ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
25.03.2003

Справа N 14/68

Щодо касаційної скарги відкритого
акціонерного товариства "Рівнегаз"

Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі: <...>

за участю представників <...>

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз" (далі - Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2002 р. N 14/68, встановив:

У лютому 2002 р. українсько-російська фінансово-енергетична транснаціональна холдингова компанія у формі закритого акціонерного товариства "Об'єднання" (далі - Компанія) звернулася в господарський суд Львівської області із позовом до Товариства про стягнення заборгованості на суму 18947250 грн.

Позов обґрунтовувався посиланням на те, що відповідач не розрахувався за поставлений йому природний газ на підставі договору від 20.01.1997 р. N 141/1028, укладеного між промислово-фінансовою корпорацією "Єдині енергетичні системи України" (далі - Корпорація) та Товариством. Згідно з угодою від 22.09.1997 р. N 150ДС Корпорація уступила Компанії вимогу щодо одержання оплати за поставлений природний газ, у тому числі з Товариства за договором від 20.01.1997 р. N 141/1028 на суму, еквівалентну 3500000 дол. США, перераховану у грн. за курсом Національного банку України на день оплати.

Відповідач позов не визнавав і просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на закінчення строку позовної давності. Відповідач також зазначав, що оплата не була здійснена з незалежних від нього причин, оскільки природний газ поставлявся для потреб населення, комунально-побутової сфери і бюджетних організацій, виникла значна сума бюджетної заборгованості за поставлений природний газ для потреб вказаних споживачів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Рівненської області від 06.11.2002 р. у позові відмовлено. Проаналізувавши умови договору від 20.01.1997 р. N 141/1028 та пославшись на законодавство, яким регулювалася система розрахунків за спожитий природний газ у 1997 р. та у наступні роки, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для покладення на Товариство відповідальності за позовом. При цьому суд зробив посилання на постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 12.06.1996 р. N 636, постанову Кабінету Міністрів України від 06.06.1997 р. N 538, постанову Кабінету Міністрів України від 20.10.1997 р. N 1154, постанову Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 02.03.1998 р. N 237. Відмовляючи у позові до Товариства, суд зазначив, що погашення кредиторської заборгованості може здійснювати Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАК "Нафтогаз України"), яку згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 р. N 318-р визначено правонаступником прав і обов'язків ліквідованої Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз".

Ще однією підставою відмови у позові суд зазначив закінчення строку позовної давності та відсутність поважних причин його пропуску.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.12.2002 р. N 14/68 зазначене рішення скасовано, позов задоволене. Постанова вмотивована посиланням на неправильне застосування судом положень постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 12.06.1996 р. N 636, постанов Кабінету Міністрів України від 06.06.1997 р. N 538 та від 20.10.1997 р. N 1154 до відносин, що склалися. Виходячи з того, що Товариство не виконало своїх зобов'язань за договором щодо розрахунків за поставлений природний газ, а також враховуючи, що Компанія набула право вимоги у встановленому законом порядку, суд касаційної Інстанції дійшов висновку, що право позивача порушено відповідачем. Суд касаційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності; зазначив, що позивач з незалежних від нього причин не міг вчасно звернутися до суду із позовом, та визнав, що порушене право підлягає захистові.

20 лютого 2003 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 19.12.2002 р. N 14/68. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та залишення в силі рішення суду першої інстанції з мотивів порушення положень ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги щодо неоднозначного застосування господарськими судами положень ст. 80 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) зроблено посилання на роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 16.04.1993 р. N 01-6/438 "Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів" із змінами і доповненнями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи. Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору від 20.01.1997 р. N 141/1028 Корпорація поставила Товариству природний газ у кількості 115108 тис.куб.м. на суму 9438856 дол. США; на підставі угоди від 22.09.1997 р. N 150ДС Корпорація уступила Компанії вимогу щодо одержання з Товариства оплати за поставлений природний газ на суму, еквівалентну 3500000 дол. США; за отриманий у 1997 р. природний газ Товариство не розрахувалося. Судом також встановлено, і з цим погодився Вищий господарський суд України, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, Вищий господарський суд України виходив із того, що право позивача порушено, а строк позовної давності для захисту порушеного права пропущено Компанією з поважних причин. При цьому суд касаційної інстанції не погодився з оцінкою причин пропуску строку позовної давності, яка була дана судом першої інстанції.

Відповідно до передбачених ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) повноважень касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення. Проте касаційна інстанція вправі реалізувати зазначене повноваження у тому разі, коли суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи, правильно їх оцінив, але помилився у застосуванні норм матеріального права. Це випливає із правил ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З'ясування причин пропуску строку позовної давності пов'язано із встановленням обставин, які призвели до пропуску строку, а висновок суду щодо поважності цих причин є результатом оцінки вказаних обставин.

Отже, Вищий господарський суд України порушив вимоги процесуального закону щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції, вдався до переоцінки доказів та дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності, виходячи з обставин, які були визнані судом першої інстанції недоведеними. Допущене Вищим господарським судом України порушення норм процесуального права є істотним і призвело до ухвалення незаконної постанови, яка підлягає скасуванню.

Водночас не може бути залишено в силі скасоване оскарженою постановою рішення суду першої інстанції, оскільки зазначене рішення не відповідає положенням Цивільного кодексу УРСР (1540-06 ) про позовну давність.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позову, а також із того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову.

Проте у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме на цих підставах, а не через пропуск строку давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Вирішуючи справу, господарський суд Рівненської області зазначеного не врахував.

Мотивуючи рішення щодо безпідставності заявлених компанією до Товариства вимог, суд першої інстанції послався, зокрема, на те, що погашення кредиторської заборгованості може здійснювати НАК "Нафтогаз України". Проте такий висновок не є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його без з'ясування дійсних прав і обов'язків НАК "Нафтогаз України" щодо сторін у договорі на поставку природного газу. До того ж цей висновок стосується прав і обов'язків особи, яку не було залучено до участі у справі.

За таких обставин усі ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись статтями 111-17 - 111-21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України постановив:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз" задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 19.12.2002 р. N 14/68 та рішення господарського суду Рівненської області від 06.11.2002 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.