбачені вищевказаними статтями, були йому надані.

В апеляційних скаргах заступник Генерального прокурора України та представник Кабінету Міністрів України, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять, кожен окремо, скасувати постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У запереченнях на апеляційні скарги відповідач, обґрунтовуючи законність судового рішення першої інстанції, просить залишити апеляційні скарги без задоволення, постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, пояснення представника прокуратури і представника відповідача в підтримку вимог своїх апеляційних скарг, заперечення представників позивача та, перевіривши доводи апеляцій наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ЗАТ "ПРОСТО-страхування" здійснює страхову діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають в Україні" від 28.01.97 р. N 79 у двох формах: добровільне страхування та обов'язкове медичне страхування.

23.11.2006 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645, якою внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 28.01.97 р. N 79, 17.09.97 р. N 1021 та 04.12.98 р. N 1926.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Оскільки ЗАТ "ПРОСТО-страхування" здійснює страхову діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.97 р. N 79 "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають в Україні", товариство має право на оскарження постанови Кабінет Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Статтею 7 вказаного вище Закону ( 85/96-ВР ) встановлено, що для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Таким чином, суб'єкт господарювання, який здійснює той чи інший вид господарської діяльності, який потребує ліцензування, має право здійснювати лише той вид господарської діяльності, який зазначений (вказаний) у виданій йому ліцензії, іншими видами господарської діяльності, не вказаними в ліцензії, суб'єкт господарювання не має права займатися.

До внесення відповідачем змін до абзацу 5 п. 7 постанови від 04.12.98 N 1926 постановою від 23.11.2006 р. N 1645, однією із умов надання медичної допомоги іноземним громадянам була наявність у страховика ліцензії з медичного страхування, яке відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) відноситься до обов'язкових видів страхування і на здійснення якого позивач 15.10.2002 р. отримав ліцензію Серії АА N 239922. Із внесенням оскаржуваною постановою змін до абзацу 5 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.98 N 1926 змінилися і умови надання медичної допомоги іноземним громадянам, зокрема, для здійснення такого виду діяльності вже необхідна наявність у страховика ліцензії на здійснення медичного страхування (безперервне медичне страхування), яке згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" є добровільним видом страхування.

В апеляційній скарзі Кабінет Міністрів України зазначає, що всупереч ч. 3 ст. 159 КАС України ( 2747-15 ) в судовому засіданні не були досліджені докази, що обґрунтовують позовні вимоги Позивача.

Однак, всупереч твердженню апеляційної скарги, обставини, на яких ґрунтуються висновки суду першої інстанції, були досліджені та з'ясовані в судовому засіданні повно та всебічно, а тому постанова господарського суду міста Києві відповідає положенням ч. 3 ст. 159 КАС України ( 2747-15 ).

Помилковим є і твердження представника Кабінету Міністрів України про те, що суд першої інстанції, визнаючи факт порушення відповідачем ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), вийшов за межі своєї компетенції, оскільки питання про неконституційність постанови Кабінету Міністрів України позивачем не порушувалося і судом не вирішувалося.

В апеляційній скарзі Генеральна прокуратура України зазначає, що висновок суду про віднесення відповідачем обов'язкового страхування іноземців до добровільного страхування та здійснення централізованого регулювання умов провадження добровільного виду страхування є помилковим, оскільки, на думку скаржника, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства у зв'язку з тим, що Кабінетом Міністрів України змінено лише порядок здійснення медичного страхування іноземців, що не суперечить його повноваженням, визначеним у ст. 7 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ).

Однак, з наведеним твердженням апелянта погодитися не можна, оскільки відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3929-12 ) іноземцям та особам без громадянства (крім тих, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні) медична допомога іноземцям та особам без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, надається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України ( 436-15 ) обов'язковим визнається страхування, яке здійснюється на основі Закону. Перелік видів обов'язкового страхування, що здійснюється на території України, визначається ст. 7 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ), серед яких, зокрема, зазначено медичне страхування. Частиною 2 ст. 5 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення обов'язкових видів страхування, не передбачених Законом України "Про страхування", забороняється. Порядок та правила проведення будь-якого виду обов'язкового страхування, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків, відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування", встановлюються Кабінетом Міністрів України. Частиною 2 ст. 41 Закону України "Про страхування" забороняється будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників.

За наведених обставин, висновок Генеральної прокуратури України про зміну відповідачем порядку здійснення медичного страхування при незміні його виду суперечить зазначеним вище положенням законодавства України, оскільки для добровільного та обов'язкових видів страхування передбачений різний порядок правового регулювання.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 КАС України ( 2747-15 ) адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряють чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, Кабінет Міністрів України встановлює порядок, правила тощо для здійснення обов'язкового страхування, а не добровільного, тобто приймаючи спірну постанову, вийшов за межі наданих законом повноважень.

Крім того, зміни, внесені до п. 5 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, прийняті з порушенням окремих положень наведених вище законів України.

Так, положення стосовно того, що для здійснення медичного страхування іноземців, які тимчасово перебувають на території України, на випадок надання їм екстреної медичної допомоги страховики повинні розробити умови медичного страхування іноземців, які тимчасово перебувають на території України. Умови страхування можуть бути оформлені окремими правилами страхування або доповненням до раніше зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг правил медичного страхування, що вже передбачено у ст. 17 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ).

Положення спірної постанови щодо необхідності страховикам укласти договори із державними та комунальними закладами охорони здоров'я або із закладами з координації надання медичної допомоги застрахованим особам, які мають договори із державними та комунальними закладами охорони здоров'я, суперечить вимогам ст. 6 Цивільного кодексу України, відповідно до якої усі сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням Цивільного кодексу України ( 436-15 ), інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині постанова Кабінету Міністрів від 23.11.2006 р. N 1645 суперечить наведеним вище нормам Законів України, а тому її слід визнати незаконною і нечинною частково.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги стосовно заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" заслуговують на увагу.

Так, спірною постановою Кабінету Міністрів України вірно внесені зміни до постанов відповідача від 28.01.97 р. N 79, від 17.09.97 р. N 1021 , від 04.12.98 р. N 1926 в частині, що стосується заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках, у зв'язку з приведенням даних постанов відповідача у відповідність до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про правовий статус іноземців" ( 506-15 ), яким ст. 1 Закону ( 3929-12 ) викладена в такій редакції: "Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином".

У зв'язку з вищевикладеним, постанова Кабінету Міністрів від 23.11.2006 р. N 1645 в цій частині відповідає чинному законодавству.

Беручи до уваги те, що визнаючи недійсною постанову Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645 в частині, що стосується зміни слів "іноземні громадяни" на "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках, суд першої інстанції порушив зазначені вище норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, постанова господарського суду м. Києва від 21 березня 2007 року підлягає скасуванню в цій частині і прийнятті нового судового рішення, яким відмовити в цій частині Закритому акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України ( 2747-15 ) підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що порушення судом першої інстанції вказаної норми матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в частині вирішення даного питання необхідно скасувати і прийняти з цього ж питання нову постанову.

Водночас, суд першої інстанції помилково визнав постанову Кабінету Міністрів від 23.11.2006 N 1645 недійсною, оскільки ч.ч. 8, 10 ст. 171 КАС України ( 2747-15 ) встановлено, що суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині, а резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України ( 2747-15 ) підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції вірно вирішив, що постанова Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 року N 1645 суперечить чинному законодавству, крім положень цієї постанови, що стосуються заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках, однак всупереч вимогам ст. ст. 162, 171 КАС України ( 2747-15 ) визнав оскаржувану постанову Кабінету Міністрів України недійсною, а тому постанова господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в цій частині підлягає зміни.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 162, 171, 198, 201, 202, 205, 207 КАС України ( 2747-15 ), Київський апеляційний адміністративний суд постановив:

Апеляційні скарги заступника Генерального прокурора України та Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в адміністративній справі N 45/60-А скасувати в частині визнання недійсною та скасування постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645 в частині, що стосується заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках.

В цій же частині прийняти нову постанову, якою відмовити Закритому акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" від 23.11.2006 р. N 1645 в частині, що стосується заміни слів "іноземні громадяни" на слова "іноземці та особи без громадянства" у відповідних відмінках.

Змінити постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в адміністративній справі N 45/60-А.

У резолютивній частині постанови господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в адміністративній справі N 45/60-А словосполучення "визнати недійсною та скасувати" замінити словосполученням "визнати незаконною і нечинною".

В решті апеляційні скарги Генерального прокурора України та Кабінету Міністрів України залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 21 березня 2007 року в адміністративній справі N 45/60-А - без змін.

Зобов'язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови в Офіційному віснику України, після набрання нею законної сили.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення цієї постанови у повному обсязі.

Головуючий І.Бараненко

Судді: В.Маслій
М.Межевич