КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА
05.04.2007 N 45/60-А

Щодо розгляду апеляційної скарги Кабінету Міністрів України на
ухвалу господарського суду м. Києва
від 22.12.2006 у справі N 45/60-А

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Губенко Н.М., за участю представників: від прокуратури: [...]; від позивача - [...]; від відповідача - [...], розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.12.2006 у справі N 45/60-А за позовом ЗАТ "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 N 1645.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2007 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 05.04.2007 в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

05.04.2007 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину ухвали в порядку п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

Встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2006 задоволено клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову та постановлено: зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 N 1645 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" до розгляду даної справи по суті.

Відповідач, не погоджуючись із ухвалою господарського суду першої інстанції від 22.12.2006, подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить зазначену ухвалу скасувати. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує наступним.

Господарським судом першої інстанції в повному обсязі зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України N 1645 від 23.11.2006, якою було внесено зміни, зокрема, і до постанови Кабінету Міністрів України N 1926 від 04.12.98, яка взагалі не впливає на взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

Господарський суд першої інстанції, задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову, не пересвідчився чи насправді оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України призводить до заподіяння значної шкоди правам та інтересам позивача; висновки суду ґрунтуються тільки на твердженнях позивача, викладених в клопотанні про забезпечення позову, які мають суто суб'єктивний характер; із тексту оскаржуваної ухвали не вбачається доведеність наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову розглядалося господарським судом без виклику сторін у складі судової колегії з трьох суддів. Як вбачається із оскаржуваної ухвали, якою задоволено клопотання позивача про забезпечення позову не всі судді колегії, які розглядали дане клопотання згодні з прийнятим рішенням, про що свідчить відсутність підписів усіх суддів на даній ухвалі.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, просив її задовольнити, а ухвалу про забезпечення адміністративного позову, постановлену господарським судом м. Києва 22.12.2006 скасувати.

Позивач подав до господарського суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що остання є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Просить апеляційну скаргу відповідача не задовольняти; ухвалу господарського суду м. Києва від 22.12.2006, постановлену у даній справі, залишити без змін, оскільки вона постановлена у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).

В судовому засіданні представник позивача заявив письмове клопотання про зупинення провадження у справі, мотивувавши його наступним: відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), суд має право зупинити провадження у справі в разі наявності інших причин, крім передбачених зазначеною статтею, такою поважною іншою причиною, на думку позивача, є винесення 21.03.2007 господарським судом м. Києва постанови у даній справі, якою задоволено позов позивача та скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.12.2006, отже, з набранням вказаною постановою законної сили, припиняється і необхідність оскарження даної ухвали.

Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, зазначає наступне.

Як передбачено нормами Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), завданням суду апеляційної інстанції є перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції; в даному випадку Київський апеляційний господарський суд переглядає в апеляційному провадженні ухвалу господарського суду м. Києва від 22.12.2006, якою задоволено клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову.

Задачею суду апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, якою задоволено клопотання позивача про забезпечення позову є перевірка наявності законних (обґрунтованих) підстав, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), які слугували підставою для задоволення господарським судом першої інстанції клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову, а не вирішення адміністративного позову по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє зробити висновок, що вирішення судом питання про забезпечення позову є відокремленою від винесення судом рішення по суті спору процесуальною дією, так само як і оскарження в апеляційному порядку ухвали про забезпечення позову від оскарження в апеляційному порядку рішення по суті спору.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), суд може зупинити провадження у справі за наявності інших причин, ніж ті, які передбачені частиною другою цієї статті за обґрунтованим клопотанням сторони або третьої особи. Колегія суддів дослідивши подане представником позивача клопотання про зупинення провадження у справі не знаходить його обґрунтованим, а отже і таким, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача подав письмову заяву, в якій просив суд оголосити перерву у судовому засіданні до набрання законної сили постанови господарського суду м. Києва від 21.03.2007, якою задоволено позов позивача та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 22.12.2006.

Статтею 150 КАСУ ( 2747-15 ) передбачено, що суд може оголосити перерву у судовому засіданні у зв'язку з необхідністю одержання додаткових доказів та в інших необхідних випадках.

Із змісту наведеної норми випливає, що випадки оголошення перерви, крім необхідності одержання нових доказів, встановлюються на розсуд суду.

Колегія суддів не погоджується із твердженнями представника позивача про те, що є необхідність оголосити перерву у судовому засіданні до набрання законної сили постанови господарського суду м. Києва від 21.03.2007, якою вирішено дану справу по суті, оскільки не вбачає зв'язку між набранням законної сили постанови господарського суду першої інстанції від 21.03.2007, винесеної у справі N 45/60-А та розглядом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду першої інстанції від 22.12.2006, постановленої у цій справі. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити призначену до апеляційного розгляду апеляційну скаргу на ухвалу про забезпечення адміністративного позову на відповідність останньої вимогам чинного законодавства, на час її постановлення господарським судом; крім того, строк розгляду апеляційної скарги апеляційним судом обмежений Кодексом адміністративного судочинства України двома місяцями.

Також представником позивача у судовому засіданні було подано письмове клопотання про спільний розгляд апеляційної скарги на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.12.2006 та апеляційної скарги на постанову господарського суду м. Києва від 21.03.2007 у справі N 45/60-А, оскільки питання апеляційного оскарження постанови та апеляційного оскарження ухвали безпосередньо зв'язані між собою.

Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення і цього клопотання представника позивача, виходячи з наступного.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Однак представник позивача не надав жодних доказів на підтвердження того, що на постанову господарського суду м. Києва від 21.03.2007, якою дану справу вирішено по суті та скасовано заходи забезпечення адміністративного позову, вжиті ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2006, подано апеляційну скаргу, а також відкрито апеляційне провадження з перегляду даної постанови.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури та представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

14 грудня 2006 року Закрите акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" звернулося до господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 N 1645 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України".

15.12.2006 позивач подав до господарського суду м. Києва клопотання про забезпечення адміністративного позову, в якому просив зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 N 1645 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України". В обґрунтування даного клопотання зазначив, що незупинення дії оскаржуваної постанови до вирішення спору по суті призведе до отримання страховиками ліцензій на медичне страхування іноземців як на добровільний вид страхування, що суперечить ст. 7 Закону України "Про страхування". У випадку задоволення вимоги позивача про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України N 1645 від 23.11.2006, ліцензії, видані з урахуванням змін, внесених оскаржуваною постановою до постанов Кабінету Міністрів України N 79 від 28.01.97, N 1021 від 1997, N 1926 від 04.12.98, будуть анульовані, що призведе до спричинення значних збитків страховикам. Згодом, позивач подав доповнення до клопотання про забезпечення адміністративного позову, в яких конкретизував причини необхідності вжиття такого заходу забезпечення позову як зупинення дії оскаржуваної постанови, а саме: відповідно до Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) та низки, виданих на його виконання нормативно-правових актів, які в тому числі регулюють страхування іноземних громадян та осіб без громадянства, що тимчасово перебувають на території України, позивач отримав ліцензію на проведення страхової діяльності у формі обов'язкового медичного страхування вищеперелічених осіб, що здійснюється, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.97 N 79 "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України". Крім того, позивачем вжито низку заходів, необхідних для належного та ефективного здійснення зазначеного виду страхування, які потребували від позивача значних витрат, а саме: створив систему відокремлених підрозділів, а також агентську мережу, яка включає в себе 26 філій, 10 центрів продажу, 1590 страхових агентів. На утримання зазначеної агентської мережі за 2006 рік позивач витратив понад 12 400 000,00 грн.; позивачем було закуплено 70 000 полісів саме обов'язкового медичного страхування іноземців; для створення розгалуженої системи медичного асистансу позивач провів роботу з державними та комунальними підприємствами, наслідком якої є укладення понад 950 договорів; з початку 2006 року позивач уклав понад 80 099 договорів обов'язкового медичного страхування та здійснив страхових виплат на суму 880 400,00 грн. Оскаржувана ж постанова Кабінету Міністрів України фактично позбавляє позивача можливості здійснювати обов'язкове медичне страхування у запланованих обсягах, при цьому останній змушений утримувати створену ним агентську мережу, створену саме для здійснення та розвитку обов'язкового медичного страхування.

Господарський суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову, про що 22.12.2006 постановив ухвалу. Ухвала суду мотивована тим, що оскаржувана постанова призводить до заподіяння значної шкоди правам та інтересам позивача і у випадку не вжиття судом заходів забезпечення позову, захист прав та інтересів позивача ускладниться, а для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Колегія суддів погоджується з ухвалою господарського суду м. Києва від 22.12.2006 у справі N 45/60-А, виходячи з наступного.

Закрите акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам" здійснює страхову діяльність, яка, як вбачається із наявної в матеріалах справи ліцензії від 14.10.2002 Серії АА N 239922, провадиться останнім у двох формах: добровільне страхування та обов'язкове медичне страхування, яке здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.97 N 79 "Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають в Україні".

23.11.2006 Кабінет Міністрів України (надалі - відповідач) прийняв постанову N 1645 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України", згідно з якою було внесено зміни до інших постанов відповідача, а саме: N 79 від 28.01.97, N 1021 від 17.09.97, N 1926 від 04.12.98. Із внесенням оскаржуваною постановою змін до вищезазначених постанов обов'язкове медичне страхування іноземних громадян, які тимчасово перебувають в Україні фактично було змінене на добровільне, що безумовно може призвести до різкого зменшення та поступового зникнення (знищення) з ринку страхових послуг попиту на такий вид страхування як обов'язкове медичне страхування іноземних громадян, які тимчасово перебувають в Україні і, відповідно, позивачу буде завдано значних збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), основним завданням адміністративних судів є захист прав та інтересів, зокрема, юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидним є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Частиною 1 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) встановлено, що клопотання про забезпечення адміністративного позову, у разі його обґрунтованості та терміновості, вирішується судом негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється відповідна ухвала.

Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позову; для задоволення судом, поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання, та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ); у разі обґрунтованості та терміновості даного клопотання суд може розглянути його без виклику сторін.

Частиною 3 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) передбачено, що одним із способів забезпечення судом клопотання про забезпечення адміністративного позову є зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржується.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість та терміновість поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову, адже обставини, викладені в ньому, переконливо обґрунтовують (доводять) необхідність вжиття такого способу забезпечення позову, як зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 N 1645, а тому і розгляд даного клопотання правомірно здійснювався судом без виклику сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) для здійснення обов'язкового страхування, Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Із аналізу вищенаведеної норми випливає, що суб'єкт господарювання, який здійснює той чи інший вид господарської діяльності, який потребує ліцензування, має право здійснювати лише той вид господарської діяльності, який зазначений (вказаний) у виданій йому ліцензії, іншими видами господарської діяльності, не вказаними в ліцензії, суб'єкт господарювання не має права займатися.

До внесення відповідачем змін до абзацу 5 п. 7 постанови від 04.12.98 N 1926 постановою від 23.11.2006 N 1645, однією із умов надання медичної допомоги іноземним громадянам була наявність у страховика ліцензії з медичного страхування, яке відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування" відноситься до обов'язкових видів страхування і на здійснення якого позивач 15.10.2002 отримав відповідну ліцензію Серії АА N 239922 (наявна в матеріалах справи). Із внесенням же оскаржуваною постановою змін до абзацу 5 п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 04.12.98 N 1926, змінилися і умови надання медичної допомоги іноземним громадянам, зокрема, для здійснення такого виду діяльності тепер вже необхідна наявність у страховика ліцензії на здійснення медичного страхування (безперервне медичне страхування), яке, згідно зі ст. 6 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) є добровільним видом страхування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не може погодитися із доводами заявника, наведеними останнім як у судовому засіданні під час апеляційного розгляду даної справи, так і в апеляційній скарзі про те, що постанова N 1926 від 04.12.98, в яку були внесені зміни постановою N 1645 від 23.11.2006, взагалі не впливає на взаємовідносини між позивачем та відповідачем, оскільки ця постанова не стосується прав та інтересів позивача, які могли б бути порушеними через внесення в неї оскаржуваною постановою змін, адже, як вбачається із наведеного вище, внесені зміни могли б негативно позначитися на господарській діяльності позивача, адже, із їх внесенням фактично знівельовано такий вид обов'язкового страхування як медичне страхування, на провадження якого позивачу 15.10.2002 органом ліцензування було видано ліцензію Серії АА N 239922.

Таким чином, зупиняючи дію постанови відповідача від 23.11.2006 N 1645 і в частині щодо внесення змін до постанови відповідача від 04.12.98 N 1926, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що не зупинення дії оскаржуваної постанови у цій частині, до ухвалення можливо позитивного для позивача рішення, також може призвести до заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, для відновлення яких останній буде змушений докласти як значних витрат, так і зусиль.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання судового рішення. Частиною 3 ст. 25 цього ж Кодексу встановлено, що суддя, не згідний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується із твердженнями заявника апеляційної скарги про те, що не всі судді колегії господарського суду першої інстанції, які розглядали клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову погодились із постановленою 22.12.2006 ухвалою, якою дане клопотання було задоволено, про що свідчить, на думку апелянта, відсутність підписів усіх суддів, які розглядали зазначене клопотання, на даній ухвалі, оскільки, як вбачається із вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), навіть у разі незгоди будь-якого із суддів колегії, яка розглядала дане клопотання із постановленою 22.12.2006 ухвалою, такий суддя не має права відмовитися підписати таке рішення, а має право письмово викласти свою окрему думку з приводу прийнятого рішення.

Згідно зі ст. 199 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали господарського суду м. Києва від 22.12.2006, оскільки вона була постановлена у повній відповідності матеріалам справи, з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для її скасування, адже не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в даній ухвалі.

Керуючись ст. ст. 2, 199, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), суд ухвалив:

1. Ухвалу господарського суду м. Києва від 22.12.2006 у справі N 45/60-А залишити без змін, а апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України без задоволення.

2. Матеріали справи N 45/60-А направити до господарського суду м. Києва.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).