ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П'ята секція
РІШЕННЯ
Справа “Двойних проти України”
(Заява № 72277/01)
Страсбург 12 жовтня 2006 року
Переклад офіційний
Це рішення набуває статку остаточного відповідно до обставин, що зазначені в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі “Двойних проти України”
Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. П. Лоренцен (P. Lorenzen), Голова,
п. К. Юнгвірт(К. Jungwiert),
п. В. Буткевич (V. Butkevych),
пані М. Цаца-Ніколовська (М. Tsatsa-Nikolovska),
п. Дж. Боррего Боррего (J. Borrego Borrego),
пані Р. Ягер (R. Jaeger),
п. М. Віллігер (М. Villiger), судді,
та пані К. Вестердік (С. Westerdiek), Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 18 вересня 2006 року,
виносить таке рішення, що було прийняте цього дня:
Процедура
1. Справа порушена за заявою (№ 72277/01), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України паном Миколою Олександровичем Двойних (далі - заявник) 25 січня 2001 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) було представлено його Уповноваженим - паном Ю. Зайцевим.
3. З травня 2005 року Суд визнав заяву частково прийнятною і вирішив направити скарги заявника щодо статей 3 та 13 Конвенції на комунікацію Уряду. Відповідно до положень пункту 3 статті 29 Конвенції він вирішив розглядати питання щодо прийнятності та суті заяви одночасно.
4.1 квітня 2006 року ця справа була передана новоутвореній п'ятій секції (пункт 5 правила 25 та пункт 1 правила 52).
Факти
5. Заявник народився у 1947 році та мешкає у м. Сімферополь.
І. Обставини справи
А. Перебування заявника під вартою з 19 червня 1999 року по 9 лютого 2000 року
6. 19 червня 1999 року заявника було заарештовано за підозрою у зловживанні посадовим становищем та розкраданні колективного майна.
7. 23 червня 1999 року заявника було поміщено до Сімферопольського слідчого ізолятора * № 15 (далі - СІЗО м. Сімферополя).
8.9 лютого 2000 року заявника було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд. За словами заявника, його було звільнено через поганий стан здоров'я.
9. 21 лютого 2000 року заявника було госпіталізовано з діагнозом гіпертонії другої стадії, гіпертензії та в зв'язку з іншими захворюваннями органів кровообігу. Заявник перебував на лікуванні до 3 березня 2000 року.
Б. Перебування заявника під вартою з 23 березня по 1 грудня 2000 року, його стан здоров'я та медичне лікування
10. 23 березня 2000 року прокуратурою вирішено заарештувати заявника за тією ж підозрою у зловживанні посадовим становищем та розкраданні колективного майна. 24 березня 2000 року заявника було поміщено до СІЗО м. Сімферополя.
11. Того ж дня заявника було оглянуто фельдшером, терапевтом та дерматовенерологом, які зазначили у медичній картці, що була надана Урядом, що заявник не мав скарг щодо стану його здоров'я. Фельдшер вказав, що заявник страждає на серцево-судинне захворювання та має бути оглянутий лікарем. Терапевт зазначив, що заявник страждає на серцево-судинне захворювання та стенокардію. Дерматовенеролог дійшов висновку, що заявник є здоровим.
12. Відповідно до цієї ж медичної картки 20 вересня 2000 року заявника було оглянуто терапевтом та дерматовенерологом, які зазначили, що заявник не мав скарг щодо стану його здоров'я. 24 березня, 24 вересня та 27 листопада 2000 року були проведені флюорографічні обстеження заявника, відповідно до яких жодних патологічних змін органів грудної клітки не виявлено.
13-У своєму листі до голови Залізничного районного суду м. Сімферополя від 29 березня 2000 року заявник просив змінити незаконний запобіжний захід та звільнити його з-під варти. Заявник стверджував, що він страждає на захворювання органів кровообігу, виразку шлунка та аденому простати і потребує невідкладної медичної допомоги, яку він не зможе отримати в СІЗО м. Сімферополя. Такі ж звернення заявник надіслав 17 квітня та 15 травня 2000 року до Генерального прокурора України та голови Центрального районного суду м. Сімферополя відповідно.
14. 30 березня 2000 року адвокат заявника оскаржив до Залізничного районного суду м. Сімферополя постанову прокуратури від 23.03.2000. 28 квітня 2000 року своєю постановою суд залишив без розгляду скаргу адвоката, оскільки кримінальну справу проти заявника було направлено на розгляд до Центрального районного суду м. Сімферополя. Суд також зазначив, що ця постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
15. Уряд зауважив, що 27 листопада 2000 року заявник звернувся по медичну допомогу і був негайно оглянутий лікарем. За результатами огляду було встановлено діагноз: гостра респіраторна вірусна інфекція, у зв'язку з чим заявнику було надано медичну допомогу. 29 листопада 2000 року повторний огляд не виявив жодних симптомів цієї хвороби.
16. 1 грудня 2000 року заявника було звільнено з СІЗО м. Сімферополя.
17. 13 лютого 2003 року заявник потрапив до лікарні, де йому було зроблено операцію на черевній порожнині. Згідно з медичною документацією за 2003 рік, яку надав заявник, він страждав від низки судинних та шлункових захворювань.
В. Умови тримання заявника під вартою з 23 березня по 1 грудня 2000 року 7. Твердження заявника щодо фактів
18. Заявник зазначав, що він тримався під вартою в камерах площею близько 14 м2, де одночасно перебувало 16-17 осіб і деякі з них хворіли на туберкульоз та СЛІД. Відповідно він стверджував, що спати доводилось по черзі, оскільки на одне спальне місце припадало декілька осіб. Природне світло та свіже повітря фактично не надходило через недостатній розмір вікон та ставні на них. Електричне світло було недостатнім і було ввімкнене 24 години на добу. Камери були брудними та кишіли паразитами, тарганами та блощицями. Гарячої води не було взагалі, а тиск холодної був достатнім лише для камер, що знаходилися не вище четвертого поверху. Не було також і опалення в камерах.
19. Заявник стверджував, що його щоденні прогулянки тривали 35-40 хвилин в приміщенні без даху, площа якого не перевищувала площу камери. Заявник також зазначав, що він був неспроможний купувати ліки та їжу поза СІЗО, а якість їжі, що надавалася в СІЗО, була незадовільною.
20. Також заявник повідомив, що декілька годин він перебував разом з близько 54 особами у спеціальних камерах для осіб з етапів площею близько 12м2. Більшість з цих осіб курили, а в камерах не було доступу до свіжого повітря та природного світла.
2. Твердження Уряду щодо фактів
21. Уряд повідомив, що з 24 березня по б квітня 2000 року заявник перебував у камерному приміщенні № 78 загальною площею 12 м2, де разом з ним утримувалося від 7 до 9 осіб; з б квітня по 5 травня 2000 року - у камерному приміщенні № 159 загальною площею 18,1 м2, де утримувалося від 8 до 12 осіб; з 10 липня по 29 серпня 2000 року - у камерному приміщенні № 79 загальною площею 44 м2, в якому утримувалося 20 осіб. Уряд визнав існування на той час проблеми переповнення в СІЗО м. Сімферополя. Однак Уряд стверджував, що всі камери були обладнані
необхідною кількістю індивідуальних спальних місць, відгородженими санвузлами, столами, стільцями, електричним освітленням тощо. Вікна в камерах дозволяли мати доступ до денного світла та свіжого повітря. Загалом умови тримання заявника відповідали правилам гігієни та санітарії. Уряд також надав фотографії деяких камер СІЗО м. Сімферополя, що були зроблені у липні 2004 року.
22. Уряд також повідомив, що заявник мав щоденну прогулянку тривалістю одна година та безперервний восьмигодинний сон.
Г. Судовий розгляд справи та винесення вироку щодо заявника
23. 14 липня 2000 року Центральний районний суд м. Сімферополя визнав заявника винним у зловживанні посадовим становищем та розкраданні колективного майна та засудив його до чотирьох років позбавлення волі в колонії посиленого режиму з конфіскацією всього його майна та позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, протягом трьох років.
24. 29 серпня 2000 року Верховний Суд Автономної Республіки Крим залишив вирок від 14.07.2000 без змін.
25. Того ж дня на підставі письмової заяви заявника наказом начальника СІЗО м. Сімферополя заявника було зараховано до складу відділення господарського обслуговування установи. Згідно з інформацією, наданою Урядом, заробітну платню заявник витрачав повністю на купівлю їжі та інших предметів повсякденного вжитку.
26. У невизначену дату голова Верховного Суду Автономної Республіки Крим подав протест до Президії цього ж суду, вимагаючи перегляду вироку.
27. 1 грудня 2000 року Президія задовольнила протест та частково змінила рішення від 14.07.2000 та 29.08.2000. Заявника було визнано винним у зловживанні посадовим становищем та засуджено до трьох років позбавлення волі. Президією також було позбавлено заявника права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими функціями, протягом трьох років. Проте заявника було звільнено від подальшого відбування покарання через захворювання органів кровообігу та через те, що він перестав вважатися суспільне небезпечним.
II. Відповідне національне законодавство
А. Конституція України
28. Відповідно до ч. 2 та 3 статті 8 норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
29. Відповідно до ч. 2 та 4 статті 55 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
30. Частина 3 статті 63 передбачає, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Б. Закон України “Про попереднє ув'язнення” 1993 року (далі - Закон)
(станом на період з 19 червня 1999 року до 1 грудня 2000 року)
31. Відповідно до статті 1 Закону попереднє ув'язнення є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили. Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими.
32. Згідно з статтею 4 засуджені можуть бути залишені для роботи з господарського обслуговування слідчого ізолятора за їх письмовою згодою.
33. Стаття 7, зокрема, передбачає, що особи, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов'язками та вимогами режиму. Речі, які є при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування - перегляду, їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання.
34. Відповідно до статті 9 особи, взяті під варту, мають право:
(a) на захист відповідно до кримінально-процесуального законодавства;
(b) знайомитися з правилами тримання під вартою;
(c) на щоденну прогулянку тривалістю одна година;
(d) одержувати два рази на місяць передачі або посилки вагою до восьми кілограмів та без обмежень грошові перекази і передачі;
(e) купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;
(f) користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;
(д) користуватися телевізорами, одержаними від родичів або Інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;
(h) відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими іх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;
(і) на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;
(j) звертатись із скаргами, заявами та листами до державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону.
35. Відповідно до статті 11 особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратних метри. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка. Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я та Порядку, що визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань, Службою безпеки України і Міністерством охорони здоров'я України.
36. Стаття 17 передбачає, що особи, взяті під варту, можуть залучатися до роботи за їх згодою. Праця таких осіб оплачується за тарифними ставками (окладами), що діють у народному господарстві. Із заробітку ув'язнених за виконавчими документами можуть провадитися відрахування. Взяті під варту особи можуть залучатися без оплати їх праці лише до робіт, пов'язаних із створенням належних санітарно-побутових умов і впорядкуванням місця попереднього ув'язнення. До таких робіт ці особи залучаються почергово у вільний від проведення слідчих дій час і не більш як на дві години протягом дня.
37. Відповідно до статті 22 нагляд за додержанням законодавства в місцях попереднього ув'язнення здійснюють прокурори. Постанови і вказівки прокурорів щодо додержання встановлених законодавством Порядку і умов тримання осіб, взятих під варту, підлягають обов'язковому виконанню адміністрацією місць попереднього ув'язнення.
В. Виправно-трудовий кодекс 1970 року (далі - Кодекс)
(станом на період з 19 червня 1999 року до 1 грудня 2000 року)
38. Відповідно до статті 24 осіб, уперше засуджених на строк не більше п'яти років, у виняткових випадках може бути за їх згодою залишено в слідчому ізоляторі для роботи по господарському обслуговуванню.
III. Доповідь Європейського комітету по запобіганню тортурам
та нелюдському або такому, що принижує гідність,
поводженню чи покаранню 2000 року (ДАЛІ - ЄКПТ)
39. Візит делегації ЄКПТ до України відбувся з 10 по 26 вересня 2000 року, впродовж якого делегація відвідала, зокрема, ізолятор тимчасового тримання № 15 м. Сімферополя. Делегація зазначила, що “умови тримання знаходились у загрозливій ситуації”; зокрема спостереження, зроблені у Сімферопольському СІЗО № 15, доводять це. Було також зазначено, що значне пере- повнення є головним недоліком СІЗО. Делегація ЄКПТ наголосила, що українській владі необхід- но “збільшити площу на одного засудженого з 2,5 м2 до щонайменш 4 м2” (п. 59).
40. Необхідні частини доповіді ЄКПТ передбачають наступне (наголос ЄКПТ):
“86. Сімферопольський СІЗО № 15, що розташований у місті, був побудований на початку XIX століття, він має 2200 місць у 210 камерах. На час візиту у слідчому ізоляторі розміщалося 2500 осіб, 177 із яких жінки і 155 неповнолітні. У той час, коли більша частина ув'язнених була під слідством, близько 600 осіб були засуджені, включаючи 30 засуджених до довічного позбавлення волі.
Ув'язнені трималися у двох блоках, один з яких відносився до початку ХІХ століття, а інший - до більш пізнішого часу, побудований у 1973 році.
87. У житлових приміщеннях для жінок і неповнолітніх (чоловічої і жіночої статі) матеріальні умови, говорячи про денне світло, штучне освітлення, чистоту і меблювання, були найкращими.
Зокрема, ЄКПТ привітав той факт, що металеві жалюзі з вікон були зняті незадовго перед візитом, що призвело не тільки до покращення денного освітлення, але й набагато покращилась вентиляція.
Однак залишилась більшість недоліків. Зокрема, рівень населеності був перевищений у багатьох камерах (наприклад, 9 жінок на площі 16 м2, 24 жінки - на 35 м2) і більш того, не усі жінки мали власні ліжка.
88. Інший спецконтингент (чоловіки, більшість із яких під слідством) знаходився у жахливих матеріальних умовах. Ці ув'язнені тіснилися у надто переповнених спальних приміщеннях (наприклад, 22 чоловіка на площі у 18 м2, 32 - на 26 м2), фактично без денного світла, із недостатнім штучним освітленням та неналежною вентиляцією. Повітря було настільки удушливим, що більшість ув'язнених вимушена була залишатись у натільній білизні. Більш того, установа не могла забезпечити окремі ліжка для кожного ув'язненого; унаслідок чого у багатьох спальних приміщеннях ув'язнені мали спати по черзі.
У той час, коли деякі спальні приміщення були свіжо викрашені, багато інших були брудними і кишіли тарганами і іншими паразитами. Туалети у камерах (як правило, частково відокремлені) були у надто незадовільному стані.
89. Чоловіки мали великий дефіцит основних предметів для підтримки особистої гігієни (лише 80 грамів мила на місяць проти 200 г для жінок і 400 г для неповнолітніх). Також їм не надавався туалетний папір, який призначався лише для жінок і неповнолітніх. Практично, у цьому плані ув'язнені залежали від їх сімей.
До того ж, як і у Бучі, умови для прання речей були незадовільними: усі ув'язнені вимушені були це робити у холодній воді у камерах.
90. Стосовно діяльності, було докладено зусиль на забезпечення освітянської діяльності для неповнолітніх (середня освіта), зокрема за допомогою місцевої влади, яка надавала підручники, та вчителів, які за власним бажанням приходили до СІЗО у вільний час. Персонал працював з неповнолітніми у соціальній сфері, що включала навчання стосовно норм поведінки і правил суспільного життя. Крім цього, неповнолітні не мали інших форм організованої корисної діяльності (спорт, культурна діяльність тощо).
Інша частина спецконтингенту не займалася організованою діяльністю. Крім сотні ув'язнених, які займалися у хорі, інші ув'язнені не мали роботи чи організованої спортивної діяльності. На практиці, єдиний час, що вони проводили поза камерами,- це година прогулянки щодня в умовах, що не дозволяли у повній мірі виконувати фізичні вправи (площа дворів для прогулянок коливалася від 10 до 25 м2).
91. Підсумовуючи викладене, більшість ув'язнених була закрита протягом майже цілої доби переповнених, шкідливих для здоров'я камерах без будь-якої запропонованої діяльності. За таких умов позбавлення волі у Сімферопольському СІЗО може бути лише досвідом, зведеним до нуля.
92. Досягнення постійних покращень ситуації у Сімферопольському СІЗО № 15, звичайно, потребує часу. Насамперед це залежить від значного зменшення переповненості. Факти, зібрані делегацією, ще раз демонструють важливість та негайність імплементації рекомендацій, що викладені у п. 59 цієї доповіді.
Проте для подолання деяких самих значних недоліків можливо і необхідно негайно вжити заходів.
93. Стосовно матеріальних умов, ЄКПТ рекомендує вжити заходів, щоб забезпечити:
- усіх ув'язнених (чоловіків і жінок) відповідною кількістю предметів особистої гігієни та миючих засобів для спальних приміщень, а також відповідними умовами для прання одягу;
- кожного ув'язненого окремим ліжком чи спальним місцем;
- щоб матеріальні умови обох блоків якомога скоріше досягли рівня умов у жіночій секції тасекції для неповнолітніх, що стосується доступу денного світла (зняття жалюзі з вікон), штучного освітлення, вентиляції та чистоти.
Що стосується організованої діяльності, ЄКПТ рекомендує надати високого пріоритету розвитку програм діяльності для неповнолітніх, щоб надати їм змогу оволодіти повною програмою освіти, виховання та іншої активної діяльності з метою використання їх потенціалу для соціальної реінтеграції; фізичне виховання має стати важливою частиною такої програми.
Стосовно дорослих ув'язнених, ЄКПТ рекомендує використовувати шляхи для забезпечення їх мінімальною спортивною активністю. Є аксіомою той факт, що коли зменшується переповнення, необхідно впроваджувати більш повну програму діяльності ув'язнених. У цьому відношенні ЄКПТ приділяє увагу довгостроковій меті стосовно діяльності, що викладена у параграфах 130 І 33 доповідей відповідно 1998 та 1999 років та стосується усіх СІЗО країни.
Останнє, ЄКПТ рекомендує переглянути проекти двориків для прогулянок з метою їх розширення”.
41. Що стосується медичної допомоги особам, що трималися в СІЗО м. Сімферополя, делегація ЄКПТ зазначила:
“104. Візит 2000 року ще раз висвітлив крайню невідповідність домовленостей щодо постачання необхідних медикаментів (наприклад, у колонії № 52 на час візиту не було у складі медикаментів. У СІЗО № 15 спостерігалася недостатня кількість та різноманітність медикаментів і не було ліків для лікування туберкульозу). Не дивлячись на внески Департаменту з питань виконання покарань із свого бюджету, тюрми розраховували, головним чином, на гуманітарну допомогу і сім'ї засуджених.
Як неодноразово наголошував ЄКПТ, це вирішення проблеми не є задовільним і є нестерпним, коли йдеться про лікування деяких хвороб, таких як туберкульоз. Комітет має наголосити ще раз, що це відповідальність держави забезпечувати, щоб незалежно від економічних обставин особи, позбавлені волі, мали доступ до основних елементів медичного обслуговування, включаючи забезпечення медикаментами, яких потребує їх стан здоров'я...
106. У Сімферопольському СІЗО № 15 були забезпечені повні посади десяти медичних лікарів (терапевтів, спеціалістів пневмології, психіатрії, гінекології та дерматології, а також стоматолог). Проте залишалася вільною одна посада терапевта. Більше того, гінеколог був консультантом із іншої лікарні, і багато жінок не мали доступу до цього спеціаліста, тому що не могли заплатити за консультації. Така ситуація є неприйнятною. Щодо фельдшерів, було зайнято 8 посад із 12.
Важко вважати, що така команда достатня для забезпечення належного медичного обслуговування 2500 ув'язнених, зокрема це стосується кількості фельдшерів. ЄКПТ рекомендує якомога скоріше заповнити вакантні посади лікарів і фельдшерів та негайно переглянути питання гінекологічного обслуговування жінок.
Кімнати для огляду/консультацій були елементарно обладнані, але чисті. Стосовно постачання медикаментів, необхідно звернутися до рекомендації у параграфі 104...
108. Медичне обстеження ув'язнених, які прибувають до установи, було невідповідним у деяких із відвіданих установ. Медичне обстеження було поверхневим, що обмежувалося, у кращому випадку, зважуванням ув'язненого та вимірянням його кров'яного тиску; більш того, у Сімферопольському СІЗО ця задача покладалася на фельдшера, який консультувався з лікарем лише у разі крайньої вимоги ув'язненого.
Кожний ув'язнений, який прибуває до установи, має бути належним чином обстежений і ви-слуханий лікарем якомога скоріше після його/її прибуття; медичне обстеження має проводитися удень прийому до установи, крім виключних випадків, і особливо, якщо це стосується СІЗО. Таке медичне обстеження при прийомі може також проводитись фельдшером, який доповідає лікарю. ЄКПТ рекомендує вжити заходів, щоб це стосувалося усіх пенітенціарних установ.
109. Що стосується реєстрації пошкоджень/травмувань ув'язнених, слід звернутися до рекомендацій, наданих у параграфі 26 цієї доповіді та параграфі 151 доповіді 1998 року.
110. Щонайменше у двох відвіданих установах (Сімферопольське СІЗО і колонія № 52) ні медичне обстеження при прибутті, ні таке, що проводилося протягом ув'язнення, не були конфіденційними, тому що був присутній тюремний персонал. ЄКПТ рекомендує, щоб усі медичні обстеження ув'язнених (незалежно від часу проведення і категорії ув'язнених) проводилися - якщо лікар не вимагає цього у окремих випадках - поза присутності тюремних офіцерів; таке правило необхідно застосовувати і під час лікування ув'язнених”.
42. Доповідь 2000 року містить також висновки ЄКПТ стосовно умов, в яких ув'язнені особи транспортувалися з однієї установи до іншої:
“129. Стосовно автодорожнього транспортування ув'язнених, делегація перевірила два фургони Міністерства внутрішніх справ у Сімферопольському СІЗО. Кожний фургон має колективні та індивідуальні відділення. Індивідуальне відділення було площею 0,5 м2; у параграфі 189 доповіді 1998 року ЄКПТ вже рекомендував припинити практику поміщення ув'язнених у відділення такого розміру. Умови цих фургонів схожі на ті, що були описані у вищезгаданому параграфі доповіді 1998 року (погане штучне освітлення, недостатня вентиляція).
130. Стосовно залізничного транспортування, делегація перевірила умови одного із спеціальних вагонів для перевезення ув'язнених. У вагоні були відділення розмірами 2 і 3,5 м2 з відкидними лавками. Кількість людей у менших відділеннях - шість осіб при тривалості перевезення не більше чотирьох годин, і чотири особи для триваліших перевезень. У більших (3,5 м2) відділеннях - до 16 осіб у разі короткотривалих перевезень та 12 осіб - на далекі відстані. Відділення мали деякий доступ денного світла; проте вентиляція була недостатньою. Туалети були в огидному стані, заповнені екскрементами, незважаючи на той факт, що засуджені мали від'їздити за декілька хвилин.
Під час перевезення, навіть на далекі відстані, ув'язнені не забезпечувались їжею, питної води було також недостатньо.
131. Спосіб перевезення ув'язнених, зокрема, залізницею,- є неприйнятним, беручи до уваги матеріальні умови та тривалість подорожі.
ЄКПТ рекомендує переглянути умови транспортування засуджених по Україні у світлі наступних зауважень. Комітет рекомендує українській владі негайно вжити таких заходів щодо:
- значного зменшення максимальної кількості засуджених у відділеннях спеціального вагона: у відділенні 3,5 м2 може знаходитись не більше шести осіб, а у відділенні 2 м2 - не більше трьох осіб;
- забезпечення засуджених під час перевезення питною водою та у разі довготривалого перевезення - їжею;
- невикористання відділень розміром 0,5 м2 у фургонах для перевезення засуджених”.
Право
І. Прийнятність
43. Заявник скаржився на нелюдське або таке, що принижувало його гідність, поводження під час його перебування під вартою. Зокрема, він стверджував, що умови тримання його під вартою в СІЗО м. Сімферополя були принизливими з огляду на розмір камер, в яких він перебував, кількість осіб у цих камерах, санітарно-гігієнічні умови, постільні речі, вентиляцію, харчування, щоденні прогулянки та доступ до природного світла та свіжого повітря. Він також зазначив, що не отримував необхідного медичного лікування та допомоги з огляду на його хвороби, а також, що його примушували працювати без оплати більше ніж 12 годин на день. Насамкінець заявник стверджував, що він не мав у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту щодо його скарги на підставі Конвенції на умови тримання, як це вимагається статтею 13 Конвенції. Свої скарги заявник обґрунтовував статтями 3 та 13 Конвенції, які передбачають наступне:
Стаття 3. Заборона катування
“Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню”.
Стаття 13. Право на ефективний засіб юридичного захисту
“Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження”.
44. Суд зауважує, що ці скарги стосуються двох періодів, протягом яких заявник перебував під вартою. Перший почався 19 липня 1999 року і закінчився 9 лютого 2000 року, в той час як другий тривав з 23 березня по 1 грудня 2000 року. Таким чином, скарги стосовно вищевказаних періодів перебування під вартою мають розглядатися окремо.
А. Перебування заявника під вартою з
19 червня 1999 року по 9 лютого 2000 року
45. Уряд стверджував, що скарга заявника стосовно першого періоду його перебування під вартою була подана надто пізно і тому ця частина його заяви має бути визнана неприйнятною.
46. Суд нагадує, що у справах стосовно триваючої ситуації і де з самого початку є зрозумілим, що для заявника не існує ефективного засобу юридичного захисту, шестимісячний строк починає перебіг з моменту припинення існування цієї ситуації (див. “Антоненков та інші проти України”, заява № 14183/02, п. 32, 22 листопада 2005 року, та “Коваль проти України”, ухвала щодо прийнятності від 30 березня 2004 року, заява № 65550/01). Суд зауважує, що перший період перебування заявника під вартою закінчився 9 лютого 2000 року, тобто більше ніж за шість місяців до того, як заявник звернувся до Суду (25 січня 2001 року). Суд також зауважує, що сторони не зазначали про наявність ефективного засобу юридичного захисту для заявника стосовно цієї частини його заяви. Відповідно вона була подана надто пізно і має бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції.
Б. Перебування заявника під вартою з 23 березня по 1 грудня 2000 року,
його стан здоров'я та медичне лікування
47. Суд зазначає, що ця частина заяви містить три окремі аспекти, прийнятність яких має розглядатися окремо. Перший аспект стосується умов тримання заявника під вартою та стверджуваної відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту, другий стосується скарг на неналежний медичний догляд, а третій - умов його праці під час перебування під вартою.
(а) Умови тримання заявника під вартою
48. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, запропоновані йому Національним законодавством, перед тим як звернутися з заявою до Суду. Зокрема, Уряд зазначав, що заявник не звертався до національних судів задля оскарження умов його тримання під вартою та отримання компенсації за матеріальну та нематеріальну шкоду.
49. Заявник не погодився.
50. Суд вважає, що, з огляду на його висновки в подібних справах, скарга заявника за статтею 3 Конвенції на неналежні умови тримання не може бути відхилена через невичерпання національних засобів юридичного захисту (див., напр., “Мельник проти України”, заява № 72286/01, пп. 70-71, 28 березня 2006 року). Жодної іншої підстави для визнання цієї скарги неприйнятною не було виявлено. Отже, вона порушує серйозні питання фактів та права за Конвенцією, вирішення яких потребує її розгляду по суті.
51. За цих обставин скарги заявника за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту мають також розглядатися по суті.
(б) Медичне лікування та допомога заявнику та умови його праці під час перебування під вартою
52. Стосовно скарги заявника про те, що йому не було надано адекватної медичної допомоги під час перебування під вартою, Уряд зазначив, що ця скарга є необгрунтованою. Уряд зауважив, що стан здоров'я заявника був задовільним. Після прибуття до СІЗО його в той же день було оглянуто лікарями, в результаті чого було встановлено діагноз ішемічної хвороби серця та рекомендовано заявнику при погіршенні стану здоров'я пройти профілактичний курс лікування. Заявник звертався по медичну допомогу лише один раз. Його негайно оглянув лікар та призначив відповідне лікування, в результаті якого заявник одужав (див. п. 15 вище). Ніяких інших звернень чи скарг заявника на стан здоров'я під час перебування його під вартою не надходило.
53. Уряд також заявив, що заявника не залучали до 12-годинної примусової праці; його не залучали до праці до зарахування його за його ж бажанням на відповідну посаду.
54. Заявник спростовував твердження Уряду. Він, зокрема, заявив, що медична документація, яку надав Уряд, підроблена. Він також зазначив, що не страждав на ішемічну хворобу серця, коли прибув до СІЗО м. Сімферополя.
55. Суд також зауважує, що заявник не оскаржує той факт, що в день прибуття до СІЗО м. Сімферополя його оглянули двоє лікарів та фельдшер. Шість місяців потому його оглянули терапевт та дерматовенеролог. Заявник не скаржився лікарям, що його оглядали, на свій стан здоров'я; лікарі ж не дійшли висновку, що заявник потребував якогось лікування. Суд також зазначає, що лікарі вилікували заявника, коли він захворів на гостре респіраторне вірусне захворювання.
56. Більше того, Суд зауважує, що заявник не вимагав жодної медичної допомоги після свого звільнення в грудні 2000 року. Той факт, що його було прооперовано на черевній порожнині більше ніж через рік після звільнення, не може привести до висновку, що заявник страждав на виразку шлунка чи потребував з цього приводу медичного лікування під час перебування під вартою. За відсутності доказів протилежного Суд робить припущення, що заявник отримував адекватну та вчасну медичну допомогу та лікування в СІЗО м. Сімферополя і що немає ознак порушення статті 3.
57. Суд далі зазначає, що заявник надав недостатнє підтвердження своїм скаргам про те, що він був примушений підчас перебування під вартою працювати без оплати протягом 12 годин на добу.
58. Суд, таким чином, доходить висновку, що скарги заявника на неадекватну медичну допомогу та на умови його праці під час перебування під вартою мають бути відхилені через явну необґрунтованість відповідно до пп. З та 4 статті 35 Конвенції.
II. Суть
А. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції
59. Уряд зауважив, що після того, як вирок щодо заявника набув чинності (див. п. 24 вище), заявника мали перевести до виправно-трудової колонії посиленого режиму для відбування покарання. Однак начальник СІЗО м. Сімферополя задовольнив заяву заявника про залишення його в СІЗО м. Сімферополя і зарахування до складу господарського обслуговування установи. На цій підставі Уряд стверджував, що умови відбування заявником покарання в СІЗО м. Сімферополя не були такими, що принижували, оскільки заявник сам виявив бажання залишитися в СІЗО.
60. Заявник не погодився. Він, зокрема, стверджував, що він просив начальника СІЗО м. Сімферополя не переводити його до місця, де він мав відбувати покарання, оскільки боявся, що опиниться у вищезгаданих умовах етапування засуджених. Заявник, більше того, вирішив залишитися у своєму рідному місті, поближче до своїх родичів.
61. Заявник скаржився, що через умови тримання його під вартою він страждав на виразку шлунка, аденому простати, геморой, судинні захворювання, погіршення зору та безсоння. Він також стверджував, що через це у 2002 році йому було зроблено операцію на черевній порожнині.
62. Суд нагадує, що відповідно до його практики погане поводження має відповідати мінімальному рівню суворості, для того щоб потрапити під сферу дії статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від всіх обставин справи, таких як тривалість лікування, фізичний та психічний вплив та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я жертви (див., серед інших, рішення у справі Ireland v. the United Kingdom, 18 січня 1978 року, Series A № 25, стор. 65, п. 162). Більше того, вирішуючи, чи є поводження “таким, що принижує гідність”, у розумінні статті 3 Конвенції, Суд братиме до уваги, чи було його метою принизити і зневажити відповідну особу і чи його наслідки вплинули несприятливо на особистість людини у спосіб, який не відповідає статті 3. Навіть відсутність такої мети не може переконливо виключити констатацію порушення цього положення (див. Peers v. Greece, заява № 28524/95, пп. 67-68 і 74, ECHR 2001-111, та Valasinas v. Lithuania, заява № 44558/98, п. 101, ECHR 2001 VIII).
63. Суд послідовно наголошував, що відповідне страждання і приниження мають у будь-якому випадку виходити за межі неминучого елементу страждання і приниження, пов'язаного з певною формою законного поводження або покарання. Заходи, які позбавляють особу свободи, часто можуть містити такий елемент. Відповідно до статті 3 Конвенції держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципові поваги до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання заходу не завдавали їй душевного страждання чи мук, які перевищували б неминучий рівень страждання, властивого триманню під вартою, і щоб з огляду на практичні вимоги ув'язнення її здоров'я і добробут були належним чином забезпечені (див. Kudia v. Poland [GC], № 30210/96, пп. 92-94, ECHR 2000-XI).
64. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що деякі твердження заявника щодо умов його перебування під вартою, зокрема про перенаселеність камер, санітарно-гігієнічні умови, постільні речі, вентиляцію, щоденні прогулянки та доступ до природного світла та повітря, підтверджуються висновками ЄКПТ, що були зроблені після візиту до СІЗО м. Сімферополя у вересні 2000 року - коли заявник відбував там покарання. Суд зазначає, що зауваження Уряду, окрім тих, що стосуються розміру камер та щоденних прогулянок заявника, викладені в узагальненій формі та не підкріплені жодним доказом. За цих обставин Суд вважає, що висновки ЄКПТ дають, принаймні деякою мірою, підставу для оцінки умов тримання заявника під вартою в період між березнем та груднем 2000 року (див. lovchev v. Bulgaria, № 41211/98, п. 130, 2 лютого 2006 року).
65. Суд далі зазначає, що Уряд надав фотографії деяких камер СІЗО м. Сімферополя, зроблені приблизно через чотири роки після звільнення заявника. Суд відповідно вважає, що ці фотографії жодним чином не пов'язані з цією справою, а отже, немає необхідності їх розглядати.
66. Хоча Уряд не погодився з твердженнями заявника щодо розміру камер, дані, які були надані Урядом, свідчать про те, що площа камер, в яких тримався заявник, складала 1,3-2,25 м2 на одну особу. На думку Суду, ці камери були постійно перенаселені. Такий стан речей сам по собі порушує питання статті 3 Конвенції (див. Kalashnikovv. Russia, № 47095/99, п. 97, ECHR 2002-VI).
67. Ця ситуація була погіршена тим фактом, що заявник перебував у переповнених камерах впродовж 23 годин на добу за відсутності належної вентиляції та природного світла. Суд також зауважує, що заявнику доводилося спати по черзі і він не мав належної кількості предметів особистої гігієни та мийних засобів. Беручи до уваги вищезазначені фактори, Суд вважає, що умови тримання заявника під вартою протягом більше ніж восьми місяців завдавали йому значних фізичних та моральних страждань, що ображали його гідність та викликали в нього почуття приниження та зневаги.
68. Суд не поділяє точку зору Уряду, що рішення заявника залишитися в СІЗО м. Сімферополя може розцінюватися як доказ того, що він тримався в задовільних умовах. Суд вважає, що, з огляду на висновки ЄКПТ щодо умов етапування осіб, які перебувають під вартою, з однієї установи до іншої, заява заявника про залишення в СІЗО м. Сімферополя може пояснюватися його страхом потрапити до гірших умов під час етапування до іншої установи. Більше того, СІЗО знаходиться в тому ж місті, де мешкають родичі заявника.
69. Таким чином, беручи до уваги висновки Суду щодо перенаселення, незадовільних сані-тарно-гігієнічних умов та недостатність природного світла та повітря (див. пп. 66-67 вище), Суд доходить висновку, що умови тримання заявника під вартою в СІЗО м. Сімферополя є поводженням, що принижує гідність. Відповідно мало місце порушення статті 3 Конвенції.
Б. Стверджуване порушення статті 13 Конвенції
70. Уряд стверджував, що заявник мав ефективні механізми оскарження на тих же підставах, що викладені у запереченнях про невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту щодо його скарг про порушення статті 3 Конвенції.
71. Заявник заперечив проти цього.
72. Суд посилається на свої висновки (п. 50 вище) у цій справі щодо доводів Уряду про національні засоби юридичного захисту. На цих підставах Суд робить висновок, що заявник не мав ефективного національного засобу юридичного захисту, як це вимагається статтею 13 Конвенції, для того щоб відшкодувати шкоду, завдану умовами його тримання. Відповідно мало місце порушення цієї статті.
IV. Застосування статті 41 Конвенції
73. Стаття 41 Конвенції передбачає:
“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію”.
А. Шкода
74. Заявник вимагав 109 000 евро для відшкодування матеріальної шкоди, яка полягала у медичних витратах та втраті заробітної платні. Він також вимагав 75 000 евро для відшкодування нематеріальної шкоди.
75. Уряд не погодився, стверджуючи, що вимоги є необґрунтованими та надмірними. Уряд також просив Суд визначити розмір відшкодування нематеріальної шкоди на засадах справедливості.
76. Суд, беручи до уваги його висновки щодо скарг заявника на порушення статей 3 та 13 Конвенції, вважає, що жодного причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваною шкодою та констатованими порушеннями (див. рішення у справі Kalashmkov, цитоване вище, п. 139). Суд відповідно відхиляє вимогу заявника щодо відшкодування матеріальної шкоди.
77. Стосовно ж нематеріальної шкоди Суд, беручи до уваги його практику у подібних справах та здійснюючи оцінку на засадах справедливості, присуджує заявнику у цьому зв'язку 2000 евро.
Б. Судові витрати
78. Заявник також вимагав 1000 євро, що включало поштові витрати, витрати на переклади та на юридичну допомогу.
79. Уряд заперечив проти цього.
80. Відповідно до практики Суду заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру. У цій справі, з огляду на наявну інформацію та вищенаведені критерії, Суд вважає розумним присудити 100 євро за судові витрати, понесені під час провадження в Суді.
В. Відсотки у разі несвоєчасної сплати
81. Суд вважає, що відсотки, які нараховуватимуться у разі несвоєчасної сплати, мають дорівнювати річній відсотковій ставці у розмірі граничної кредитної ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
За цих підстав суд одноголосно
1. Оголошує скарги заявника щодо умов його тримання під вартою в період між 23 березня та 1 грудня 2000 року та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту прийнятними, а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 3 Конвенції;
3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 13 Конвенції;
4. Вирішує, що:
а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відлові дач повинна виплатити заявникові наступні суми, що мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день виплати: (і) 2000 (дві тисячі) євро відшкодування нематеріальної шкоди; (іі) 100 (сто) євро відшкодування судових витрат; (ііі) будь-які податки, що можуть бути нараховані на зазначені вище суми; б) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказану суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду несплати, плюс три відсотки; 5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 12 жовтня 2006 року згідно з пунктами 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду.
Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen) (підпис) Голова
Клаудія ВЕСТЄРДІК (Claudia Westerdiek) (підпис) Секретар