Висновок N 190 (1995)
Парламентської Асамблеї Ради Європи
щодо заявки України на вступ до Ради Європи

Страсбург, 26 вересня 1995 року

1. 14 липня 1992 року Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Резолюцією (92) 29 від 23 вересня 1992 року Комітет міністрів доручив Парламентській асамблеї підготувати відповідно до положень Статутної Резолюції (51) 30 А висновок з цього приводу.

2. З метою встановлення верховенства власних законів над законами Радянського Союзу Україна 16 липня 1990 року прийняла Декларацію про державний суверенітет України (55-12 ). Незадовго до розпаду Радянського Союзу 24 серпня 1991 року було проголошено незалежність (1427-12 ), яку підтримала більшість населення під час референдуму 1 грудня 1991 року. Після прийняття низки поправок до Конституції 1978 року (888-09 ) держава обрала шлях демократичного розвитку.

3. 16 вересня 1992 року Парламенту України було надано статус "спеціального гостя" в Парламентській асамблеї Ради Європи.

4. Навесні та влітку 1994 року були проведені парламентські та президентські вибори. Після першого раунду парламентських виборів спостерігачі від Парламентської асамблеї дійшли висновку, що "виборчий процес відбувся належним чином, а вибори були вільними та відкритими, незважаючи на явно недосконалий закон про вибори". Зараз розробляються нові закони про вибори та про політичні партії.

5. Протягом 1994 року після окремих, але узгоджених між собою візитів, що були здійснені на прохання Парламентської асамблеї, два авторитетних юристи констатували "надзвичайний прогрес" у процесі приведення положень Конституції ( 888-09 ) та законодавства загального характеру України у відповідність до загальних принципів Ради Європи (зокрема, до принципів Європейської конвенції з прав людини. Вони дійшли висновку, що надалі необхідні більш глибокі реформи, але ці реформи можуть бути здійснені "після вступу". 6 квітня 1995 року було оприлюднено доповідь про результати візиту, яка стала основою для візиту трьох доповідачів Парламентської асамблеї в Україну (до Києва та Криму) 10-14 квітня 1995 року.

6. Відтоді конституційна ситуація (зокрема, у тому, що стосується розподілу влади, захисту прав людини та перспектив здійснення швидких економічних реформ) прояснилася завдяки підписанню 8 червня 1995 року Президентом України та Парламентом України Конституційного договору про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні (1к/95-ВР ) на період до прийняття не пізніше 8 червня 1996 р. нової Конституції України, яка відповідатиме принципам Ради Європи. Водночас, положення Конституції 1978 року (888-09 ), що не відповідають Конституційному договору, визнаються недіючими.

7. Закон України від 17 березня 1995 року (95/95-ВР ), Конституційний договір від 8 червня 1995 року ( 1к/95-ВР ), Указ Президента України від 19 серпня 1995 року (759/95 ) підтверджують особливий статус Криму. Точні рамки автономії буде визначено новою Конституцією України, а також Конституцією Криму, яка зараз розробляється його парламентом і має бути затверджена Парламентом України.

8. Відносини України з Російською Федерацією будуть визначальним чинником як для безпеки країни, так і для стабільності в регіоні. Україна значною мірою залежить від російських енергоносіїв. Існує також значна заборгованість України Російській Федерації. Більш ніж 11 мільйонів (22%) з 52-мільйонного населення України - етнічні росіяни. 4 мільйони етнічних українців мешкають в Росії. У Криму, адміністративне управління яким було передано Україні в 1954 році, етнічні росіяни становлять 70% населення. Росія все те заінтересована в доступі до портів Чорного моря, що, у свою чергу, сприяє виходу до Середземномор'я. 9 червня 1995 року Президенти України та Росії підписали угоду про поділ Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу та про доступ до берегової інфраструктури у Севастополі. Ця угода усунула значний привід до напруження та недовіри. Вона сприятиме укладенню широкомасштабного договору про дружбу, співробітництво та партнерство, попередній текст якого парафовано 8 лютого 1995 року.

9. 14 червня 1994 року між Україною та Європейським союзом було підписано угоду про партнерство та співробітництво. Незважаючи на несприятливий розвиток торгівлі, процес стабілізації макроекономічних зв'язків та проведення структурних реформ зробив можливим підписання 1 червня 1995 року тимчасової угоди. Очікується членство України у Світовій організації торгівлі.

10. За допомогою Європейського союзу, МАГАТЕ та країн "Великої сімки" Україна сподівається закрити Чорнобильську атомну електростанцію до 2000 року, згідно з графіком закриття ЧАЕС, оголошеним 19 травня 1995 року. Україна, після рішення про передачу всієї успадкованої нею від колишнього СРСР тактичної та стратегічної ядерної зброї Російській Федерації (для ліквідації), 5 грудня 1994 року приєдналася як без'ядерна держава до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Після консультацій із МАГАТЕ та Групою ядерних постачальників були прийняті закони про боротьбу з нелегальною торгівлею ядерними матеріалами.

11. У контексті запевнень найвищих посадових осіб держави (лист Президента України, Голови Парламенту та Прем'єр-міністра України від 27 червня 1995 року) та на основі наведеного нижче Асамблея вважає, що за змістом ст. 4 Статуту Ради Європи Україна здатна і бажає виконувати обов'язки члена Ради Європи, визначені у ст. 3: "Кожний член Ради Європи обов'язково має визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, що знаходяться під його юрисдикцією, і має щиро та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради":

і. з 1992 року Україна бере участь у багатьох заходах Ради Європи - у міжурядових програмах співробітництва та допомоги, зокрема у сферах правової реформи та прав людини, а також як "спеціальний гість" у роботі Парламентської асамблеї та її комітетів;

іі. 13 липня 1994 року був розпочатий політичний діалог між Україною та Комітетом міністрів;

ііі. розробляється Спільна програма Комісії Європейських співтовариств і Ради Європи щодо реформування правової та судової системи і місцевого самоврядування, виконання якої заплановано розпочати восени 1995 року;

iv. Україна підписала Рамкову конвенцію про захист національних меншин, а також приєдналася до Європейської культурної конвенції, до Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства та Додаткового протоколу до неї, до Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями;

v. протягом одного року з моменту вступу будуть прийняті відповідно до принципів Ради Європи у сфері законодавства:

- нова Конституція;

- рамковий документ про правову політику України у сфері захисту прав людини;

- рамковий документ про правову та судову реформи,

- нові кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси;

- нові цивільний та цивільно-процесуалький кодекси;

- нові закон про вибори та закон про політичні партії;

vi. роль та функції Генеральної прокуратури будуть змінені (особливо щодо здійснення загального контролю за додержанням законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме стандартам Ради Європи;

vii. відповідальність за управління пенітенціарною системою, за виконання судових рішень та за реєстрацію осіб, які прибувають до країни або від'їжджають з неї, буде передано Міністерству юстиції до кінця 1998 року;

viii. незалежність судової влади, відповідно до стандартів Ради Європи, буде забезпечено, зокрема стосовно призначення та перебування на посаді суддів; до процедури призначення суддів залучатиметься професійна асоціація суддів;

іх. статус правничої професії буде захищено законом та буде засновано професійну асоціацію адвокатів;

х. до компетенції Конституційного суду України належатимуть питання про відповідність актів органів законодавчої та виконавчої влади Автономної Республіки Крим Конституції та законам України;

хі. мирне вирішення існуючих конфліктів між православними церквами буде прискорено при забезпеченні незалежності церкви в її відносинах з державою; буде запроваджено нову недискримінаційну систему реєстрації церков і встановлено правове вирішення питання про повернення церковної власності;

хіі. стан та розвиток законодавчої реформи дозволять підписати та ратифікувати - в межах визначених строків - європейські конвенції, які наводяться далі;

хііі. політика щодо етнічних меншин буде надалі розвиватися на основі Європейської рамкової конвенції про захист національних меншин та відповідно до положень рекомендації 1201 (1993) Парламентської асамблеї стосовно Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини у цьому питанні.

12. Парламентська асамблея зазначає, що Україна поділяє те, як тлумачаться зобов'язання, викладені у п. 11, та має намір:

і. підписати у момент приєднання Європейську конвенцію з прав людини; протягом одного року ратифікувати Конвенцію та Протоколи NN 1, 2 , 4, 7 та 11 до неї, до набрання чинності Протоколом N 11 визнати право особи звертатися до Європейської комісії з прав людини, а також визнати обов'язковість юрисдикції Європейського суду з прав людини (ст.ст. 25 та 46 Конвенції);

іі. протягом одного року з моменту вступу підписати та протягом трьох років ратифікувати Протокол N 6 Європейської конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та

ііі. не підписувати у рамках СНД Конвенцію з прав людини та інші відповідні документи СНД, поки не будуть здійснені нові дослідження щодо сумісності двох юридичних документів, - беручи до уваги той факт, що індивідуальні заяви, які подаються відповідно до цієї Конвенції, можуть призвести до неможливості ефективного використання права на подання індивідуальної заяви відповідно до ст. 25 Європейської конвенцїї з прав людини;

iv. протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Європейську конвенцію про запобігання тортурам, нелюдському та принижуючому гідність поводженню або покаранню;

v. протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Європейську рамкову конвенцію про захист національних меншин; проводити щодо національних меншин політику, яка грунтується на принципах, викладених в рекомендації 1201 (1993) Парламентської асамблеї;

vi. підписати, ратифікувати та, разом з тим, застосовувати основні принципи інших конвенцій Ради Європи, зокрема про видачу правопорушників, про взаємну допомогу у кримінальних справах, про передачу засуджених осіб, про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом;

vii. протягом одного року з моменту вступу підписати та ратифікувати Європейську хартію місцевого самоврядування і Хартію регіональних мов та мов національних меншин; вивчати, з метою подальшої ратифікації, Соціальну хартію Ради Європи і, разом з тим, проводити політику відповідно до принципів цих хартій;

viii. намагатися врегульовувати міжнародні спори мирними засобами (зобов'язання, яке розповсюджується на всі держави - члени Ради Європи);

іх. протягом одного року з моменту вступу до Ради Європи підписати та ратифікувати Генеральну угоду про привілеї та імунітети і Додатковий протокол до неї;

х. здійснювати всебічне співробітництво як у процесі контролю за виконанням директиви N 508 (1995) Парламентської асамблеї щодо визнання зобов'язань та домовленостей між державами - членами Ради Європи, так і в процесах контролю, що встановлені після прийняття Комітетом міністрів Декларації від 10 листопада 1994 року (95 сесія).

13. Враховуючи наведене вище, Парламентська асамблея рекомендує Комітетові міністрів:

і. запропонувати Україні стати членом Ради Європи;

іі. надати Україні дванадцять місць у Парламентській асамблеї.