ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
07 червня 2012 року
м. Київ

Справа N 5016/3280/2011(7/142)

Про стягнення коштів

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Добролюбової Т.В.,

суддів Гоголь Т.Г.,

Швеця В.О.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОНТ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.12 у справі N 5016/3280/2011(7/142) господарського суду Миколаївської області за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОНТ" про стягнення 39 990,00 грн.

У судовому засіданні 31.05.12 у справі було оголошено перерву до 07.06.12.

за участю представників сторін від:

позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

відповідача: ОСОБА_4 (директор), ОСОБА_5 (дов. від 04.01.12).

встановив:

Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миконт" про стягнення 39 990 грн. плати за користування вагонами. Позивач посилався на те, що у березні - квітні 2011 року на станції Горохівка Одеської залізниці з вини відповідача сталася затримка вагонів з вантажем через неприйняття спірного вантажу відповідачем. Позов обґрунтований приписами статей 119, 137 Статуту залізниць України, пунктами 8, 9, 13 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 113 від 25.02.99 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за N 165/3458 від 15.03.99.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.12.11, ухваленим суддею Семенчук Н.О., у задоволенні позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відсутня вина відповідача у затримці вагонів. При цьому, суд кервався приписами статті 908 Цивільного кодексу України, статті 307 Господарського кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, пунктами 9, 10, 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами.

Одеський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Журавльова О.О. - головуючого, Михайлова М.В., Ярош А.І., постановою від 14.02.12 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував та прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю. Вмотивовуючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що затримка потягу з вантажем мазуту з 28.03.11 до 04.04.11 сталася через неприйняття відповідачем вагонів. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належне повідомлення залізницею вантажоодержувача про затримку вагонів відповідача. При цьому, апеляційний господарський суд керувався приписами статті 307 Господарського кодексу України, статті 908 Цивільного кодексу України, статті 119 Статуту залізниць України, пунктів 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами.

Не погоджуючись з винесеною у справі постановою апеляційного суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Миконт" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник наголошує на відсутності його вини у затримці вагонів, а відтак вважає, що відсутні підстави для стягнення плати за користування вагонами. Скаржник вказує, що відповідачем вживалися всі можливі заходи щодо недопущення затримки спірних вагонів та ним було вивантажено вагоноцистерни у кількості більшій, ніж обумовлено договором. Окрім того, посилається на те, що на станції призначення у спірний період були вільні колії для приймання потягу, які залізницею не були використані. Товариство зазначає про те, що спірні вагони надійшли на станцію Горохівка 25.03.11, проте відповідач був повідомлений про це лише 28.03.11. Скаржник також стверджує, що спірний мазут приймався до перевезення в період дії конвенції щодо заборони на його відвантаження. При цьому, скаржник посилався на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 13, 614 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 29, 42, 119 Статуту залізниць України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарським судом першої інстанції установлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.01.11 між Державним підприємством "Одеська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Миконт" був укладений договір N ДН-4/101. Пунктом 1 цього договору визначено, що згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах договору експлуатується під'їзна колія, яка належить ВАТ "Миколаївнафтопродукт" та примикає до колії N 11 через стрілку 41 у парку Миколаїв-Рудний станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці. Відповідно до пунктів 5, 6 договору повідомлення про наявність вагонів для під'їзної колії передаються ст. Миколаїв-Вантажний цілодобово по телефону з записом в книзі повідомлень; вагони для передачі на під'їзну колію надходять або формуються залізницею на коліях N 3, 4, 5, 6 парку Миколаїв-Рудний ст. Миколаїв-Вантажний. Пунктом 11 договору передбачено, що середньодобова переробна спроможність вантажних пунктів складає: по вивантаженню: 100 вагонів з урахуванням виконання технологічних операцій, а в період з 15.10 до 15.04 середньодобова переробна спроможність складає, з урахуванням технології зливу та розігріву вантажу, 60 вагонів за 24.00 год. Час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів залізницею підприємству до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від підприємства або залізниці складається акт загальної форми. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Разом з цим, пунктом 11.1 договору визначено, що планування перевезень експортних, імпортних та транзитних вантажів на адресу підприємства здійснюється в електронній системі АС Месплан згідно з розділом 3 та пунктом 7.3 Правил планування вантажів, аналогічно плануванню на адреси портів. Планування завозу нафтопродуктів, що надходять на експорт, здійснюється з урахуванням технології зливу згідно з сезонними періодами. У разі складення сприятливих умов для збільшення переробної спроможності зливно-наливної естакади в зазначені періоди, підприємство надає гарантійного листа залізниці на узгодження додаткового об'єму надходження вантажу. Вагони, що з вини підприємства, за додатково узгодженими планів завозу вантажу, простоюють на станціях та підходах до неї в "покинутих" поїздах в очікуванні подачі під вивантаження, незалежно від виконання переробної спроможності, оформлюються актами загальної форми з покладанням на підприємство, відповідальності за користування вагонами та зберігання вантажів у вагонах, згідно Тарифного керівництва N 1 та Правил перевезення вантажів, охорону "покинутих" та затриманих вагонів і компенсує затрати пов'язані з киданням та підйомом поїздів на підходах до станції призначення. Пунктом 14 договору встановлено, що підприємство, зокрема, сплачує залізниці плату, інші збори і плати - згідно з Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифного керівництва N 1). Відповідно до пункту 16.1 договору повідомлення про поїзди, що покинуті на підходах до станції Миколаїв-Вантажний передаються згідно порядку повідомлення про затримку вагонів спільно узгодженого між підприємством та станцією Миколаїв-Вантажний. Також господарським судом першої інстанції установлено і те, що 25.03.11 року о 19 год. 00 хв. на адресу ТОВ "Миконт" надійшли вагони з вантажем мазут топочний у складі потягу N 3502 індекс 4151 96 4152, який прямував на станцію Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці. Згідно з наказом N 104 від 28.03.11 ці вагони були затримані на станції Горохівка Одеської залізниці, про що в цей же день станцією складено акт про затримку вагонів N 3. Підставою для затримання вагонів стало неприйняття вантажу вантажовласником через зайнятість фронтів вивантаження та відсутність технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці. Вантажоодержувача 28.03.11 о 9 год. 15 хв. було повідомлено про затримку потягу N 3502 (повідомлення про затримку вагонів N 3 від 28.03.11) та нараховано йому 39 990,00 грн. плати за користування вагонами. Втім, накопичувальна картка N 15040836 від 15.04.11 підписана відповідачем із запереченнями. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Державного підприємства "Одеська залізниця" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миконт" 39 990 грн. плати за користування вагонами. Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що підставами для виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Відповідно до приписів статті 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 307 Господарського кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами, статутами, іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього Закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства. Відповідно до статті 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 N 457 за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Пунктами 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України N 113 від 25.02.99 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за N 165/3458 від 15.03.99, передбачено, що про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником). Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів. Разом з тим, відповідно до пункту 13 Правил користування вагонами і контейнерами, плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці. Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (статті 33 цього ж Кодексу). Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, господарський суд першої інстанції установив, що згідно акту про затримку вагонів N 3, вагони прибули поїздом N 3502 саме 25.03.11, при цьому наказ залізниці N 104 та акт про затримку вагонів N 3 були складені тільки 28.03.11 та повідомлено відповідача тільки 28.03.11. Разом з тим, судом установлено, що згідно довідок про наявність вагонів в парку Миколаїв-Рудний в березні - квітні 2011 року на 08 год. 00 хв. та на 20 год. 00 хв. (згідно Книги приймання-здавання чергувань черговим по станції) на станції призначення в наявності були вільні колії для приймання потягу 26.03.11, 30.03.11 та 01.04.11, тобто була можливість для підняття потягу. Крім того, виходячи зі змісту пункту 11.1 договору, єдиною підставою для затримання позивачем вагонів може бути неприйняття вагонів відповідачем, тобто повинна мати місце вина ТОВ "Миконт". Установлено господарським судом першої інстанції і те, з підтвердженням матеріалами справи, що затримка спірних вагонів з мазутом (з 28.03.11) та неподання їх під вивантаження сталися з причин незалежних від вантажоодержувача (через надмірне накопичення вагонів), а відтак, як установив суд, відсутня вина відповідача у затримці вагонів. Окрім того, відповідачем виконувалися усі можливі заходи щодо прийняття спірного вантажу. Враховуючи те, що місцевим господарським судом не встановлено обставин, з якими законодавство пов'язує нарахування плати за користування вагонами, колегія суддів визнає підставною відмову у задоволенні позову. Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, викладеного не врахував та не спростував установленого господарським судом першої інстанції, помилково застосувавши норми матеріального права. Таким чином, враховуючи наведене та встановлені судом першої інстанції обставини справи, переоцінка яких за приписами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, судова колегія вважає правомірним висновок Господарського суду Миколаївської області про відсутність підстав для задоволення позову. Відтак, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

За таких обставин, постанова Одеського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду Миколаївської області - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОНТ" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.12 у справі Господарського суду Миколаївської області N 5016/3280/2011(7/142) скасувати.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.12.11 залишити в силі.

Головуючий

Судді