ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
19.11.2014

Справа N 14/5026/1311/2012

Про банкрутство

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Полякова Б. М. - головуючого, Коваленка В. М. (доповідач у справі), Короткевича О. Є., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СЗМ", м. Сміла Черкаської області, в особі ліквідатора - арбітражного керуючого І. О. М., м. Черкаси, на постанову від 23.09.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі N 14/5026/1311/2012 господарського суду Черкаської області за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла та Смілянському районі Черкаської області до товариства з обмеженою відповідальністю "СЗМ", м. Сміла Черкаської області, про визнання банкрутом ліквідатора, арбітражний керуючий - І. О. М., та заявою товариства з обмеженою відповідальністю "СЗМ", м. Сміла Черкаської області, в особі ліквідатора, арбітражного керуючого - І. О. М., м. Черкаси, до фізичної особи - ОСОБА_5, м. Сміла Черкаської області, треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1. фізична особа - ОСОБА_6, м. Сміла Черкаської області, 2. товарна біржа "Смілянська біржа Джі-Пі-Ай", м. Сміла Черкаської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу (в судовому засіданні взяли участь представники: ТОВ "СЗМ" - М. В. М., довір., фізичної особи - ОСОБА_5, ОСОБА_5, паспорт, ОСОБА_8, довір., фізичної особи - ОСОБА_6, ОСОБА_6, довір.), встановив:

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 06.09.2012 року порушено провадження у справі N 14/5026/1311/2012 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "СЗМ" (далі - Боржник, Товариство) за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла та Смілянському районі Черкаської області (далі-Кредитор, Фонд) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін - далі- Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Черкаської області від 04.10.2012 року Товариство визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого І. О. М.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 26.03.2014 року (суддя - Ю. А. Хабазня) вимоги Боржника в особі ліквідатора, арбітражного керуючого - І. О. М., викладені в заяві від 31.10.2013 року задоволено повністю: визнано недійсним договір (біржову угоду) купівлі-продажу транспортного засобу від 20.05.2008 року, укладений між Товариством та громадянкою ОСОБА_5 і зареєстрований 20.05.2008 року виконуючим обов'язки директора товарної біржі "Смілянська біржа Джі-Пі-Ай" - Доброноженко О. Г. за реєстровим N 322/2008, згідно з яким Товариство продало, а ОСОБА_5 купила вантажний автомобіль ISUZU NQR 71, 2006 року випуску, колір синій, N куз. НОМЕР_2, N шасі НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1. При цьому також вирішено питання про розподіл судових витрат у зв'язку із розглядом згаданої заяви.

Не погодившись із цією ухвалою суду, громадянка ОСОБА_5 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 26.03.2014 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого - І. О. М. до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі продажу транспортного засобу від 20.05.2008 відмовити в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 року (головуючий суддя - Копитова О. С., судді: Гарник Л. Л., Остапенко О. М.) апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду Черкаської області від 26.03.2014 року скасовано, а в задоволенні заяви Боржника в особі ліквідатора - арбітражного керуючого І. О. М., відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, товариство з обмеженою відповідальністю "СЗМ" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого І. О. М. звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 року, а ухвалу господарського суду Черкаської області від 26.03.2014 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст. ст. 203, 215, 253, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 49, 86, 279 Господарського кодексу України, ст. ст. 17, 23, 25, 26 Закону про банкрутство, ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника скаржника, фізичної особи ОСОБА_5 та її представника, а також фізичної особи - ОСОБА_6, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву ліквідатора Боржника про визнання недійсним укладеного Боржником до порушення справи про його банкрутство договору купівлі-продажу транспортного засобу, місцевий суд встановив підтверджені доказами факти переходу права власності за договором та факт несплати покупцем на користь Боржника коштів за таким договором, що спричинило збитки Товариству. Також суд зазначив про факти перебування спірного транспортного засобу під час укладення оспорюваного договору у податковій заставі та у заставі банку, а також перевищення заставної вартості предмету продажу (за оцінкою) над ціною продажу за спірною угодою. При цьому судом були відхилені, як такі, що суперечать вимогам законодавства, інші докази на підтвердження перерахування суми коштів за спірною угодою, а заяву про застосування строку позовної давності було відхилено, так як ліквідатор дізнався про порушення за спірною угодою після його призначення - з довідки від 28.08.2013 року.

Скасовуючи це рішення суду, апеляційний суд вказав, що наведені ліквідатором згідно ст. 17 Закону про банкрутство підстави для визнання спірної угоди недійсною є підставами для розірвання угоди боржника, а оплачена (виконана) угода виключає її розірвання та повернення у ліквідаційну масу проданого за такою угодою майна. При цьому апеляційний суд вказав, що достеменно на підставі поданих з обох сторін доказів не можна встановити факт здійснення оплати за спірною угодою. Ліквідатором же не було наведено визначених ст. 17 Закону про банкрутство правових підстав саме для визнання недійсною спірної угоди, яка була укладена за чотири роки до порушення провадження у даній справі про банкрутство.

Заперечуючи наведені висновки апеляційного суду, скаржник зазначив, що факт розрахунку покупцем за спірним договором не підтверджений, відлік початку перебігу строку позовної давності апеляційним судом зроблений неправомірно, факт укладення оспорюваної угоди на товарній біржі суперечить нормам Закону України "Про товарну біржу", а тому є підстави для визнання її недійсною згідно ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із визначеними запереченнями, оскільки вони викладені із невірним застосуванням та порушенням, як норм матеріального, так і процесуального права.

Так, за приписами ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство укладена боржником угода може бути визнана недійсною відповідно до цивільного законодавства.

Поряд з цим, касаційний суд звертає увагу, що ліквідатор Боржника лише в касаційній скарзі визначив підстави, з посиланням саме на норми ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції вказані правові підстави ним не вказувались та були відсутні посилання на наведені норми, тобто під час касаційного оскарження у справі були заявлені вимоги, що не були предметом розгляду ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, що є порушенням та суперечить нормам ч. 3 ст. 111-7 ГПК України.

Що ж до наведених ліквідатором в першій та апеляційній інстанціях правових підстав для визнання недійсною оспорюваної ліквідатором угоди з купівлі-продажу транспортного засобу Боржника колегія суддів зазначає про таке.

Щодо перевірки законності відчуження майна Товариства (автотранспортного засобу) до порушення справи про банкрутство останнього, колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, з урахуванням норм ч. 11 ст. 17 вказаного Закону ліквідатор має право оспорювати такі угоди, але лише на підставах, визначених нормами ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство. Однак, як правильно встановив апеляційний суд, ліквідатором Товариства не було вказано жодної із передбачених ч. 11 ст. 17 цього Закону спеціальних підстав саме для визнання недійсною (а не відмови від виконання) укладеної боржником угоди з відчуження майна Боржника. Також слід погодитись з апеляційним судом стосовно того, що наведені ліквідатором як підстави для недійсності спірної угоди, визначені в ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство, є підставами під час провадження у справі про банкрутство для відмови від виконання угоди боржника.

Отже, ліквідатором Товариства не було визначено та не доведено спеціальних, передбачених нормами ч. 11 ст. 17 та ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство, підстав для визнання недійсною спірної угоди у справі про банкрутство.

Поряд із наведеним касаційний суд звертає увагу на те, що оспорювана ліквідатором угода була укладена більше ніж за чотири роки до порушення провадження у даній справі про банкрутство, та більш ніж за п'ять років до звернення ліквідатора Товариства із заявою про визнання її недійсною.

У зв'язку із викладеним колегія суддів підтримує правомірні, обґрунтовані та такі, що відповідають обставинам справи та нормам законодавства, висновки апеляційного суду про недоведеність підстав для визнання недійсною спірної угоди купівлі-продажу транспортного засобу Товариства та відсутність правових підстав для задоволення відповідної заяви ліквідатора Боржника, а відповідно і висновок про скасування протилежного рішення місцевого суду.

За таких обставин справи, доводи касаційної скарги ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "СЗМ", арбітражного керуючого - І. О. М., не спростовують висновків апеляційного суду, а тому оскаржувана постанова цього суду підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст. ст. 1, 17, 25, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СЗМ" в особі ліквідатора, арбітражного керуючого - І. О. М. залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 р. у справі N 14/5026/1311/2012 залишити без змін.

Головуючий Б. М. Поляков

Судді:

В. М. Коваленко

О. Є. Короткевич