ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
23.05.2007
Справа N 8/297
Про відшкодування збитків
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.07.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Кравчука Г.А.
суддів: Мачульського Г.М., Шаргала В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"
та касаційну скаргу Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 15.02.2007 р.
у справі N 8/297
господарського суду Чернігівської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль"
до
1). Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області
2). Управління Державного казначейства України в Чернігівській області
про відшкодування збитків
за участю представників
- позивача: Іллюшка О.М. (довіреність N 42 вих. N 64-00/9406 від 21.11.06)
- відповідача-1: не з'явився
- відповідача-2: не з'явився, - ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006 р. (суддя Оленич Т.Г.) в позові відмовлено.
Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. (колегія суддів у складі: головуючого - судді Зеленіна В.О., суддів Синиці О.Ф., Капацин Н.В.) вказане рішення господарського суду скасовано, позов задоволено, постановлено стягнути з Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області на користь Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" 47 757,39 грн. збитків, 477,57 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу позову, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 238,77 грн. витрат по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.
В своїй касаційній скарзі позивач просить змінити постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. і викласти п. 3 резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Зобов'язати Державне казначейство України відшкодувати ВАТ "Райффайзен банк Аваль" за рахунок держави шкоду в розмірі 47 757,39 грн., заподіяну неправомірними діями начальника Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області під час виконання наказу Господарського суду Чернігівської області виданого 28.01.2005 р. по справі N 12/162/9, списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ВАТ "Райффайзен банк Аваль" 47 757,39 грн. з метою відшкодування завданої шкоди, 955,11 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на рахунок N 2909652 в Чернігівській обласній дирекції АППБ "Аваль", код 14245308, МФО 353348"; в іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ), ст.ст. 1174, 1176 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), ст. 35 Закону України "Про державний бюджет на 2006 р." ( 3235-15 ), Рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. N 12-рп/2001 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень ст. 32 Закону України "Про державний бюджет України на 2000 р." ( 1458-14 ) та ст. 25 Закону України "Про державний бюджет України на 2001 р." ( 2120-14 ) N 1-36/2001.
Відповідач-1 у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006 р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 56 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст.ст. 1166, 1173, 1192 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), ст.ст. 33, 38 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 зазначає що постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. в частині стягнення шкоди на користь банку з Державної виконавчої служби у Козелецькому районі є законною і такою, що відповідає нормам матеріального права, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), п. 8 ст. 7, ст.ст. 48, 51 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ), Положення про Державне казначейство в Україні, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. N 1232, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" ( 266/94-ВР ), Законів України "Про державний бюджет на 2006 р." ( 3235-15 ) та "Про державний бюджет на 2007 р." ( 489-16 ), ст.ст. 13 Закону України "Про Державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ), ст. 86 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), ст. 1172 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), наявність преюдиційного значення рішення Конституційного Суду України від 03.10.2001 р. N 12-рп/2001 лише для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також на те, що органи Державного казначейства України не мають права встановлювати загальнодержавні видатки та змінювати їх цільове спрямування.
Відповідачі не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а касаційна скарга відповідача-1 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2005 р. у справі N 12/162/9, яке набрало законної сили з 28.01.2005 р., з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Остер" на користь Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль", правонаступником якого є позивач у справі, стягнуто 370 000 грн. заборгованості по кредиту, 34 929,77 грн. заборгованості по відсоткам, 1 723,39 грн. пені, 1 700 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На примусове виконання даного рішення виданий наказ від 28.01.2005 р. N 12/161/9.
09.02.2005 р. постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Козелецького РУЮ відкрите виконавче провадження. В ході проведення виконавчих дій 22.02.2005 р. державним виконавцем складено акт опису й арешту майна боржника - ТОВ Торговий дім "Остер" - до якого включені машина пневмоформовочна МПФ-2 N 06 дата випуску 05.2002 р., виробник м. Чернігів "Полімаш", в робочому стані та піч конвеєрна МПК-5 N 08, дата випуску 04.2002 р. в робочому стані.
09.03.2005 р. начальником відділу ДВС Козелецького РУЮ з посиланням на ч. 3 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) прийнято постанову про звільнення з під арешту майна, що було включено до акту опису й арешту від 22.02.2005 р., а саме: машину пневмоформовачну МПФ-2 та піч конвеєрну МПК-5.
Постановою начальника відділу ДВС Козелецького РУЮ від 14.03.2005 р. постанову від 09.03.2005 р. про звільнення майна з-під арешту скасовано.
06.09.2006 р. постановою державного виконавця ДВС у Козелецькому районі наказ господарського суду Чернігівської області від 28.01.2005 р. N 12/162/9 повернутий позивачеві у зв'язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення суду, та з підстав відсутності у боржника іншого майна та грошових коштів, на які може бути звернуто стягнення. Наказ позивачем отриманий 13.09.2006 р., про що свідчить відбиток штампу банку на супровідному листі.
Позивач дійшовши до висновків про неправомірність дій начальника відділу ДВС Козелецького РУЮ по звільненню з-під арешту майна, а також що зникнення майна, яке відбулось внаслідок цих дій спричинило йому шкоду в сумі 47 757,39 грн. (виходячи з вартості комплекту обладнання з урахуванням його амортизації за 3 роки а також з урахуванням можливих витрат по реалізації такого майна та стягнення виконавчого збору) звернувся до господарського суду з позовом про зобов'язання відповідача-1 відшкодувати за рахунок держави шкоду у розмірі цієї суми та списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь АППБ "Аваль" 47 757,39 грн. з метою відшкодування завданої шкоди, 477,57 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Місцевий господарський суд відмовляючи в позові виходив з того, що відповідно до тексту наказу Господарського суду Чернігівської області від 28.01.2005 р. N 12/162/9 з ТОВ Торговий дім "Остер" на користь позивача постановлено стягнути заборгованість в грошовому виразі, і будь-яких рішень щодо стягнення заборгованості за рахунок конкретно визначеного майна, а саме: машини пневмоформовочної та печі конвеєрної позивач суду не надав; позивач не надав належні докази того, що вартість майна, яке було неправомірно звільнено з-під арешту, у випадку його реалізації у встановленому порядку, становила би саме заявлену до стягнення суму, тобто не довів факту заподіяння йому шкоди саме в розмірі 47 757,39 грн.; відповідач звертався до позивача з пропозицією залишити за собою нереалізоване майно, що належало боржнику, однак позивач відмовився залишити в рахунок погашення заборгованості нереалізоване майно у зв'язку з його неліквідністю; повернення виконавчого документу в даному випадку не позбавляє стягувача права повторного пред'явлення цього ж виконавчого документу до виконання в межах строків, встановлених законом, тобто до 13.09.2009 р.; позивач не надав суду належних доказів, що можуть підтвердити факт втрати можливості отримати суму заборгованості, яка стягнута з ТОВ Торговий дім "Остер" за рішенням суду від 17.01.2005 р. у справі N 12/162/9, а відтак місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 5, 22, 40, 61, 86 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ), ст.ст. 22, 1166, 1174, 1192 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), дійшов до висновків про недоведеність позивачем порушення його права і відсутності правових підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача-1 на користь позивача шкоди, виходив з того, що дії органу ДВС щодо арешту майна неправомірними судом не визнавались, майно з акту опису за судовим рішенням звільнено не було, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2005 р. у справі N 12/162/9 при розгляді скарги позивача на дії органу ДВС було встановлено факт неправомірності дій начальника органу ДВС щодо зняття арешту. Як також зазначено в оскарженій постанові, в результаті втрати майна внаслідок неправомірних дій начальника органу ДВС щодо звільнення з-під арешту машини пневмоформовочної МПФ-2 та печі конвеєрної МПК-5 позивач був позбавлений можливості належного виконання рішення господарського суду за рахунок коштів від реалізації цього майна, а відтак апеляційний господарський суд дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 47 757,39 грн. збитків, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача як органу, що здійснює примусове виконання рішення господарського суду у справі N 12/162/9, при цьому зазначивши в резолютивній частині оспорюваної постанови про стягнення цієї суми саме з відповідача-1 - Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області.
Однак висновки та доводи суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на нормах матеріального права, та не спростовують доводів та висновків суду першої інстанції.
Відповідно до присів ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно ст. 111-5 цього кодексу у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно приписів ст. 11 ч. 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказаних приписів закону не врахував, та безпідставно стягнув шкоду з Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області.
Крім того, статтею 86 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) передбачено, що стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи.
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Причому, неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належним доказом, а саме відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Із долучених до справи матеріалів вбачається, що факт неправомірних дій начальника органу державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області щодо зняття арешту у передбаченому законом порядку не встановлений.
Посилання позивача на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 26.04.2005 року у справі N 12/162/9 не може бути таким доказом, оскільки зазначеною ухвалою скаржнику відмовлено у задоволенні його скарги на дії відділу державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області.
Наявні у матеріалах справи докази, не підтверджують сукупність необхідних складових для притягнення відповідача-1 до цивільної відповідальності, а отже не дають і достатніх правових підстав для задоволення позову.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладені в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 25.10.2005 року у справі N 32/421, згідно якої неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись відповідним рішенням суду, однак не може бути таким доказом судове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги на дії відділу державної виконавчої служби.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, позивач не надав належних доказів того, що вартість майна, яке було неправомірно, як вважає позивач, звільнено з-під арешту, у випадку його реалізації у встановленому порядку, становила б саме заявлену до стягнення суму, тобто не довів факту заподіяння йому шкоди саме в розмірі 47 757,39 грн. Також позивач не надав суду належних доказів, що можуть підтвердити факт втрати можливості отримати суму заборгованості, яка стягнута з ТОВ Торговий дім "Остер" за рішенням суду, оскільки, як встановлено місцевим господарським судом, строк пред'явлення наказу до виконання встановлений до 28.01.2008 р.
Судом апеляційної інстанції вказані висновки суду першої інстанції не спростовано.
Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі статей 1166, 1174 ЦК України ( 435-15 ) є безпосередній причинний зв'язок між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала.
Проте, як встановлено місцевим господарським судом, безпосередній причинний зв'язок між заявленою позивачем до стягнення сумою шкоди і неправомірними, як вважає позивач, діями органу державної виконавчої служби, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів, відсутні.
Судом апеляційної інстанції вказані висновки суду першої інстанції не спростовано.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на приписах ст.ст. 5, 22, 40, 61, 86 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), ст.11 Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ), ст.ст. 22, 1166, 1174, 1192 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), та прийняте з дотриманням норм процесуального права.
За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.
Натомість, місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому прийняте ним рішення належить залишити в силі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.04.2007 р. було зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції до закінчення її перегляду в порядку касації.
Враховуючи що перегляд вказаних судових рішень в порядку касації Вищим господарським судом України закінчено, та враховуючи вище викладене, вказані вимоги про зупинення виконання постанови суду апеляційної інстанції втратили чинність.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 6, 111-10 ч. 1, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Державної виконавчої служби у Козелецькому районі Чернігівської області задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007 р. у справі N 8/297 Господарського суду Чернігівської області скасувати, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.12.2006 р. у цій справі, залишити в силі.
Головуючий суддя Г.А.Кравчук
Судді Г.М.Мачульський
В.І.Шаргало