ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА
30 листопада 2006 року
м. Київ

Справа № К-16292/06

Про визнання недійсним податкового повідомлення

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого,

суддів,

розглянувши у порядку попереднього провадження касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Господарського суду Донецької області від 29.12.2005 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2006 по справі № 41/324 а за позовом Асоціація малих та спільних підприємств у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю “ДА-ЛВ” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Заявлено позовні вимоги (з уточненням) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04.08.2005 № 0000730815/0-23351-10-13-31-2 про визначення суми податкового зобов'язання з акцизного збору в сумі 1 143 027,30 грн. (в т. ч. 753 528,24 грн. основний платіж, 389 499,06 грн. – штрафні санкції).

Постановою Господарського суду Донецької області від 29.12.2005 залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2006 по справі № 41/324 а, позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, зазначивши, що судами порушено норми матеріального права, а саме: ст. 8 Закону України “Про державну податкову службу” та п. 1.11 Закону України від 21.12.2000 № 2181 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки суд не в повній мірі дослідив поняття “розрахунок акцизного збору” та “уточнений розрахунок акцизного збору”.

Позивач заперечення на касаційну скаргу не надав.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При винесенні рішення, яким позов задоволено, суди керувались Законом України від 21.12.2000 № 2181 “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та Положенням про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.03.2001 № 111. І встановили, що за результатами комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 по 31.12.2004, Позивачу Актом від 02.08.2005 № 266/1331-2-23182148 зафіксовано порушення вимог ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”, ст. 6, ст. 7 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” і вказано на заниження суми податкового зобов'язання по акцизному збору:

в березні 2004 року на суму 350 000 грн.;

в травні 2004 року на суму 403 528,24 грн.;

в серпні 2004 року на суму 25 469,87 грн.;

та завищення в вересні 2004 року на суму 25 469,87 грн.

Відповідно за наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з акцизного збору в сумі 75 528,24 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 389 499,06 грн.

Досліджуючи правову природу виникнення податкового зобов'язання у Позивача, судами досліджувались розрахунки акцизного збору за березень 2004 року від 20.04.2004 та від 28.04.2005 (уточнюючий), за якими в графі 15 податкові зобов'язання із 7 835 645,17 грн. виправлено на 8 313 376,21 грн. При цьому різницю в 350 000 грн., ДПІ розрахувало в рядку 3 Довідки, де зазначено суму акцизного збору, яка збільшує податкові зобов'язання із 127 731,04 грн., а повинна складати 477 731,04 грн.

Також суди досліджували розрахунки акцизного збору за травень 2004 року, в якому було визначено податкове зобов'язання з акцизного збору в сумі 3 835 206,40 грн. Самостійно виявивши помилку у поданому розрахунку 28.04.2005 Позивач за травень 2004 року в графі 15 визначив суму податкового зобов'язання з акцизного збору в розмірі 3 971 733,60 грн. При цьому різницю в 403 528,27 грн., ДПІ розрахувало в рядку 3 Довідки, де зазначено суму акцизного збору, яка збільшує податкові зобов'язання у розмірі 57 949,60 грн., а повинна складати у розмірі 461 477,87 грн.

Також суди встановили, що за серпень 2004 року ДПІ не здійснювала донарахування податкового зобов'язання з акцизного збору, а лише застосувала штрафні санкції у розмірі 50 %, що склало 12 734,94 грн.

Тому відповідно до встановленого, необхідно зазначити, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про достовірність і правомірність податкового зобов'язання, зазначеного в графі 15 розрахунку акцизного збору, яке вважається узгодженим від дня подання розрахунку і підлягає нарахуванню в особовій картці платника акцизного збору (п. 11 додатку 4 Положенням про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.03.2001 № 111). Тобто, на противагу заперечень Скаржника, суди правомірно встановили, що розрахунок акцизного збору є податковою декларацією в розумінні Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” і є документом, на підставі якого здійснюється нарахування та сплата акцизного збору, а сума, яка зазначається в графі 15 розрахунку - сумою податкового зобов'язання з акцизного збору, самостійно узгодженого платником податків. Відповідно Довідка є допоміжним документом.

При цьому оскільки податкове законодавство не містить вказівки про те, що суми зазначені в довідці, вважаються податковим зобов’язанням, самостійно узгодженим платником податків і змінюють суму податкового зобов'язання, визначеного платником податків в графі 15 Розрахунку акцизного збору, тому Позивач правомірно подав уточнюючі розрахунки акцизного збору за березень та травень 2004 року у розмірах 8 313 376,21 грн. та 3 971 733,60 грн. відповідно.

Щодо нарахування штрафних санкцій за серпень 2004 року у розмірі 12 734,94 грн., суди вірно визначились, що право застосовувати штрафні санкції безпосередньо пов’язано з донарахуванням податковим органом суми податкового зобов’язання. А оскільки податкове зобов’язання на серпень 2004 року на суму 25 469,87 грн. здійснено не було, відповідно застосування 50 % штрафних санкцій є неправомірним.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. А рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

З огляду на вищенаведене, встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно дослідили обставини справи та винесли рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, які не підлягають скасуванню, відповідно касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 215, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Донецької області від 29.12.2005 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 14.02.2006 по справі № 41/324 а залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді