ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.03.2005
Справа N 31/298
Про визнання недійсним рішення
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий,
судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровського обласного
відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати
працездатності, м. Дніпропетровськ,
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 10.01.2005
зі справи N 31/298
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
Аграрно-виробниче об'єднання "Новоолександрівське" (далі -
Товариство), м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області,
до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Відділення)
про визнання недійсним рішення,
за участю представників сторін:
позивача - Гордієнко Т.О.,
відповідача - Корнієнка П.С., Макидона М.М.,
ВСТАНОВИВ:
Товариство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним рішення Відділення від 19.08.2004 N 1070/20 про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, неправомірних витрат, донарахованих сум внесків та пені за порушення законодавства з загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Рішенням названого суду від 10.11.2004 (суддя Мороз В.Ф.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2005 (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. - головуючий суддя, судді Науменко І.М., Голяшкін О.В.), позов задоволено.
Прийняті судові рішення мотивовано посиланням на те, що нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 N 2240-III (далі - Закон N 2240) заниження фонду оплати праці не віднесено до порушень законодавства, яке тягне застосування заходів відповідальності у вигляді штрафу; на час проведення перевірки строк сплати страхових внесків не настав, і помилка позивачем виправлена хоча й після перевірки, але у встановлений для сплати страхових внесків термін, внаслідок чого з боку позивача не мала місця неповнота сплати страхових внесків.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та доповненнях до неї Відділення просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення. Своє прохання скаржник мотивує наявністю в діях позивача порушення у вигляді заниження фонду оплати праці (неповної сплати страхових внесків), яке знайшло своє відбиття у звітності Товариства.
Товариство у відзиві на касаційну скаргу зазначило про безпідставність її доводів та просило скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 19.08.2004 Відділенням прийнято рішення N 1070/20, яким відповідачу донараховано 96,20 грн. страхових внесків та накладено на Товариство штраф у сумі 19 239 грн.;
- зазначене рішення прийнято на підставі акта перевірки від 15.06.2004 N 107, відповідно до якого позивачем занижено фонд оплати праці в період з квітня 2003 року по квітень 2004 року; з фонду оплати праці в сумі 15 529 грн. за квітень 2003 року і з фонду оплати праці в сумі 3 710 грн. за вересень 2003 року Товариством недонараховано страхові внески на загальну суму 96,20 грн.;
- на час проведення перевірки строк сплати страхових внесків за період з квітня 2003 року по квітень 2004 року не настав, оскільки заробітна плата за цей період ще не виплачувалася;
- виплату заборгованості з заробітної плати і перерахування страхових внесків за період, що перевірявся, з одночасним врахуванням і донарахованої суми внесків (96,20 грн.) Товариством проведено в повному обсязі в липні-серпні 2004 року;
- позивач припустився помилки саме при нарахуванні страхових внесків;
- виявлена помилка позивачем виправлена хоча й після проведення перевірки, але у встановлений для сплати страхових внесків термін, внаслідок чого з боку Товариства страхові внески надійшли в повному обсязі і неповна сплата страхових внесків місця не мала.
Згідно з преамбулою Закону N 2240 цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 27 цього Закону ( 2240-14 ) страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.
Абзацами другим та шостим частини першої статті 23 Закону N 2240 встановлено, що перерахування страхових внесків шляхом безготівкових розрахунків здійснюється страхувальниками-роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період, а якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону N 2240 страхувальник-роботодавець несе відповідальність за ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців, а також за порушення порядку використання страхових коштів. Зокрема, за неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати.
Саме ця норма була використана відповідачем як підстава для застосування штрафу.
Разом з тим попередніми судовими інстанціями встановлено, що неповної сплати страхових внесків не відбулося - внески Товариством одразу було сплачено в повному обсязі.
Посилання Відділення в касаційній скарзі на заниження позивачем у звітності фонду оплати праці в період з квітня 2003 року по квітень 2004 року не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів щодо відсутності в даному випадку факту неповної сплати страхових внесків.
В свою чергу, касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів на іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни судових рішень зі справи.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2005 зі справи N 31/298 залишити без змін, а касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - без задоволення.