ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
05.10.2004

Справа N 6/408

Про розгляд касаційної скарги державного
підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар"

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>

за участю представника <...>

розглянувши касаційну скаргу державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" (далі - Підприємство) на постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2004 р. N 6/408, ВСТАНОВИЛА:

У червні 2003 р. Підприємство звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до корпорації "Укрзарубіжнафтогаз" (далі - Корпорація) та товариства з обмеженою відповідальністю "Енергокомплект" (далі - Товариство) про визнання недійсним укладеного відповідачами договору уступки вимоги від 25.02.2002 р. N 49-0 2002 р. (далі - договір уступки вимоги) на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР).

Позивач зазначав, що внаслідок реорганізації державної акціонерної компанії "Харківобленерго" за розподільчим балансом йому передані боргові зобов'язання на суму 771469 грн. за поставлений Корпорацією природний газ на підставі договору від 05.07.96 р. N 1801-ПГ-96. На момент укладення договору уступки вимоги Підприємство частково розрахувалося з Корпорацією, а решта боргу на суму 299554 грн. 79 коп. підлягає стягненню з Підприємства на користь Корпорації на підставі рішення арбітражного суду Харківської області від 07.02.2000 р. N 11654/1-11. Позов мотивувався тим, що фактично між відповідачами відбулася уступка права стягнення суми за рішенням суду, але такі дії не ґрунтуються на законодавстві, зокрема на положеннях ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ). Крім того, позивач вказував, що сума 471538 грн., право вимоги якої Корпорація уступила Товариству, значно перевищує залишок боргу Підприємства перед Корпорацією.

Товариство позов не визнавало. Свої заперечення Товариство мотивувало тим, що Підприємство не є стороною в договорі уступки вимоги, а тому не має права звертатися з позовом про визнання цього договору недійсним. Товариство вважало, що позов не містить належного правового обґрунтування позовних вимог. На думку Товариства, факт визнання судом заборгованості Підприємства перед Корпорацією не обмежує останню в праві уступити вимогу щодо цієї заборгованості іншій особі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2003 р. позов до Товариства задоволено; договір уступки вимоги визнано недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) з моменту укладення; в частині позовних вимог до Корпорації провадження у справі припинено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у зв'язку з ліквідацією Корпорації. Суд зазначив, що спір між Корпорацією і Підприємством про стягнення боргу за договором від 05.07.96 р. N 1801-ПГ-96 розглянуто арбітражним судом Харківської області (справа N 11654/1-11), рішенням цього суду від 07.02.2000 р. задоволено позовні вимога Корпорації на суму 463469 грн. та видано виконавчий документ, за яким Корпорація набула права стягувача. За цих обставин суд вмотивував рішення тим, що уступка вимоги суперечить положенням ст. 84 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), відповідно до якої рішення господарського суду ухвалюється іменем України, є обов'язковим на всій території України та підлягає виконанню у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14 ).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2003 р. рішення господарського суду м. Києва від 09.09.2003 р. змінено, в задоволенні позову до Товариства відмовлено. Суд апеляційної інстанції зазначив, що законність договору уступки вимоги перевірено та підтверджено рішенням господарського суду Харківської області від 14.01.2003 р. у справі N 17/319-02 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення боргу за договором від 05.07.96 р. N 1801-ПГ-96, прав кредитора за яким Товариство набуло на підставі договору уступки вимоги. Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована тим, що судове рішення у зазначеній справі вступило в законну силу та згідно зі ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) має преюдиціальне значення при розгляді даної справи, в якій приймають участь ті ж самі сторони.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2004 р. N 6/408 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2003 р. залишено без змін.

22 липня 2004 р. колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Підприємства порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 20.04.2004 р. N 6/408. У касаційній скарзі Підприємства ставиться питання про скасування оскарженої постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону у аналогічних справах, порушення норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на інформаційні листи Вищого арбітражного суду України від 07.12.95 р. N 01-8/870 та від 01.07.96 р. N 01-8/241.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив із того, що преюдиціальне значення для розгляду даної справи мають висновки, які містяться у мотивувальній частині рішення господарського суду Харківської області від 14.01.2003 р. у справі N 17/319-02 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 299774 грн. 26 коп. заборгованості на підставі договору уступки вимоги щодо виконання грошових зобов'язань за договором від 05.07.96 р. N 1801-ПГ-96. Зокрема таке значення надано висновку про те, що договір уступки вимоги не суперечить договору від 05.07.96 р. N 1801-ПГ-96, а сама вимога не пов'язана з особою кредитора у розумінні ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ).

Проте з цим погодитись не можна, оскільки судом апеляційної інстанції допущено помилку у застосуванні положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), на яку Вищий господарський суд України уваги не звернув.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Всупереч положенням зазначеної статті суди апеляційної й касаційної інстанцій помилково надали преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнивши факти, встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Неправильне застосування судами апеляційної й касаційної інстанцій норм процесуального права призвело до помилкового скасування рішення місцевого господарського суду. Немає й інших підстав для скасування рішення цього суду.

За правилами ст. 197 ЦК УРСР ( 1540-06 ) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок уступки вимоги, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.

На час укладення договору уступки вимоги Корпорація здійснила право вимоги до Підприємства щодо здійснення розрахунків за договором від 05.07.96 р. N 1801-ПГ-96 шляхом пред'явлення позову, який рішенням арбітражного суду Харківської області від 07.02.2000 р. (справа N 11654/1-11) задоволено на суму 463469 грн. У зазначеній справі Корпорація набула процесуального статусу сторони, а після видачі наказу на виконання судового рішення - статусу стягувача. Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (1798-12 ) та Законом України "Про виконавче провадження" (606-14 ). Стаття 25 Господарського процесуального кодексу України допускає заміну сторони у разі її вибуття у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні, але виключно з тієї підстави, коли це сталося внаслідок реорганізації підприємства чи організації. З правилами цієї статті кореспондують положення ч. 4 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду заявою про заміну сторони її правонаступником.

Враховуючи викладене, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що уступка вимоги Корпорацією іншій особі суперечить закону, а відтак договір уступки вимоги є недійсним згідно зі ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ).

Помилкове застосування судами касаційної й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дає підстави для скасування ухвалень ними судових рішень, а законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодекс України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2004 р. N 6/408 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2003 р. скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 09.09.2003 р. залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.