ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
23.12.2003

Щодо касаційної скарги
Антимонопольного комітету України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого I.Б. Шицького

Суддів: В.П. Барбари,
В.С. Гуля,
М.Б. Гусака,
П.Ф. Карпечкіна,
Д.Д. Лилака,
Т.О. Новікової

за участю представників Головної державної інспекції з карантину рослин України - Євтушика В.О., Шутка В.В., Антимонопольного комітету України - Кибальчича М.О., Москаленка Т.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на постанову Вищого господарського суду України від 26.08.2003 року N 20/225, встановила:

У лютому 2002 року Головна державна інспекція з карантину рослин України звернулася в Господарський суд м. Києва із позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення від 28.12.2002 року N 422-р "Про порушення антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - рішення від 28.12.2002 року N 422-р), стягнення з відповідача 25000 грн. сплаченого штрафу.

Позовні вимоги мотивувались тим, що рішення від 28.12.2002 року N 422-р не відповідає нормам матеріального права. На обгрунтування цих мотивів позивач вказував, що зазначене рішення містить посилання на Закон України від 18.02.1992 року N 2132-XII "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" (далі - Закон N 2132-XII), який втратив чинність. Посилання відповідача на Закон України від 11.01.2001 року N 2210-III "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон N 2210-III) також є безпідставним, оскільки дії, що кваліфікуються відповідачем як порушення антимонопольного законодавства, були вчинені до набрання цим Законом чинності, а, відповідно до ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ), закони не мають зворотної дії в часі. Посилаючись на нормативні акти, які визначають правові основи карантину рослин і діяльності спеціально уповноважених державних органів у галузі карантину рослин, позивач не погоджувався з висновками Антимонопольного комітету України щодо порушення вимог антимонопольного законодавства.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.03.2003 року до участі у справі залучено Міністерство аграрної політики України, Прикордонну державну інспекцію з карантину рослин по Миколаївській області, Прикордонну державну інспекцію з карантину рослин по Одеській області, Прикордонну державну інспекцію з карантину рослин по Херсонській області, Маріупольський фумігаційний загін та компанію "Р" (Ірландія) третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Антимонопольний комітет України позов не визнавав, посилаючись на недоведеність позовних вимог. Відповідач зазначав, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року N 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо зворотної дії законів у часі стосуються людини і громадянина (фізичної особи). Тому до дій Головної державної інспекції з карантину рослин України, вчинених у 1995-1997 роках, необхідно застосовувати Закон N 2132-XII, який був чинним у той час, а до дій, що вчинені після 2 березня 2002 року, - нині чинний Закон N 2210-III.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2003 року позов задоволено частково; рішення від 28.12.2002 року N 422-р визнано недійсним; у решті вимог у позові відмовлено.

Вмотивувавши рішення посиланням на положення ст. 1, 2, 6, 7 Закону України від 30.06.1993 року N 3348-XII "Про карантин рослин" та Інструкцію про перевезення, зберігання, переробку і реалізацію імпортного та вітчизняного підкарантинного зерна, затверджену наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України від 29.09.1997 року N 56, суд дійшов висновку, що знезараження підкарантинних матеріалів є виключною функцією спеціально на те уповноважених державних органів з карантину рослин. Виходячи з цього, суд визнав правомірними дії Міністерства агропромислового комплексу України (його правонаступником є Міністерство аграрної політики України) щодо проведення конкурсу на право укладання з Головною державною інспекцією з карантину рослин України договору зі знезараження зернових вантажів, за підсумками якого переможцем визнано компанію "Р". Суд також зазначив, що Антимонопольний комітет України безпідставно застосував Закон N 2210-III до дій, які мали місце до набрання чинності цим Законом.

Відмову в задоволенні вимоги про стягнення штрафу суд вмотивував тим, що сума штрафу перерахована добровільно не відповідачу, а в доход державного бюджету.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2003 року зазначене рішення скасовано в частині визнання рішення від 28.12.2002 року N 422-р недійсним; у цій частині вимог у позові відмовлено; в решті рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що знезараження експортних вантажів є виключною функцією держачи в особі державних органів з карантину рослин, оскільки норми Закону України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ) такої вказівки не містять. Суд апеляційної інстанції зазначив, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, а тому до події, факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали. У зв'язку з цим суд визнав правомірним застосування Антимонопольним комітетом України до подій, що відбувалися протягом 1995-2002 років, норм обох законів - Закону N 2132-XII та Закону N 2210-III. Позовні вимоги визнано судом недоведеними, а рішення від 28.12.2002 року N 422-р - таким, що прийнято відповідно з вимогами закону та в межах компетенції Антимонопольного комітету України.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2003 року N 20/225 постанову суду апеляційної інстанції скасовано в частині скасування рішення суду першої інстанції; в решті постанову залишено без змін.

20 листопада 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26.08.2003 року N 20/225. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі. На обгрунтування касаційної скарги зроблено посилання на застосування Вищим господарським судом України нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР ); невідповідність оскарженої постанови міжнародному договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача і позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Законодавство про карантин рослин складається із Закону України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ) та інших актів законодавства, що прийняті відповідно до і цього Закону. Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону та п. З Статуту Державної служби з карантину рослин України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1993 року N 892 (далі - Статут), Головна державна інспекція з карантину рослин України (далі - Укрголовдержкарантин) з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральним фумігаційним загоном Міністерства аграрної політики України, інші спеціальні органи у галузі карантину рослин, підпорядковані Укрголовдержкарантину, є спеціально уповноваженими державними органами з карантину рослин, що складають Державну службу з карантину рослин України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ), одним із основних завдань карантину рослин є здійснення державного контролю за проведенням заходів з карантину рослин при вирощуванні, заготівлі, вивезенні, ввезенні, перевезенні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні підкарантинних матеріалів і об'єктів. У визначенні цього Закону підкарантинними матеріалами і об'єктами є будь-які матеріали і об'єкти, які можуть сприяти поширенню або за допомогою яких можуть поширюватися карантинні об'єкти (ст. 1). У разі виявлення карантинних об'єктів одним із заходів карантину рослин є знезараження підкарантинних матеріалів і об'єктів (ст. 9 Закону).

Згідно з п. 17 Статуту і п. 1.3.4 Правил фітосанітарного контролю на державному кордоні України, затверджених наказом Укрголовдержкарантину від 25.09.1996 року N 72, продовольче, фуражне і технічне зерно є підкарантинними матеріалами, які підлягають фітосанітарному контролю на державному кордоні та супроводжуються фітосанітарними документами.

Судами встановлено, що прийняте Антимонопольним комітетом України рішення від 28.12.2002 року N 422-р грунтується на таких обставинах:

наказом Укрголовдержкарантину від 28.08.1995 року N 51 установлено, що знезараження експортного зерна повинно проводитись тільки фумігаційними загонами прикордонних державних інспекцій з карантину рослин, а фітосанітарні сертифікати повинні видаватись на зерно, знезаражене фахівцями цих загонів;

затвердженою наказом Укрголовдержкарантину від 29.09.1997 року N 56 Інструкцією про перевезення, зберігання, переробку і реалізацію імпортного та вітчизняного підкарантинного зерна передбачено, що у разі виявлення в експортному зерні будь-яких шкідників у живому стані обов'язковим є проведення знезараження, яке здійснюється фахівцями фумігаційних загонів або бригад фітосанітарної служби під контролем державного інспектора з карантину рослин (пункти 3.6 і 3.7).

17 грудня 1997 року між Центральним фумігаційним загоном і компанією "Р" укладено договір про співробітництво терміном на однин рік, предметом якого є здійснення Центральним фумігаційним загоном фумігації, колорації, дезинфекції та інших видів обробки різних вантажів, транспортних засобів з вантажами і без них, усіх видів сховищ, грунту та інших об'єктів за заявками та з використанням технології, обладнання і препаратів, що поставляються компанією "Р". 9 грудня 1998 року між Укрголовдержкарантином і компанією "Р" укладено договір про співробітництво, аналогічний за предметом, термін дії якого не обмежено. Протягом дії зазначених договорів суб'єкти господарювання, звертаючись за отриманням фітосанітарних сертифікатів на експортне зерно, змушені були виконувати вимоги державних інспекцій з карантину рослин щодо укладення договорів на його знезараження в портах Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей лише з компанією "Р";

відповідно до наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 03.02.1999 року N 62 було проведено конкурс на право укладання договору з Укрголовдержкарантином на участь у технологічному процесі знезараження зернових вантажів на шляху руху, переможцем якого визнано компанію "Р". На підставі рішення конкурсної комісії між Укрголовдержкарантином і компанією "Р" укладено договір про співробітництво від 20 квітня 1999 року, а також упродовж 1999-2001 років між Укрголовдержкарантином, прикордонними державними інспекціями з карантину рослин по Миколаївській, Одеській і Херсонській областях, Маріупольським фумігаційним загоном, з одного боку, та компанією "Р", з другого боку, укладено декілька договорів на проведення робіт, що супроводжують технологічний процес знезараження зернових вантажів на шляху руху. На підставі цих договорів, пролонгованих на 2002 рік, українська сторона відмовляла іншим суб'єктам господарювання у залученні їх до виконання робіт з транзитної фумігації експортних зернових вантажів.

За таких обставин Антимонопольний комітет України визнав, що Укрголовдержкарантин вчинив порушення антимонопольного законодавства, передбачені абзацами 1, 2 та 7-им п. 1 ст. 6 Закону N 2132-XII, у вигляді дискримінації суб'єктів господарювання органом державної влади шляхом встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, що призвели до обмеження конкуренції, та обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання і реалізації товарів; порушення антимонопольного законодавства, передбачені абзацами 1 і 3 ст. 5 Закону N 2132-XII, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що призвели до поділу ринків за територіальним принципом і колом продавців товару, що може призвести до їх монополізації; порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені п. 1 ст. 50 і п. 3 ч. 2-ої ст. 6 Закону N 2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються поділу ринків за територіальним принципом і колом продавців товару.

Задовольняючи позов у частині вимоги про визнання рішення від 28.12.2002 року N 422-р недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, виходив із того, що знезараження підкарантинних матеріалів, зокрема зерна, що експортується, є виключною компетенцією спеціально уповноважених державних органів у галузі карантину рослин.

Проте такий висновок не грунтується на вимогах Закону України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ).

Згідно з п. 3 ст. 7 цього Закону ( 3348-12 ), до компетенції прикордонних державних інспекцій з карантину рослин віднесено знезараження підкарантинних матеріалів, що прибувають з-за кордону, тобто імпортуються. З цими положеннями Закону ( 3348-12 ) кореспондуються положення п. 30 Статуту, відповідно до якого хімічне знезараження насіння, рослин і продукції рослинного походження від карантинних та інших небезпечних шкідників і хвороб рослин проводиться обласними фумігаційними загонами Державної служби з карантину рослин України на прикордонних пунктах з карантину рослин, через які цей вантаж ввозиться. Аналогічних положень щодо виключної компетенції органів Державної служби з карантину рослин України зі знезараження підкарантинних матеріалів, що експортуються, Закон України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ) та Статут не містять.

Неправильне застосування Вищим господарським судом України положень Закону України "Про карантин рослин" ( 3348-12 ) призвело до помилкового скасування постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі. Немає й інших підстав для скасування постанови Апеляційного суду, який розглянув усю сукупність обставин, покладених в основу рішення від 28.12.2002 року N 422-р, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку щодо недоведеності позовних вимог.

Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а частково скасована нею законна й обгрунтована постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 26.08.2003 року N 20/225 скасувати, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2003 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий I.Б.Шицький

Судді: В.П.Барбара
М.Б.Гусак
В.С.Гуль
П.Ф.Карпечкін
Д.Д.Лилак
Т.О.Новікова