КОНСУЛЬТУЄ ДЕПАРТАМЕНТ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Нове в законодавстві з питань
виконання рішень судів та інших органів
(посадових осіб)

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Проте, незважаючи на закріплене Основним Законом України положення щодо обов'язковості виконання судових рішень, не завжди ці рішення виконуються боржниками добровільно, а тому для їхнього примусового виконання потрібен державний орган, яким є Державна виконавча служба. Зокрема, відповідно до Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень судів, третейських судів, інших органів, а також посадових осіб в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Торік в Україні розпочався процес реформування органів державної виконавчої служби з ухвалення Указу Президента України від 20.04.2005 р. № 701/2005 "Питання Міністерства юстиції України", за яким доручено Кабінету Міністрів України подати пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства про створення в Міністерстві юстиції України урядового органу державного управління з питань державної виконавчої служби, передбачивши створення відповідних територіальних органів для реалізації покладених на нього завдань.

За постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2005 р. № 320 "Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства юстиції" було створено в Міністерстві юстиції на базі органів державної виконавчої служби Департамент державної виконавчої служби як урядовий орган державного управління. Верховною Радою України було ухвалено Закон України від 23.06.2005 р. № 2716-IV "Про внесення змін та доповнень до Законів України "Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження", яким на законодавчому рівні реформовано систему органів державної виконавчої служби, зокрема визначено склад та компетенцію Департаменту державної виконавчої служби як урядового органу державного управління в Міністерстві юстиції України, що реалізує єдину державну політику у сфері примусового виконання рішень, а також порядку призначення та звільнення з посади керівних та інших працівників цього органу. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2005 р. № 711 затверджено Положення про Департамент державної виконавчої служби. Згідно зі ст. 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" до складу Департаменту державної виконавчої служби входять: державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державна виконавча служба в районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Слід зазначити, що п. 6.9 Резолюції 1466 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо України, ухваленої на жовтневій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи, одним із значних досягнень прогресу в Україні визначено ухвалення в червні 2005 р. закону, що "посилює діяльність державної служби виконання судових рішень у некримінальних справах".

Нині процес реформування єдиного в Україні органу примусового виконання рішень завершено.

При цьому не менш нагальним питанням є не лише реформування названого органу, але й удосконалення чинного порядку примусового виконання рішень, визначення місця виконавчого провадження, підвищення статусу органів державної виконавчої служби. У цьому напрямі Департаментом державної виконавчої служби постійно ведеться відповідна робота.

Зокрема, Законами України від 15.03.2006 р. № 3538-ІV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" та від 15.03.2006 р. № 3541-IV "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень" унесено зміни та доповнення до законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень та статусу органів державної виконавчої служби.

Так, ст. 55 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до ст. 124 Основного Закону України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Усім суб'єктам правовідносин гарантовано захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

Суд, провадячи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Відповідно до норм ст. 124 Конституції України, ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 11 Закону України "Про судоустрій України" судові рішення, що набрали чинності, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Тобто початковою стадією до відновлення особою порушеного гарантованого Конституцією чи законами України права, свободи або інтересу є звернення нею до суду, після чого йде стадія безпосереднього розгляду судом відповідної справи та ухвалення рішення. Проте наявність судового рішення, що набрало чинності, як зазначалось на початку цієї статті, на жаль, не повною мірою забезпечує відновлення порушеного права, свободи чи інтересу. Потрібно безумовно обов'язково виконати це саме рішення. При цьому, незважаючи на гарантованість Основним Законом України обов'язковості рішення, яке набрало чинності, для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян, нерідко судові рішення не виконуються боржниками добровільно, у зв'язку з чим держава зобов'язана забезпечити його примусове виконання. Отже, завершальною стадією судового процесу є виконання рішення і лише у виконавчому провадженні відбувається остаточне відновлення порушеного права, свободи чи інтересу.

При цьому слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини у відповідних рішеннях наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р., ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р. із заявами та застереженнями, гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Отже, як зазначає цей Суд, названа стаття Конвенції проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, що набрало чинності, не виконувалося б на шкоду одній із сторін. Було б незрозуміле, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, що надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується тільки доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, зазначає далі Суд, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення в справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 р., заява № 60750/00; рішення у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р., заява № 67534/01 тощо).

Ураховуючи зазначене, змінами, внесеними до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Крім того, до ухвалення Верховною Радою України в березні п.р. названих вище змін, ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" визначала перелік рішень, що підлягали виконанню державною виконавчою службою, а ст. 18-1 цього Закону - перелік виконавчих документів, на підставі яких ці рішення підлягали виконанню. Тобто названі статті Закону були взаємопов'язані, до того ж положення ст. 18-1 прямо випливали з положень ст. 3 цього ж Закону, адже виконавчі документи, зазначені в ст. 18-1 Закону, видавалися на підставі рішень, перелік яких містила саме ст. 3 Закону. При цьому нерідко певне рішення одночасно було й виконавчим документом (наприклад, ухвали й постанови судів, виконавчі написи нотаріусів, постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом тощо).

Слід також зазначити, що, крім терміна "рішення", в зазначеному Законі використовується також термін "виконавчий документ". Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Закону на Державну виконавчу службу покладається примусове виконання саме рішень в Україні. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених Законом (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу").

При цьому ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що умовою відкриття виконавчого провадження є пред'явлення саме виконавчого документа, а не рішення. Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 5 цього Закону державний виконавець уживає відповідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб і за порядком, визначеними виконавчим документом.

Ураховуючи тісний зв'язок норм ст. 3 та 18-1 Закону України "Про виконавче провадження", а також потребу визначення в цьому Законі переліку рішень і виконавчих документів, що підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, Законом України від 15.03.2006 р. № 3541-IV названі дві статті Закону об'єднано і ст. 3 цього Закону викладено в новій редакції, а саме - визначено виконавчі документи за рішеннями, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" виїмка чи вилучення документа виконавчого провадження можливі лише за рішенням суду. У зв'язку з цим Законом України від 15.03.2006 р. № 3538-ІV в ст. 178 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що виїмка документа виконавчого провадження проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка ухвалюється з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 цього Кодексу. Крім того, зазначеним Законом чітко визначено порядок видавання документів виконавчого провадження органом державної виконавчої служби в разі одержання ухвали суду про витребування або вилучення документа виконавчого провадження, у зв'язку з чим Закон України "Про виконавче провадження" доповнено новою статтею 49-1.

Поряд з обов'язковістю виконання рішення суду, визначеною Конституцією України, Основний Закон також гарантує кожному недоторканність житла (ст. 30 Конституції України). Враховуючи це положення, ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що державний виконавець під час виконавчого провадження має право звертатися до суду з поданням про ухвалення вмотивованого рішення щодо примусового проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або іншої особи, в якої є майно боржника або майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання.

У зв'язку з цим унесенням змін до положень чинного законодавства визначено порядок вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Так, відповідно до ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, в якої є майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Законом України від 15.03.2006 р. № 3541-IV також удосконалено порядок звернення стягнення на грошові кошти боржника на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах під час виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), порядок перерахування державним виконавцем стягнутих з боржника коштів на користь стягувача.

До того ж цим Законом унесено зміни й до Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано порядок виконання претензії. Зокрема, визначено, якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума. Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України (ст. 8 Кодексу).

Підсумовуючи викладене, зміни, внесені Законами України від 15.03.2006 р. № 3538-ІV "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" та від 15.03.2006 р. № 3541-IV "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень", сприятимуть забезпеченню гарантій захисту прав та інтересів громадян і юридичних осіб у процесі виконавчого провадження, а також значному підвищенню ефективності діяльності державної виконавчої служби щодо забезпечення своєчасного, повного та неупередженого виконання органами державної виконавчої служби рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Л. Мельник,
головний спеціаліст відділу
аналітично-методичного
забезпечення управління
законодавчо-методичного забезпечення

“Праця і зарплата” № 35 (519), вересень 2006 р.
Передплатний індекс: 30214