ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
02.10.2014 р. N К/800/5689/14
Про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді-доповідача - Федорова М. О., суддів: Голубєвої Г. К., Степашка О. І., секретар судового засідання - Волошин В. М., за участю представників згідно журналу судового засідання від 02.10.2014 (в матеріалах справи), розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 у справі N 2а-350/12/2670 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, встановив:
Публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Головного Управління Міндоходів у м. Києві про недійсним податкового повідомлення-рішення N 882/23-4/0 від 10.08.2005.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість з бюджету за січень-лютий 2005 року та складено акт N 441/23-4/31570412 від 05.08.2005.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення N 882/23-4/0 від 10.08.2005, яким позивачу встановлено завищення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість в розмірі 7664143 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 6.1.1 п. 6.1, пп. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" та зроблено висновок про зменшення позивачу заявленого до відшкодування суми податку на додану вартість за січень 2005 року 4081796 грн., лютий 2005 року 3582347 грн. та донарахуванню за лютий 2005 року в сумі 226726 грн.
Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України, а також з поставки робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.
Крім того, за нульовою ставкою оподатковуються операції з поставки транспортних послуг залізничним, автомобільним, морським та річковим транспортом по перевезенню пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) за межами державного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту знаходження зовнішнього митного контролю України; від пункту знаходження зовнішнього митного контролю України до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами державного кордону України, а також авіаційним транспортом: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон на митну територію України (включаючи внутрішні митниці); від пункту проведення митних процедур з пропуску пасажирів, багажу та вантажобагажу (товаробагажу) через митний кордон за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту за межами державного кордону України; між пунктами за межами митного кордону України (пп. 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість").
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з умов укладених між позивачем та ОАО "АК "Транснефть", Компанією "International Port Services Limited" договорів вбачається, що предметом останніх є транспортування нафти територією України.
Вказана нафта є власністю нерезидента.
Також судами встановлено, що твердження позивача про те, що останній отримував нафту за межами державного кордону України є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту Додаткових угод, укладених ВАТ "Укртранснафта" з ОАО "АК "Транснефть" та Компанією "International Port Services Limited", найменування маршруту визначалося транспортування від кордону іншої держави з кордоном України до пунктів призначення на території України.
Магістральні нафтопроводи, що належать позивачу, знаходяться на території України, а також враховуючи те, що надання платником податку на підставі договорів з нерезидентами транспортних послуг з перевезення вантажів відбувалося в межах митної території України та її державного кордону, а не від пункту за межами державного кордону України до пункту випуску вантажів з-під митного контролю, то обґрунтованим є висновок суду першої, що зазначені операції не підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою, а підлягають оподаткуванню на загальних підставах, передбачених нормами пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що найменування маршруту визначалося транспортування від кордону іншої держави з кордоном України до пунктів призначення на території України.
Таким чином, послуга з транспортування нафти територією України є окремим видом господарської діяльності, тобто зазначені роботи є лише послугами, а не експортом товару, а тому не можуть вважатися супутньою послугою на яку не поширюватися нульова ставка оподаткування податком на додану вартість, яка передбачена для експорту товарів та супутніх послуг у розумінні Закону України "Про податок на додану вартість".
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду попередньої інстанції стосовно того, що знаходження вантажу під митним контролем не означає, що такий вантаж знаходиться поза межами митної території України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 у справі N 2а-350/12/2670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртранснафта" залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2014 у справі N 2а-350/12/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: М. О. Федоров
Судді:
Г. К. Голубєва
О. І. Степашко