ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
10.02.2004 N 04-5/212
Господарські суди України
Про внесення змін і доповнень до деяких
роз'яснень президії Вищого арбітражного суду
України і президії Вищого господарського
суду України та про визнання такими,
що втратили чинність, роз'яснень
президії Вищого арбітражного суду України
У зв'язку із змінами, що сталися у чинному законодавстві, та з огляду на необхідність вирішення питань, які постали у судовій практиці господарських судів з приводу застосування деяких норм процесуального права, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне:
I. Внести такі зміни та доповнення до роз'яснень
президії Вищого арбітражного суду України
і президії Вищого господарського суду України.
1. У пункті 7 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" виключити слова "та виданому на її підставі наказі".
2. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України":
2.1. Виключити підпункт 2.5 пункту 2, підпункт 3.3 пункту 3 і пункт 4;
2.2. У пункті 5 слова "абзацом шостим" замінити словами "частиною шостою".
3. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 08.02.96 N 02-5/62 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам":
3.1. У пункті 2:
3.1.1. Абзац другий після слів "при виникненні ускладнень щодо визначення" доповнити словами "підвідомчості і";
3.1.2. У підпункті 2.5 цифри і слова "14 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) таке рішення" замінити цифрами і словами "10 статті 18-1 Закону України "Про виконавче провадження" таке рішення є виконавчим документом і відповідно до пункту 14 статті 3 названого Закону";
3.1.3. У першому реченні підпункту 2.6 виключити слово "господарського";
3.1.4. В абзаці другому підпункту 2.7 слова "стосовно ж" замінити словами "що ж до";
3.1.5. У пункті 2.8 слова "антимонопольного законодавства" замінити словами "законодавства про захист економічної конкуренції", а слова і цифри "в редакції Закону України від 02.03.95 "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України (у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Антимонопольний комітет України)" ( 82/95-ВР ) - виключити;
3.1.6. Абзац другий підпункту 2.11 викласти у такій редакції:
"Що ж до скарг, які подаються до суду на підставі статті 85 названого Закону та статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), то, за змістом останньої з названих норм, їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції";
3.1.7. Доповнити пункт підпунктами 2.12 і 2.13 такого змісту:
"2.12. Згідно з частиною першою статті 1 ГПК ( 1798-12 ) підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ.
Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів (стаття 1 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) не є господарськими; до відповідних відносин не застосовується також і Цивільний кодекс Української РСР ( 1540-06 ) (частина третя статті 2 цього Кодексу). Отже заяви у спорах, пов'язаних з названими відносинами, не підлягають розгляду в господарських судах України.
2.13. Відповідно до статті 116 ГПК ( 1798-12 ) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. У наказі господарського суду згідно із статтею 117 ГПК зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.
Оскільки наказ господарського суду відтворює резолютивну частину рішення цього суду, оскарження наказу поза межами апеляційного чи касаційного перегляду рішення, на виконання якого такий наказ видано, неможливе. Тому заінтересована сторона у справі може в установленому ГПК ( 1798-12 ) порядку оскаржити лише рішення господарського суду, на підставі якого відповідний наказ видано.
Отже господарський суд повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви про визнання наказу господарського суду недійсним або таким, що не підлягає виконанню, на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК ( 1798-12 ) з огляду на те, що така заява не підлягає розгляду в господарських судах";
3.2. Пункт 3 доповнити підпунктами 3.4-3.6 такого змісту:
"3.4. Згідно з частиною першою статті 15 ГПК ( 1798-12 ) справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
У вирішенні питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору, слід виходити з такого.
У відповідних випадках територіальна підсудність має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК ( 1798-12 ), а тому розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.
3.5. Частина третя статті 16 ГПК ( 1798-12 ) відносить справи зі спорів, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, до підсудності господарського суду міста Києва.
З огляду на це у вирішенні питання про визначення підсудності відповідних справ у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або державну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав, необхідно враховувати таке.
Якщо позивач з якихось причин вважає, що одним із відповідачів зі справи має бути центральний орган виконавчої влади або державна адміністрація і у зв'язку з цим позовна заява подається до господарського суду міста Києва, або у разі передачі відповідної справи іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду за згодою позивача вправі вирішити питання про виключення центрального органу виконавчої влади або державної адміністрації з числа відповідачів (статті 24 ГПК ( 1798-12 ). Якщо у такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із частиною третьою статті 17 ГПК має бути розглянута господарським судом міста Києва.
3.6. Якщо господарський суд, який прийняв справу до свого провадження з додержанням правил підсудності, залучив іншого відповідача чи замінив неналежного відповідача і у зв'язку з цим справа стала підсудною іншому господарському суду, питання про підсудність визначається за правилом частини третьої статті 17 ГПК ( 1798-12 ), включаючи випадки коли наслідком змін на стороні відповідача стає виключна підсудність справи".
3.3. У пункті 5 слова "не має статусу юридичної особи" замінити словами й цифрою: "не є підприємством чи організацією у розумінні частини першої статті 1 ГПК ( 1798-12 )";
3.4. Пункт 6 викласти у редакції:
"6. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" ( 973-15 ) останнє є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.
Згідно з частиною 4 статті 7 названого Закону ( 973-15 ) у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди.
Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" ( 973-15 ) передбачено, що після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства.
У зв'язку з цим спори, пов'язані з відмовою у наданні громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та спори щодо розподілу майна фермерського господарства, яке припинило свою діяльність, не підвідомчі господарським судам. Що ж до спорів, пов'язаних з наданням додаткової земельної ділянки фермерському господарству, після його створення, а також спорів про припинення діяльності фермерського господарства та спорів про викуп земельних ділянок для суспільних потреб у фермерського господарства, то вони відповідно до статей 1 та 12 ГПК ( 1798-12 ) підвідомчі господарським судам";
3.5. Перше речення пункту 7 доповнити словами: "або громадянин, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності".
3.6. В абзаці першому пункту 8 слова "суду загальної юрисдикції" замінити словами "загального суду";
3.7. Абзац перший пункту 12 викласти у такій редакції:
"12. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про режим іноземного інвестування" ( 93/96-ВР ) спори між іноземними інвесторами і державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. За змістом статей 1 та 12 ГПК України ( 1798-12 ) господарським судам підвідомчі справи у відповідних спорах, якщо інше не визначено міжнародними договорами України";
3.8. У пункті 13:
3.8.1. У першому реченні цифру "7" замінити словом "сьомої", а слова "або господарським судом" виключити;
3.8.2. В останньому реченні цифру "1" замінити словом "перша";
3.9. В останньому абзаці пункту 14 слова "у частині третій" замінити словами "у частині четвертій".
4. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 N 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України":
4.1. Пункт 3 доповнити абзацом такого змісту:
"Дата судового засідання, в якому вирішуватиметься питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, має встановлюватися з урахуванням того, що передбачений частиною першою статті 121 ГПК ( 1798-12 ) десятиденний строк визначається з наступного дня після винесення ухвали про призначення відповідного судового засідання";
4.2. Доповнити роз'яснення пунктом 9 такого змісту:
"9. Відповідно до частини четвертої статті 121 ГПК ( 1798-12 ) мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
Ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 4 статті 18-1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ). Отже у випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної у процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю мирову угоду.
Якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до частини третьої статті 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. У разі подання відповідної заяви господарський суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження".
5. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 N 02-5/422 "Про судове рішення":
5.1. Пункт 6 виключити.
5.2. У пункті 9:
5.2.1. В абзаці першому слово "стягти" замінити словом "стягнути";
5.2.2. У підпункті 9.10:
5.2.2.-1. В абзаці першому слова "адреси стягувача і боржника, найменування та номери їх рахунків у банках" замінити словами і цифрами: "зокрема дані, визначені в пункті 3 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 );
5.2.2.-2. Підпункт 9.10.1 викласти в такій редакції:
"9.10.1. Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою";
5.2.2.-3. Перше речення підпункту 9.10.2 викласти в такій редакції:
"За відсутності у позовній заяві даних про найменування (ім'я) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код (індивідуальний ідентифікаційний номер) тощо необхідні відомості господарському суду слід витребувати у позивача і відповідача згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК ( 1798-12 )";
5.2.2.-4. В абзаці другому підпункту 9.10.2 слова "такими рахунками можуть бути" замінити словами "в наказі господарського суду можуть бути зазначені";
5.2.2.-5. Підпункт 9.10.3 виключити.
6. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України":
6.1. У пункті 1:
6.1.1. В абзаці першому підпункту 1.5 виключити слова і цифру "за умови вжиття нею заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених частиною другою статті 5 ГПК ( 1798-12 ) і";
6.1.2. В абзаці другому підпункту 1.6 виключити друге речення;
6.2. У пункті 3:
6.2.1. Доповнити підпункт 3.1 абзацами такого змісту:
"Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною 1 статті 29 названого Кодексу ( 435-15 ) є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною 6 цієї статті передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (частина 1 статті 128 названого Кодексу).
Таким чином, у випадках, передбачених статтею 56 ГПК ( 1798-12 ) України місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб'єкта господарювання";
6.2.2. У підпункті 3.3:
6.2.2.-1. В абзаці третьому виключити слова і цифру "а також вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених частиною другою статті 5 ГПК ( 1798-12 )";
6.2.2.-2. Абзаци п'ятий і шостий викласти в такій редакції:
"Господарським судам не слід допускати повернення позовних заяв та заяв кредиторів у справах про банкрутство у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15 (з наступними змінами та доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету України суди мають право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК ( 1798-12 ) витребувати від позивача чи кредитора відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.
У застосуванні пункту 6 статті 63 ГПК ( 1798-12 ) господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155 ( 1155-2002-п ), може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення";
, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155 ( 1155-2002-п ), може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення";
6.2.3. Доповнити пункт новим підпунктом 3.7.1 такого змісту:
"3.7.1. Згідно зі статтею 60 ГПК ( 1798-12 ) відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Отже відповідач не обмежується якимось терміном на подання ним зустрічного позову у межах строку вирішення спору.
У разі подання відповідачем зустрічного позову і необхідністю у зв'язку з цим дослідження у стислі терміни додаткових доказів або проведення додаткових процесуальних дій судам рекомендується застосовувати положення частин третьої - п'ятої статті 69 ГПК ( 1798-12 )";
6.2.4. Підпункт 3.8 викласти в такій редакції:
"3.8. Статтею 79 ГПК ( 1798-12 ) встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав слід визнати неправомірним.
За змістом названої статті ГПК ( 1798-12 ) оскарження у встановленому порядку ухвал суду першої інстанції, і , відповідно, надіслання матеріалів справи до апеляційної інстанції може бути підставою для зупинення ним позовного провадження або провадження у справі про банкрутство";
6.2.5. Доповнити пункт новими підпунктами 3.9.1 і 3.9.1-1 такого змісту:
"3.9.1. Згідно з частиною другою статті 4 ГПК ( 1798-12 ) господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Актами, що не відповідають законодавству України, можуть бути акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або інших органів, які за своїм статусом не є державними.
За змістом цієї статті до кола актів, які підлягають застосуванню господарськими судами, не відносяться судові рішення судів загальної юрисдикції. У процесі здійснення господарського судочинства з конкретної справи господарські суди керуються судовими рішеннями судів загальної юрисдикції виключно на підставі, у межах та порядку, передбаченому статтею 35 ГПК ( 1798-12 ), тобто у встановленні преюдиціальних фактів.
3.9.1-1. Відповідно до рішення N 15-рп/2002 Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже з дати оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України місцеві господарські суди мають у порядку, передбаченому ГПК ( 1798-12 ), приймати до свого провадження як позови з вимогами, що грунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди з цієї дати не мають права застосовувати пункт 7 частини першої статті 63, пункт 3 частини першої статті 80, пункт 3 частини першої статті 81 та пункт 4 статті 83 ГПК".
У зв'язку з цим підпункт 3.9.1 вважати підпунктом 3.9.1-2, виклавши його в такій редакції:
"3.9.1.-2. Виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 статті 83 ГПК ( 1798-12 ), господарський суд одночасно повинен вирішувати питання про стягнення недоплаченого позивачем державного мита";
6.2.6. Підпункти 3.9.3 і 3.9.4 виключити;
6.2.7. Доповнити пункт новим підпунктом 3.10 такого змісту:
"3.10. У судовій практиці виникають ситуації, за яких суд першої інстанції повинен вчиняти певні процесуальні дії у справі, наприклад, вживати заходи до забезпечення позову, розглядати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення тощо, але матеріали цієї справи надіслані до апеляційної чи касаційної інстанції. У таких випадках судам першої інстанції рекомендується вчиняти певні процесуальні дії лише за умов, якщо відсутність матеріалів справи не заважає їх належному здійсненню згідно з вимогами ГПК" ( 1798-12 );
6.3. У пункті 6 виключити підпункт 6.6.
7. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.98 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України":
7.1. Підпункт 4.8 пункту 4 викласти у такій редакції:
"4.8. Державне мито із позовних заяв з питань захисту честі та гідності, у тому числі про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, повинно сплачуватись на підставі підпункту "ж" пункту 1 статті 3 Декрету";
7.2. У пункті 6:
7.2.1. Виключити останній абзац підпункту 6.1 і підпункти 6.1.1-6.1.3;
7.2.2. У підпункті 6.3 виключити слова "частини другої".
7.3. У пункті 8:
7.3.1. В абзаці другому:
7.3.1.-1. Слова "в рішенні" замінити словами "в ухвалі, рішенні чи постанові" ;
7.3.1.-2. Доповнити абзац реченням такого змісту: "Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої інстанції";
7.3.2. В абзаці третьому слова "такими підставами" замінити словами "підставами для повернення державного мита";
7.3.3. Останнє речення абзацу четвертого викласти в такій редакції: "У таких випадках суд апеляційної або касаційної інстанції на підставі відповідно частини першої статті 106 або частини першої статті 111-13 ГПК ( 1798-12 ) відмовляє у прийнятті апеляційної або касаційної скарги і повертає сплачене до бюджету державне мито на підставі пункту 2 частини першої статті 8 Декрету, виносячи з цих питань відповідну ухвалу";
7.3.4. В абзаці п'ятому виключити перше речення, а в другому реченні - слова "при цьому".
8.1. Останнє речення пункту 1 доповнити словами і цифрами "а строк дії наказу повинен відповідати пункту 1 частини першої статті 21 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ), згідно з яким цей строк має становити три роки";
8.2. У пункті 3:
8.2.1. Доповнити пункт після другого речення новим реченням такого змісту:
"У пункті 4 статті 18-1 названого Закону ( 606-14 ) зазначено, що виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у випадках, передбачених законом";
8.2.2. В останньому реченні пункту цифру "9" замінити цифрами "18-1";
8.3. Абзац третій пункту 5 після слів і цифр "пункту 6 частини першої статті 3" доповнити словами і цифрами "та пункту 4 статті 18-1";
8.4. Пункт 7 після абзацу п'ятого доповнити новим абзацом такого змісту:
"За змістом статті 121-2 ГПК ( 1798-12 ) судові засідання у розгляді скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів повинні проводитись господарськими судами окремо за різними справами".
У зв'язку з цим абзац шостий вважати абзацом сьомим;
8.5. Доповнити роз'яснення після пункту 8 новими пунктами 9 і 10 такого змісту:
"9. Якщо на судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили і на виконання якого видано наказ (частина третя статті 85 і стаття 116 ГПК ( 1798-12 ), подано апеляційну скаргу після закінчення встановленого частиною першою статті 93 ГПК строку, і суд апеляційної інстанції відновить цей строк та прийме скаргу до провадження, то копія відповідної ухвали повинна бути надіслана органу державної виконавчої служби, якою зазначений наказ прийнято до виконання. Такий наказ відповідно до статті 40-1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) повертається до суду, який його видав.
У разі коли за результатами апеляційного розгляду оскаржене судове рішення буде залишене без змін, новий наказ на його виконання не видається, а виконується раніше виданий наказ. Якщо на час прийняття судового акта апеляційної інстанції строк для пред'явлення цього наказу до виконання закінчився, зазначений строк підлягає відновленню згідно із статтею 119 ГПК ( 1798-12 ).
10. Відповідно до частини четвертої статті 121 ГПК ( 1798-12 ) мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
Ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 4 статті 18-1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ). Отже у випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної у процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю мирову угоду.
Якщо виконавче провадження стосовно судового рішення відкрито, сторони відповідно до частини третьої статті 11-1 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом. У разі подання відповідної заяви господарський суд повинен роз'яснити сторонам наслідки укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження".
У зв'язку з цим пункт 9 вважати пунктом 11.
9. У роз'ясненні президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України":
9.1. Пункт 1 доповнити словами: "(з наступними змінами і доповненнями)";
9.2. Пункт 2 доповнити абзацом такого змісту:
"Особи, що не були залучені до участі у справі місцевим господарським судом, не мають права на подання апеляційної скарги навіть у випадках, якщо цей суд прийняв рішення про їх права та обов'язки. Однак відповідні особи мають право подати касаційну скаргу на підставі статті 107 ГПК ( 1798-12 )";
9.3. У пункті 4:
9.3.1. Доповнити пункт після абзацу другого новими абзацами такого змісту:
"У застосуванні пункту 2 частини першої названої норми ГПК ( 1798-12 ) господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення апеляційної скарги, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.
Суду апеляційної інстанції не слід допускати повернення апеляційних скарг у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.93 N 15 (з наступними змінами і доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до державного бюджету України суд має право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК (1798-12) витребувати від сторони, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України".
У зв'язку з цим абзаци третій і четвертий вважати відповідно абзацами п'ятим і шостим;
9.3.2. Новий абзац шостий доповнити реченням такого змісту:
"Якщо первісну апеляційну скаргу повернуто судом апеляційної інстанції не у зв'язку з порушенням, що передбачене пунктом 2 частини першої статті 97 ГПК ( 1798-12 ), то у разі повторного подання тієї ж самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги".
10. У пункті 3 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 N 04-5/367 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України":
10.1. Доповнити пункт після абзацу другого новими абзацами такого змісту:
"У застосуванні пункту 3 частини першої названої норми ГПК ( 1798-12 ) господарському суду необхідно враховувати таке. Розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до пункту 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 N 1155, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення апеляційної скарги, оскільки згідно з пунктом 78 названих Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.
Суду не слід допускати повернення касаційних скарг у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 22.04.93 N 15 (з наступними змінами і доповненнями). У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до державного бюджету України суд має право згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК ( 1798-12 ) витребувати від сторони, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України".
У зв'язку з цим абзаци третій і четвертий вважати відповідно абзацами п'ятим і шостим;
10.2. Новий абзац п'ятий доповнити реченням такого змісту: "Якщо первісну касаційну скаргу повернуто судом касаційної інстанції не у зв'язку з порушенням, що передбачене пунктом 3 частини першої статті 111-3 ГПК ( 1798-12 ), то у разі повторного подання тієї ж самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги".
11. В останньому реченні абзацу шостого пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 N 04-5/570 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" слова і цифри "це подання підлягає поверненню господарським судом на підставі пункту 1 частини першої статті 97 або пункту 1 частини першої статті 111-13 ГПК ( 1798-12 )" замінити словами "господарський суд повинен відмовити у його прийнятті і винести з цього приводу ухвалу".
12.1. Абзаци четвертий і п'ятий пункту 1 виключити.
У зв'язку з цим абзаци шостий і сьомий вважати відповідно абзацами четвертим і п'ятим;
12.2. Абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 після слова "Угода" доповнити словами і цифрами "про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (далі - Угода), укладена державами - учасницями СНД у м. Києві 20.03.92".
II. Визнати такими, що втратили чинність,
роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України:
1. Від 01.11.95 N 02-5/781 "Про деякі питання практики застосування розділу II Господарського процесуального кодексу України".
2. Від 09.10.2000 N 02-5/540 "Про внесення доповнення до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 25.02.92 N 01-6/244 "Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України (у редакції роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 N 02-5/289)".
Голова Вищого господарського суду України Д.Притика