ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАКАЗ
09.02.2006 N 62

(Наказ втратив чинність на підставі Наказу
Державної фіскальної служби України
N 354 від 22.04.2016)

Про затвердження Регламенту адміністрування податків,
зборів (обов'язкових платежів)

( Із змінами, внесеними згідно з Наказом Державної
податкової адміністрація
N 202 від 13.04.2006 )

На виконання підпункту 1.2 пункту 1 Плану заходів Державної податкової адміністрації України на 2005 рік за пріоритетними напрямами роботи, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 15.04.05 N 138 "Про затвердження Плану заходів Державної податкової адміністрації України на 2005 рік за пріоритетними напрямами роботи", наказую:

1. Затвердити Регламент адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів), що додається.

2. Департаменту інформаційної політики та масово-роз'яснювальної роботи (Андронова А.О.) у десятиденний термін після реєстрації наказу забезпечити його оприлюднення на web-сайті Державної податкової адміністрації України.

3. Адміністративно-господарському департаменту (Рахуба А.М.) у десятиденний термін після реєстрації наказу забезпечити його тиражування та надсилання державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Голови Ревуна В.I.

Голова О.I.Кірєєв

Додаток
до наказу ДПА України
09.02.2006 N 62

Регламент
адміністрування податків, зборів
(обов'язкових платежів)

Розділ 1. Загальні положення

Регламент адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів) (далі - Регламент) є зведеним документом ключових положень нормативно-правової бази щодо адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів), прав, обов'язків та відповідальності як платників податків, так і посадових осіб органів державної податкової служби. У разі потреби підтвердження специфічних аспектів або отримання будь-якої додаткової інформації, необхідно звертатися до нормативно-правових актів, перелік яких наведено на початку кожного розділу.

Метою створення цього Регламенту є запровадження в органах державної податкової служби однакового підходу при адмініструванні різних типів податків, зборів (обов'язкових платежів), а також надання платникам податків узагальненої інформації про їх права, обов'язки та відповідальність під час виконання покладених на них обов'язків щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Регламент базується на чинній на сьогодні нормативно-правовій базі.

Регламент побудований таким чином, щоб були очевидними як ідентичність процесів адміністрування всіх податків, зборів (обов'язкових платежів), так й існуючі особливості в адмініструванні деяких із них, а послідовність викладення його розділів зумовлена послідовністю виникнення відносин органів державної податкової служби з платниками податків під час адміністрування податків.

Перше знайомство фізичної особи з органом державної податкової служби відбувається під час отримання ідентифікаційного номера.

При цьому, якщо фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо), то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб'єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.

Якщо фізична особа має у власності чи користуванні земельні ділянки або орендує земельні ділянки державної чи комунальної власності, вона має сплачувати суму земельного податку або орендної плати, нараховану органами державної податкової служби, розмір якої вказується у податкових повідомленнях, що надсилаються платнику податку.

Якщо фізична особа має доходи, що не оподатковуються у джерела виплати (надання нерухомості в оренду громадянам, доходи у вигляді успадкованого майна, доходи у вигляді цільової благодійної допомоги тощо), та/або має право на податковий кредит, вона зобов'язана декларувати всі свої доходи, подаючи до органів державної податкової служби раз на рік податкову декларацію, та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

У разі якщо фізична особа вирішує стати підприємцем або засновником юридичної особи, вона має пройти процедуру державної реєстрації, після чого у такої фізичної особи - суб'єкта господарювання або створеної нею юридичної особи виникають такі обов'язки щодо оподаткування та взаємовідносин з органами державної податкової служби:

отримати документ, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби;

визначитися, на якій системі оподаткування перебуватиме (на загальній чи спрощеній);

визначитися з переліком податків і зборів (обов'язкових платежів), що мають сплачуватися;

повідомити про відкриття або закриття рахунків у фінансових установах;

здійснити, у разі необхідності, реєстраційні дії, пов'язані зі специфікою адміністрування деяких податків (реєстрація платника податку на додану вартість, реєстрація платника акцизного збору, реєстрація платника єдиного податку);

здійснити, у разі необхідності, реєстраційні дії, пов'язані з правом займатися деякими видами господарської діяльності (отримання ліцензії, торгового патенту; реєстрація реєстратора розрахункових операцій, книги обліку розрахункових операцій, розрахункової книжки та книги обліку доходів і витрат);

вести податковий облік;

самостійно обчислювати податкові зобов'язання;

правильно заповнювати та своєчасно подавати податкові декларації;

своєчасно та в повному розмірі без будь-яких додаткових вимог сплачувати до бюджету належні суми податків;

допускати посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Для виконання перелічених обов'язків платники податків мають такі права:

подавати органам державної податкової служби документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України;

отримувати безкоштовні консультації від органів державної податкової служби за всіма питаннями, що можуть виникнути у них під час виконання покладених на них обов'язків;

одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених органами державної податкової служби;

своєчасно отримувати відшкодування податку на додану вартість;

оскаржувати рішення та дії органів державної податкової служби в адміністративному та судовому порядках.

Органи державної податкової служби, у свою чергу, мають такі обов'язки перед платниками податків:

брати на облік платника податків на підставі відомостей, отриманих від державного реєстратора, або на підставі поданих за бажанням платника податків документів, та видати (направити поштою) платнику податків документ, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби;

брати на облік в органах державної податкової служби рахунки платників податків, відкриті у фінансових установах на підставі повідомлення, наданого платником податків та/або фінансовою установою;

надавати безкоштовні консультації (усно, письмово, по телефону) та інформувати через веб-сайт та засоби масової інформації за всіма питаннями, що можуть виникнути у платників податків під час виконання покладених на них обов'язків щодо сплати податків;

здійснювати всі реєстраційні процедури, пов'язані зі специфікою адміністрування деяких податків (реєстрація платника податку на додану вартість, реєстрація платника акцизного збору, реєстрація платника єдиного податку);

здійснювати всі реєстраційні процедури, пов'язані з правом платника податків займатися деякими видами господарської діяльності (видача торгового патенту; реєстрація реєстратора розрахункових операцій, книги обліку розрахункових операцій, розрахункової книжки та книги обліку доходів і витрат);

приймати податкові декларації у паперовому та електронному вигляді;

своєчасно здійснювати відшкодування сум податку на додану вартість;

розглядати скарги платників податків на рішення та дії органів державної податкової служби та приймати рішення за результатами їх розгляду;

дотримуватися конфіденційності щодо персоніфікованої інформації про платників податків;

самостійно визначати суму податкового зобов'язання платника податків, якщо згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є орган державної податкової служби.

Органи державної податкової служби мають також права, які вони можуть застосовувати, якщо платник податків не виконує свої обов'язки:

застосовувати фінансові санкції (штрафи) за неправильно заповнені та/або несвоєчасно подані або неподані податкові декларації;

у випадках, визначених законодавством, продовжувати терміни подання податкових декларацій;

нараховувати пеню та застосовувати штрафні санкції за не сплачені у строк податки, збори (обов'язкові платежі);

здійснювати невиїзні та виїзні перевірки платників податків;

донараховувати занижені податкові зобов'язання;

застосовувати штрафні санкції за заниження податків;

у випадках, визначених законодавством, розстрочувати (відстрочувати) сплату податкових зобов'язань;

стягувати кошти з рахунків боржників, відкритих у фінансових установах (за рішенням суду);

вилучати готівку з кас боржників та інших місць її зберігання (за рішенням суду);

здійснювати адміністративний арешт активів, який полягає у забороні вчиняти боржником будь-які дії щодо своїх активів (за рішенням суду);

реалізувати активи, що перебувають у податковій заставі;

ініціювати позови до господарських судів про визнання боржників банкрутами;

у випадках, визначених законодавством, списувати безнадійний податковий борг.

Положення, що регламентують виконання обов'язків та застосування прав як платниками податків, так і органами державної податкової служби, у цьому документі структуровано за процессами адміністрування податків:

реєстрація та облік платників податків;

обробка податкових декларацій;

облік платежів (податкові зобов'язання);

обслуговування платників податків;

податковий контроль;

апеляції платників податків;

погашення податкового боргу.

Перевага такої структуризації полягає у можливості слідувати логічній моделі, використовуючи спільні підходи до різних типів податків та різних типів платників податків.

Розділ 2. Реєстрація та облік платників податків

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 25 червня 1991 року N 1251-ХII "Про систему оподаткування" (із змінами та доповненнями);

- Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 18-92 "Про акцизний збір" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 15 вересня 1995 року N 329/95-ВР "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 22 грудня 1994 року N 320/94-ВР "Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 19 грудня 1995 року N 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 22 травня 1997 року N 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР );

- Закон України від 15 травня 2003 року N 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб";

- постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року N 1074 "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" (із змінами та доповненнями);

- постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 11 липня 1997 року N 232 "Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових організацій та установ", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 серпня 1997 року за N 291/2095;

- наказ Державної податкової адміністрації від 12 серпня 1997 року N 293 "Про затвердження Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 серпня 1997 за N 331/2135 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 27 січня 1998 року N 43 "Про затвердження Положення про картку фізичної особи - платника податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 лютого 1998 року за N 124/2564 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року N 80 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку платників податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за N 172/2612 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації від 3 серпня 1998 року N 380 "Про затвердження Порядку присвоєння реєстраційних (облікових) номерів платників податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 вересня 1998 року за N 540/2980 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації від 1 березня 2000 року N 79 "Про затвердження Положення про Реєстр платників податку на додану вартість", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за N 208/4429 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації від 1 серпня 2001 року N 306 "Про затвердження Порядку подання податковим органам Повідомлення про відкриття (закриття) рахунків у фінансових установах", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2001 року за N 923/6114 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2002 р. N 301 "Про затвердження Порядку передачі банками інформації про відкриття (закриття) власних кореспондентських рахунків, закриття та зміну рахунків клієнтів - платників податків і зборів (обов'язкових платежів) до органів державної податкової служби електронними засобами та заповнення розрахункових документів у разі сплати (стягнення) платежів до бюджету або повернення платежів з бюджету", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2002 р. за N 735/7023 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року N 23 "Про внесення змін до Положення про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток".

2.1. Реєстрація фізичних осіб-платників податків

Якщо фізична особа має об'єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством, і зобов'язана сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі), то її перше знайомство з органом державної податкової служби відбувається під час реєстрації у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів. При цьому вона отримує ідентифікаційний номер.

Реєстрація фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться органами державної податкової служби за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, - за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування.

Для присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі-платникові податків необхідно на підставі паспорта або документа, що містить необхідні для реєстрації у Державному реєстрі реквізити, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, місце народження та місце проживання, заповнити облікову картку фізичної особи-платника податків. Документом про присвоєння ідентифікаційного номера є Картка фізичної особи - платника податків (далі - Картка), для отримання якої фізична особа - платник податків повинна пред'явити свій паспорт.

Для отримання неповнолітнім громадянином ідентифікаційного номера необхідно одному з його батьків звернутися до державної податкової інспекції, пред'явити при цьому свідоцтво про народження дитини та особистий паспорт громадянина України з визначеним місцем проживання й відміткою про реєстрацію дитини.

Видача Картки іноземним громадянам здійснюється після виконання вимог Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 року N 1074 "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію", із змінами й доповненнями.

Після присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі, в разі відсутності Картки на спеціальному захищеному матеріалі, видається Картка на паперовому носії.

Індивідуальний ідентифікаційний номер зберігається за фізичною особою протягом усього її життя. У разі зміни прізвища, імені, по батькові фізична особа протягом місяця з дня виникнення таких змін повинна звернутись до органу державної податкової служби за місцем проживання для повідомлення про такі зміни і отримати нову Картку, в якій індивідуальний ідентифікаційний номер залишається незмінним.

Якщо потім фізична особа має лише доходи, що оподатковуються у джерела виплати (доходи у вигляді заробітної плати; дивіденди, що нараховуються на цінні папери; відсотки, що нараховуються на депозитні внески; роялті; страхові виплати тощо) то у таких випадках стосунки між органами державної податкової служби та фізичною особою не виникають, а податки утримуються та сплачуються роботодавцем та/або суб'єктом господарювання, що виплачує зазначені доходи.

2.2. Облік платників податків

У разі якщо фізична особа прийняла рішення стати підприємцем або заснувати юридичну особу, їй слід звертатися до державного реєстратора у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - суб'єкта господарювання для проведення державної реєстрації.

Облік платників податків в органах державної податкової служби здійснюється відповідно до Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 року N 80 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за N 172/2612 (із змінами та доповненнями) (далі - Інструкція) на підставі відомостей, що надходять від державного реєстратора або на підставі поданих за бажанням платників податків документів. Платникам податків видаються (направляються поштою) документи, що підтверджують взяття їх на облік в органах державної податкової служби.

Облік договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи здійснюється органами державної податкової служби за місцем перебування на обліку учасника договору, призначеного відповідальним за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору, на підставі поданих ним документів відповідно до Інструкції .

Постійне представництво нерезидента до початку своєї господарської діяльності стає на облік як платник податку на прибуток в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням у порядку, визначеному Положенням про порядок реєстрації та обліку постійних представництв нерезидентів в Україні як платників податку на прибуток, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року N 23 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 3 лютого 1998 року за N 63/2503 (із змінами та доповненнями).

Організації та установи, які перебувають на обліку в органі державної податкової служби та підпадають під визначення неприбуткових відповідно до підпункту 7.11.1 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), можуть бути внесені до Реєстру неприбуткових організацій та установ на підставі документів, поданих (надісланих) такою організацією або установою, до органу державної податкової служби за її місцезнаходженням, згідно з Положенням про Реєстр неприбуткових організацій та установ, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 11 липня 1997 року N 232 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 серпня 1997 року за N 291/2095.

Фінансові установи відкривають рахунки платникам податків лише за умови пред'явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік в органі державної податкової служби, а видаткові операції за рахунком платника податків - суб'єкта господарювання починають здійснюватися фінансовою установою лише після отримання нею документально підтвердженого повідомлення органу державної податкової служби про взяття цього рахунку на облік.

Порядок подання органам державної податкової служби повідомлення про відкриття (закриття) рахунків в фінансових установах та порядок передачі банками інформації про відкриття (закриття) власних кореспондентських рахунків, закриття та зміну рахунків клієнтів - платників податків і зборів (обов'язкових платежів) до органів державної податкової служби електронними засобами затверджені наказами Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2002 року N 301, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2002 року за N 735/7023, та від 1 серпня 2001 року N 306, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2001 року за N 923/6114.

2.3. Реєстрація платника податку на додану вартість та її анулювання

Особливістю адміністрування податку на додану вартість є процедура реєстрації платника податку на додану вартість та її анулювання.

Особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість в органі державної податкової служби за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Фізичні особи, які не є суб'єктами господарювання та ввозять товари (предмети) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно з митним законодавством, сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без їх реєстрації як платники цього податку.

Як платник податку на додану вартість може бути зареєстрована особа, відповідальна за утримання та внесення податку до бюджету під час виконання договорів про спільну діяльність без створення юридичної особи, постійне представництво нерезидента в Україні, особа, яка виступає інвестором відповідно до угоди про розподіл продукції.

Порядок реєстрації платників податку на додану вартість регламентовано Положенням про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року N 79 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 квітня 2000 року за N 208/4429 (із змінами та доповненнями).

Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер та видається свідоцтво про реєстрацію, які використовуються для справляння цього податку.

Копії свідоцтва про реєстрацію, засвідчені органом державної податкової служби, мають бути розміщені в доступних для огляду місцях у приміщенні платника податку та в усіх його відокремлених підрозділах.

Реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

За ініціативою органу державної податкової служби анулювання реєстрації відбувається у разі якщо :

- платник податку більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, має обсяги оподатковуваних операцій менші за 300 тис.грн.;

- платника податків оголошено банкрутом;

- платник податку подає заяву про припинення своєї діяльності за власним бажанням або за рішенням суду;

- особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість;

- платник податків обирає спеціальний режим оподаткування;

- особа, зареєстрована як платник податку, не надає органу державної податкової служби податкової декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку податкову декларацію, яка свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Платник податку на додану вартість зобов'язаний повернути органу державної податкової служби реєстраційне свідоцтво, якщо анулювання реєстрації здійснюється за ініціативою:

платника податку - разом із наданням заяви про таке анулювання;

органу державної податкової служби - протягом двадцяти календарних днів від дня прийняття рішення про анулювання (у цьому випадку затримка у поверненні свідоцтва прирівнюється до затримки у наданні податкової декларації з податку на додану вартість.

Для інформування платників податку Державна податкова адміністрація України щомісяця оприлюднює на web-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua) дані з Реєстру платників податку на додану вартість та інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку на додану вартість за їх заявою або з ініціативи органів державної податкової служби чи рішенням суду.

2.4. Реєстрація платника акцизного збору

Суб'єкти господарювання, що виробляють спирт етиловий, коньячний і плодовий, спирт етиловий ректифікований виноградний, спирт етиловий ректифікований плодовий, алкогольні напої та тютюнові вироби, підлягають обов'язковій реєстрації в державній податковій інспекції за місцезнаходженням цих суб'єктів як платники акцизного збору шляхом подання копії ліцензії у п'ятиденний строк після її отримання. Ця процедура є особливістю адміністрування акцизного збору. Вона здійснюється вже після постановки на облік в органі державної податкової служби суб'єкта господарювання.

Розділ 3. Застосування платниками податків
спрощеної системи оподаткування

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні";

- Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (розділ IV);

- Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року N 24-93 "Про податок на промисел";

- Закон України від 17 грудня 1998 року N 320-XIV "Про фіксований сільськогосподарський податок";

- Закон України від 19 жовтня 2000 року N 2063-III "Про державну підтримку малого підприємництва";

- Закон України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

- Закон України від 25 березня 2005 року N 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України";

- Закон України від 3 червня 2005 року N 2642-IV "Про внесення змін до деяких законів України";

- Указ Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва";

- постанова Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року N 658 "Про затвердження Положення про порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподарського податку";

- постанова Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року N 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727";

- наказ Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року N 12 "Про затвердження Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за N 64;

- наказ Головної державної податкової інспекції України від 22 серпня 1995 року N 73 "Про затвердження Порядку справляння податку на промисел з фізичних осіб, які здійснюють продаж власних автотранспортних засобів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 вересня 1995 року за N 328/864;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 25 березня 1998 року N 137 "Про затвердження форми патенту та Порядку його заповнення", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 березня 1998 року за N 196/2636;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 13 жовтня 1998 року N 476 "Про затвердження Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою та Порядку його видачі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 1998 року за N 688/3128;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 13 жовтня 1998 року N 477 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи та Порядку її ведення", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 1998 року за N 689/3129;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 27 квітня 1999 року N 230 "Про заходи щодо забезпечення виконання Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (Порядок розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку та складання податкового розрахунку, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 травня 1999 року за N 289/3582);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року N 599 "Про затвердження свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за N 752/4045;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 28 лютого 2003 року N 98 "Про затвердження форми Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою та Порядку його складання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 березня 2003 року за N 221/7542;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 29 вересня 2003 року N 451 "Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2003 року за N 960/8281.

3.1. Застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності фізичними особами

Після постановки на облік в органі державної податкової служби фізична особа - суб'єкт господарювання має право обрати загальну чи спрощену систему оподаткування та визначити податки, які вона має сплачувати. Як правило, фізичні особи - суб'єкти господарювання обирають спрощену систему оподаткування.

Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності мають право застосовувати фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Суб'єкти господарювання - фізичні особи, які обрали спрощену систему оподаткування, отримують свідоцтво про сплату єдиного податку за встановленою формою.

Суб'єкт малого підприємництва - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

податку з доходів фізичних осіб;

плати (податку) за землю;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

податку на промисел;

збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ).

Спрощена система оподаткування, яка застосовується для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, має суттєві переваги перед загальною:

сплачується фіксована сума єдиного податку, що залежить від виду діяльності, яку здійснюватиме підприємець (від 20 грн. до 200 грн. на місяць), та кількості фізичних осіб, які перебуватимуть з ним у трудових відносинах, але не більше 10 (від 10 грн. до 100 грн. за одну особу залежно від виду діяльності);

ведеться спрощений облік доходів;

подаються лише дві форми звітності - звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та декларація по податку на додану вартість (якщо він є платником податку на додану вартість).

Фізичні особи - суб'єкти господарювання, які застосовують загальну систему оподаткування мають право перейти на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, якщо у трудових відносинах з ними, включаючи членів їх сімей, протягом року перебувало не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищував 500 тис. гривень.

Для застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем обліку.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва можуть її подавати з дати взяття на облік в органі державної податкової служби.

При переході із загальної системи оподаткування на спрощену заява має бути подана не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу), з якого фізична особа - суб'єкт господарювання обирає спосіб оподаткування доходів за єдиним податком, за умови сплати всіх установлених податків, зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав на дату подання заяви.

Платник єдиного податку, що має намір здійснювати господарську діяльність з використанням найманої праці, зобов'язаний звернутись до органу державної податкової служби для отримання довідки про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку на кожну особу, яка перебуває з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Свідоцтво на право сплати єдиного податку видається на зазначений в заяві термін, але в межах календарного року. У 5-денний термін після закінчення терміну дії Свідоцтва та у разі прийняття рішення про перехід на загальну систему оподаткування або припинення господарської діяльності фізичною особою зазначене Свідоцтво підлягає поверненню разом з усіма довідками до органу державної податкової служби, який їх видав.

У разі виникнення протягом календарного року необхідності внесення змін до Свідоцтва про сплату єдиного податку, зокрема щодо видів здійснюваної діяльності, суб'єкт малого підприємництва повинен подати письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо протягом календарного року платник єдиного податку одержує доходи не від провадження господарської діяльності, зазначеної у Свідоцтві про сплату єдиного податку, такі доходи оподатковуються на загальних підставах згідно із Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб".

Суб'єкт господарювання - фізична особа веде Книгу обліку доходів і витрат за встановленою формою.

Протягом року для платника єдиного податку - фізичної особи встановлюються звітні періоди, що дорівнюють кварталу.

Згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року N 599, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за N 752/4045, "Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі" протягом 5 днів після закінчення звітного періоду (кварталу) платник єдиного податку подає звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи.

Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" фізична особа - суб'єкт господарювання має право самостійно обрати спрощений спосіб оподаткування доходів за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо:

кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином - платником податку, включаючи членів його сім'ї, та беруть участь у господарській діяльності, не перевищує п'яти;

валовий дохід такого громадянина від самостійного здійснення господарської діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

громадянин здійснює господарську діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів господарської діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Не дозволяється застосування фіксованого податку при здійсненні торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Фіксований податок сплачується громадянином - платником податку до відповідного місцевого бюджету за місцем його проживання до отримання патенту. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, є підставою для видачі органом державної податкової служби за місцем проживання громадянина патенту.

Для одержання патенту на право сплати фіксованого податку громадянин подає до органу державної податкової служби заяву, складену в довільній формі, яка повинна містити інформацію про місце здійснення господарської діяльності; перелік осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником податку, та їх ідентифікаційні номери або членів його сім'ї, які беруть участь у здійсненні господарської діяльності, їх ідентифікаційні номери, а також інформацію про доходи платника фіксованого податку від здійснення господарської діяльності за останні 12 місяців або про неотримання таких доходів.

Орган державної податкової служби зобов'язаний видати патент протягом трьох робочих днів з дня прийняття від платника податку належним чином оформленої заяви.

Розміри фіксованого податку встановлюються відповідною місцевою радою залежно від територіального розташування місця торгівлі і не можуть бути менше ніж 20 гривень та більше ніж 100 гривень за календарний місяць для громадян, які здійснюють господарську діяльність самостійно.

Для одержання патенту на здійснення господарської діяльності на всій території України фіксований податок встановлюється у розмірі 100 гривень.

У разі коли платник фіксованого податку здійснює господарську діяльність з використанням найманої праці або за участю у господарській діяльності членів його сім'ї, розмір фіксованого податку збільшується для такого платника на 50 відсотків за кожну особу.

Доходи громадянина, одержані від здійснення господарської діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року, а сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку або осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, чи членів його сім'ї, які беруть участь у господарській діяльності.

У разі сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов'язкового обліку доходів і витрат.

Патент видається на строк від одного до дванадцяти календарних місяців за вибором платника фіксованого податку. У разі коли протягом строку дії патенту відповідною місцевою радою змінюється розмір фіксованого податку, перерахунок його не здійснюється.

Патент може бути скасований (з його вилученням) за рішенням керівника органу державної податкової служби до закінчення строку його дії в разі, якщо:

за дорученням або від імені платника фіксованого податку здійснюється торгівля особою, відомості про яку не внесені до патенту;

платник фіксованого податку, особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також члени його сім'ї, які беруть участь у господарській діяльності, здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами.

Сплата громадянами податку на промисел

Платниками податку на промисел можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі - громадяни) як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти господарювання і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

Об'єктом оподаткування податком на промисел є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до органу державної податкової служби за місцем його проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, - за місцем продажу товарів.

Форма декларації затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року N 12 "Про затвердження Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю" (Додаток N 1).

Не декларується та не оподатковується вартість продажу вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.

Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10 відсотків указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється.

Податок на промисел сплачується до моменту придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає.

Мінімальний термін дії одноразового патенту - три, максимальний - сім календарних днів.

Справляння податку на промисел з сум виручки фізичних осіб від продажу власних автотранспортних засобів з посвідченням договорів купівлі-продажу в органах Державної автоінспекції України проводиться при укладанні другої, третьої, четвертої угод купівлі-продажу, що не посвідчені нотаріально, власних автотранспортних засобів протягом календарного року.

Порядок справляння податку на промисел з фізичних осіб, які здійснюють продаж власних автотранспортних засобів затверджений наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 серпня 1995 року N 73 "Про затвердження Порядку справляння податку на промисел з фізичних осіб, які здійснюють продаж власних автотранспортних засобів".

Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.

3.2. Застосування спрощеної системи оподаткування платниками єдиного податку - юридичними особами

Право на застосування спрощеної системи оподаткування мають юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності (крім суб'єктів, перелічених у статті 7 Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", з урахуванням особливостей, визначених у пункті 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 25 березня 2005 року N 2505-IV "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України" у редакції Закону України від 3 червня 2005 року N 2642-IV "Про внесення змін до деяких законів України"), в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. гривень.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Спрощена системи оподаткування для юридичних осіб має переваги перед загальною.

Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа, яка сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):

податку на додану вартість (крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків);

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

збору на спеціальне використання природних ресурсів;

комунального податку;

збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

плати за патенти згідно із Законом України від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".

Суб'єкт господарювання - юридична особа, яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР );

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Ведеться спрощений податковий облік. Суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи, в якій у хронологічній послідовності на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді, а також касову книгу.

Подаються дві форми звітності - Розрахунок сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та декларація по податку на додану вартість (у разі коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків).

По іншіх податках та зборах (обов'язкових платежах), які визначені Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік та подають звітність згідно з законодавством.

Новостворені суб'єкти малого підприємництва, які зареєстровані в установленому порядку, можуть подати заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з дати взяття їх на облік в органі державної податкової служби.

Юридичні особи, що застосовують загальноприйняту систему оподаткування, мають право перейти на спрощену систему оподаткування. Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва - юридична особа подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів, термін сплати яких настав на дату подання заяви, в якій зазначає обрану ставку єдиного податку.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності незалежно від обраної ставки єдиного податку - 6 або 10 відсотків - може бути прийнято платником податку не більше одного разу на календарний рік.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів безоплатно видати Свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Свідоцтво видається суб'єкту малого підприємництва терміном на один рік і є документом суворої звітності. Після закінчення терміну дії Свідоцтва на право сплати єдиного податку, у разі відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, порушення вимог Порядку, а також ліквідації суб'єкта малого підприємництва - юридичної особи у встановленому законодавством порядку Свідоцтво підлягає поверненню до органу державної податкової служби, який його видав.

За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, подають до органу державної податкової служби розрахунок про сплату єдиного податку і акцизного збору, розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ та декларацію по податку на додану вартість (якщо він є платником податку на додану вартість), розрахунок податку з власників транспортних засобів.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

3.3. Відмова платників єдиного податку від застосування спрощеної системи оподаткування

У разі порушення вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", зокрема, якщо обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує 500 тис. грн. для фізичних осіб - суб'єктів господарювання та 1 млн. грн. для юридичних осіб - суб'єктів господарювання, платники єдиного податку повинні перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Суб'єкт малого підприємництва - платник єдиного податку може самостійно прийняти рішення про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернутись до загальної системи оподаткування з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).

3.4. Застосування спрощеної системи оподаткування шляхом сплати фіксованого сільськогосподарського податку

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку можуть бути сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Якщо особа створюється шляхом злиття, приєднання, поділу (виділу), перетворення або виділу згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України ( 435-15 ), то норма щодо дотримання не менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу від реалізації (поставки) сільськогосподарської продукції (супутніх послуг) протягом останнього податкового періоду поширюється на:

усіх осіб солідарно, які зливаються або приєднуються;

кожну окрему особу, створену шляхом поділу або виділу;

особу, створену шляхом перетворення.

Не можуть бути платниками фіксованого сільськогосподарського податку суб'єкти господарювання, які реалізують інвестиційні або інноваційні проекти у спеціальних (вільних) економічних зонах, на територіях пріоритетного розвитку із спеціальним режимом інвестиційної діяльності, в умовах технологічних парків, реалізують інноваційні проекти відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність" ( 40-15 ) або зареєстровані платниками єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва.

У разі, коли у звітному податковому періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 відсотків загальної суми валового доходу, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

Зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;

збору за спеціальне водокористування.

Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).

У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,15;

для багаторічних насаджень - 0,09;

для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, - 0,45 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,09;

для багаторічних насаджень - 0,03.

Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених цим Законом, і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.

Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

I квартал - 10 відсотків;

II квартал - 10 відсотків;

III квартал - 50 відсотків;

IV квартал - 30 відсотків.

Порядок, який визначає єдині правила обчислення фіксованого сільськогосподарського податку і складання податкового розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 27 квітня 1999 року N 230 "Про заходи щодо забезпечення виконання Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок".

( Абзац пункту 3.4 виключено на підставі Наказу Державної податкової адміністрація N 202 від 13.04.2006 )

Розділ 4. Патентування деяких видів господарської
діяльності, а також порядок здійснення
розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року N 1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року "Про затвердження Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій";

- постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 року N 601 "Про затвердження Порядку технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій";

- постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року N 1077 "Про затвердження Положення про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року N 576 "Про затвердження переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 13 березня 1998 року N 107 "Про затвердження форм бланків торгових патентів та змін до Порядку заповнення бланків торгових патентів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 березня 1998 року за N 195/2635 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614 "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за N 105/5296 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державного комітету зв'язку України від 7 грудня 1998 року N 167 "Про затвердження бланків квитанційних книжок форм N 1, N 5, N 47, N П-2, вимог щодо виготовлення та Інструкції про порядок обліку та застосування квитанційних книжок у філіалах підприємства поштового зв'язку та їхніх структурних підрозділах", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 травня 1999 року за N 314/3607.

4.1. Патентування деяких видів господарської діяльності

Суб'єкти господарювання (юридичні особи та суб'єкти господарювання, що не мають статусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), предметом діяльності яких є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, зобов'язані придбавати торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка суб'єкта господарювання, яка подається до органу державної податкової служби. Зазначена заявка повинна містити такі реквізити:

найменування суб'єкта господарювання;

витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта господарювання, а у випадках придбання патенту для структурного (відокремленого) підрозділу - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

вид господарської діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;

найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

Торговий патент видається за плату суб'єктам господарювання органами державної податкової служби за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам господарювання, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам господарювання, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів в межах граничних рівнів, визначених Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ).

У разі придбання торгового патенту не з початку місяця (кварталу) розмір плати за торговий патент за перший звітний місяць (квартал) визначається пропорційно кількості календарних днів місяця (кварталу) починаючи з дня придбання торгового патенту.

У разі придбання торгового патенту після 15 числа звітного місяця (15 числа останнього місяця звітного кварталу) суб'єкт господарювання одночасно сплачує вартість торгового патенту за наступний звітний місяць (квартал).

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців.

Термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності провадиться щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності.

Під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб'єкт господарювання вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії.

Вартість торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг в межах граничних рівнів, визначених Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ).

Оплата вартості торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг провадиться щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі, встановленому Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" ( 98/96-ВР ).

Термін дії торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями становить 36 календарних місяців.

Оплата вартості торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями здійснюється щоквартально до 15 числа місяця, який передує звітному кварталу.

Під час придбання торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями суб'єкт господарювання вносить одноразову плату у розмірі вартості торгового патенту за один місяць. На цю суму зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній квартал його дії.

Щомісячне (щоквартальне) внесення плати за торговий патент відображається органом державної податкової служби за місцем його придбання в особовому рахунку платника.

Датою внесення чергового платежу за торговий патент є дата перерахування зазначених коштів до бюджету.

На суму сплаченої вартості торгового патенту за відповідний звітний період зменшується сума авансових внесків податку на прибуток або податку на доходи фізичних осіб - суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання може зробити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії. Суб'єкт господарювання має право придбати торгові патенти на здійснення торговельної діяльності на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання. При цьому суб'єкт господарювання звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту.

Торговий патент видається суб'єкту господарювання під розписку у триденний термін з дня подачі заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Якщо змінено юридичну адресу суб'єкта господарювання або місцезнаходження його структурного (відокремленого) підрозділу, пункту продажу товарів, пункту надання побутових послуг, обмінного пункту, грального місця протягом терміну дії торгового патенту, власник торгового патенту зобов'язаний повідомити про це письмово у триденний термін відповідний орган державної податкової служби. Ця інформація є підставою для внесення відповідних змін до торгового патенту.

Провадження торговельної діяльності, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг за адресою (місцезнаходженням), не зазначеною у торговому патенті, оцінюється як заняття діяльністю без патенту.

У разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткотермінових заходів, пов'язаних з демонстрацією та продажем товарів, суб'єкт господарювання придбаває короткотерміновий торговий патент за місцем провадження зазначеної діяльності.

У разі провадження господарської діяльності в одному пункті продажу товарів, в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах двох чи більше видів діяльності, що підлягають патентуванню (роздрібна торгівля, громадське харчування і надання побутових послуг), суб'єктом господарювання придбавається два торгових патенти - на торговельну діяльність і на діяльність з надання побутових послуг.

У разі провадження господарської діяльності в одному пункті продажу товарів двох або трьох видів торгівельної діяльності (роздрібна та оптова торгівля, громадське харчування) придбавається один торговий патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження даного пункту та асортиментного переліку товарів.

Якщо суб'єкт господарювання в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах надає два і більше видів побутових послуг, які підлягають патентуванню, придбавається один торговий патент за максимальною вартістю, встановленою відповідним органом місцевого самоврядування з урахуванням місцезнаходження даного пункту і виду побутових послуг.

У разі коли суб'єкт господарювання має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки).

Суб'єкти господарювання або їх структурні (відокремлені) підрозділи, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням видів товарів вітчизняного виробництва, визначених Законом України від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (із змінами та доповненнями), провадять таку діяльність без придбання торгового патенту або з придбанням пільгового торгового патенту.

Торговий патент має бути відкритим і доступним для огляду та розміщеним:

на фронтальній вітрині магазину, а у разі її відсутності - біля касового апарата;

на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;

на табличці - для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності;

у пунктах обміну іноземної валюти;

у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг.

Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного (відокремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб'єкту. Передача торгового патенту іншому суб'єкту господарювання або іншому структурному (відокремленому) підрозділу суб'єкта господарювання не дозволяється.

Торговий патент, виданий для здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), дійсний на території України.

Суб'єкти господарювання, що здійснюють торговельну діяльність, операції з торгівлі готівковими валютними цінностями, операції з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, у разі порушення вимог чинного законодавства несуть відповідальність в частині сплати штрафних санкцій, визначених Законом України від 23 березня 1996 року N 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (із змінами та доповненнями). Посадові особи та громадяни - суб'єкти господарювання у разі порушення вимог цього Закону притягаються до адміністративної відповідальності згідно із законодавством.

У разі втрати торгового патенту орган державної податкової служби видає безоплатно його дублікат на підставі письмової заяви суб'єкта господарювання та довідки органу МВС України.

Суб'єкт господарювання, який припинив діяльність, що підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний орган державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню до органу державної податкової служби, що видав його, а суб'єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

4.2. Застосування платниками податків реєстраторів розрахункових операцій (РРО)

Фізичні особи - підприємці та юридичні особи (їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи) (далі - суб'єкти господарювання), які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноважені банки та суб'єкти господарювання, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти зобов'язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій.

На території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Кабінетом Міністрів України затверджені Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, а також Положення про порядок технічного обслуговування та ремонту реєстраторів розрахункових операцій.

4.2.1. Порядок проведення розрахунків

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зокрема, зобов'язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом України від 06.07.95 N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями), із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;

видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції;

застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування;

забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення;

у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених чинним законодавством, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення;

забезпечувати зберігання використаних книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок протягом трьох років після їх закінчення;

подавати до органів державної податкової служби звітність, пов'язану із застосуванням реєстратора розрахункових операцій та розрахункових книжок, не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця;

вводити в експлуатацію, проводити технічне обслуговування, ремонтувати реєстратори розрахункових операцій через центри сервісного обслуговування у встановленому порядку;

надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-ХII "Про захист прав споживачів".

Уповноважені банки, що здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, а також суб'єкти господарювання, які здійснюють ці операції на підставі агентських угод з уповноваженими банками, зобов'язані:

проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти, змінювати курс валюти відповідно до порядку, встановленого Національним банком України;

проводити операції з купівлі-продажу іноземної валюти через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням у двох примірниках розрахункових документів, що підтверджують виконання цих операцій;

зберігати протягом робочої зміни другий примірник розрахункового документа, що підтверджує здійснення операції;

застосовувати у встановленому порядку лише ті реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій;

видавати особі, яка купує або продає іноземну валюту, перший примірник розрахункового документа на повну суму операції;

здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти тільки за рахунок коштів банку;

забезпечувати відповідність готівкових коштів та іноземної валюти на місці проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти даним фіскального звіту;

проводити технічне обслуговування і ремонт реєстраторів розрахункових операцій у встановленому порядку;

забезпечувати цілісність пломб реєстраторів розрахункових операцій, а також незмінність програмно-технічних засобів, що реалізують фіскальні функції.

4.2.2.Реєстрація реєстраторів розрахункових операцій та взяття на облік

Перед реєстрацією реєстраторів розрахункових операцій центром сервісного обслуговування (далі - ЦСО) здійснюється їх опломбування.

Після перевірки відповідності конструкції та програмного забезпечення реєстратора до документації виробника опломбування може здійснюватися уповноваженим представником органу державної податкової служби.

При опломбуванні реєстраторів розрахункових операцій складається довідка у двох примірниках про опломбування реєстратора розрахункових операцій, один з яких надається суб'єкту господарювання, а другий зберігається у ЦСО (в органі державної податкової служби), що здійснив опломбування.

Копію кожної довідки про опломбування реєстратора розрахункових операцій, виданої ЦСО, суб'єкт господарювання повинен подати до органу державної податкової служби за місцем обліку реєстратора розрахункових операцій не пізніше настання найближчого терміну подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок.

Реєстрація реєстраторів розрахункових операцій здійснюється в органах державної податкової служби:

для юридичних осіб - суб'єктів господарювання - за їх місцезнаходженням;

для фізичних осіб - суб'єктів господарювання - за місцем їх проживання.

У разі використання реєстратора розрахункових операцій на території іншої адміністративно-територіальної одиниці його необхідно до початку використання взяти на облік в органі державної податкової служби за місцем використання, крім реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються на об'єктах виїзної торгівлі (надання послуг), та резервних реєстраторів розрахункових операцій.

Реєстрація реєстраторів розрахункових операцій проводиться безоплатно у строк не пізніше двох робочих днів з моменту подання, а взяття на облік - у день подання суб'єктом господарювання усіх необхідних для цього документів.

Підприємства, що мають мережу відокремлених філій (представництв), які взяті на податковий облік у місцевих органах державної податкової служби та відповідно до чинного законодавства самостійно сплачують податок на прибуток, можуть реєструвати реєстратори розрахункових операцій за місцезнаходженням цих філій.

Реєстрація реєстраторів розрахункових операцій здійснюється на підставі письмової заяви суб'єкта господарювання довільної форми, в якій зазначені сфера застосування та реквізити реєстраторів розрахункових операцій (модифікація, заводський номер, версія програмного забезпечення, виробник або постачальник, дата виготовлення), а також надання ним таких документів та їх копій, завірених підписом керівника і печаткою суб'єкта господарювання - юридичної особи або особистим підписом суб'єкта господарювання - фізичної особи:

свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання (якщо суб'єкт господарювання має зареєстровані в даному органі державної податкової служби реєстратори розрахункових операцій чи книги обліку розрахункових операцій, то копію свідоцтва надавати не треба);

документа, що підтверджує факт купівлі або безоплатного отримання реєстраторів розрахункових операцій у власність, іншого документа, що підтверджує право власності або користування реєстраторами розрахункових операцій;

паспорта (формуляра) на реєстратора розрахункових операцій;

дозволу місцевого органу виконавчої влади на розміщення господарської одиниці (договору оренди, іншого документа на право власності або користування господарською одиницею); для реєстрації резервного реєстратора розрахункових операцій слід надати такі документи на кожну господарську одиницю, де буде використовуватися реєстратор розрахункових операцій;

для суб'єкта господарювання, що надають послуги з перевезень пасажирів і багажу - ліцензії на право здійснення зазначеного виду діяльності;

у разі реєстрації реєстратора розрахункових операцій, що був раніше зареєстрований іншим суб'єктом господарювання, - довідки про скасування реєстрації.

Оригінали документів повертаються суб'єкту господарювання, копії залишаються в органі державної податкової служби.

Після отримання зазначених документів платникові податків виписується довідка про резервування фіскального номера реєстратора розрахункових операцій або надсилається відмова в його реєстрації (перереєстрації).

Посадова особа органу державної податкової служби виписує реєстраційне посвідчення у двох примірниках; один примірник посвідчення надається суб'єкту господарювання, а другий - залишається в органі державної податкової служби.

Скасування реєстрації реєстраторів розрахункових операцій здійснюється на підставі подання суб'єктом господарювання заяви довільної форми до органу державної податкової служби, де зареєстровано цей реєстратор розрахункових операцій. При цьому у суб'єкта господарювання вилучаються реєстраційне посвідчення, довідка про опломбування та надається довідка про скасування реєстрації реєстратора розрахункових операцій за встановленою формою.

4.2.3. Реєстрація книги обліку розрахункових операцій (книги ОРО)

На кожний реєстратор розрахункових операцій або, якщо згідно з чинним законодавством розрахунки можуть проводитися без застосування реєстраторів розрахункових операцій, - на окрему господарську одиницю, депо підприємства електротранспорту, а при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом - на кожного кондуктора або, за рішенням суб'єкта господарювання, на кожний транспортний засіб реєструється книга обліку розрахункових операцій (книга ОРО).

Книга ОРО - це прошнурована і належним чином зареєстрована в органах державної податкової служби книга, що містить щоденні звіти, які складаються на підставі відповідних розрахункових документів щодо руху готівкових коштів, товарів (послуг).

Платник податків зобов'язаний зберігати використані книги ОРО та розрахункові книжки протягом трьох років після їх закінчення.

Реєстрація книг ОРО здійснюється в органі державної податкової служби за місцезнаходженням (місцем проживання) суб'єкта господарювання, а якщо суб'єкт господарювання обслуговується в інспекції по роботі з великими платниками податків - за місцем обліку в органі державної податкової служби.

У разі використання книги ОРО на території іншої адміністративно-територіальної одиниці її необхідно до початку використання взяти на облік в органі державної податкової служби за місцем провадження господарської діяльності, крім книг ОРО, зареєстрованих на реєстратори розрахункових операцій, які використовуються на об'єкті виїзної торгівлі або на транспортному засобі.

Підприємства, що мають мережу відокремлених філій (представництв), які взяті на облік у місцевих органах державної податкової служби та відповідно до чинного законодавства самостійно сплачують податок на прибуток, можуть реєструвати книги ОРО за місцезнаходженням цих філій.

Реєстрація та взяття на облік книги ОРО здійснюються безоплатно, не пізніше двох робочих днів з моменту подання, а взяття на облік - у день подання суб'єктом господарювання наступних документів:

свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання (якщо суб'єкт господарювання має зареєстровані в даному органі державної податкової служби книги ОРО на інші господарські одиниці чи реєстратори розрахункових операцій, то копія свідоцтва не потрібна);

реєстраційного посвідчення на реєстратори розрахункових операцій;

дозволу місцевого органу виконавчої влади на розміщення господарської одиниці (договору оренди, іншого документа на право власності або користування господарською одиницею);

для суб'єктів господарювання, які надають послуги з перевезень пасажирів і багажу, - ліцензії на право здійснення зазначеного виду діяльності.

Оригінали документів повертаються суб'єктам господарювання, копії залишаються в органі державної податкової служби.

Реєстрація першої книги ОРО на господарську одиницю здійснюється на підставі письмової заяви суб'єкта господарювання довільної форми, де зазначається сфера діяльності, а також надання ним вищезазначених документів та їх копій, завірених підписом керівника і печаткою суб'єкта господарювання - юридичної особи або особистим підписом суб'єкта господарювання - фізичної особи.

Посадова особа органу державної податкової служби виписує довідку про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій, що надається суб'єкту господарювання.

Взяття книги ОРО на облік в органах державної податкової служби за місцем провадження господарської діяльності здійснюється при поданні суб'єкту господарської діяльності довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій. Посадова особа органу державної податкової служби проставляє відмітку в довідці про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій.

Перереєстрація книги ОРО, яка зареєстрована на окрему господарську одиницю, з метою використання її в іншій господарській одиниці відбувається за умови подання суб'єкту господарської діяльності до відповідного органу державної податкової служби письмової заяви довільної форми, де зазначається сфера діяльності, та довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій з відміткою про зняття книги ОРО з обліку, усіх зазначених в довідці незакінчених книг ОРО та розрахункових книжок, а також відповідних документів на господарську одиницю.

Посадова особа органу державної податкової служби вилучає довідку про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій та виписує нову довідку з таким самим номером, як у попередньої, у якій записуються дані про всі перереєстровані книги ОРО та розрахункові книжки.

Орган державної податкової служби повідомляє суб'єкт господарської діяльності про прийняте рішення щодо відмови у реєстрації книги ОРО не пізніше двох робочих днів від моменту подання ним документів для реєстрації книги ОРО.

Скасування реєстрації книги ОРО здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби, де ця книга ОРО зареєстрована. При цьому посадова особа органу державної податкової служби робить відмітку про скасування реєстрації на титульній сторінці книги ОРО; у довідці про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій викреслює відповідний рядок у таблиці "Книги обліку розрахункових операцій", а також робить відмітку та викреслює відповідний запис у Книзі облікових форм. Відмітки, викреслювання, виправлення завіряються підписом зазначеної посадової особи.

4.2.4. Проведення розрахункових операцій без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій

Згідно з чинним законодавством встановлено ряд вимог до суб'єктів господарювання щодо проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій.

Постановою Кабінету Міністрів від 23 серпня 2000 року N 1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (зі змінами та доповненнями) установлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), у разі перевищення якого застосування реєстраторів розрахункових операцій є обов'язковим.

Зокрема, граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій у сумі 75 тис. грн. на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів (надання послуг), встановлено для розрахункових операцій з:

роздрібної торгівлі та громадського харчування на території села, що здійснюється підприємствами споживчої кооперації, а також сільськогосподарськими товаровиробниками, які використовують продукцію власного виробництва;

роздрібної торгівлі медичними і фармацевтичними товарами та надання медичних і ветеринарних послуг на території села.

Граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій у сумі 200 тис. грн. на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів (надання послуг) встановлено для розрахункових операцій з:

роздрібної торгівлі через засоби пересувної торговельної мережі (автомагазини, авторозвозки, автоцистерни, цистерни, бочки, бідони, низькотемпературні лотки-прилавки, візки, розноски, лотки, столики), що розташовані за межами стаціонарних приміщень;

роздрібної торгівлі на ринках, ярмарках (за винятком розташованих на їх території магазинів, кіосків, палаток, павільйонів, приміщень контейнерного типу;

продажу страв та безалкогольних напоїв у буфетах вищих навчальних закладів, у їдальнях і буфетах підприємств УТОС та УТОГ;

роздрібної торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування на території закритих військових гарнізонів і містечок, а також військових частин, розташованих у межах сіл;

надання послуг бібліотеками;

продажу предметів релігійно-обрядової атрибутики та надання обрядових послуг релігійними організаціями;

надання на вокзалах та у портах послуг носильниками з доставлення багажу пасажирів;

роздрібної торгівлі насінням у кіосках на території сіл та селищ міського типу;

провадження діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг суб'єктами господарювання на території сіл і селищ міського типу, яким згідно із Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" ( 56/95-ВР ) надано статус гірських;

надання медичних послуг виїзними бригадами та медичне обслуговування вдома у замовника;

приймання від населення та реалізація через бджільницькі торговельно-заготівельні пункти продуктів бджільництва, обладнання та інвентарю для пасічників.

Граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій не встановлюється на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів (надання послуг) для розрахункових операцій з:

роздрібної торгівлі продовольчими товарами та пивом у пляшках і бляшанках за умови відсутності продажу інших підакцизних товарів, що здійснюється:

1. суб'єктами господарювання - фізичними особами, оподаткування доходів яких від такої діяльності здійснюється за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту відповідно до законодавства з питань обкладення прибутковим податком з громадян;

2. суб'єктами господарювання - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку).

продажу товарів (за переліком, затвердженим Держкомзв'язку і погодженим із Мінекономіки та Державною податковою адміністрацією) і надання послуг поштовими відділеннями та пунктами зв'язку в селах;

продажу газет, журналів, конвертів, листівок, знаків оплати поштових послуг, іншої друкованої продукції на підприємствах поштового зв'язку, якщо питома вага такої продукції становить понад 50 відсотків загального товарообороту за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів;

продажу квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міському, приміському та міжміському електротранспорті, міжміському автотранспорті, на морських і річкових суднах, а також продаж у кіосках телефонних карток, що застосовуються у таксофонних мережах;

надання побутових послуг:

на території села;

вдома у замовника з ремонту та встановлення побутових машин і приладів, радіоелектронної апаратури, телеантен, ремонту і складання меблів, прибирання квартир, догляду за дітьми, хворими та людьми похилого віку, фотографування, дрібного ремонту квартир за переліком робіт, що встановлюється Мінекономіки та Державною податковою адміністрацією, приготування їжі, прання білизни, хімічного чищення меблів, килимів та інших килимових виробів (за умови проведення розрахунків на місці надання послуг);

з ремонту взуття, швейних та трикотажних виробів, виробів текстильної та шкіряної галантереї, радіоелектронної апаратури, побутових машин і приладів, металевих виробів та хімічного чищення структурними підрозділами підприємств і суб'єктами господарювання з 1 або 2 працюючими;

продажу товарів з розносок і ручних візків, надання послуг у салонах на залізничному, морському, річковому та повітряному транспорті за переліком, затвердженим Мінтрансом і погодженим з Мінекономіки та Державною податковою адміністрацією, а на повітряних суднах, задіяних у міжнародних повітряних сполученнях, також продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

реалізації білетів державних лотерей, крім продажу цих білетів через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу Державним казначейством України;

приймання від населення вторинної сировини (крім металобрухту);

страхування майнових та особистих ризиків фізичних осіб, яке проводиться страховими агентами за межами приміщення страховика, крім обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за додатковими договорами ("Зелена Картка");

надання ритуальних послуг за умови проведення розрахунків вдома у замовника;

організації прийому та обслуговування туристів в Україні, розрахунки за які проводяться у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків), а також надання туристичних та екскурсійних послуг за умови проведення розрахунків за межами стаціонарних приміщень суб'єктів туристичної та екскурсійної діяльності;

надання послуг:

1. з видачі дозволів на вилов риби і полювання;

2. з газопостачання, водопостачання, водовідведення і теплопостачання в селах за умови проведення розрахунків вдома у споживача;

продажу булочних, кондитерських і порційних кулінарних виробів, морозива, безалкогольних напоїв, сувенірів, іграшок і надувних кульок з розносок та ручних візків у театрально-видовищних та спортивних закладах;

У разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у зазначених випадках розрахунки проводяться з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення.

4.2.4.1. Порядок реєстрації розрахункової книжки

Реєстрація розрахункових книжок здійснюється безоплатно в органі державної податкової служби, де суб'єкт господарювання зареєстрував відповідну книгу ОРО, не пізніше двох робочих днів з моменту подання суб'єктом господарювання необхідних документів.

Реєстрація розрахункової книжки здійснюється на підставі подання суб'єктом господарювання письмової заяви довільної форми та довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій. При реєстрації розрахунковій книжці надається номер, який складається з фіскального номера книги ОРО, з якою буде використовуватись розрахункова книжка, та проставленого через дріб порядкового номера розрахункової книжки, зареєстрованої на дану книгу ОРО. До порядкового номера розрахункової книжки, що складається зі спрощених розрахункових квитанцій, додається літера "с".

Перед реєстрацією розрахункової книжки, яка складається зі спрощених розрахункових квитанцій, суб'єкт господарювання повинен забезпечити:

відсутність у розрахунковій книжці квитанцій із серіями та номерами, що повторюються;

відповідне заповнення реєстраційної сторінки, яка може розміщатися на останньому аркуші разом з квитанціями;

заповнення у всіх спрощених розрахункових квитанціях реквізиту "Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ (номер за ДРФО)".

На кожну розрахункову книжку, що подається на реєстрацію, необхідно встановити засіб контролю таким чином, щоб унеможливити розкріплення книжки без порушення цілісності засобу контролю.

До реєстрації приймаються зброшуровані розрахункові книжки, які складаються з блоків послідовно пронумерованих розрахункових квитанцій або спрощених розрахункових квитанцій встановленої форми, виготовлених відповідно до Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614 (із змінами та доповненнями) та реєстраційної сторінки, при цьому серії та номери квитанцій одного виду, зареєстрованих окремим суб'єктом господарювання, не повинні повторюватися у межах розрядності серій та номерів.

Розрахункова книжка повинна бути скріплена виготівником з використанням машинного способу, який унеможливлює вилучення корінців розрахункових квитанцій без порушення засобів кріплення.

Посадова особа органу державної податкової служби здійснює запис у відповідному розділі Книги облікових форм, додаткові записи в обох примірниках довідки про реєстрацію книги обліку розрахункових операцій та заповнює відповідні рядки реєстраційної сторінки розрахункової книжки: номер книжки, дата реєстрації, назва органу державної податкової служби, дані про посадову особу органу державної податкової служби, яка здійснила реєстрацію, серія та номер першого бланка, кількість бланків, номер установленого засобу контролю - після чого розрахункова книжка вважається зареєстрованою. Кількість розрахункових книжок, що реєструються одночасно, не обмежується.

Скасування реєстрації розрахункової книжки здійснюється за такою самою процедурою, що й скасування реєстрації книги ОРО.

4.2.5. Випадки незастосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок

Діючим законодавством передбачені випадки, коли реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються, зокрема, при:

здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку;

виконанні усіх банківських операцій (крім операцій з купівлі-продажу іноземної валюти);

виконанні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти у разі, якщо ці операції виконуються у касах уповноважених банків з оформленням розрахункових документів відповідно до нормативних актів Національного банку України;

продажу проїзних і перевізних документів із застосуванням бланків суворого обліку на залізничному (крім приміського) та авіаційному транспорті з оформленням розрахункових і звітних документів та на автомобільному транспорті з видачею талонів, квитанцій, квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю, а також при продажу білетів державних лотерей через електронну систему прийняття ставок, що контролюється у режимі реального часу Державним казначейством України, та квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів;

продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами господарювання - фізичними особами, оподаткування доходів яких від такої діяльності здійснюється за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту відповідно до законодавства з питань оподаткування податком з доходів фізичних осіб, якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив);

продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами господарювання - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється відповідно до законодавства з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат;

продажу товарів (наданні послуг) суб'єктами господарювання, які придбали спеціальний торговий патент, якщо такі суб'єкти не здійснюють продаж підакцизних товарів (крім пива на розлив);

продажу товарів (крім підакцизних) (наданні послуг) особами, які отримали пільговий торговий патент для продажу товарів (наданні послуг), за умови ведення такими особами книг обліку доходів і витрат, у разі коли такі особи не є платниками податку на додану вартість;

здійсненні фізичними особами торгівлі продуктовими або промисловими товарами за готівкові кошти на ринках, якщо такі фізичні особи сплачують ринковий збір відповідно до законодавства;

продажу у кіосках, з лотків та розносок газет, журналів та інших видань, листівок, конвертів, знаків поштової оплати, якщо питома вага такої продукції становить понад 50 відсотків загального товарообігу за відсутності продажу алкогольних напоїв та підакцизних непродовольчих товарів, а також при продажу жетонів та проїзних квитків у касах метрополітену;

продажу води, молока, квасу, олії та живої риби з автоцистерн, цистерн, бочок та бідонів; страв та безалкогольних напоїв у їдальнях і буфетах загальноосвітніх навчальних закладів і професійно-технічних навчальних закладів під час навчального процесу;

умові що в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (оптова торгівля тощо);

продажу товарів у системах електронної торгівлі (комерції).

4.2.6. Подання звітності, пов'язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок

Звітність подається до органу державної податкової служби за місцем реєстрації реєстраторів розрахункових операцій чи розрахункових книжок не пізніше 15 числа наступного за звітним місяця.

При поданні звітності подавати одночасно книги обліку розрахункових операцій чи розрахункових книжок не потрібно. Державні територіально-галузеві об'єднання (підприємства) залізничного транспорту та їх лінійні підрозділи подають звітність до органу державної податкової служби за місцезнаходженням юридичної особи.

Звітність, пов'язана із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій або використанням розрахункових книжок, подається суб'єктами господарювання щодо всіх зареєстрованих реєстраторів розрахункових операцій, незалежно від застосування чи незастосування їх у звітному місяці, та щодо всіх книг обліку розрахункових операцій, зареєстрованих на господарську одиницю (депо, кондуктора, об'єкт виїзної торгівлі), які ведуться разом із розрахунковими книжками у випадках, визначених законом (крім виходу реєстраторів розрахункових операцій з ладу або відключення електроенергії).

Звітність, пов'язана із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, подається у складі "Звіту про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)" за встановленою формою, а при поданні звіту за останній місяць календарного року - з поданням додатково періодичних звітів за минулий календарний рік, надрукованих на кожному реєстраторі розрахункових операцій.

Звітність, пов'язана з використанням розрахункових книжок, подається у складі Звіту та Довідки про використані розрахункові книжки.

Якщо у суб'єкта господарювання є зареєстровані реєстратори розрахункових операцій та книги обліку розрахункових операцій, зареєстровані на господарську одиницю (депо, кондуктора, об'єкт виїзної торгівлі), то дані про суми розрахунків за реєстратораторами розрахункових операцій та за книгами обліку розрахункових операцій можна відобразити в одному Звіті.

Розділ 5. Обробка податкових декларацій

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами та доповненнями);

- Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (розділ IV) (із змінами та доповненнями);

- Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 18-92 "Про акцизний збір" (із змінами і доповненнями);

- Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року N 24-93 "Про податок на промисел" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 15 вересня 1995 року N 329/95-ВР "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" (із змінами і доповненнями);

- Закон України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року N 256 "Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат" (із змінами і доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 11 червня 2005 року N 442 "Про затвердження Порядку внесення до спеціального фонду державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ";

- наказ Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року N 12 "Про затвердження Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за N 64 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 11 липня 1997 року N 233 "Про затвердження форми Звіту про використання коштів неприбуткових організацій і установ та Порядку її заповнення", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 серпня 1997 року за N 290/2094 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 31 липня 1997 року N 274 "Про затвердження Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 серпня 1997 року за N 352/2156 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 9 липня 1997 року за N 250/2054 (із змінами і доповненнями);

- наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України по геології і використанню надр від 30 грудня 1997 року N 207/472/51/157 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 січня 1998 року за N 20/2460 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року N 28 "Про затвердження Порядку надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 січня 1998 року за N 56/2496 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 27 квітня 1999 року N 230 "Про заходи щодо забезпечення виконання Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 травня 1999 року за N 289/3582 (із змінами і доповненнями);

- наказ Комітету України з питань геології та використання надр, Державної податкової адміністрації України від 23 червня 1999 року N 105/309 "Про затвердження Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 липня 1999 року за N 474/3767 (із змінами і доповненнями);

- наказ Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 1 жовтня 1999 року N 231/539/118/219 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 року за N 711/4004 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державного комітету лісового господарства України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 1999 року N 91/241/129/236/565 "Про затвердження Інструкції про механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 листопада 1999 року за N 785/4078 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державного комітету рибного господарства України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 1999 року N 167/156/299/300/650 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 січня 2000 року за N 17/4238;

- наказ Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України від 8 лютого 2001 року N 37/45/73/44 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і справляння плати за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2001 року за N 160/5351 (із змінами і доповненнями).

- наказ Державної податкової адміністрації України від 19 березня 2001 року N 111 "Про затвердження Положення про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку акцизного збору та змін до наказів Державної податкової адміністрації України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2001 року за N 295/5486 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 17 вересня 2001 року N 373 "Про затвердження форм Розрахунку суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, Довідки до уточненого Розрахунку та Порядку їх заповнення і подання до органу державної податкової служби", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2001 року за N 862/6053 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2001 року N 434 "Про затвердження форм Зведеного розрахунку суми земельного податку, Довідки до уточненого Розрахунку та Порядку їх подання до органу державної податкової служби", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 листопада 2001 року за N 963/6154 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 28 березня 2002 року N 133 "Про затвердження форми звіту про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства та Порядку його заповнення і подання, а також форми довідки про суми зазначеного збору", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2002 року за N 369/6657;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 січня 2003 року N 24 "Про затвердження форми податкової декларації про збір за користування радіочастотним ресурсом України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2003 року за N 91/7412 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 10 лютого 2003 року N 68 "Про затвердження форми розрахунку податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства та Порядку його складання, а також форми повідомлення платника податку про прийняття рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток підприємства", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 березня 2003 року за N 182/7503 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року N 143 "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та Порядку її складання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 квітня 2003 року за N 271/7592;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 31 березня 2003 року N 146 "Про затвердження форми декларації з податку на доходи (прибуток) страховика та Порядку її складання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2003 року за N 280/7601 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 31 березня 2003 року N 148 "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та Порядку її складання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2003 року за N 281/7602 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 25 червня 2003 року N 311 "Про затвердження форм розрахунків рентної плати за транспортування нафти магістральними нафтопроводами та транзитне транспортування трубопроводами аміаку, природного газу територією України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 4 липня 2003 року за N 549/7870;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 22 вересня 2003 року N 442 "Про затвердження Інструкції про податковий кредит", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року за N 879/8200;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 29 вересня 2003 року N 451 "Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 жовтня 2003 року за N 960/8281 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 28 лютого 2003 року N 98 "Про затвердження форми Розрахунку сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва - юридичною особою та Порядку його складання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 березня 2003 року за N 221/7542 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України від 21 листопада 2003 року N 551/786 "Про затвердження форми Декларації про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари, Порядку її складання та внесення Доповнень до Порядку здійснення митними органами контролю за сплатою платниками податків податку на додану вартість та акцизного збору, які справляються при ввезенні (пересиланні) товарів та інших предметів на митну територію України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 2 грудня 2003 року за N 1108/8429;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 4 грудня 2003 року N 586 "Про затвердження форми податкового розрахунку резидента, що виплачує дивіденди платникам податку з доходів фізичних осіб", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 січня 2004 року за N 70/8669;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 620 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору за проведення гастрольних заходів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 8/8607;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 621 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору за виграш на бігах на іподромі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 9/8608;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 622 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору за право використання місцевої символіки", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 січня 2004 року за N 2/8601;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 623 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 10/8609;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 624 "Про затвердження форми податкового розрахунку податку з реклами", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 січня 2004 року за N 3/8602;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 625 "Про затвердження форми податкового розрахунку комунального податку", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 січня 2004 року за N 4/8603.

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 626 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору за участь у бігах на іподромі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 11/8610;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 627 "Про затвердження форми податкового розрахунку ринкового збору", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 12/8611;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 628 "Про затвердження форми податкового розрахунку курортного збору", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 14/8613;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 629 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору за припаркування автотранспорту", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 13/8612;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2003 року N 630 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору з власників собак", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 січня 2004 року за N 15/8614.

- наказ Державної податкової адміністрації України від 10 лютого 2004 року N 84 "Про затвердження форм розрахунку збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 лютого 2004 року за N 245/8844;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 30 вересня 2004 року N 571 "Про затвердження форми Звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, Порядку його складання та Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2004 року за N 1388/9987;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2005 року N 111 "Про затвердження форми податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкції щодо складання податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2005 року за N 357/10637;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 15 червня 2005 року N 213 "Про внесення змін до податкової звітності з податку на додану вартість", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 року за N 702/10982;

5.1. Податкова декларація

Податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків до органу державної податкової служби у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу), що підлягає сплаті до бюджетів та державних цільових фондів у встановлені законодавством терміни.

Форми податкових декларацій встановлюються Державною податковою адміністрацією України за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

Платник податків має право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що форма податкової декларації, визначена Державною податковою адміністрацією України, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання всупереч нормам закону про справляння певного податку, збору (обов'язкового платежу). Такий звіт за іншою формою подається разом із поясненням мотивів його складання.

Платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, коли згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є орган державної податкової служби. А саме: якщо фізична особа має у власності чи користуванні земельні ділянки або орендує земельні ділянки державної чи комунальної власності, вона має сплачувати суму земельного податку або орендної плати, нараховану органами державної податкової служби, розмір якої вказується у податкових повідомленнях, що надсилаються платнику податку.

5.2. Подання податкових декларацій до органів державної податкової служби

Суб'єкти господарювання - фізичні особи та юридичні особи зобов'язані:

визначитися з переліком податків, що мають сплачуватися;

самостійно обчислювати податкові зобов'язання;

правильно заповнювати та своєчасно подавати податкові декларації.

Податкова декларація подається платником податків до органу державної податкової служби за місцем обліку такого платника податків, який приймає її без попередньої перевірки зазначених у ній показників.

Платник податків має право подати податкову декларацію органу державної податкової служби:

через канцелярію;

поштою з повідомленням про вручення (не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання податкової декларації);

в електронній формі, за умови реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

5.3. Визначення строків подання податкових декларацій

Податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

в) календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г", - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Звітний податковий період (податковий рік) - проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду (року) та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду (року).

Якщо фізична особа вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

Якщо платник податку (фізична особа) помирає, визнається судом померлим чи безвісно відсутнім або втрачає статус резидента (за відсутності податкових зобов'язань як нерезидента згідно з Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV (із змінами та доповненнями), останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента.

При анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені законодавством для такого базового податкового періоду.

Платник податку звільняється від обов'язку подавати податкову декларацію за звітний (податковий) період протягом поточного року у разі, якщо його податкові зобов'язання були відображені у річній податковій декларації на поточний рік відповідно до закону з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу), за винятком декларацій з податку на додану вартість.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку подання вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Якщо згідно із законом з питань окремого податку, збору (обов'язкового платежу) податковий період не встановлено, то податкова декларація подається та податкове зобов'язання сплачується у строки, передбачені цим пунктом для місячного базового податкового періоду, крім випадків, коли подання декларації не передбачено таким законом.

Платник податків має право не пізніше ніж за десять днів до закінчення визначеного граничного строку подання податкової декларації надіслати її на адресу органу державної податкової служби за місцем обліку поштою з повідомленням про вручення.

Платник податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про втрату або зіпсуття поштового відправлення зобов'язаний надіслати поштою або надати особисто (за його вибором) органу державної податкової служби за місцем обліку другий примірник податкової декларації.

Якщо фізична особа має доходи, що не оподатковуються у джерела виплати (доходи від надання нерухомості в оренду громадянам, доходи у вигляді успадкованого майна, доходи у вигляді цільової благодійної допомоги тощо), та/або має право на податковий кредит, вона має декларувати всі свої доходи, подаючи до органів державної податкової служби 1 раз на рік податкову декларацію, та сплатити податок з доходів фізичних осіб.

Така фізична особа до 1 березня року, наступного за звітним, має право звернутися із запитом до органу державної податкової служби за місцем проживання з проханням заповнити річну податкову декларацію, а останній зобов'язаний надати безоплатні послуги із такого заповнення. Відмова посадової (службової) надати зазначені послуги звільняє платника податку від будь-якої відповідальності за неповне або невірне заповнення декларації.

Неподання податкової декларації у визначений термін тягне за собою застосування штрафної санкції у розмірі від 3 до 8, а за повторне таке порушення - від 5 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

5.4. Внесення змін до податкових декларацій

Платник податків, який до початку його перевірки органом державної податкової служби самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити до подання такого уточнюючого розрахуну суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків такої суми;

або відобразити суму такої недоплати у податковій декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, протягом якого помилки були самостійно виявлені, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Форма уточнюючих розрахунків визначається Державною податковою адміністрацією України.

5.5. Введення даних з податкових декларацій

З метою забезпечення обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету органами державної податкової служби податкові зобов'язання, штрафні санкції, пеня, самостійно визначені платником у податковій декларації, уносяться до електронної бази даних.

Дані з податкових декларацій, поданих у паперовому вигляді, вводяться вручну, а з податкових декларацій, поданих на магнітних носіях та електронною поштою, - автоматично переписуються. Після введення даних здійснюється автоматичний арифметичний контроль, який дозволяє виявити помилки введення. Після виправлення помилок введення органи державної податкової служби відсортовують податкові декларації, в яких виявлено арифметичні помилки, що допущені платником, донараховують занижені податкові зобов'язання та застосовують фінансові санкції у розмірі десяти відсотків суми донарахованого податкового зобов'язання, але не менше десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян за весь строк недоплати, про що повідомляють платника податків податковим повідомленням.

В отриманих податкових деклараціях з податку на додану вартість перевіряється правильність формування сум податкового кредиту та заявленого до відшкодування податку на додану вартість.

5.6. Інші декларації

Суб'єкти господарювання, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, щоквартально здійснюють декларування валютних цінностей, доходів та майна, що їм належать і знаходяться за межами України.

Форма декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 25 грудня 1995 року N 207 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 січня 1996 року за N 18/1043.

Ця декларація не є податковою декларацією, оскільки не містить в собі нарахувань податкових зобов'язань, а містить відомості про наявність валютних цінностей, які належать резидентам України і знаходяться за її межами.

Розділ 6. Податкові зобов'язання

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України та Державного казначейства України від 03.02.05 N 58/78/22 "Про затвердження Порядку взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 18.02.05 за N 247/10527.

6.1. Поняття податкового зобов'язання

Податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджету або державного цільового фонду відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені Законом України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями) та іншими законами України.

Усі платники податків зобов'язані без будь-яких додаткових вимог сплачувати належні суми податків.

Податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання, є податковим боргом.

6.2. Порядок визначення податкових зобов'язань

Податкові зобов'язання визначаються:

самостійно платником податків;

органом державної податкової служби.

6.2.1. Податкові зобов'язання, визначені самостійно платником податків

Платник податків самостійно обчислює податкові зобов'язання за кожним з податків, які він зобов'язаний сплачувати, крім випадків, коли відповідно до законодавства відповідальним за обчислення податкового зобов'язання є орган державної податкової служби.

Податкові зобов'язання, обчислені самостійно, платник податків відображає в податковій декларації. Вони вважаються узгодженими з дати подання декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

6.2.2. Податкові зобов'язання, визначені органом державної податкової служби

Орган державної податкової служби обчислює суму податкового зобов'язання платника податків у випадках, коли:

а) платник податків порушує податкове законодавство:

- не подає у встановлені строки податкову декларацію;

- занижує або завищує суму податкового зобов'язання у податковій декларації (за даними документальних перевірок результатів діяльності платника податків);

- припускається арифметичних або методологічних помилок у податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання (за даними камеральної перевірки);

б) відповідно до законодавства відповідальним за обчислення податкового зобов'язання є орган державної податкової служби.

Орган державної податкової служби має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі коли така податкова декларація була надана пізніше - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку орган державної податкової служби не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої податкової декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого платник податку перебуває поза межами України, якщо такий період є безперервним та дорівнює чи є більшим за 180 днів.

Орган державної податкової служби має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків без дотримання визначеного строку давності у разі коли:

а) податкову декларацію за період, у який виникло податкове зобов'язання, не було подано;

б) судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

Податкове зобов'язання, обчислене органом державної податкової служби, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, крім випадків, коли платник податків оскаржує податкове зобов'язання в адміністративному або судовому порядку.

Від дня подання скарги (заяви) до органу державної податкової служби до дня закінчення процедури адміністративного оскарження сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

- останнім днем строку, передбаченого законодавством України для подання заяви про перегляд рішення органу державної податкової служби, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк;

- днем отримання платником податків рішення органу державної податкової служби про повне задоволення скарги;

- днем отримання платником податків рішення органу державної податкової служби, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення органу державної податкової служби податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

6.3. Строки погашення податкового зобов'язання

Податкове зобов'язання, визначене самостійно, платник податків зобов'язаний сплатити протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання декларації за відповідним податком.

Податкове зобов'язання за уточненим розрахунком платник податків зобов'язаний сплатити до подання уточненого розрахунку.

Податкове зобов'язання, визначене органом державної податкової служби у випадках порушення платником податків податкового законодавства, платник зобов'язаний сплатити протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення, крім випадків, коли протягом такого строку платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження.

Податкове зобов'язання, визначене органом державної податкової служби з причин, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити у строки, визначені у законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування, крім випадків, коли протягом такого строку платник податків розпочинає процедуру апеляційного узгодження

У випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний погасити її, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності, протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Якщо останній день сплати податкового зобов'язання припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем сплати вважається наступний за вихідним або святковим робочий день.

Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний день прострочення у його сплаті.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 90 календарних днів - у розмірі 50 відсотків погашеної суми податкового боргу.

6.4. Джерела погашення податкових зобов'язань

Джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань є будь-які власні кошти платника податків.

За податками, які справляються з об'єктів нерухомої власності, джерелом їх самостійної оплати можуть бути активи як власника таких об'єктів нерухомої власності, так і будь-якої іншої особи, на яку покладено обов'язок сплати, яка здійснюється виключно у грошовій формі.

Джерелом самостійної сплати податкового боргу також є проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків, що виникли згідно з нормами податкового або бюджетного законодавства чи цивільно-правових угод, строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов'язань платника податків. Така оплата (погашення) здійснюється на підставі заяви платника податків за спільним рішенням органу державної податкової служби та органу Державного казначейства України

Джерелами погашення податкового боргу за рішенням органу державної податкової служби є:

будь-які активи боржника (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених законодавством України;

активи боржника, попередньо передані ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед боржником, право на вимогу якої переводиться на орган державної податкової служби, включаючи право на отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ним;

кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених законодавством, у сумі, яка не перевищує суми власного капіталу боржників - банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій (без урахування страхових та прирівняних до них обов'язкових резервів, сформованих відповідно до закону).

Податковий борг погашається перед погашенням податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Забороняється будь-яка уступка податкового зобов'язання платника податків третім особам.

6.5. Повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків

Помилково та/або надміру сплачені суми платежів зараховуються в рахунок погашення податкових зобов'язань з тих податків, зборів (обов'язкових платежів), на розрахунковий рахунок яких проведено таку помилкову та/або надмірну сплату.

Повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) здійснюється виключно на підставі заяви платника податків, яка може бути подана не пізніше 1095 дня, наступного за днем виникнення такої переплати. Повернення коштів за заявою платника податків здійснюється з державного бюджету протягом 10 робочих днів, а з місцевих бюджетів - протягом 13 робочих днів, за винятком надміру утриманої (сплаченої) суми податку з доходів фізичних осіб, повернення якої здійснюється протягом 60 календарних днів від дня отримання органом державної податкової служби податкової декларації.

Заява на повернення надміру сплачених податків подається платником податків до органу державної податкової служби за місцем перебування на обліку у довільній формі.

При цьому у заяві має бути визначено напрями зарахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені:

- на поточний (вкладний) рахунок платника податку в установі банку;

- на погашення податкового зобов'язання (податкового боргу) з інших податків, зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби;

- шляхом оформлення чека на одержання готівки в разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Після отримання зазначеної заяви орган державної податкової служби перевіряє за даними особових рахунків платника податків наявність зазначеної у заяві помилково та/або надміру сплаченої суми, готує висновок про повернення коштів, який передає до органу Державного казначейства України. Висновок на повернення коштів з місцевого бюджету попередньо погоджується з відповідним районним (міським) фінансовим органом.

Повернення сум надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, та штрафів відповідно до закону здійснюється органами Державного казначейства України безготівково на банківські рахунки платників податків, відкриті в установах банків, та готівкою фізичним особам, що не мають рахунків в установах банків:

з відповідних рахунків, відкритих органами Державного казначейства України в установах банків, уповноважених згідно з укладеними договорами здійснювати виплату готівки на підставі чека, виписаного на ім'я фізичної особи;

з рахунків установ банків, уповноважених згідно з укладеними договорами здійснювати виплату готівки за реєстром одержувачів коштів, підготовленим органом державної податкової служби України;

поштовим переказом на адресу, визначену у заяві платника або у річній декларації про майновий стан і доходи (податковій декларації), через підприємства поштового зв'язку за реєстром одержувачів коштів, підготовленим органом державної податкової служби.

За неповне або несвоєчасне повернення суми надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, у тому числі внаслідок застосування права на податковий кредит, на користь платника податку сплачуються штрафи у розмірах, передбачених Законом України від 22 травня 2003 року N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями). Нарахування таких штрафів самостійно здійснюється органом Державного казначейства України.

Днем отримання платником податків суми надміру сплаченого податку вважається день зарахування коштів на його рахунок, відкритий в установі банку, або на рахунок підприємства поштового зв'язку. Якщо останній день терміну виплати зазначеної суми надміру сплаченого платежу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то днем закінчення терміну такої виплати є перший робочий день, що настає за ним.

Орган Державного казначейства України протягом п'яти робочих днів повідомляє орган державної податкової служби України про перерахування сум помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) на банківські рахунки платників податків та до підприємств поштового зв'язку, уповноважених здійснювати готівкові розрахунки з платниками податків, після чого орган державної податкової служби у термін не пізніше п'яти робочих днів повідомляє платників податків про можливість отримання належних коштів.

Розділ 7. Обслуговування платників податків

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 11 вересня 2003 року N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (із змінами та доповненнями);

- Указ Президента України від 19 березня 1997 року N 241/97 "Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення";

- Указ Президента України від 13 серпня 2002 року N 700/2002 "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення";

- Указ Президента України від 14 квітня 2004 року N 434 "Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року N 3 "Про порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 1302 "Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 12 квітня 2003 року N 176 "Про затвердження Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2003 року за N 326/7647;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 27 лютого 2004 року N 112 "Щодо затвердження Положення про порядок розгляду звернень громадян в органах державної податкової служби України", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 березня 2004 року за N 366/8965.

7.1. Послуги, що надаються платникам податків

Надання послуг платникам податків здійснюється шляхом:

надання консультацій платникам податків через інформаційно-довідкову службу;

надання консультацій при відвідуванні платниками податків органів державної податкової служби;

надання відповідей на письмові запити платників податків;

організації та проведення навчання платників податків з питань застосування чинного податкового законодавства;

організації та проведення засідань "круглого столу" з питань обговорення чинного податкового законодавства;

організації та проведення сеансів телефонного зв'язку "гаряча лінія";

оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів державної податкової служби та порядок застосування чинного податкового законодавства;

організації особистого прийому громадян керівниками та спеціалістами органів державної податкової служби.

7.2. Надання відповідей платникам податків, які звернулися до інформаційно-довідкової служби "007"

Однією із складових частин роботи серед платників податків є діяльність телефонної інформаційно-довідкової служби органів державної податкової служби, яка безкоштовно надає:

довідки з питань організації роботи органів державної податкової служби;

консультації з питань обчислення та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Користувач оплачує лише вартість послуг зв'язку телефонної компанії.

7.3. Надання відповідей на письмові запити платників податків

З метою надання відповідей на письмові запити платників податків надаються податкові роз'яснення та узагальнюючі податкові роз'яснення.

Узагальнюючі податкові роз'яснення надаються Державною податковою адміністрацією України і затверджуються її наказами. Через них оприлюднюється офіційне розуміння органами державної податкової служби окремих положень законодавства з метою обґрунтування їх рішень у разі проведення апеляційних процедур.

Податкові роз'яснення - відповіді органів державної податкової служби всіх рівнів з питань оподаткування, надані безоплатно на запити зацікавлених осіб у строки, встановлені законом для надання відповідей на звернення громадян до органів державної влади.

Узагальнюючі податкові роз'яснення мають пріоритет над податковими роз'ясненнями.

Податкові роз'яснення, надані Державною податковою адміністрацією України, мають пріоритет над податковими роз'ясненням, наданими державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державними податковими інспекціями.

Податкові роз'яснення, надані державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, мають пріоритет над податковими роз'ясненнями, наданими підпорядкованими державними податковими інспекціями.

Підставами для надання податкового роз'яснення є:

- необхідність обґрунтування рішення органу державної податкової служби відповідного рівня під час проведення апеляційних процедур;

запровадження нового виду податку, збору (обов'язкового платежу) або внесення зміни до правил оподаткування;

випадки, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, унаслідок чого може бути прийняте рішення як на користь платника податків, так і на користь органу державної податкової служби;

необхідність зміни виданого раніше податкового роз'яснення у зв'язку з виданням податкового роз'яснення, що має пріоритет.

Податкове роз'яснення видається у тому разі, якщо не існує податкового роз'яснення з порушеного платником податків питання, що має пріоритет. В іншому разі у відповіді, що направляється органом державної податкової служби платнику податків, робиться посилання на податкове роз'яснення, що має пріоритет.

Підставами для надання узагальнюючих податкових роз'яснень є рішення (резолюція) керівника Державної податкової адміністрації України про необхідність надання узагальнюючого податкового роз'яснення за результатами:

- розгляду запитів, що надійшли до Державної податкової адміністрації України від платників податків;

- розгляду запитів, що надійшли до Державної податкової адміністрації України від державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- проведення аналізу законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування;

- запровадження нового виду податку, збору (обов'язкового платежу) або внесення змін до правил оподаткування.

Узагальнюючі податкові роз'яснення і податкові роз'яснення застосовуються протягом терміну дії відповідної норми податкового законодавства.

7.4. Надання консультацій при відвідуванні платниками податків органів державної податкової служби

При зверненні платників податків безпосередньо до органу державної податкової служби за усним роз'ясненням податкового законодавства прийом провадиться у спеціально обладнаних для цього приміщеннях.

Усні консультації надаються також через консультаційні пункти. Вони розташовуються, як правило, в безпосередній близькості від місць постійної роботи платників податків: на ринках, підприємствах, у приміщеннях органів місцевої влади, у великих населених пунктах, де немає органів державної податкової служби.

7.5. Організація та проведення навчання платників податків з питань застосування чинного податкового законодавства

Заходи щодо організації та проведення навчання платників податків з питань застосування чинного податкового законодавства включають:

розробку методичних рекомендацій з організації процесу навчання платників податків;

розробку та організацію видання пам'яток для новостворених суб'єктів господарювання щодо їх прав та порядку роботи з органами державної податкової служби;

щоквартальне визначення тематики загальнодержавних семінарів та пріоритетних напрямків роботи з платниками податків;

розробку та тиражування роздаткових матеріалів для семінарів по найбільш актуальних питаннях, а також законодавчо-нормативних матеріалів по конкретній тематиці семінару;

безпосередню організацію та проведення семінарів з платниками податків;

створення та підтримування в актуальному стані інформаційних стендів в органах державної податкової служби та їх відділеннях.

Головною формою навчання платників податків є проведення провідними фахівцями органів державної податкової служби за попередньо визначеною темою семінарів не рідше одного разу на квартал.

7.6. Організація та проведення засідань "круглого столу" з питань обговорення чинного податкового законодавства

Ініціаторами проведення "круглих столів", як правило, виступають редакції засобів масової інформації та громадські організації. Участь у таких зустрічах керівників та фахівців органів державної податкової служби дає змогу донести до громадськості точку зору державної податкової служби на ту чи іншу проблему. За необхідності, за результатами засідання "круглого столу" може бути зроблена заява для представників засобів масової інформації, які були присутні на цьому заході.

Засідання "круглого столу" проводяться не рідше одного разу на квартал, за необхідності - щомісячно.

7.7. Оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів державної податкової служби та порядку застосування чинного податкового законодавства

Для забезпечення права громадян на отримання інформації про діяльність органів державної податкової служби та стосовно застосування норм чинного податкового законодавства у мережі Інтернет функціонує веб-сайт Державної податкової адміністрації України (http://www.sta.gov.ua/) (є українська, російська та англійська версії) та 27 веб-сайтів державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Для зручності отримання зазначеної інформації користувачами мережі Інтернет кожний веб-сайт містить відповідні тематичні рубрики.

На веб-сайтах розміщено чинні законодавчі та нормативно-правові акти з питань оподаткування, інформація стосовно публічних заходів, що проводяться керівництвом органів державної податкової служби; забезпечується зворотний зв'язок з громадянами через відповідну рубрику, в якій містяться відповіді на запитання користувачів.

З метою реалізації громадянами прав на участь у регуляторній політиці та для забезпечення відкритості та прозорості Державна податкова адміністрація України відповідно до положень Закону України від 11 вересня 2003 року N 1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" розміщує на веб-сайтах проекти регуляторних актів.

7.8. Організація розгляду звернень громадян

Кожен громадянин має право звернутися до органу державної податкової служби із зауваженнями пропозиціями, що стосуються його статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Звернення може бути викладено у письмовій (надіслано поштою або передано до органу державної податкової служби) або усній формі (викладено громадянином і записано посадовою особою). Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою (колективне).

Звернення розглядаються і вирішуються у місячний термін від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Якщо у місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник органу державної податкової служби або його заступники встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особа, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

7.9. Організація особистого прийому громадян

Керівники органів державної податкової служби та начальники структурних підрозділів проводять особистий прийом громадян.

Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години. Графіки особистого прийому доводяться до відома громадян через засоби масової інформації та розміщаються на стендах при вході до органу державної податкової служби.

Порядок прийому громадян в органах державної податкової служби визначається їх керівниками.

Усі звернення на особистому прийомі реєструються.

Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення.

Розділ 8. Податковий контроль

Перелік нормативно-правових актів:

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами та доповненнями);

- Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю";

- Закон України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті";

- Закон України від 6 липня 1995 року N 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 15 вересня 1995 року N 327 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 року N 2761-III;

- Закон України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 23 грудня 1998 року N 351-XIV "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності";

- Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями);

- Указ Президента України від 16 березня 1995 року N 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (із змінами та доповненнями);

- Указ Президента України від 12 червня 1995 року N 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (із змінами та доповненнями);

- Указ Президента України від 23 липня 1998 року N 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" (із змінами та доповненнями);

- Указ Президента України від 27 червня 1999 року N 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства";

- постанова Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2000 року N 1336 "Про забезпечення реалізації статті 10 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року N 121 "Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій" (із змінами та доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року N 199 "Про затвердження вимог щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування".

- постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року N 1315 "Про затвердження Положення про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій";

- постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 619 "Про затвердження Порядку координації проведення планових виїзних перевірок органами виконавчої влади, уповноваженими здійснювати контроль за нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів)";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 4 жовтня 1999 року N 542 "Про затвердження порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19 жовтня 1999 року за N 712/4005 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року N 614 "Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за N 105/5296 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року N 110 "Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за N 268/5459 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року N 253 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій)", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за N 567/5758 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2002 року N 83 "Про затвердження Порядку видачі, обліку, відстрочення та оплати (погашення) векселя (письмового зобов'язання), що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 березня 2002 року за N 248/6536 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 31 березня 2003 року N 148 "Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та Порядку її складання", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2003 року за N 281/7602 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2003 року N 290 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 червня 2003 року за N 522/7843 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 26 серпня 2003 року N 404 "Про затвердження Порядку повідомлення органів державної податкової служби суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності про здійснення товарообмінних операцій на виконання частини 4 статті 3 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 9 вересня 2003 року за N 778/8099;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 20 жовтня 2003 року N 494 "Про затвердження Порядку обліку доходів фізичних осіб у гральних закладах та персоніфікації таких осіб", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 листопада 2003 року за N 1016/8337;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 2 грудня 2003 року N 583 "Про затвердження форми повідомлення", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 грудня 2003 року за N 1157/8478;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 12 лютого 2004 року N 87 "Про затвердження Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 лютого 2004 року за N 234/8833;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2004 року N 326 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 року за N 803/9402;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 15 жовтня 2004 року N 599 "Про затвердження Методичних рекомендацій та нової редакції зразків форм актів перевірок";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 27 жовтня 2004 року N 616 "Про затвердження форми Акта про результати камеральної перевірки податкових декларацій (розрахунків) по окремих загальнодержавних і місцевих податках і зборах";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 10 листопада 2004 року N 636 "Про затвердження форми Посвідчення на право проведення контрольних перевірок ринків органами державної податкової служби, форми Акта контрольної перевірки ринку та форми Акта контрольної перевірки платника ринкового збору";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 26 травня 2005 року N 187 "Про затвердження змін до наказу ДПА України від 24 квітня 2003 року N 196/ДСК "Щодо здійснення змін ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за N 925/11205;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 18 серпня 2005 року N 350 "Методичні рекомендації щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації і проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 11 жовтня 2005 року N 441 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо порядку складання плану-графіку перевірок суб'єктів господарювання та взаємодії між структурними підрозділами при їх проведенні".

8.1. Типи перевірок

Органи державної податкової служби в межах компетенції та у порядку, встановленому законодавством України, мають право здійснювати такі перевірки:

документальні невиїзні;

планові виїзні;

позапланові виїзні.

8.2. Підстави для проведення перевірок

Документальні невиїзні перевірки проводяться у разі виявлення органом державної податкової служби арифметичної або методологічної помилки у поданих платниками податків податкових деклараціях, звітах та інших документах, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також у випадках заявленого до відшкодування податку на додану вартість. Для проведення невиїзної документальної перевірки платники податків або їх представники можуть запрошуватися до органу державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків). Невиїзна документальна перевірка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби, в якому платник податків стоїть на обліку.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками й кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Позапланова виїзна перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

4) платник податків подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки, в якій вимагає повного або часткового скасування результатів відповідної перевірки;

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

6) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства;

7) стосовно платника податків (посадової особи платника податків) у порядку, встановленому законом, податковою міліцією заведено оперативно-розшукову справу, у зв'язку з чим є потреба у проведенні позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності такого платника податків;

8) у разі коли орган державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за достовірністю висновків органу державної податкової служби нижчого рівня здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного органом державної податкової служби нижчого рівня, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів). Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

9) платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Позаплановою виїзною перевіркою (документальною) з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість вважається перевірка платника податку на додану вартість, яка проводиться на підставі підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" та поєднує в собі комплекс заходів, направлених на визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень органів державної податкової служби, визначених Законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ).

Обмеження у термінах та підставах проведення перевірок платників податків не поширюються на перевірки, що проводяться на особисте прохання суб'єкта господарювання, або перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється, відповідно до кримінально-процесуального законодавства, а також на перевірки суб'єктів господарювання, які мають заборгованість із заробітної плати працівникам.

8.3. Періодичність і терміни проведення перевірок

Невиїзні документальні перевірки проводяться після подання до органів державної податкової служби податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів).

Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби не частіше одного разу на календарний рік.

Позапланова перевірка, в межах повноважень органів державної податкової служби, визначених Законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" ( 265/95-ВР ), "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР ), проводиться за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, а в інших випадках - за рішенням суду та рішенням керівника органу державної податкової служби.

Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів.

Тривалість позапланової виїзної перевірки не повинна перевищувати 10 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів.

Подовження термінів проведення планової виїзної перевірки можливе на термін не більш як 10 робочих днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів.

Подовження термінів проведення позапланової виїзної перевірки можливе на термін не більш як 5 робочих днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 2 робочих дні.

8.4. Порядок надання документів для перевірки

Посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника органу державної податкової служби про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Керівники підприємств, установ і організацій, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, на вимогу органів державної податкової служби зобов'язані провести інвентаризацію основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів. У разі відмови у проведенні таких інвентаризацій або при проведенні адміністративного арешту активів органи державної податкової служби мають право звернутися до суду щодо спонукання до проведення таких інвентаризацій, а до ухвалення відповідного рішення судом - у присутності понятих та представників підприємств, установ і організацій, щодо яких проводиться перевірка, опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви на термін не більше 24 годин з моменту такого опечатування, зазначеного в протоколі.

У разі відмови платника податків у допуску до перевірки, посадовими особами органів державної податкової служби складається акт відмови від допуску до перевірки за встановленою формою.

8.5. Оформлення результатів перевірок

Будь-яка перевірка оформляється актом (довідкою) відповідно до порядку та форми оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання вимог чинного законодавства суб'єктами господарювання, затверджених Державною податковою адміністрацією України.

До підписання акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок враховуються пояснення та зауваження, надані платником податків (посадовими особами платника податків) в ході перевірки.

При виникненні спірних питань та зауважень щодо встановлених порушень під час здійснення перевірки такі питання та заперечення виносяться на розгляд постійних комісій при обласних державних податкових адміністраціях (державних податкових інспекціях, спеціалізованих державних податкових інспекціях по роботі з великими платниками податків).

Акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається у двох примірниках та підписується протягом 5-ти робочих днів від дня закінчення установленого для проведення перевірки терміну (для суб'єктів малого підприємництва - протягом 3-х робочих днів, а для суб'єктів господарювання, які мають філії та перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10-ти робочих днів). Термін складання акта перевірки не зараховується до терміну проведення перевірки з урахуванням його продовження.

Підписання акта виїзної планової чи позапланової перевірок посадовими особами суб'єкта господарювання та посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, здійснюється за місцезнаходженням платника податків, а у разі здійснення невиїзних документальних перевірок, - у приміщенні органу державної податкової служби, куди посадові особи суб'єкта господарювання письмово запрошуються для підписання акта.

У разі незгоди платника податків (посадових осіб платника податків) із висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, суб'єкт господарювання має право протягом трьох робочих днів від дня отримання примірника акта перевірки подати до органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки.

При цьому у разі незгоди із висновками акта перевірки суб'єкт господарювання в акті перевірки при його підписанні (чи відмові від підпису) робить відповідну відмітку.

Органи державної податкової служби розглядають заперечення протягом трьох робочих днів від дня їх надходження та про результати розгляду письмово повідомляють суб'єкта господарювання.

Після реєстрації акта перевірки у встановленому порядку (у той же день) один його примірник (з відповідними додатками) передається суб'єкту господарювання або уповноваженій особі суб'єкта господарювання, про що на останній сторінці обох примірників акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала акт, із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта.

У разі відмови платника податків (посадових осіб платника податків), що перевірений, від підписання акта перевірки, службовими особами органу державної податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови.

Не пізніше наступного дня акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок реєструється в єдиному журналі реєстрації актів та в той же день один його примірник (з відповідними додатками) передається суб'єкту господарювання або уповноваженій особі суб'єкта господарювання, про що на останній сторінці обох примірників акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала акт, із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта.

При відмові посадових осіб суб'єкта господарювання від отримання одного примірника акта перевірки з відповідними додатками робиться відповідний запис на останній сторінці обох примірників, складається акт відмови від отримання та один примірник акта перевірки з відповідними додатками направляється платнику податків поштою з повідомленням про вручення.

При цьому, до примірника акта, який зберігається в органі державної податкової служби, додаються документи, що підтверджують факт поштового відправлення та вручення акта адресату.

У разі неявки посадових осіб суб'єкта господарювання до органу державної податкової служби для ознайомлення та підписання акта невиїзної документальної перевірки у визначені терміни, складається акт щодо неявки посадових осіб суб'єкта господарювання до органу державної податкової служби.

Не пізніше наступного дня акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок реєструється в єдиному журналі реєстрації актів перевірок та один його примірник (з відповідними додатками) надсилається суб'єкту господарювання рекомендованим листом з повідомленням про вручення, про що на останній сторінці обох примірників акта робиться відповідна відмітка.

Податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником органу державної податкової служби (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень суб'єкта господарювання до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) вручається суб'єкту господарювання у порядку та строки, визначені чинним законодавством.

Один примірник акта після реєстрації та прийняття за ним відповідного рішення передається до структурного підрозділу, у якому зберігається справа платника.

Розділ 9. Апеляції платників податків

Перелік нормативно-правових актів:

- Конституція України ( 254к/96-ВР );

- Кодекс України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 );

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 2 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян" (із змінами та доповненнями);

- Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 2 березня 2001 року N 82 "Про затвердження Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 року за N 238/5429 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 26 квітня 2001 року N 182 "Про затвердження Порядку застосування податкового компромісу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 травня 2001 року за N 437/5628.

9.1. Порядок подання скарги (заяви)

Органи державної податкової служби розглядають скарги платників податків стосовно податкових повідомлень про суми податкових зобов'язань з податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок їх стягнення або контролю покладається на органи державної податкової служби), ввізного та вивізного мита та інших податків, зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації (розрахунку).

З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити в суді рішення органу державної податкової служби про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення органу державної податкової служби не підлягає адміністративному оскарженню. Платник податків зобов'язаний письмово повідомляти орган державної податкової служби про кожний випадок судового оскарження його рішень.

Відмова в прийнятті скарги (заяви) платника податків забороняється. Реєстрація скарги (заяви) повинна відбуватися в день її подання або надходження до органу державної податкової служби.

9.2. Вимоги до скарги (заяви)

У скарзі (заяві) має бути зазначено:

- прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання фізичної особи - платника податку, а для юридичної особи - платника податку - її назва, місцезнаходження, а також адресу, на яку необхідно надіслати рішення (відповідь) за скаргою (заявою);

- найменування органу державної податкової служби, яким видано податкове повідомлення, рішення або постанова по справі про адміністративне правопорушення, що оскаржується, дата і номер; назва податку, збору (обов'язкового платежу) або штрафної (фінансової) санкції та сума;

- суть порушеного питання, прохання чи вимоги й обґрунтування незгоди платника податків із сумою податкового зобов'язання, визначеною органом державної податкової служби в податковому повідомленні, або незгоди з іншим рішенням органу державної податкової служби;

- про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або рішення органу державної податкової служби, а також про повідомлення чи неповідомлення відповідного органу державної податкової служби про подання повторної скарги (заяви) органу державної податкової служби вищого рівня;

- підпис фізичної особи-платника податку, а для юридичної особи-платника податку - підпис керівника або особи, яка виконує обов'язки керівника юридичної особи - платника податку. Якщо скарга (заява) в інтересах фізичної особи-платника податку або юридичної особи-платника податку подається її представником, то до скарги (заяви) долучається копія довіреності, оформленої відповідно до вимог законодавства, і підпис представника юридичної особи-платника податку на скарзі (заяві) повинен бути скріплений печаткою юридичної особи - платника податку;

- перелік документів і розрахунків, що додаються до скарги (заяви), у разі надсилання скарги (заяви) поштою додається опис укладеного та повідомлення про вручення.

Скарга (заява) повинна бути викладена в письмовій формі та надіслана до органу державної податкової служби поштою з повідомленням про вручення або передана фізичною чи юридичною особою - платником податку через представника.

Скарга (заява), оформлена без дотримання цих вимог, не дає можливості розглянути скаргу (заяву) по суті, повертається особі, яка її подала, з відповідними роз'ясненнями не пізніше п'яти днів від дня отримання такої скарги (заяви).

Якщо питання, порушені у скарзі (заяві), одержаній органом державної податкової служби, не входять до його повноважень, то така скарга (заява) у термін не більше п'яти днів пересилається за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється особі, яка подала скаргу (заяву). Скарга (заява), подана з порушенням порядку, установленого Положенням про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, не підлягає розгляду по суті і повертається особі, яка подала скаргу (заяву), з роз'ясненням порядку і строків оскарження податкових повідомлень, рішень або постанов по справі про адміністративне правопорушення.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом державної податкової служби від однієї і тієї ж особи з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

9.3. Строки подання скарги (заяви)

Датою подання скарги (заяви) є день фактичного подання скарги (заяви) до відповідного органу державної податкової служби, а в разі надсилання скарги (заяви) поштою - дата відправлення скарги (заяви), зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення та на конверті.

У разі відсутності повідомлення про вручення й опису вкладення поштового відправлення та відбитка календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на поштовому відправленні (конверті, бандеролі), що унеможливлює з'ясування фактичної дати отримання відділенням поштового зв'язку скарги (заяви), - датою подання скарги (заяви) вважається дата фактичного надходження скарги (заяви) до органу державної податкової служби.

9.4. Подання первинної скарги (заяви)

У разі коли платник податків вважає, що орган державної податкової служби невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до органу державної податкової служби, податкове повідомлення або рішення якого оскаржується, зі скаргою (заявою) про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.

Обов'язок доведення того, що нарахування суми податкового зобов'язання, здійснене органом державної податкової служби відповідно до законодавства, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків нарахування податкового зобов'язання за непрямими методами.

Скарга (заява) повинна бути подана до органу державної податкової служби протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення органу державної податкової служби.

Якщо відповідно до закону орган державної податкової служби самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень органу державної податкової служби протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення або відповіді органу державної податкової служби на скаргу (заяву), замість десятиденного строку, визначеного законом.

Зазначений тридцятиденний термін для оскарження поширюється:

1) на суми податкового зобов'язання із земельного податку, нарахованого громадянам - власникам земельних ділянок та землекористувачам;

2) на суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, нарахованого фізичним особам - суб'єктам господарювання, громадянам, іноземним громадянам та особам без громадянства на підставі подання ними декларацій про очікувані або про фактично одержані доходи;

3) на рішення про:

розподіл суми податкових зобов'язань або податкового боргу між платниками податків, що виникають унаслідок реорганізації;

установлення солідарної відповідальності за сплату податкових зобов'язань платника податку, що реорганізовується;

поширення права податкової застави на всі активи платника податків, який створюється шляхом об'єднання інших платників податків.

Оскарження сум податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб, визначених органом державної податкової служби за результатами виявлених перевірками недостовірних даних, заявлених суб'єктом господарювання у деклараціях про одержані доходи та проведені витрати (перевіркою виявлені порушення податкового законодавства), здійснюється протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу (заяву).

Податкові вимоги і рішення про: заборону здійснення операцій із заставленими активами платника податків; погашення податкових зобов'язань, забезпечених податковою заставою, до проведення реорганізації; продаж активів, що перебувають у податковій заставі; самостійне визначення органами державної податкової служби складу активів, що підлягають продажу (акт опису); арешт активів; дострокове розірвання договорів про розстрочення, відстрочення податкових зобов'язань за ініціативи органу державної податкової служби можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання такого рішення, або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу (заяву).

Суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосування яких законодавством віднесено до компетенції органів державної податкової служби, можуть бути оскаржені протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання податкового повідомлення або відповіді (рішення) органу державної податкової служби на скаргу (заяву).

9.5. Подання повторної скарги (заяви)

У разі коли орган державної податкової служби надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги (заяви), такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до органу державної податкової служби вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги - до органу державної податкової служби вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

У цьому випадку до скарги (заяви) додаються такі документи: податкове повідомлення про визначення суми податкового зобов'язання; акт перевірки та інші документи (розрахунки), на підставі яких визначено податкове зобов'язання; первинна скарга платника податків та документи, що підтверджують докази незгоди платника податків з визначеною сумою податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірність прийнятого органом державної податкової служби рішення.

У разі оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення необхідно подати ксерокопії акта перевірки, протоколу про адміністративне правопорушення та постанови по справі про адміністративне правопорушення, рішення, прийнятого за розглядом скарги на таку постанову.

До скарги також слід подати належної якості ксерокопії рішення, прийнятого за розглядом первинної скарги, а у відповідних випадках - повторної скарги (заяви) платника податків, та інші наявні у платника податків документи, що засвідчують обставини справи.

Платник податку також повинен повідомити про подання чи неподання позовної заяви до суду про визнання недійсним податкового повідомлення або іншого рішення органу державної податкової служби, оскарження до суду постанови по справі про адміністративне правопорушення, наявність постанови про порушення кримінальної справи.

Якщо платник податків до скарги (заяви) не додав ксерокопій зазначених документів, орган державної податкової служби вищого рівня, що уповноважений розглядати скаргу (заяву), витребує ксерокопії документів від органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, у тому числі документи, що були надані платником податків з первинною скаргою, про підтвердження доказів незгоди з визначеною сумою податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій або неправомірності іншого рішення, прийнятого органом державної податкової служби.

Якщо в повторній скарзі (заяві) порушуються питання або додаються документи, що не були предметом оскарження та розгляду за первинною скаргою, то такі питання й документи не підлягають розгляду по суті, а заявник інформується про необхідність розгляду цих питань органом державної податкової служби, рішення якого оскаржується.

Скарга (заява), подана платником податків із дотриманням порядку і строків, зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої скарги (заяви) до органу державної податкової служби до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржуються, не надсилаються, а сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Скарга (заява), подана платником податків з порушенням порядку і строків, не підлягає розгляду органами державної податкової служби.

Граничні строки для подання заяв про перегляд рішень органів державної податкової служби підлягають продовженню керівником органу державної податкової служби (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків:

1) перебував за межами України;

2) перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден;

3) перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду;

4) мав обмежену свободу пересування у зв'язку з ув'язненням чи полоном на території інших держав або через інші обставини непереборної сили, підтверджені документально;

5) був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законодавством.

9.6. Розгляд скарги (заяви) та прийняття рішення

Керівник органу державної податкової служби (або його заступник) зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби (або його заступника), на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник органу державної податкової служби (або його заступник) у встановленому порядку може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги (заяви) платника податків понад вищезазначені строки, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку.

У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення приймається на користь платника податків.

У разі скасування раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу вважаються відкликаними податкові повідомлення або податкові вимоги з дня прийняття рішення про скасування суми податкового зобов'язання або податкового боргу.

У разі скасування в певній частині раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу, попередньо надіслане податкове повідомлення або податкова вимога вважаються відкликаними від дня отримання платником податків нового податкового повідомлення або відповідної податкової вимоги, що містять нову суму податкового зобов'язання (податкового боргу).

Зменшена сума податкового зобов'язання (податкового боргу) повинна бути сплачена платником податків або може бути оскаржена у загальновстановленому порядку.

Рішення, прийняте за розглядом скарги, може бути менш сприятливе для платника податків, ніж рішення, яке оскаржувалося. У разі збільшення органом державної податкової служби суми податкового зобов'язання (пені та штрафних санкцій) або податкового боргу, раніше надіслане податкове повідомлення або податкові вимоги не відкликаються, а на суму такого збільшення органом державної податкової служби надсилається окреме податкове повідомлення. Збільшена сума податкового зобов'язання повинна бути сплачена або може бути оскаржена платником податків у порядку, встановленому для сплати або оскарження нового податкового зобов'язання.

З дня отримання платником податків рішення про скасування раніше прийнятого рішення органу державної податкової служби про нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) активи такого платника податків звільняються з податкової застави.

Скасування рішення органу державної податкової служби про адміністративний арешт зупиняє такий арешт активів платника податків.

Рішення Державної податкової адміністрації України, прийняте за розглядом скарги (заяви) платника податків, не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

9.7. Податковий компроміс

Працівник органу державної податкової служби, який уповноважений розглядати скаргу (заяву) платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, має право в установленому Державною податковою адміністрацією України порядку пропонувати такому платнику податків компромісне вирішення спору, яке полягає у задоволенні частини скарги платника податків під зобов'язання останнього погодитись з рештою податкових зобов'язань, нарахованих органом державної податкової служби.

Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність в органі державної податкової служби таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов'язання порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду.

9.8. Порядок оформлення та вручення рішення

За розглядом скарги (заяви) платника податків або посадової особи платника податків чи громадянина органом державної податкової служби приймається рішення.

Оригінал рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції у встановленому порядку надсилається (вручається) платнику податків.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою (заявою) платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби або його заступника, така скарга (заява) вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга (заява) вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу державної податкової служби або його заступника про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

останнім днем строку, передбаченого для подання скарги (заяви) про перегляд рішення органу державної податкової служби у разі, коли така скарга (заява) не була подана у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення органу державної податкової служби про повне задоволення скарги, викладеної у заяві;

днем отримання платником податків рішення органу державної податкової служби, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов'язання платника податків.

У випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції, за їх наявності, протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

9.9. Особливості оскарження рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій органу державної податкової служби, крім штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про оподаткування та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій органу державної податкової служби, крім штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про оподаткування та законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема за порушення законодавства з питань застосування реєстраторів розрахункових операцій, норм з регулювання обігу готівки і державного регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних та тютюнових виробів, може бути оскаржене в органі державної податкової служби вищого рівня протягом одного року з дня його прийняття, але не пізніше одного місяця з дня надсилання (вручення) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій платнику податків, якщо інший порядок та строки оскарження не зазначено в законодавчому акті, яким передбачено штрафні (фінансові) санкції та їх застосування органами державної податкової служби.

Скарга подається (надсилається поштою з повідомленням про вручення):

1) на рішення державної податкової інспекції в районі, міжрайонної, міської (міст з районними державними податковими інспекціями), об'єднаної або спеціалізованої державної податкової інспекції - до державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

2) на рішення державної податкової інспекції в районі міста з районним поділом, крім міст Києва та Севастополя, - до державної податкової інспекції у місті;

3) на рішення регіональних управлінь Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України - до Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України;

4) на рішення державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України - до Державної податкової адміністрації України.

Скарга повинна бути складена відповідно до вимог, викладених у пункті 9.2 розділу 9 цього Регламенту.

До документів, які необхідно додати до скарги, належать ксерокопії:

1) акта перевірки, за наслідками якої прийнято рішення;

2) рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій;

3) зауважень та пояснень, якщо вони були подані платником податків під час перевірки і розгляду матеріалів перевірки, інших документів, що засвідчують обставини справи.

Розгляд скарг на рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій і прийняття рішень відбувається у тридцятиденний строк з дня надходження скарги до органів державної податкової служби. Прийняте рішення за наслідками розгляду скарги вручається або надсилається платнику податків, який її подав, і державній податковій інспекції (адміністрації), регіональному управлінню Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України, рішення якого оскаржувалося.

Якщо у тридцятиденний строк вирішити порушені в скарзі питання неможливо, керівник (або його заступник) органу державної податкової служби, Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України встановлює необхідний строк для розгляду скарги, про що повідомляється (надсилається рішення) платнику податків, який подав скаргу. При цьому загальний строк розгляду скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.

Рішення за розглядом скарги складається і вручається (надсилається) особі, яка подала скаргу, відповідно до порядку, викладеному у пункті 9.8 розділу 9 цього Регламенту.

У разі незгоди особи з рішенням органу державної податкової служби, прийнятим за наслідками розгляду поданої скарги, указане рішення може бути оскаржене в органі державної податкової служби вищого рівня, а рішення Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України - у Державній податковій адміністрації України протягом одного року з дня його прийняття, але не пізніше одного місяця з дня вручення рішення платнику податків або його представнику.

Скарги, подані з порушенням зазначеного строку, не розглядаються органами державної податкової служби, Департаментом з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України.

Порушений з поважної причини строк подання скарги може бути поновлений на підставі заяви платника податків керівником (або його заступником) органу державної податкової служби, Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України, правомочним розглядати скаргу.

На подання та розгляд скарг на рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, зазначені у цьому пункті, не поширюється дія пунктів 4 - 8, підпункту 4 абзацу першого та абзаців четвертого - одинадцятого пункту 9 і пунктів 11 та 12 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби.

Розділ 10. Погашення податкового боргу

Перелік нормативно-правових актів:

- Конституція України ( 254к/96-ВР );

- Митний кодекс України ( 92-15 );

- Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (із змінами і доповненнями);

- Закон України від 25 червня 1991 року N 1251-XII "Про систему оподаткування" (із змінами і доповненнями);

- Закон України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (із змінами і доповненнями);

- Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями);

- Закон України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон 2181);

- Закон України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрація обтяжень" (із змінами і доповненнями);

- Рішення Конституційного суду України від 24 березня 2005 року N 2-рп/2005 у справі N 1-9/2005

- постанова Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2001 року N 1387 "Про затвердження Порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів";

- постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 року N 1608 "Про затвердження переліку документів, які є підставою для звільнення активів платника податків з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого чи нерухомого майна" (із змінами і доповненнями);

- постанова Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 року N 538 "Про затвердження Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі";

- постанова Кабінету Міністрів України від 25 липня 2002 року N 1056 "Про затвердження Порядку списання непогашених податкових зобов'язань або податкового боргу після ліквідації платника податків" (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 21 листопада 2000 року N 600 "Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкової заборгованості платників податків при укладенні мирової угоди у справі про банкрутство", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 грудня 2000 року за N 893/5114 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2001 року N 81 "Про затвердження Положення про списання та розстрочення податкового боргу платників податків у зв'язку з відміною картотеки", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 березня 2001 року за N 281/5472;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 14 березня 2001 року N 103 "Про затвердження Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 січня 2002 року за N 16/6304 (із змінами і доповненнями);

- наказ Фонду державного майна України від 5 травня 2001 року N 787 "Про Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 травня 2001 року за N 463/5654;

- наказ Міністерства економіки України від 7 червня 2001 року N 123 "Про затвердження Порядку продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника в процедурах банкрутства", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 червня 2001 року за N 536/5727;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року N 253 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій)", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за N 567/5758 (із змінами та доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 3 липня 2001 року N 266 "Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових вимог платникам податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 липня 2001 року за N 595/5786 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 2 серпня 2001 року N 312 "Про затвердження Положення про призначення, звільнення та компетенцію податкового керуючого", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 серпня 2001 року за N 736/5927 (із змінами і доповненнями);

- наказ Державної податкової адміністрації України від 18 вересня 2001 року N 378 "Про затвердження Порядку розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платників податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2001 року за N 912/6103;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 25 вересня 2001 року N 386 "Про затвердження Порядку застосування адміністративного арешту активів платників податків", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2001 року за N 865/6056;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 15 березня 2002 року N 111 "Про затвердження податкового роз'яснення положень Порядку проведення органами державної податкової служби прощення (списання) і розстрочення (відстрочення) податкового боргу платників податків на підставі укладеної мирової угоди у справі про банкрутство";

- наказ Державної податкової адміністрації України від 26 червня 2002 року N 294 "Про затвердження Порядку проведення цільових аукціонів з продажу активів платника податків, які перебувають у податковій заставі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 червня 2002 року за N 545/6833;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року N 439 "Про затвердження Порядку використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2003 року за N 926/8247;

- наказ Державної податкової адміністрації України від 24 березня 2005 року N 120 "Про затвердження Положення про умови і порядок проведення конкурсів з визначення уповноважених бірж з продажу активів, що перебувають у податковій заставі", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24 травня 2005 року за N 564/10844.

10.1. Органи, уповноважені стягувати податковий борг

Уповноваженими органами, на які покладено обов'язок здійснювати заходи з погашення податкового боргу, є органи державної податкової служби, а також державні виконавці.

Органи державної податкової служби займаються стягненням податкового боргу не тільки з податків і зборів (обов'язкових платежів), які вони адмініструють, але й тих, що адмініструють інші контролюючі органи. Підставою для такого стягнення є подання контролюючого органу про здійснення заходів з погашення податкового боргу, а також розрахунок його суми. Підставою для припинення такого стягнення є інформація контролюючого органу про скасування або зміну суми податкового боргу.

10.2. Заходи з погашення податкового боргу

Платники податків, які мають податковий борг, переходять до розряду боржників. Боржники мають можливість погасити податковий борг у добровільному порядку як за рахунок самостійної сплати коштів, так і за рахунок добровільного виділення своїх активів для реалізації.

Для погашення податкового боргу органи державної податкової служби здійснюють заходи упереджувального характеру:

реєструють податкову заставу на активи боржника;

направляють боржнику податкові вимоги, в яких вимагають самостійного погашення ним відповідної суми податкового боргу та інформують його про заходи, що застосовуватимуться до нього в разі непогашення податкового боргу;

проводять співбесіди з боржником (по телефону, особисто) стосовно пошуку шляхів погашення податкового боргу;

приймають рішення щодо надання розстрочення чи відстрочення податкових зобов'язань;

приймають рішення щодо застосування податкового компромісу.

Якщо упереджувальних заходів виявляється недостатньо для погашення податкового боргу, органи державної податкової служби застосовують такі заходи:

стягують кошти з рахунків боржника, відкритих у фінансових установах;

вилучають готівку з каси боржника та інших місць її зберігання;

здійснюють адміністративний арешт активів, який полягає у забороні вчиняти боржником будь-які дії щодо своїх активів;

реалізують активи, що перебувають у податковій заставі;

ініціюють позов до господарського суду про визнання боржника банкрутом;

у випадках, визначених законодавством, списують безнадійний податковий борг.

10.3. Порядок направлення податкових вимог

Податкова вимога - це письмова вимога органу державної податкової служби до боржника погасити суму податкового боргу. Боржник отримує одну/дві податкові вимоги.

Податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки.

Друга податкова вимога не надсилається, якщо податковий борг сплачено боржником після отримання першої податкової вимоги.

У разі коли у платника податків, якому було надіслано першу податкову вимогу, виникає новий податковий борг, друга податкова вимога має містити суму консолідованого боргу.

Консолідований борг - це борг, визначений у першій податковій вимозі, збільшений на суму податкового боргу, що виник до виставлення другої податкової вимоги, та зменшений на суму фактично погашеного податкового боргу за цей період.

Податкові вимоги вважаються відкликаними у випадках:

погашення чи скасування податкового боргу;

розстрочення (відстрочення) податкового боргу;

досягнення податкового компромісу;

визнання податкового боргу безнадійним.

При цьому окремого документа про відкликання податкових вимог орган державної податкової служби боржнику не направляє.

10.4. Розстрочення (відстрочення) сплати податкових зобов'язань платника податків

Для надання можливості платнику податків у разі виникнення у нього обставин непереборної сили продовжити свою діяльність, уникнути банкрутства, надалі своєчасно виконувати свої податкові зобов'язання, недопустити подальшого накопичення податкових боргів йому надається розстрочення (відстрочення) сплати платежів до бюджетів.

Розстрочення (відстрочення) надається на суму податкових зобов'язань під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені.

Суми пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату платником розстрочених (відстрочених) податкових зобов'язань не нараховуються.

Розстрочення (відстрочення) сплати не може надаватися:

платникам податків щодо податкових зобов'язань із ввізного мита, акцизних зборів і податку на додану вартість при ввезенні товарів (робіт, послуг) на митну територію України, внесків до Пенсійного фонду України чи інших внесків у межах державного або обов'язкового соціального страхування, якщо інше не встановлено законами з цих податків, зборів (обов'язкових платежів) або Законом N 2181;

підприємствам, установам, організаціям та фізичним особам - суб'єктам господарювання щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, оскільки його платниками є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, а на них покладаються лише обов'язки щодо нарахування, утримання та сплати до бюджету цього податку від імені та за рахунок платника податку.

Розстрочення (відстрочення) сплати податкових зобов'язань може надаватися лише на нараховані суми пені за прострочення встановлених термінів сплати (перерахування) податку на доходи з фізичних осіб, в тому числі не утриманого у джерела виплати або утриманого не повністю.

Розстрочення та відстрочення сплати податкових зобов'язань можуть надаватися по кожному окремому випадку:

Державною податковою адміністрацією України - без обмежень суми;

державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - до 3 млн.грн.;

державними податковими інспекціями в містах з районним поділом (крім міст Києва і Севастополя), в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонними та об'єднаними державними податковими інспекціями - до 30 тис. грн.

Рішення про розстрочення або відстрочення сплати податкових зобов'язань в межах одного бюджетного року приймається:

стосовно загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) - керівником органу державної податкової служби та має бути затверджене керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби вищого рівня;

стосовно місцевих податків і зборів - керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби та затверджується з фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Для отримання розстрочення (відстрочення) сплати податкових зобов'язань платник податків звертається до органу державної податкової служби, де він стоїть на обліку або де обліковується його податкове зобов'язання, з письмовою заявою та надає достатні докази щодо існування загрози виникнення податкового боргу й економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення податкових зобов'язань у режимі розстрочення (відстрочення).

Після прийняття рішення цей орган державної податкової служби укладає з платником податків договір про розстрочення (відстрочення) сплати ним податкового зобов'язання.

Договір про розстрочення (відстрочення) може бути достроково розірвано:

з ініціативи платника податків - при достроковому погашенні суми податкового зобов'язання, щодо якого була досягнута домовленість про розстрочення (відстрочення);

з ініціативи податкового органу у разі, якщо:

з'ясовано, що інформація, надана платником податків при укладанні договору про розстрочення (відстрочення), виявилася недостовірною, неповною або перекрученою;

платник податків не сплачує поточних платежів до бюджету після укладення договору про розстрочення (відстрочення);

платник податків своєчасно не сплачує чергової частки розстроченої (відстроченої) суми та нараховані на неї проценти.

10.5. Податкова застава

Податкова застава - це спосіб забезпечення погашення податкового боргу. Право податкової застави виникає згідно з законом і не потребує письмового оформлення.

Починаючи з 24 березня 2005 року, податкова застава може поширюватися на активи боржника, розмір яких дорівнює не менше ніж двократному розміру суми його податкового боргу, включаючи розстрочені (відстрочені) суми податкового боргу.

Вартість активів, на які розповсюджується право податкової застави, визначається виходячи із їх балансової вартості за даними бухгалтерського обліку боржника.

У разі збільшення суми податкового боргу право податкової застави поширюється на додаткові активи боржника у сумі не менше ніж двократного розміру його податкового боргу.

Якщо сума податкового боргу зменшується, то виключення активів боржника з податкової застави на суму такого зменшення можливе за його зверненням та за умови, що в податковій заставі залишаться активи, балансова вартість яких вдвічі перевищує суму податкового боргу.

До Державного реєстру обтяжень рухомого майна вноситься конкретний перелік активів боржника, на які розповсюджується право податкової застави. Для цього активи, які є предметом податкової застави, описуються в акті в момент вручення першої податкової вимоги або в будь-який інший момент, коли можливо здійснити такий опис. Опис заставних активів здійснюється таким чином, щоб в подальшому такі активи можливо було ідентифікувати. Тобто, крім найменування заставних активів, указується їх детальна характеристика: вага, метраж, розмір, вид, колір, товарний знак, проба, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо.

До акта опису включаються ліквідні активи, які можливо використати як джерело погашення податкового боргу (реальні для продажу на публічних торгах).

Боржник самостійно визначає перелік активів, на які може бути розповсюджено право податкової застави. Якщо він самостійно не визначає такі активи або визначені ним активи не можуть бути використані як джерело погашення податкового боргу (не є ліквідними та реальними для продажу), податковий керуючий зобов'язаний самостійно визначити у присутності боржника (його посадових осіб) склад активів, на які може бути розповсюджено право податкової застави.

Відмова боржника від підпису акта опису активів, на які розповсюджується право податкової застави, не звільняє його від виникнення права податкової застави на описані активи. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш ніж двох понятих.

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби.

Реєстрація податкової застави не пов'язується з моментом виникнення права податкової застави та не впливає на чинність податкової застави.

Відповідальність за здіснення операцій із активами стосується лише тих активів, на які поширюється право податкової застави.

Боржник, активи якого перебувають у податковій заставі, зобов'язаний письмово повідомити наступних кредиторів про таку податкову заставу та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов'язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі неподання зазначеного повідомлення.

Боржник, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з органом державної податкової служби.

Якщо боржник, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди з органом державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим, він додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

10.6. Підстави для примусового стягнення активів та визначення бюджетного фонду

Активи боржників можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення податкового боргу виключно за рішенням суду. Якщо боржника визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство.

Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

У будь-яких випадках, коли боржник згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податки, збори (обов'язкові платежі), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки з доходів фізичних осіб, дивіденди, репатріацію, додану вартість, акцизні збори, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді, та створюється від їх імені.

На кошти бюджетного фонду не може бути накладено стягнення з причин, відмінних від стягнення податків, що його утворюють.

10.7. Звернення стягнення на активи боржника

Стягнення коштів та продаж активів боржника провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надання йому другої податкової вимоги.

Стягнення безготівкових коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому боржника, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини.

Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі - продажу його активів повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби приймає рішення щодо звільнення його активів з-під податкової застави та скасовує рішення про проведення їх продажу.

З моменту прийняття ухвали судом (господарським судом) про порушення провадження у справі про банкрутство боржника погашення його податкового боргу, зазначеного у заяві, яка подається до суду (господарського суду), визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ( 2343-12 ).

10.8. Особливості погашення податкових зобов'язань або податкового боргу в разі ліквідації або реорганізації боржника

Якщо внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи або скасування реєстрації боржника - фізичної особи - суб'єкта господарювання частина податкового боргу залишається непогашеною у зв'язку з недостатністю активів, податковий борг погашається за рахунок активів засновників або учасників за умови, що вони несуть повну або додаткову відповідальність.

У разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи податковий борг погашається за рахунок юридичної особи, незалежно від того, чи є вона платником податку, збору (обов'язкового платежу), стосовно якого виник податковий борг таких філій, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

В інших випадках податковий борг, що залишився непогашеним після ліквідації боржника, вважається безнадійним податковим боргом і підлягає списанню.

Особою, відповідальною за погашення податкового боргу, є стосовно:

- боржника, який ліквідується, - ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із чинним законодавством;

- філій, відділень, інших відокремлених підрозділів боржників, які ліквідуються, - такий боржник;

- фізичної особи - суб'єкта господарювання - така фізична особа;

- кооперативів, кредитних спілок, товариств співвласників житла або інших колективних господарств - їх члени (пайовики) солідарно;

- інвестиційних фондів - інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом.

Порядок погашення податкового боргу померлої або безвісти відсутньої фізичної особи визначається законодавством з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

У разі коли боржник, що реорганізовується, має суми надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів), такі суми підлягають заліку в рахунок його непогашених податкових зобов'язань або податкового боргу за іншими податками, зборами (обов'язковими платежами). Зазначена сума розподіляється між бюджетами та державними цільовими фондами пропорційно загальним сумам податкового боргу такого платника податків.

У разі коли сума надміру сплачених або невідшкодованих податків, зборів (обов'язкових платежів) платника податків перевищує суму податкових зобов'язань або податкового боргу з інших податків, зборів (обов'язкових платежів), сума перевищення направляється в розпорядження правонаступників такого платника податків пропорційно до їх частки в активах, що розподіляються, згідно з розподільчим балансом або передаточним актом.

Якщо власник боржника або уповноважений ним орган приймає рішення про реорганізацію, податковий борг підлягає врегулюванню у такому порядку:

- за умови, що реорганізація здійснюється шляхом зміни назви, організаційно-правового статусу або місця обліку боржника, такий боржник після реорганізації набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкового боргу, який виник до його реорганізації;

- за умови, що реорганізація здійснюється шляхом об'єднання двох або більшої кількості платників податків в одного платника податків з ліквідацією платників податків, що об'єдналися, такий об'єднаний платник податків набуває усіх прав і обов'язків щодо погашення податкового боргу всіх платників податків, які об'єдналися;

- за умови, що реорганізація здійснюється шляхом розподілу боржника на дві або більше особи з його ліквідацією, усі платники податків, які виникнуть після такої реорганізації, набувають усіх прав і обов'язків щодо погашення податкового боргу, який виник до такої реорганізації. При цьому податковий борг розподіляється між новоствореними платниками податків пропорційно часткам балансової вартості активів, отриманих ними у процесі реорганізації згідно з розподільчим балансом. У разі коли одна чи більше новостворених осіб не є платниками податків, щодо яких виник податковий борг боржника, який був реорганізований, зазначений податковий борг повністю розподіляється між особами, що є платниками таких податків, пропорційно часткам отриманих ними активів, без урахування активів, наданих особам, що не є платниками податків.

Боржник, активи якого знаходяться в податковій заставі, або той, хто скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов'язаний завчасно повідомити орган державної податкової служби, де він стоїть на обліку, про прийняття рішення щодо проведення будь-якої реорганізації та надати план реорганізації. Реорганізація не змінює строки сплати податкового боргу.

10.9. Адміністративний арешт активів

Адміністративний арешт активів боржника (далі - арешт активів) є виключним способом забезпечення можливості погашення його податкового боргу.

Адміністративний арешт поширюється на активи боржників - юридичних осіб, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також на активи боржників - фізичних осіб, що мають статус суб'єктів господарювання чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Процедура адміністративного арешту не поширюється на порядок затримання або вилучення товарів чи предметів відповідно до Митного кодексу України ( 92-15 ), не пов'язаного із порушенням податкового законодавства.

Арешт активів може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з обставин, визначених законом.

Арешт активів як зупинення операцій на банківському рахунку боржника здійснюється за заявою органу державної податкової служби виключно на підставі рішення суду в порядку, передбаченому законодавством.

Керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби може прийняти рішення про застосування арешту активів боржника.

Рішення про застосування адміністративного арешту активів надсилається рекомендованим листом або вручається особисто під розписку.

Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником або його заступником органу державної податкової служби. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, за винятком випадків, коли власника заарештованих активів не встановлено (не виявлено), - у цьому випадку такі активи перебувають під адміністративним арештом протягом строку, визначеним законодавством для визнання їх безхазяйними, або у разі коли такі активи є такими, що швидко псуються, - протягом граничного строку, визначеного законодавством, після якого вони підлягають продажу за процедурою, встановленою законом.

Керівник (заступник керівника) органу державної податкової служби має право звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту активів боржника за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення активів з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням, а суд повинен прийняти відповідне рішення протягом 48 годин від моменту отримання зазначеного звернення. Зазначені строки не включають години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Функції виконавця рішення про арешт активів (крім арешту як зупинення операцій на банківському рахунку) боржника покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником або його заступником.

Виконавець надсилає рішення про арешт активів, організовує опис активів боржника та здійснює інші заходи, передбачені законодавством.

10.10. Списання безнадійного податкового боргу

Підлягає списанню безнадійний податковий борг, у тому числі пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

Визначення та списання безнадійного податкового боргу органами державної податкової служби здійснюється щодо тих податків і зборів (обов'язкових платежів), контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування яких покладено на відповідні контролюючі органи згідно з законодавством.

Під терміном "безнадійний податковий борг" слід розуміти:

а) податковий борг платника податків, визнаного у встановленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю активів банкрута;

б) податковий борг фізичної особи, яка:

визнана у судовому порядку безвісно відсутньою або померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законодавством;

померла, у разі недостатності майна, на яке може бути направлено стягнення згідно із законодавством;

понад 720 днів перебуває у розшуку;

в) податковий борг юридичних та фізичних осіб, стосовно якого минув строк позовної давності, встановлений Законом N 2181;

г) податковий борг юридичних або фізичних осіб, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);

д) податковий борг юридичних осіб, визнаних фіктивними відповідно до закону;

е) пеня, штрафні та фінансові санкції, нараховані відповідно до законодавства України на суми податкових зобов'язань, що входять до складу податкового боргу, встановленого у процесі його підтвердження згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" ( 2711-15 ).

Також підлягає списанню пеня, нарахована на такий податковий борг, а також штрафні санкції.

Визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами державної податкової служби, здійснюється:

за даними карток особових рахунків платників податків, що ведуться в органах державної податкової служби в установленому порядку станом на день прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу;

за даними довідки відповідного контролюючого органу про наявність безнадійного податкового боргу.