МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ЛИСТ
10.10.2005 N 19-14-587

Щодо підписання уповноваженою особою
письмового правочину та обов'язковості
скріплення його печаткою

У Міністерстві юстиції розглянуто звернення <...> щодо надання роз'яснення з деяких питань і у межах компетенції повідомляється.

Щодо обов'язковості скріплення печаткою документів, які фіксують результати виконання цивільно-правових і господарських договорів

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною другою статті 207 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, враховуючи вищевикладене, положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що правочин (договір) (який вчиняється у письмовій формі) повинен бути підписаний сторонами, при цьому у разі вчинення правочину юридичною особою, крім підпису уповноваженої на це особи, - також скріплений печаткою юридичної особи.

Стосовно перевірки повноважень особи, що підписала акт

Представництвом відповідно до положень статті 237 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 241 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Що стосується частини другої статті 527 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), то зазначені в ній норми регулюють питання щодо виконання зобов'язання належними сторонами.

Так, відповідно до зазначеної статті кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із статтею 545 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Таким чином, положеннями Цивільного кодексу України ( 435-15 ) встановлено, що, за загальним правилом, кредитор зобов'язаний прийняти виконання зобов'язання боржника особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Також виконання зобов'язання може бути прийняте особою, яка уповноважена на це кредитором відповідно до вимог Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Заступник міністра Л.Горбунова