ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
12 квітня 2007 року
м. Київ

Справа № К-18060/06

Про визнання недійсним припису

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Х.,

Суддів: Г., В., Ч., М.,

при секретарі: К.,

з участю представника Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України гр. Т та представника Відкритого акціонерного товариства “Страхової компанії “Універсальна” гр. П, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на постанову господарського суду міста Києва від 22.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Страхова компанія “Універсальна” (далі – ВАТ “Страхова компанія “Універсальна”) до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання недійсним припису, –

встановила:

ВАТ “Страхова компанія “Універсальна” звернулося до суду з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання недійсним припису.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що 07.06.2005 Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (далі –Комісія) був виданий Акт № 08/2-271 про порушення законів та інших нормативно-правових актів ВАТ “Страхова компанія “Універсальна”.

Актом встановлено, що заявник, діє як повірений російських страхових компаній щодо укладення в їх інтересах договорів обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, на підставі укладених ним договорів (Агентська угода № С2740-429 від 21.04.2004 і Договір доручення № 01/11/04А від 01.11.2004 укладених ТОВ СК “Согласіє”, Агентська угода № ЮЛ26/ОСАГО від 11.12.2003 і Договір доручення № 011003А від 01.10.2003 укладених з ВАТ СК “Руський мир”, Агентська угода № 020703А від 01.07.2003 і Договір доручення № 010703А від 01.07.2003 укладених з ВАТ “Військово-страхова компанія”, Агентська угода № 07/04КЛ від 14.01.2004 і Договір доручення № 09/СУБ/2004 від 01.01.2004 укладених з ЗАТ СК “Мегарус-Д”. На підставі вказаного Акту, 01.07.2005, Комісією видано припис № 5282/08-8, яким встановлено, що позивач у своїй діяльності вчинив порушення вимог чинного законодавства України, а також приписав усунути виявлені порушення.

Заявник просив суд визнати недійсним припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5282/08-8 від 01.07.2005.

Постановою господарського суду міста Києва від 22.11.2005, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2006, позов ВАТ “Страхова компанія “Універсальна” до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про визнання недійсним припису задоволено.

У поданій касаційній скарзі Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ВАТ “Страхова компанія “Універсальна” законно здійснювало посередницьку діяльність з продажу страхових полісів з обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на користь страховиків – резидентів Російської Федерації, не зважаючи на встановлену заборону такої діяльності в Законі України “Про страхування”, оскільки постановою Верховної Ради України щодо введення в дію цього Закону посередницька діяльність є дозволеною до моменту визнання Російською Федерацією відповідною угодою страхових полісів страховиків-резидентів України.

Висновок суду першої інстанції, підтриманий судовим рішенням апеляційного суду, є вірним і обґрунтованим.

Частиною 4 ст. 14 Закону України “Про страхування” (далі – Закон) в редакції від 07.03.1996 передбачено, що посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Законом в редакції від 04.10.2001 питання посередницької діяльності врегульовані нормами ст. 15 Закону. Згідно означеної статті страхова діяльність в країні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти. Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, паданням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом. Страхові брокери – юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник. Страхові брокери – громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування. Перестрахові брокери – юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальиик. Дозволяється здійснення діяльності страхового та пере страхового брокера однією юридичною особою за умови виконання нею вимог щодо здійснення діяльності страхового та перестрахового брокера. Порядок реєстрації страхових та перестрахових брокерів визначається Уповноваженим органом. Страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком. Посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками не допускається, крім договорів, перестрахування з дотриманням вимог ст. 30 цього Закону. Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

Як вірно зазначили суди у рішеннях, з порівняльного аналізу вказаних норм Закону вбачається, що нормами останнього в редакції, як від 07.03.1996, так і від 04.10.2001 встановлено, що посередницька діяльність на території України з укладання договорів страхування з іноземними страховиками (на користь іноземних страховиків) не допускається і в цій частині, у зв’язку із внесенням 04.10.2001 до Закону відповідних змін, положення останнього не змінювались. При цьому, судами звернуто увагу на те, що 04.10.2001 був прийнятий не новий Закон України “Про страхування”, а лише були внесені зміни до прийнятого 07.03.1996 Закону України “Про страхування”.

Закон від 07.03.1996 був введений в дію постановою Верховної Ради України Про введення в дію Закону України “Про страхування” № 86/96-ВР від 07.03.1996 (далі – постанова). Згідно листа Міністерства юстиції України № 20-45-792 від 07.07.2004 означена постанова не втратила чинність та на даний час є діючою. У зв’язку з цим суди дійшли вірного висновку про регулювання до теперішнього часу даною постановою (незалежно від того, що закон вище за своєю юридичною силою ніж постанова Верховної Ради України) відповідних питань щодо введення в дію Закону та його окремих норм, незалежно від внесених та внесення до останнього змін за умови, що така постанова при цьому не буде скасована або визнана такою, що втратила чинність. До того ж, положення постанови регулюють порядок застосування окремих норм Закону, у зв’язку з чим положення постанови по відношенню до таких окремих норм Закону є спеціальними.

В пункті 6 постанови передбачено, що страховикам-резидентам дозволено посередницьку діяльність на території України на користь іноземних страховиків лише з продажу страхових полісів з обов’язкових видів страхування, передбачених законодавством інших країн, на строк до приєднання до міжнародних угод щодо визнання полісів страховиків України на території цих країн. Докази приєднання до міжнародних угод щодо визнання полісів страховиків України на території відповідних країн (зокрема – Російської Федерації) у матеріалах справи відсутні.

Судами обґрунтовано прийнято до уваги те, що у постанову також були внесені зміни, але її п. 6 змінений або скасований не був. Отже, на теперішній час, так як і на час проведення Комісією щодо ВАТ “Страхова компанія “Універсальна” перевірки, складення відповідного акту № 08/2-271 від 07.06.2005 та видачі оспорюваного припису, страховикам-резидентам (яким є позивач) дозволено посередницьку діяльність на території України на користь іноземних страховиків з продажу страхових полісів з обов’язкових видів страхування, передбачених законодавством інших країн.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 22.11.2005 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2006 – без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді