ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
26 червня 2007 року
м. Київ

Справа № К-11761/06

Про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Р.,

Суддів: Б., К., К., Ф.,

при секретарі судового засідання: Я.,

за участю представників: позивача – гр. С; відповідача – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 та рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2005 у справі № 41/37а господарського суду Донецької області за позовом Відкритого акціонерного товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” (далі – ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”) до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі (далі – ДПІ у м. Маріуполі) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, –

встановив:

ВАТ “Маркохім” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Маріуполі № 0000141730/1 від 17.09.2004, № 0000141730/2 від 02.12.2004, № 00001417303/3 від 07.02.2005 в частині визначення податкового зобов’язання по податку з доходів громадян в сумі 12148 грн. 32 коп., в тому числі основний платіж в сумі 4049 грн. 44 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 8098 грн. 88 коп. (з урахуванням уточнень до позовної заяви).

Рішенням господарського суду Донецької області від 01.04.2005 у справі № 41/37а, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2005, позовні вимоги задоволені повністю.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що надані позивачем документи свідчать про отримання його працівниками у період з квітня по липень 2003 року відповідних сум за авансовими звітами, витрачали їх, та звітували в якості підтвердження цих сум документами на проживання в готелях – рахунками з готелів та на користування автостоянкою – квитанціями, що відповідає вимогам п. 1.11 “Інструкції про службові відрядження у межах України та за кордон” та пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у м. Маріуполі оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити скаргу без задоволення як необґрунтовану.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.05.2007 було проведено заміну позивача у справі – ВАТ “Маркохім” на його правонаступника – ВАТ “Металургійний комбінат “Азовсталь”.

Представники позивача в судовому засіданні суду касаційної інстанції заперечили проти доводів касаційної скарги.

Представник відповідача в судове засідання суду касаційної інстанції не з’явився, не зважаючи на те, що був належно повідомлений про день, місце і час розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Маріуполі було проведено комплексну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ “Маркохім” за період з 01.04.2003 по 01.04.2004 за результатами якої складено акт № 13/23-111/00191201 від 06.07.2004.

Перевіркою встановлено порушення ВАТ “Маркохім” абз. 4 ст. 20 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 1.6 ст. 1 розділу І “Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”, п. 2.3 ст. 2 “Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні” та ст. 1 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” щодо неутримання і не перерахування до бюджету прибуткового податку з доходів громадян за 2003 рік на загальну суму 4095 грн. 57 коп.

На підставі висновків вказаного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2004 № 0000141730/0 про визначення ВАТ “Маркохім” суми податкового зобов’язання по прибутковому податку з громадян в розмірі 12286 грн. 71 коп., в тому числі основний платіж в сумі 4095 грн. 57 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 8191 грн. 14 коп.

Рішенням про результати розгляду скарги від 17.09.2004 № 21258/10/17-013-4 ДПІ у м. Маріуполі скасувала зазначене податкове повідомлення-рішення в сумі 26 грн. 19 коп.

Рішеннями про результати розгляду скарг від 29.11.2004 № 20805/10/2 013-5 ДПА у Донецькій області та від 02.02.2005 № 901/6/25-2115 ДПА України залишили податкові повідомлення-рішення без змін.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.09.2004 № 0000141730/1, від 02.12.2004 № 0000141730/2, від 07.02.2005 № 0000141730/3 в частині визначення податкового зобов’язання по податку з доходів найманих працівників в сумі 12260 грн. 52 коп., в тому числі основний платіж в сумі 4086 грн. 84 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 8173 грн. 68 коп.

ВАТ “Маркохім” оспорив вказані податкові повідомлення-рішення у господарському суді Донецької області в частині визначення податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 4049 грн. 44 коп. та штрафних санкцій в сумі 8098 грн. 88 коп.

В акті перевірки від 06.07.2004 податковий орган зазначив, що позивачем не включена до складу оподатковуваного доходу працівників сума 5756 грн. 60 коп., що є донарахованою сумою прибуткового податку за попереднім актом перевірки і перерахована позивачем за рахунок коштів товариства.

За висновком відповідача такі обставини призвели до порушення абз. 4 ст. 20 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, внаслідок чого позивачу донарахований прибутковий податок в сумі 1656 грн. 60 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, судами встановлено, що згідно попереднього акту перевірки від 21.08.2003 № 15/23-111/00191201 позивачу за порушення ст. 20 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” був донарахований прибутковий податок в загальній сумі 6388 грн. 80 коп.

На підставі цього акту було прийняте податкове повідомлення-рішення від 26.08.2003 № 0000132630/0 про визначення суми податкового зобов’язання в розмірі 19166 грн. 40 коп., в тому числі основний платіж в сумі 6388 грн. 80 коп. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 12777 грн. 60 коп.

Вказане податкове повідомлення-рішення частково оскаржувалось позивачем щодо визначення податкового зобов’язання по прибутковому податку в сумі 5756 грн. 60 коп. та штрафних санкцій в сумі 11513 грн. 20 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.09.2004 у справі № 28/595а дане податкове повідомлення-рішення в частині, що оскаржувалось, визнане недійсним.

Вказане рішення суду залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.11.2004.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню на час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У даних рішеннях господарських судів вказується на те, що підставою для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення є встановлений судом факт підтвердження належними доказами - рахунками та квитанціями готелів з відміткою про фактичну сплату, понесених витрат працівників на наймання житлового приміщення.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України повністю підтримує висновок судів попередніх інстанцій про незаконність донарахування податковим органом ВАТ “Маркохім” прибуткового податку з громадян в сумі 5756 грн. 60 коп. з огляду на встановлені у вказаних вище рішеннях факти про відсутність у позивача податкового зобов’язання по прибутковому податку на суму 5756 грн. 60 коп.

Донарахування спірним податковим повідомлення-рішенням іншої частини податкового зобов’язання по прибутковому податку в сумі 2401 грн. 57 коп. податковим органом проведено на підставі висновку акту перевірки про безпідставність відшкодування витрат, згідно авансових звітів, робітникам товариства, у зв’язку з відсутністю підтверджуючих документів.

В обґрунтування такого висновку відповідач посилається на порушення позивачем пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, п. 1.6 ст. 1 “Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”, п. 2.3 ст. 2 “Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні”, ст. 1 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

Відповідач стверджує, що належними документами в підтвердження таких витрат є фіскальні чеки реєстраторів розрахункових операцій, розрахункові квитанції.

Суди попередніх інстанцій правомірно не погодились з даним висновком податкової інспекції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” (який був чинний у перевіряємому періоді), до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов’язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у ст. 5 цього Декрету.

Згідно ст. 5 Декрету до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються, зокрема, компенсаційні виплати в грошовій і натуральній формі у межах норм, передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

Відповідно до п. 5.4.2 Інструкції про прибутковий податок з громадян, до складу компенсаційних витрат відносяться, у тому числі, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму житлового приміщення при відрядженні. Наведений у зазначеному пункті перелік витрат не є вичерпним.

Як свідчить аналіз цих нормативних актів, ні Декрет, ні Інструкція, ні інші нормативно-правові акти з питань регулювання порядку обчислення та сплати прибуткового порядку, не встановлюють перелік підтверджуючих документів, які є обов’язковими для компенсації витрат, понесених громадянином у відрядженні.

Згідно п. 1.11 “Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”, в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.

Відповідно до пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” документами, що підтверджують витрати на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), наймання інших жилих приміщень, є рахунки з готелів (мотелів), або інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи.

Податковий орган посилається на те, що витрати працівників ВАТ “Маркохім” при відрядженні повинні бути підтверджені розрахунковими документами відповідно до Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому відповідач посилається на те, що з 11.04.2003 набрали чинності зміни, які внесені в “Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон”, Наказом Міністерства фінансів України від 04.03.2003 № 179 щодо віднесення до підтверджуючих документів – розрахункових документів відповідно до вказаних законів.

Судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 2 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

З даної правової норми слідує, що перелік документів, які вказаний Закон відносить до розрахункових документів не є вичерпним, і що такий документ може бути заповнений вручну.

З огляду на положення пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” можна зробити висновок, що рахунки з готелів та квитанції, які надані працівниками ВАТ “Маркохім” на підтвердження витрат на проживання в готелях та користування автостоянкою відповідають вимогам вказаних Законів.

За наведених обставин, касаційна скарга ДПІ у м. Маріуполі підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ухвалив:

Касаційну скаргу ДПІ у м. Маріуполі залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.05.2005 та рішення господарського суду Донецької області від 01.04.2005 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених ст.ст. 236 – 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Судді