Витрати на спецодяг і спецхарчування як витрати подвійного призначення

У Законі про оподаткування прибутку підприємств не надане визначення поняттю “витрати подвійного призначення”. Якщо виходити зі складу цих витрат, наведеного у п.5.4 ст. 5 вищезазначеного Закону, то можна зробити висновок, що до витрат подвійного призначення відносяться витрати, які за своїм економічним змістом можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Тому Законом встановлено особливий порядок включення до валових витрат (ВВ) цих витрат.

Витрати на спецодяг, взуття, обмундирування

Забезпечення працівників спецодягом і спецвзуттям на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, передбачено ст. 8 Закону про охорону праці і ст.163 та 164 КЗпП України.

Передбачено також забезпечення спецодягом і взуттям працівників, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією аварій, стихійних лих тощо.

Також порядок забезпечення працівників підприємств необхідний для трудового процесу спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, а також порядок їх утримання і зберігання регулюються Положенням № 170. У цьому Положенні зазначено, що спецодяг видається працівникам тих професій і посад, які передбачені Типовими галузевими нормами безоплатної видачі спецодягу.

Видача грошових коштів на придбання спецодягу не дозволяється, але згідно зі ст. 164 КЗпП України та ст. 8 Закону про охорону праці передбачена компенсація витрат працівнику на придбання спецодягу, якщо встановлений нормами строк її видачі було порушено, і працівник був змушений придбати спецодяг за власні кошти. Компенсаційні виплати включаються до ВВ у складі витрат на оплату праці.

Згідно з пп. 5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону про оподаткування прибутку, до ВВ включаються витрати на забезпечення:

- спеціальним одягом;

- взуттям;

- обмундируванням, що необхідні для виконання професійної діяльності тільки найманих працівників, тобто працівників, які уклали з підприємством трудовий договір і зазначених у переліку, встановленому Кабміном України. При цьому не має значення, чи є підприємство основним місцем роботи чи працівник працює за сумісництвом.

Витрати на забезпечення спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням осіб, які виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру, навіть якщо ці витрати передбачені договором, до ВВ не включаються.

Роботодавець, згідно зі ст.8 Закону про охорону праці, зобов'язаний також забезпечити працівника засобами індивідуального захисту (ЗІЗ). Витрати на ці засоби не віднесені Законом про оподаткування прибутку до витрат подвійного призначення і включаються до ВВ у повному обсязі незалежно від того, хто й в яких випадках їх використовував.

ЗІЗ, які видаються працівникам на підставі та у порядку, що передбачені нормативними актами, є власністю підприємства. Вони підлягають поверненню підприємству за певних умов, включаючи випадки закінчення визначених строків їх придатності або випадки передчасного зносу і змушеної заміни ЗІЗ з незалежних від працівника причин, самостійного придбання працівником ЗІЗ з подальшою компенсацією їх вартості у встановленому законодавством порядку, або коли припиняються трудові відносини працівника з підприємством тощо.

Не є виключенням й засоби індивідуального захисту, що видаються працівнику додатково або з певними вимушеними змінами до тих норм, що встановлені за основною професією. Зокрема, мова йде про ЗІЗ, потреба в яких обумовлена фактичними умовами праці, вимогами конкретних правил охорони праці, необхідністю виконувати змішані роботи або застосовувати так звані чергові ЗІЗ колективного користування, впровадженням більш гнучкого порядку забезпечення цими засобами з видачею одночасно двох комплектів спецодягу (але на два строки носіння) тощо.

Закон про оподаткування прибутку, так само як і Закон про охорону праці, не містить визначення “спеціального одягу” і “спеціального взуття”, а Закон про охорону праці не містить навіть згадування про “спеціальне обмундирування”. У цьому зв'язку, при ухваленні рішення про включення до ВВ витрат на придбання того чи іншого виду одягу або взуття до ВВ слід виходити з того, чи включені вони до відповідних переліків.

Кабінет Міністрів України дотепер не затвердив Переліки забезпечення працівників спецодягом і взуттям. Обов'язок установлювати відповідні переліки уряд поклав на Міністерство праці та соціальної політики і Комітет з нагляду за охороною праці.

Розпорядженням КМ України від 21.08.1997 р. № 462-р уряд установив, що для визначення складу і суми витрат на спецодяг і спецвзуття, які підлягають включенню до ВВ, слід керуватися діючими нормативно-правовими актами. При цьому Кабмін України не уточнив, чи відносяться до числа цих нормативних актів Постанови Держкомітету СРСР по праці та соціальних питаннях або тільки нормативні акти вищезазначених українських відомств, що на практиці призводить до конфліктів з податковими інспекціями тих підприємств, для яких Мінпраці та Держкомохорони праці України не затвердили відповідних переліків.

Отже, правовою підставою для правильного вирішення питань про віднесення тих чи інших витрат до ВВ є затверджені уповноваженим центральним органом виконавчої влади норми безоплатної видачі засобів індивідуального захисту відповідним працівникам і Положення № 170.

Як уже було зазначено раніше, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та ЗІЗ здійснюється згідно з Положенням № 170.

Спецодяг, спецвзуття та ЗІЗ видаються працівникам тих професій і посад, які передбачені у відповідних виробництвах, цехах і видах робіт Типовими галузевими нормами, а також працівникам, професії та посади яких передбачені Типовими нормами для робітників та службовців наскрізних професій усіх галузей народного господарства (п.1.4 і п.1.5 Положення № 170). Видача спецодягу, спецвзуття та ЗІЗ провадиться відповідно до встановлених норм і строків носіння.

З урахуванням специфіки виробництва, вимог технологічних процесів і нормативних актів з охорони праці, за узгодженням з представниками профспілкових органів, за рішенням трудового колективу підприємства працівникам можуть видаватися спецодяг, спецвзуття та інші засоби індивідуального захисту понад передбачені норми (п.1.6 Положення № 170).

Пунктом 1.8 Положення № 170 передбачено, що в окремих випадках, з урахуванням особливостей виробництва, власник, за узгодженням з уповноваженим з охорони праці трудового колективу підприємства і профспілками, може замінювати:

- комбінезон бавовняний-костюмом бавовняним, і навпаки;

- костюм бавовняний-напівкомбі-незоном бавовняним із сорочкою (блузою) або сарафаном з блузою, і навпаки;

- костюм із сукна-костюмом бавовняним з вогнезахисним або кислотозахисним просоченням, костюм брезентовий- костюмом бавовняним з вогнезахисним або водовідштовхувальним просоченням;

- черевики (напівчоботи) шкіряні - чоботями гумовими, і навпаки, черевики (напівчоботи) шкіряні.- чоботями кирзовими, і навпаки, валянки-чоботями кирзовими.

Заміна одних видів спеціального одягу і спеціального взуття на інші не повинна погіршувати їх захисні властивості.

У тих випадках, коли такі засоби індивідуального захисту, як запобіжний пояс, діелектричні калоші та рукавиці, діелектричний гумовий килимок, захисні окуляри та щитки, респіратор, протигаз, захисний шолом, підшоломник, накомарник, каска, наплічники, налокітники, саморятувальники, антифони, заглушки, шумозахисні шоломи, світлофільтри, віброзахисні рукавиці та інші ЗІЗ, не зазначені в Типових галузевих нормах, але передбачені нормативними актами з охорони праці, вони повинні бути видані працівникам залежно від характеру та умов виконуваних робіт на строк носіння - до зносу (п.1.9 Положення № 170).

Бригадирам, майстрам, виконуючим обов'язки бригадирів, помічникам і підручним робітників, професії яких передбачені в Типових галузевих нормах безоплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту або в галузевих нормах, видаються такі самі ЗІЗ, як і робітникам відповідних професій.

Передбачені в Типових галузевих нормах або відповідних галузевих нормах спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші ЗІЗ для робітників та службовців (включаючи інженерно-технічних працівників) повинні видаватися зазначеним працівникам також і в тому випадку, якщо вони, відповідно до займаної посади, є старшими (старшим інспектором, старшим майстром тощо) і виконують безпосередньо ті роботи, що надають право на отримання цього спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Робітникам, які суміщають професії або постійно виконують роботи, що суміщаються, у тому числі й у комплексних бригадах, крім засобів індивідуального захисту, що видаються їм за основною професією, повинні бути додатково видані, залежно від виконуваних робіт, й інші види спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, передбачені діючими нормами для професії, що суміщається, з тими самими строками носіння.

Видача працівникам і повернення ними спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту повинні враховуватися в особовій картці встановлемої форми (типова форма № МШ-6, затверджена наказом Мінстату України від 22.05.1996 р. № 145).

Для носіння спеціального одягу, спеціального взуття та ЗІ3 встановлені календарні строки, які обчислюються з дня їх фактичної видачі працівникам. Спецодяг і спецвзуття, повернуті працівниками після закінчення строків носіння, але ще придатні для використання, повинні бути відремонтовані та використані за призначенням, а непридатні для носіння - списані. Порядок списання і використання ЗІЗ визначає власник.

Витрати на спецодяг і спецвзуття понад установлені цими нормативними актами норми до ВВ не включаються.

Спецодяг, спецвзуття, індивідуальні засоби захисту при надходженні на підприємство враховуються на рах. 22 “Малоцінні та швидкозношувані предмети”. При видачі цих об'єктів обліку їх вартість списується на рах. 23 “Виробництво”, рах. 91 “Загальновиробничі витрати”, рах. 92 “Адміністративні витрати”.

У зв'язку з тим, що витрати на спецодяг і спецвзуття відносяться до витрат подвійного призначення і включаються до ВВ у спеціальному порядку, слід вважати, що збільшення цих витрат відбувається не при придбанні спецодягу і спецвзуття, а при їх видачі найманим працівникам.

При цьому вартість виданого спецодягу відображається по рядку 04.13 Декларації з податку на прибуток. При такому підході вартість спецодягу і спецвзуття, що перебувають на складі, не враховується у складі залишків малоцінних предметів на кінець кварталу (періоду) для коригування ВВ.

Іноді пропонується інший підхід - включати вартість придбаного спецодягу і спецвзуття до ВВ у момент придбання і відображати по рядку 04.1 Декларації включення залишків цих матеріальних цінностей до вартості малоцінних предметів. Однак при такому підході виникає необхідність виключення з ВВ витрат на спецодяг іспецвзуття при використанні їх у кількісному перевищенні встановленої норми.

Витрати на прання, чистку, ремонт спецодягу і спецвзуття не відносяться до витрат подвійного призначення і включаються до ВВу повному обсязі.

Витрати на спецхарчування

Згідно зі ст. 7 Закону про охорону праці, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, пазованою солоною водою.

Підпункт 5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону про оподаткування прибутку передбачає включення до ВВ витрат на продукти спеціального харчування за переліком, установленим Кабміном України.

Слід зазначити, що Кабмін не установив дотепер норми видачі продуктів спецхарчування та переліку виробництв, на яких лікувально-профілактичне харчування є обов'язковим. У цих умовах необхідно керуватися постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях і Секретаріату ВЦРПС від 16.12.1987 р. № 731/П-13 “Порядок безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам та службовцям, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці”.

У межах установлених норм вартість спецхарчування відноситься до валових витрат підприємства за умови видачі його лише тим категоріям працівників, які обумовлені нормативними документами.

До витрат подвійного призначення відносяться вартість продуктів спецхарчування, інші витрати на приготування страв у їдальнях та буфетах підприємств.

В В збільшуються у момент видачі продуктів спецхарчування працівникам, а не у момент їх отримання, відображається по рядку 04.13 Декларації, не враховуються у рядку 04.1 і не включаються до вартості залишків матеріалів для коригування ВВ і ВД.

Список використаних нормативно-правових актів

КЗпП України - Кодекс законів про працю України

Закон про охорону праці - Закон України від 14.10.1992 р. № 2694-ХІІ “Про охорону праці” у редакції від 21.11.2002 р. № 229-IV

Закон про оподаткування прибутку- Закон України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР

Положення № 170 - Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, затверджене наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 29.10.1996 р. № 170

“Консультант бухгалтера” № 36 (420) 03 вересня 2007 року
Передплатні індекси: 21946 (українською мовою),
22789 (російською мовою)