ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
30.11.2004

Справа N 18/62

Про відшкодування витрат

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>

за участю представника: <...>

розглянувши касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Березнівському районі Рівненської області (далі - Управління) на постанову Вищого господарського суду України від 20.07.2004 р. N 18/62, Встановила:

У березні 2004 р. Управління звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Костопільському районі Рівненської області (далі - Відділення) про стягнення 120431 грн. 16 коп. у відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Позивач зазначав, що з 1 квітня 2001 р. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) повинен відшкодовувати Пенсійному фонду України суми пенсій, виплачених особам, яким вони призначені внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, оскільки з цього часу підприємства здійснюють платежі за соціальним страхуванням відповідачу. На обґрунтування цих доводів позивач посилався на ст. 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 2272-14 ) (далі - Закон про страхові тарифи на страхування від нещасного випадку).

Відділення позов не визнавало та вказувало, що не є тією особою, яка повинна відповідати за позовом. На обґрунтування своїх заперечень Відділення посилалося на Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі - Порядок відшкодування витрат), затверджений постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 04.03.2003 р. N 5-4/4.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.03.2004 р. в позові відмовлено.

Суд послався на спільні листи Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 26.12.2001 р. N 03-3/6485/020-6 та від 04.01.2002 р. N 03-3/31-02-6/02/77, якими на виконання вимог ст. 7 Закону про страхові тарифи на страхування від нещасного випадку передбачалося провести відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій станом на 01.12.2001 р., на централізованому рівні.

Як зазначено судом, такий же порядок проведення розрахунків на централізованому рівні за період з січня по липень 2002 р. погоджено Пенсійним фондом України листом від 20.01.2003 р. N 02/378. Вирішення цього питання на централізованому рівні передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 р. N 312 "Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян" стосовно відшкодування Пенсійному фонду України пенсій, виплачених у 2003 році.

Рішення вмотивовано також посиланням на п. 7 Порядку відшкодування витрат, відповідно до якого Фонд соціального страхування від нещасних випадків на відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, на централізованому рівні до 25 числа місяця, наступного за звітним, перераховує відповідні кошти Пенсійному фонду України.

За цих обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Управління заявлено всупереч установленому порядку відшкодування вказаних виплат.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції Управління зменшило розмір позовних вимог і просило стягнути 73494 грн. 77 коп. Управління вказувало, що рішенням господарського суду м. Києва від 30.03.2004 р. у справі N 8/248 з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на користь Пенсійного фонду України стягнуто 106926387 грн. 02 коп. у відшкодування витрат з виплати пенсій за період з 1 квітня по 31 грудня 2003 року. В цю суму ввійшла заборгованість Відділення перед Управлінням за вказаний період на суму 46936 грн. 39 коп. Решта заборгованості відповідача на суму 73494 грн. 77 коп. утворилася за період з 1 січня 2002 р. по 31 березня 2003 р. і залишилася нестягнутою.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2004 р. рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2004 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2004 р. N 18/62 зазначені рішення та постанову скасовано, а провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Суд касаційної інстанції зазначив, що спір у справі підвідомчий господарському суду в тому випадку, коли суб'єктний склад учасників відповідає ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, а спірні відносини між ними мають господарський характер. У даному спорі позивач є органом державної влади, відповідач - некомерційною організацією, а відносини між ними мають негосподарський характер, а стосуються перерозподілу витрат на страхові виплати між страховими цільовими фондами за страховим випадком, яким є нещасний випадок на виробництві, або професійне захворювання. Виходячи з того, що відносини сторін виникли у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд дійшов висновку про те, що за суб'єктним складом сторін спору та характером їх відносин цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

11 листопада 2004 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Управління порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20.07.2004 р. N 18/62. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на постанови Вищого господарського суду України від 27.07.2004 р. N 5/41-64, від 09.12.2003 р. N 2-23/7737-03, від 23.01.2004 р. N 14/228, від 01.07.2003 р. N 05/173 і від 22.10.2002 р. N 22/211.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Скасовуючи судові рішення та припиняючи провадження у справі, Вищий господарський суд України виходив із того, що спір між сторонами виник у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, а тому справа непідвідомча господарським судам.

Проте з цим висновком погодитись не можна.

Статтею 12 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ) встановлено, що спори, які виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку. Відтак, провадження у справі зі спору, що виник у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування припиняється господарським судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) лише у разі, якщо вирішення такого спору віднесено до повноважень суду іншої юрисдикції.

Частиною 2 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) передбачено, що місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Визначаючи підвідомчість справ загальним судам, ст. 24 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) встановлює, що ці суди розглядають: справи у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів; справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені у ст. 236 цього Кодексу; справи окремого провадження, перелічені у ст. 254 цього Кодексу; інші справи, віднесені законом до їх компетенції.

Частина 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), визначаючи повноваження господарських судів як спеціалізованих судів з розгляду спорів у сфері господарських правовідносин, установлює, що цими судами розглядаються також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) сторонами в судовому процесі можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу. Ними є: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (саме щодо цих осіб у ч. 1 ст. 1 цього Кодексу вжито узагальнююче поняття "підприємства та організації"). Водночас ч. 2 ст. 1 Господарського кодексу України ( 436-15 ) встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Право на звернення до суду суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо спорів, які виникають у цій сфері правовідносин, гарантується положеннями ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а також прямо передбачено ст. 12 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ). Суб'єктний склад учасників спору у даній справі відповідає вимогам статей 1, 21 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Спір між органами цільових страхових фондів виник щодо розрахунків у зв'язку з витрачанням коштів цих фондів відповідно до покладених на них завдань. Інші суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування, як-то застраховані особи та страхувальники, не є учасниками спірних правовідносин; вирішення спору у даній справі не стосується їх прав і обов'язків.

За таких обставин немає ніяких підстав для висновку про те, що даний спір підвідомчий суду іншої юрисдикції. Неправильне застосування Вищим господарським судом України норм процесуального права призвело до помилкового скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та припинення провадження у справі.

Немає й інших підстав для скасування рішень цих судів.

Підпунктами "г" і "д" п. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ), який набрав чинності з 1 квітня 2001 р., передбачено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону про страхові тарифи на страхування від нещасного випадку ( 2272-14 ) Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку цьому Фонду документи, що підтверджують право працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків у рахунок його страхових внесків, а загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом соціального страхування від нещасних випадків в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Механізм відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, визначено Порядком відшкодування витрат, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 04.03.2003 р. N 5-4/4. В основу цього механізму покладено щомісячне проведення органами Пенсійного фонду України з відділеннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків в районах та містах обласного значення звірок витрат на відповідні виплати до 10 числа, наступного за звітним (п. 5). Акти цих звірок подаються головним управлінням Пенсійного фонду України та управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які узагальнюють і узгоджують довідку про відшкодування відповідних витрат, та до 20 числа, наступного за звітним, подають її Пенсійному фонду України та Фонду страхування від нещасних випадків (п. 6). Зазначена довідка є підставою для перерахування Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідних коштів Пенсійному фонду України до 25 числа місяця, наступного за звітним (п. 7). Таким чином, у зазначеному Порядку відшкодування витрат передбачено здійснення відповідних розрахунків на централізованому рівні, тобто між Фондом соціального страхування від нещасних випадків та Пенсійним фондом України.

Що ж до витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, зазнаних з 1 квітня 2001 р. до введення в дію Порядку відшкодування витрат, то п. 3 постанови правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків від 04.03.2003 р. N 5-4/4 передбачено, що Пенсійний фонд України та Фонд соціального страхування від нещасних випадків повинні розробити механізм узгодження цих витрат та провести відповідні розрахунки на тому ж рівні.

Відповідно до п. 1.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. N 8-2, управління у своїй діяльності керується, зокрема, постановами правління Пенсійного фонду України.

Відтак, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не дотримано встановленого порядку вирішення питання щодо відшкодування сум, які є предметом позову.

Враховуючи викладене, оскаржена постанова підлягає скасуванню, а скасована нею постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Березнівському районі Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 20.07.2004 р. N 18/62 скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2004 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.