ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.01.2006
Справа N 36/181
Про зобов'язання укласти договір
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Щотки С.О.
суддів: Мележик Н.І., Подоляк О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника Генерального прокурора України на постанову від 02.11.2004 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 36/181 за позовом ТОВ "Кінотеатр "Братислава" (надалі - Товариство) до Головного управління комунальної власності м. Києва (надалі - Управління)
третя особа Київська міська рада
про зобов'язання укласти договір
за участю представників:
від позивача - Терещенко Р.А.
від відповідача - Кушнір О.Б.
від третьої особи - Задорожня І.О.
від прокуратури - Івченко О.А.
встановив:
В травні 2004 р. Товариство звернулось до суду з позовом до Управління про спонукання до укладення договору оренди.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 07.04.2003 р. на загальних зборах члени трудового колективу державного комунального підприємства "Кінотеатр "Братислава" прийняли рішення про створення господарського товариства з метою оренди цілісного майнового комплексу цього державного комунального підприємства та в лютому 2004 р. звернулись до Управління з письмовою пропозицією про укладення договору оренди, на яку відповідач не відповів. У зв'язку із безпідставною відмовою відповідача від укладання договору оренди, позивач просив задовольнити його позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 5, 6, 8, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Управління проти задоволення позову заперечувало з підстав необґрунтованості та неправомірності позовних вимог, а також посилалось на відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо оренди цілісного майнового комплексу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2004 р. (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2004 р. (судді: Шаргало В.І., Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.), позов задоволено: Управління зобов'язано у десятиденний термін з дня набрання рішенням законної сили укласти договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства "Кінотеатр "Братислава" на умовах поданого Товариством проекту договору.
Приймаючи рішення та постанову про задоволення позову суди виходили з наявності у відповідача повноважень самостійно, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, виступати орендодавцем майна, що належить до комунальної власності, та з порушення Управлінням встановлених ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) прав позивача на оренду цілісного майнового комплексу ДКП "Кінотеатр "Братислава".
До Вищого господарського суду України звернувся заступник Генерального прокурора України з касаційним поданням, в якому заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та про прийняття нового рішення про відмову в позові. В обґрунтування вимог касаційного подання містяться посилання на порушення і неправильне застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 07.04.2003 р. членами трудового колективу комунального підприємства засновано Товариство (зареєстровано Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією 15.04.2003 р.) з метою оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Кінотеатр "Братислава".
Спірні правовідносини сторін виникли із спору, предметом якого є спонукання Управління - виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до укладання договору оренди комунального майна.
Задовольняючи вимоги позивача та покладаючи на Управління - виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов'язання укласти договір оренди цілісного майнового комплексу Державного комунального підприємства "Кінотеатр "Братислава", суди попередніх інстанцій виходили з того, що п.п. 5 п. 6 та п.п. 14 п. 7 Положення про Головне управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Управління самостійно здійснює повноваження орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств комунальної власності територіальної громади м. Києва за відсутності відповідного рішення Ради, таким чином, відмовою у задоволенні заяви позивача про укладення договору оренди, відповідач порушив права останнього на укладення договору оренди цілісного майнового комплексу ДКП "Кінотеатр "Братислава" на умовах поданого проекту договору.
Проте, погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та дійсних правах і обов'язках сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) від імені та в інтересах громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні Ради.
Пунктом 1 ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) встановлено, що до відання виконавчих органів, зокрема міських рад, відноситься управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Частиною 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) встановлено повноваження органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здавати об'єкти права комунальної власності в оренду відповідно до закону.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендодавцями, зокрема, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності.
Отже, змістом наведених норм визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені місцевими радами (органами місцевого самоврядування) управляти відповідним майном.
Судами встановлено, що Рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 р. N 584/744 було затверджено Положення про Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким визначено повноваження останнього, в тому числі й щодо здійснення повноважень орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств (їхніх структурних підрозділів) комунальних підприємств.
Статтею 6 даного Положення визначено основні завдання Управління, серед яких, зокрема, здійснення повноважень орендодавця цілісних майнових комплексів підприємств (їхніх структурних підрозділів) комунальної власності територіальної громади м. Києва (підпункт 5).
Обсяги повноважень Управління, як орендодавця цілісних майнових комплексів, встановлені підпунктом 14 п. 7 вказаного Положення, а саме: виступати орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, організацій комунальної власності територіальної громади м. Києва (їхніх структурних підрозділів) на виконання відповідних рішень Київської міської ради.
Прийнятими у справі судовими рішеннями відповідача - Управління виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) зобов'язано вчинити дії щодо вирішення питання про надання згоди на передачу в оренду майна цілісного майнового комплексу підприємства комунальної власності, що не відносяться до його повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на викладене, не можна погодитися і з посиланнями судів попередніх інстанцій на порушення з вини відповідача передбачених ч. 1 ст. 6, ч. 4 ст. 8 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) прав позивача переважного перед іншими фізичними та юридичними особами права створеного членами трудового колективу господарського товариства на укладення договору оренди майна того підприємства де створене це товариство, оскільки вони не відповідають матеріалам справи, за якими відповідач не наділений повноваженнями самостійно приймати рішення про передачу об'єктів комунального майна в оренду.
Покладення на відповідача зобов'язання виконати дії, що не відносяться до його повноважень суперечать Положенню про Головне управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації), яким встановлено цілі його діяльності та визначено повноваження Управління щодо передачі об'єктів комунального майна в оренду.
Судами попередніх інстанцій належним чином не досліджувалось питання наявності (відсутності) відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду позивачеві цілісного майнового комплексу ДКП "Кінотеатр "Братислава".
В свою чергу висновки судів попередніх інстанцій про те, що передача об'єктів комунального майна в оренду здійснюється Управлінням самостійно, а не лише за рішеннями Ради про згоду на укладення вказаного договору, не відповідає нормам чинного законодавства України та є наслідком неправильно застосування наведених норм права та порушення вимог ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), якими визначено, що права суб'єктів комунальної власності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності здійснюють відповідні Ради.
В порушення вимог процесуального права (ст.ст. 4-3, 4-7, 38, 43, 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ), приймаючи рішення та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, не дослідили, не встановили та не надали належну юридичну оцінку дійсним правам і обов'язкам сторін, що призвело до передчасних і необґрунтованих висновків про підставність позовних вимог.
Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст.ст. 84, 105 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд постановив:
Касаційне подання заступника Генерального прокурора України задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2004 р. у справі N 36/181 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя С.Щотка
Судді: Н.Мележик
О.Подоляк