ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
09.08.2007

Справа N 2-441/07(2-4426/2006)

Про визнання недійсними договору купівлі-продажу

(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 13.09.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Овечкіна В.Е.

суддів: Першикова Є.В., Ходаківської І.П.

за участю представників:

позивача - Ковальова О.А.

відповідачів - Боровський В.А.., Осінський С.О., Тімакіна Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу - Осінського С.О.

на постанову від 12.07.2007 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі N 2-441/07(2-4426/2006)

за позовом ПП "Одіссей"

до 1. Фонду комунального майна Олександрійської міської ради;

2. Осінської Т.І.;

3. Осінського С.О.

про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 23.08.2002 та договору дарування від 17.03.2006, повернення об'єкта приватизації в комунальну власність

та за зустрічним позовом - Осінського С.О.

до ПП "Одіссей"

про про усунення перешкод у користуванні майном - ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.11.2006 (суддя Куковенкова С.В.) з метою забезпечення позову ПП "Одіссей" накладено арешт на належне Осінському С.О. нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 168 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.01.2007 (суддя Квітка О.М.) в первісному позові відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю позовних вимог. Зустрічний позов задоволено - зобов'язано ПП "Одіссей" звільнити займане приміщення загальною площею 22,2 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія.

Рішення мотивоване недоведеністю порушення чинного законодавства при проведенні приватизації Осінською Т.І. приміщення загальною площею 168 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія, а також недоведеністю порушення прав ПП "Одіссей", яке було лише суборендарем частини вказаного приміщення (22,2 кв. м.) на умовах договору суборенди від 27.10.99 N 18, що на підставі ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) припинений з 01.07.2004 року в зв'язку з припиненням договору оренди від 13.07.99 N 178, укладеного між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради та ТОВ "ВІТ". Позивач не надав доказів того, що він мав намір брати участь у приватизації спірного майна.

Додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.02.2007 (суддя Квітка О.М.) вирішено питання про судові витрати та скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту на нежитлове приміщення загальною площею 168 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.07.2007 (судді: Науменко І.М., Білецька Л.М., Голяшкін О.В.) ухвалу від 16.11.2006 залишено без змін, рішення та додаткове рішення скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення первісного позову в повному обсязі та про відмову в зустрічному позові.

Постанова мотивована тими обставинами, що договір купівлі-продажу N 40 приміщення шляхом викупу від 23.08.2002 укладено на підставі підроблених документів, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначена з порушенням ч. 2 ст. 9, ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), п.п. 11, 24 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, ч. 1 ст. 12, частин 1, 3, 6 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ), Фондом комунального майна Олександрійської міської ради продаж спірного приміщення вчинено після спливу двохмісячного строку підготовки цього об'єкта до приватизації, встановленого ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств".

Осінський С.О. у поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї просить постанову та ухвалу від 16.11.2006 скасувати, первісне рішення та додаткове рішення залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування апеляційної інстанції норм матеріального права (ст.ст. 203, 215, 216. ч. 2 ст. 795 ЦК України ( 435-15 ), ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), п. 30 ч. 1 ст. 26, ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), ст.ст. 22, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") ( 2269-12 ) та норм процесуального права (ст. 1, п. 3 ст. 84 ГПК України) ( 1798-12 ).

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані постанова та ухвала від 16.11.2006 - скасуванню з залишенням без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін ухвалу про забезпечення позову та скасовуючи рішення від 16.01.2007 і додаткове рішення від 05.02.2007 та приймаючи нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову в зустрічному позові, апеляційний суд виходив з того, що:

ПП "Одіссей" не мало можливості скористатися правом на оренду та приватизацію спірного приміщення внаслідок того, що як оренда, так і приватизація цього майна у Фонді комунального майна Олександрійської міської ради були здійснені на підставі підроблених документів. В ході розслідування кримінальної справи N 51-568 було встановлено, що у Фонді комунального майна Олександрійської міської ради було зареєстровано підроблений договір суборенди від 04.01.2001, за умовами якого в суборенду Осінської Т.І. було передано нежитлове приміщення загальною площею 168 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія. При цьому на момент укладання договору Осінська Т.І. не була зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності, оскільки отримала цей статус лише 11.07.2002 р., а тому відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) не мала права виступати в якості суборендаря комунального майна.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ) проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку приватизації майна, що є у комунальній власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ) рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.

Висновок суду першої інстанції про проведення оцінки спірного приміщення з дотриманням норм чинного законодавства не грунтується на законі та матеріалах справи, оскільки посилання рецензента Корольова В.С. на оформлення ним рецензії згідно вимог п. 64 Національного стандарту N 1 (затверджено постановою КМ України від 10.09.2003 N 1440) свідчать про те, що даний звіт суперечить вимогам закону, оскільки на час складання рецензії від 31.07.2002 зазначений нормативний акт не набрав чинності.

Таким чином, договір купівлі-продажу N 40 приміщення шляхом викупу від 23.08.2002 укладено на підставі підроблених документів, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначена з порушенням ч. 2 ст. 9, ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), п.п. 11, 24 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, ч. 1 ст. 12, частин 1, 3, 6 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ), Фондом комунального майна Олександрійської міської ради продаж спірного приміщення вчинено після спливу двохмісячного строку підготовки цього об'єкта до приватизації, встановленого ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств".

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 795 ЦК України ( 435-15 ), ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) припинення договору оренди від 13.07.99 N 178 та договору суборенди від 27.10.99 N 18 може бути підтверджено лише актом про повернення орендарем (суборендарем) предмета договору оренди, який підписується сторонами договору оренди. Відповідні акти в справі відсутні, а тому суд першої інстанції неправильно зобов'язав ПП "Одіссей" повернути приміщення площею 21,2 кв. м.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно задовольнив клопотання ПП "Одіссей" про забезпечення позову у вигляді арешту належного Осінському С.О. нежитлового приміщення, оскільки відповідач може вжити заходів по відчуженню майна, щодо якого виник спір, що може спричинити тривалий процес відновлення прав позивача.

Проте, колегія не погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

На спірні договірні (приватизаційні) відносини, пов'язані з відчуженням об'єкта права комунальної власності територіальної громади м. Олександрія, поширюється дія ч. 4 ст. 3, ч. 7 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) та ст.ст. 4, 7, 9, 11, 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), чим спростовуються помилкові посилання суду апеляційної інстанції в обгрунтування своїх висновків на норми ч. 1 ст. 12, частин 1, 3, 6 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ), якими не регулюються приватизаційні правовідносини. Адже, питання оскарження звіту про експертну оцінку спірного майна від 30.06.2002 (а.с.185-195, том 1), затвердженого наказом Фонду комунального майна Олександрійської міської ради від 13.08.2002 N 78, не є предметом даного господарського спору.

В зв'язку з цим колегія не приймає до уваги передчасні посилання апеляційного суду на укладення оспорюваного договору купівлі-продажу N 40 від 23.08.2002 на підставі підроблених документів (договір суборенди від 04.01.2001, рецензія від 31.07.2002 на звіт про експертну оцінку спірного майна від 30.06.2002), оскільки з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведено оскарження наказу Фонду комунального майна Олександрійської міської ради від 13.08.2002 N 78, його скасування чи визнання нечинним у встановленому порядку. За таких обставин окремі недоліки оформлення рецензії на звіт про експертну оцінку спірного майна жодним чином не впливають та не спростовують встановлений судом першої інстанції факт проведення оцінки спірного приміщення з дотриманням норм чинного законодавства про приватизацію.

Окрім того, факт підробки документів має бути встановлений вироком суду по кримінальній справі, але аж ніяк не постановою про порушення кримінальної справи. Тим більше, що постанову від 17.05.2006 про порушення кримінальної справи N 51-568 за фактом підробки договору суборенди від 04.01.2001 було скасовано постановою від 16.11.2006 про закриття кримінальної справи у зв'язку із смертю обвинуваченого (а.с.203-205, том 1), чим спростовуються помилкові посилання суду апеляційної інстанції в обгрунтування своїх висновків на матеріали розслідування кримінальної справи N 51-568.

Вищенаведеним повністю спростовується висновок апеляційної інстанції про визначення ціни продажу об'єкта з порушенням ч. 2 ст. 9, ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), п.п. 11, 24 Методики оцінки вартості майна під час приватизації.

Відчуження об'єкта права комунальної власності м. Олександрія на користь Осінської Т.І. відбулося в рамках процесу приватизації комунального майна, а саме після включення спірного об'єкта до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу відповідно до рішення Олександрійської міської ради N 67 від 12.06.2002 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, що підлягають приватизації (відчуженню) у 2002 році" та проведення відповідних підготовчих процедур (оцінка майна тощо).

Тобто приватизацію спірного приміщення здійснено на підставі рішення Олександрійської міської ради N 67 від 12.06.2002, яке не оскаржено, не скасовано та не визнано нечинним у встановленому порядку, чим спростовуються висновки апеляційного суду про проведення приватизації на підставі підроблених документів.

Відповідно частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" N 2163-XII від 04.03.1992 р. (далі - Закон N 2163-XII) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно частини 7 ст. 7 Закону N 2163-XII продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.

У даному випадку продаж майна, що є у комунальній власності територіальної громади міста, мають здійснювати органи, створювані Олександрійською міською радою.

За правилами ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06.03.1992 р. N 2171-XII (далі - Закон N 2171-XII) продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно норм статті 11 вказаного Закону N 2171-XII ( 2171-12 ), викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу; зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" ( 2163-12 ).

Четверта сесія Олександрійської міської ради двадцять четвертого скликання прийняла рішення затвердити перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають відчуженню (приватизації) у 2002 році згідно з додатком, у якому за пунктом 5 передбачено включення спірного приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом викупу.

Наведені встановлені судом першої інстанції фактичні обставини не заперечуються позивачем та не спростовано апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" ( 2171-12 ) покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Судом першої інстанції з достовірністю встановлено, а апеляційним судом не спростовано факт відсутності звернень ПП "Одіссей" до Фонду комунального майна Олександрійської міської ради з відповідною заявою у встановленому порядку та обумовлену цим відсутність порушення прав позивача (суборендаря) на приватизацію спірного приміщення. Жодних доказів існування певних перешкод, які б позбавляли ПП "Одіссей" можливості звернутися з відповідною заявою, останнім не надано та судами не встановлено.

Натомість приватний підприємець Осінська Т.І. 03.10.2001 року у встановленому порядку подала заяву N 333 про включення об'єкта (нежитлового приміщення площею 180 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія, орендованого Осінською Т.І. за договором оренди від 01.08.2001 N 71) до переліку об'єктів, що підлягають приватизації (а.с.182, том 1), а в подальшому після прийняття рішення Олександрійської міської ради N 67 від 12.06.2002 також подала заяву про приватизацію вказаного об'єкту від 18.07.2002 N 373 способом викупу (а.с.158, том 1).

За таких обставин суд апеляційної інстанції помилково прийняв до уваги договір суборенди нерухомого майна від 04.01.2001, який не породжує юридичних наслідків до спірних правовідносин та не впливає на законність приватизації спірного приміщення Осінською Т.І. з тих мотивів, що заяви на приватизацію цього приміщення подано другим відповідачем в період дії договору оренди від 01.08.2001 N 71, під час укладення якого Осінська Т.І. вже мала статус суб'єкта підприємницької діяльності, що підтверджується відповідним свідоцтвом від 11.07.2001 (а.с.181, том 1).

Водночас додатковим підтвердженням недоведеності порушення прав позивача (ПП "Одіссей") оспорюваним договором купівлі-продажу N 40 від 23.08.2002 є та обставина, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника. Тобто після придбання відповідачем спірного приміщення за договором купівлі-продажу N 40 від 23.08.2002 зберегли чинність договір оренди від 13.07.99 N 178, укладений між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради і ТОВ "ВІТ", та договір суборенди від 27.10.99 N 18, укладений між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради, ТОВ "ВІТ" та ПП "Одіссей".

Таким чином, апеляційним судом не спростовано встановлений судом першої інстанції висновок про укладення оспорюваного договору купівлі-продажу N 40 у відповідності з чинним на той час законодавством про приватизацію.

Що стосується посилання апеляційної інстанції в обгрунтування підстав недійсності договору купівлі-продажу N 40 від 23.08.2002 на здійснення Фондом комунального майна Олександрійської міської ради продажу спірного приміщення після спливу двохмісячного строку підготовки цього об'єкта до приватизації, встановленого ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), то колегія вважає такі посилання суду неприйнятними, оскільки незначне перевищення вказаного терміну (на 11 днів) обумовлено запізнілим затвердженням органом приватизації звіту про експертну оцінку спірного майна від 30.06.2002 (наказ Фонду комунального майна Олександрійської міської ради від 13.08.2002 N 78), а тому могло бути лише підставою для спонукання органу приватизації до укладення договору з Осінською Т.І. в разі виникнення спору з цього приводу. Окрім того, порушення зазначеного строку чинним законодавством не передбачено в якості підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна.

Разом з тим, суд при прийнятті первісного рішення з врахуванням вимог ч. 2 ст. 17, ст.ст. 22, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного негаторного позову та зобов'язав ПП "Одіссей" повернути приміщення площею 21,2 кв. м. з огляду на встановлення факту припинення з 01.07.2004 року договору оренди від 13.07.99 N 178 року за заявою орендаря від 24.06.2004 N 100 (а.с.116, том 1) та обумовлене цим припинення з 01.07.2004 року договору суборенди від 27.10.99 N 18.

Касаційна інстанція визнає помилковими посилання суду в оскаржуваній постанові на положення ч. 2 ст. 795 ЦК України ( 435-15 ) та ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) в обгрунтування висновків щодо необхідності підтвердження факту припинення договору оренди від 13.07.99 N 178 та договору суборенди від 27.10.99 N 18 лише актом про повернення орендарем (суборендарем) предмета договору оренди, який підписується сторонами договору оренди, оскільки підстави припинення договору оренди комунального майна вичерпно врегульовані ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а вказаний судом акт про повернення орендарем об'єкта оренди фіксує юридично значимі дії сторін договору оренди вже після його припинення. Тобто відсутність такого акту не може піддавати сумніву встановлений судом факт припинення договору оренди по закінченні строку, на який його було укладено.

Окрім того, визнавши недійсними оспорювані договір купівлі-продажу від 23.08.2002 та договір дарування від 17.03.2006 і зобов'язавши лише Осінського С.О. повернути об'єкт приватизації Фонду комунального майна Олександрійської міської ради, апеляційний господарський суд порушив вимоги ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) шляхом незастосування реституції в повному обсязі, оскільки сплачені Осінською Т.І. грошові кошти за придбаний об'єкт залишилися неповернутими.

Колегія також не може погодитися з висновком апеляційного суду про правильне задоволення судом першої інстанції клопотання ПП "Одіссей" про забезпечення позову у вигляді арешту належного Осінському С.О. нежитлового приміщення, оформленого ухвалою від 16.11.2006, з огляду на наступне.

Приймаючи постанову про залишення вказаної ухвали без змін апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач може вжити заходів по відчуженню майна, щодо якого виник спір, що може спричинити тривалий процес відновлення прав позивача.

Колегія відхиляє наведені висновки суду апеляційної інстанції з тих мотивів, що предметом даного спору немайнового характеру є визнання недійсними договору купівлі-продажу від 23.08.2002 та договору дарування від 17.03.2006, а такий захід до забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти відповідача, стосується випадків пред'явлення позовів майнового характеру (стягнення коштів чи витребування майна відповідача).

Разом з тим найістотнішим є те, що позивачем не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено наявність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання в подальшому рішення суду по суті спору, оскільки саме такі обставини є підставою для застосування заходів до забезпечення позову.

Адже, відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та ч. 1 ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) у разі визнання оспорюваних договорів недійсними сторони повертаються в первісний стан, який існував до укладення договорів, шляхом обов'язкового повернення кожною із сторін всього одержаного за угодами.

З огляду на те, що згідно зі ст. 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ) та ч. 1 ст. 236 ЦК України ( 435-15 ) договір, який визнано судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення, в даному випадку не існує загрози неможливості чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову, оскільки будь-які результати виконання сторонами умов оспорюваних договорів не будуть породжувати жодних юридичних наслідків для сторін договорів.

При прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положень п.п. 2, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 N 3 "Про судову практику у справах про визнання угод недійсними", згідно яких при задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків та визнаючи угоду недійсною, суд, якщо інше не передбачено законом, своїм рішенням зобов'язує кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про помилкове застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права та обумовлену цим наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову.

Наведеним також підтверджується правомірність скасування додатковим рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 05.02.2007 заходу до забезпечення позову у вигляді арешту на нежитлове приміщення загальною площею 168 кв. м. по пр. Леніна, 67 в м. Олександрія.

Зважаючи на те, що підставою скасування рішення від 16.01.2007 стало неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 216 ЦК України ( 435-15 ), ч. 2 ст. 8, ч. 2 ст. 9, ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ), п.п. 11, 24 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, ч. 1 ст. 12, частин 1, 3, 6 ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" ( 2658-14 ) та помилкове незастосування ст.ст. 7, 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", які підлягають застосуванню до спірних відносин, а встановлений судом першої інстанції факт укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 23.08.2002 без порушення чинного законодавства про приватизацію не спростовано апеляційним господарським судом, то первісне рішення про відмову в позові є правомірним та відповідає фактичним обставинам справи.

Отже, касаційна інстанція вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Осінського С.О. задовольнити.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.07.2007 у справі N 2-441/07(2-4426/2006) скасувати.

Рішення від 16.01.2007 та додаткове рішення від 05.02.2007 Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі N 2-441/07(2-4426/2006) залишити без змін.

Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.11.2006 про забезпечення позову у справі N 2-4426/2006 скасувати.

Відмовити в задоволенні заяви ПП "Одіссей" про забезпечення позову.

Витрати Осінського С.О. по сплаті державного мита за подання касаційної скарги покласти на ПП "Одіссей".

Наказ доручити видати господарському суду Кіровоградської області.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді Є.Першиков

І.Ходаківська