ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
08 вересня 2010 року
м. Київ
Справа N К-14539/09
Про стягнення грошової суми
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: судді Гончар Л.Я.,
суддів: Бим М.Є., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.
при секретарі: Лук'яненко О.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2009 року у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 1817781,88 гривень, -
встановила:
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 1817781,88 гривень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2009 року, позов задоволено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Київського міського відділення соціального захисту інвалідів за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів за 2006 рік у розмірі 1 756 141,60 грн. та пені в розмірі 61 640,28 грн.
Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за 2006 рік середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача, включаючи всі структурні підрозділи, становила: в Управлінні капітального будівництва ВАТ "АК "Київводоканал" - 52 особи, в Управлінні екологічного нагляду ВАТ "АК "Київ водоканал" - 59 осіб, в Технічному департаменті ВАТ "АК "Київводоканал" - 1258 осіб, в Департаменті соціального розвитку ВАТ "АК "Київводоканал" - 127 осіб, в Департаменті експлуатації каналізаційного господарства ВАТ "АК "Київводоканал" - 1777 осіб, у Розрахунковому департаменті - 408 осіб, у Департаменті експлуатації водопровідного господарства ВАТ "АК "Київводоканал" - 2206 осіб, ВАТ "АК "Київводоканал" (Головний офіс) - 354 особи.
У відповідності з нормами законодавства України відповідач мав працевлаштувати 248 інвалідів, проте працевлаштував 134.
Рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог мотивовані тим, що відповідачем не були виконані норми чинного законодавства з працевлаштування інвалідів, а тому наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкцій за невиконання норматив з працевлаштування 114 робочих місць для інвалідів місць із розрахунку середньої заробітної плати за рік обгрунтовано складає 1 756 141,60 грн.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону N 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 181 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
У частині 1 статті 20 Закону N 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року N 1251-ХП "Про систему оподаткування", а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог законодавства, Товариство направляло до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інвалідів, але робочі місця залишилися вакантними у зв’язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції помилково зроблені висновки про те, що відповідач повинен проводити атестацію всіх робочих місць інвалідів, створювати такі місця без наявності інвалідів. Помилковість висновків суду вбачається з того, що судами не було враховано положення чинного законодавства України в системній взаємодії.
Відповідно до п. 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314 (постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 31.01.2007 N 70) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.
Таким чином, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про обґрунтованість застосування до Товариства санкцій, оскільки не врахували, що обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у позові, оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220, 221, 229, 232 КАС України, колегія суддів,-
постановила:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 листопада 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2009 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України у строки, з підстав та порядку, визначених статтями 235 - 2391 КАС України.
Судді