ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08.02.2006
Справа N 2-1/2600-2005
Про визнання частково недійсним договору
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий - Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Івер" на постанову від 12.07.2005 Севастопольського апеляційного господарського суду у справі N 2-1/2600-2005 господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Колективного підприємства фірми "Івер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санді" Міністерства оборони України Відкритого акціонерного товариства "Кримзалізобетон" 3-я особа 8 Гарнізонний будинок офіцерів Південного оперативного командування про визнання частково недійсним договору
за участю представників сторін:
позивача - Івченко О.В., Процюк О.М.
відповідача 1 - не з'явилося
відповідача 2 - Авакян В.Б.
відповідача 3 - Петрушина О.В.
3-ї особи - не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 травня 2005 року по справі N 2-1/2600-2005 (суддя Ковтун Л.О.) задоволений позов колективного підприємства фірма "Івер" до товариства з обмеженою відповідальністю "Санді" про визнання частково недійсним договору міни нерухомого військового майна нежилих приміщень загальною площею 716,9 кв. м., розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 3, укладений 22 жовтня 2004 року між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Санді", засвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Ребровою Л.Г. зареєстровим номером 2450.
Суд зобов'язав ВАТ "Кримзалізобетон" повернути Міністерству оборони України нежилі приміщення, придбані за договором купівлі-продажу від 22 листопада 2004.
Міністерству оборони України повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Санді" придбані за договором міни від 22.10.2004 квартири або їх вартість на момент повернення.
ТОВ "Санді" передати відкритому акціонерному товариству "Кримзалізобетон" грошові кошти, одержані в рахунок вартості майна за договором купівлі-продажу від 22.11.2004.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.07.2005 року вказане рішення суду скасовано, а в позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановив та зазначив апеляційний господарський суд, колективне підприємство Фірма "Івер" звернулося до суду з позовом про визнання частково недійсним договору міни майнового комплексу за адресою: м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 3 від 27 жовтня 2004, укладеного між Міністерством оборони України і ТОВ "Санді" у зв'язку з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" ( 1075-14 ), який був укладений без відповідного дозволу, що спричиняє за собою визнання даної угоди недійсною в порядку ст. 227 ЦК України ( 435-15 ).
Відповідач ТОВ "Санді" позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що оскаржуваний договір міни укладений на виконання наказу Міністра Оборони України N 194 від 01.06.2004 "Про удосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей" і підстав для визнання його недійсним не існує.
Відповідач ВАТ "Кримзалізобетон" з позовними вимогами також не згоден, мотивуючи свою позицію тим, що оскаржуваний договір міни був укладений відповідно до чинного законодавства України, яке регулює правовий режим використання та відчуження військового майна, а саме: Закон України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" ( 1075-14 ), Постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 N 1919 "Про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил".
Відповідач - Міністерство Оборони України з позовними вимогами не згоден, посилаючись на те, що законодавством передбачений спеціальний порядок відчуження військового майна шляхом передачі його в обмін на житло для військовослужбовців. Стверджує, що при укладенні оскаржуваного договору міни були дотримані вимоги відносно порядку відчуження військового майна.
22 жовтня 2004 між Міністерством Оборони України та ТОВ "Санді" був укладений договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.
Згідно умов вказаного договору, Міністерство Оборони України передало ТОВ "Санді" нежилі приміщення загальною площею 716,9 кв. м., вартістю 579242 грн. 40 коп., розташовані по вул. Гагаріна, 3, в місті Сімферополі, а саме: - кінобаза літера "А" площею 646,9 кв. м.; склад літера "Б" площею 62,8 кв. м, склад літера "Г" площею 7,2 кв. м.; навіс літера "В"; навіс літера "Д"; навіс літера "Ж"; навіс літера "Й"; навіс літера "К"; споруди.
В свою чергу, на виконання договору міни, ТОВ "Санді" передало Міністерству Оборони України сім квартир, розташованих за наступними адресами: АРК, Кіровській район, смт. Кіровськє, вул. Дзержинського 6.19, кв. 36; АРК, Кіровській район, смт. Кіровськє, вул. Нова 6.5, кв. 41; АРК, Кіровській район, смт. Кіровськє, вул. Жовтнева 6.5, кв. 34; АРК, смт. Саки, вул. Санаторна 6.18, кв. 6; АРК, м. Феодосія, смт. Приморське, вул. Освіти, 6.5, кв. 107; АРК, м. Феодосія, смт. Приморське, вул. Гагаріна 6.18, кв. 44; АРК, Кіровській район, вул. Дзержинського 6.24, кв. 24. Загальна вартість квартир складає 578243,00 грн.
23 листопада 2004 між ТОВ "Санді" та ВАТ "Кримзалізобетон" укладений договір купівлі-продажу, предметом якого є вищезгадані нежилі приміщення, загальною площею 716,9 кв. м., розташовані за адресою: АРК, м. Сімферополь, вул. Гагаріна, 3.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" ( 1075-14 ) від 21.09.1999 рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України. Згідно ч. 3 названої статті Закону порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна, визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.
На виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята постанова N 1919 від 28.12.2000, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил (далі за текстом - Положення).
Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил ( 1919-2000 ) цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.
Під терміном "відчуження військового майна" пункт 2 Положення ( 1919-2000 ) визначає вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг (далі - виконавці) з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.
Терміном "реалізація військового майна" пункт 2 Положення ( 1919-2000 ) визначає господарську операцію, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.
Відповідно до пункту 3 Положення ( 1919-2000 ) повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
Згідно з пунктом 6 Положення ( 1919-2000 ) рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.
Виходячи з того, що термін "реалізація військового майна" за змістом пункту 2 Положення ( 1919-2000 ) (характерною особливістю якого є її здійснення через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства) поглинається терміном "відчуження військового майна", судова колегія апеляційного суду дійшла висновку, що за змістом пунктів 3, 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил Кабінетом Міністрів України безпосередньо приймаються рішення лише щодо "реалізації" цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, тобто такого виду "відчуження", яке здійснюється через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства.
Відповідно до пункту 14 Положення ( 1919-2000 ) відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міноборони, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов'язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено з Мінекономіки.
Таким чином, рішення щодо відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців приймається Міністерством Оборони України.
Згідно з наказом Міністра Оборони України від 01.06.2004 N 194 "Про вдосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей" рішення Міністерства Оборони України щодо відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей приймається шляхом видачі розпорядження Міністерства Оборони України, яке підписує перший заступник Міністра Оборони України.
Оспорювана позивачем операція міни від 22.10.2004 була здійснена на виконання наказу Міністра Оборони України N 194 від 01.06.2004. Пункт 1 наказу "Про удосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей" відповідає вимогам Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України" ( 1075-14 ) і ст. 75 Господарського кодексу України ( 436-15 ).
Пункт 1 наказу Міністра Оборони України N 194 встановлює, що відчуження майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється відповідно до Положення про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, Департаментом капітального будівництва і управління фондами МОУ на підставі рішення Міністерства Оборони України.
З вказаних правових документів виходить, що правовий режим військового майна особливий і норми цивільного законодавства повинні застосовуватися з урахуванням правового режиму військового майна.
Відповідно до ст. 334 ЦК України ( 435-15 ) право власності за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч. 3 ст. 334 ЦК право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувальника з моменту такого посвідчення.
Договір міни від 22.10.2004 був укладений у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Згідно Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ), Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, при здійсненні операції і завіренні договору нотаріус перевіряє дотримання вимог законодавства України відносно даного виду договору і витребує всі встановлюючи право документи на предмет операції.
Таким чином щодо договору міни від 22.10.2004 додержано необхідні умови, з якими пов'язується чинність даного роду правочинів як купівля-продаж нерухомого майна - нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Посилання відповідача ТОВ "Санді" на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ), а саме на те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, тому що спір стосується інтересів фізичної особи, також є неспроможним та необгрунтованим, а тому не може бути взято судом до уваги, оскільки фізична особа, про яку заявляють відповідачі, не є стороною спірних правовідносин.
Не заслуговують, на думку судової колегії, і посилання ТОВ "Санді" на порушення господарським судом територіальної підсудності у зв'язку з тим, що відповідачем по справі являється Міністерство оборони України, оскільки позов пред'явлений до кількох відповідачів, а згідно статті 15 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції наведеним обставинам дано належну правову оцінку, а доводи касаційної скарги не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
За таких обставин та враховуючи, що в силу вимог ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови, яка відповідає матеріалам справи та чинному законодавству.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.07.2005 р. у справі N 2-1/2600-2005 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська