КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА
24.06.2003

Справа N 32/264

Щодо апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2003 р.

Київський апеляційний господарський суд у складі: головуючого-судді Бенедисюка I. М., суддів: Львова Б.Ю., Коробенка Г.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2003 р. у справі N 32/264 (судді: Хрипун О.О., Ковтун С.А., Яковлева Г.А.) за позовом українсько-німецького спільного підприємства "Львів-Трейдінг" до Кабінету Міністрів України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державна митна служба України, про визнання недійсним акту, за участю представників:

- позивача: Гудзенка М.Б., Осінчука В.Б.,

- відповідача: Власенкової О.О.,

- третьої особи: не з'явився,

- прокуратури: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 "Про внесення зміни до Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами".

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.05.2003 р. усправі N 32/264 позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду 1-ї інстанції, подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких просить рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2003 р. (у вступній частині скарги помилково зазначено - 29.05.2003 р.) у справі N 32/264 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Своє прохання відповідач мотивує тим, що, приймаючи постанову N 742 від 29.06.2001 р., Кабінет Міністрів України діяв на підставі чинного законодавства, в межах своїх повноважень та не порушував права та охоронювані законом інтереси позивача у справі, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких наполягав, що доводи скарги є безпідставними, а постанова відповідача N 742 від 29.06.2001 р. прийнята останнім з перевищенням наданих йому повноважень. Крім того, позивач зазначив, що рішення суду 1-ї інстанції є законним та обгрунтованим, у зв'язку з чим просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Інших відзивів на апеляційну скаргу суду не надано.

Заслухавши пояснення представника відповідача, який наполягав на задоволенні скарги, та представників позивача, які вважали за необхідне залишити скаргу без задоволення, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення суду 1-ї інстанції підлягає залишенню без змін.

Так, місцевий суд вірно встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.98 р. N 984 "Про порядок продажу товарів безмитними магазинами" було затверджено Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами (далі за текстом-Положення).

Відповідно до п. 1 цього Положення (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України N 369 від 15.03.99 р. та N 1919 від 18.10.99 р.), воно визначає порядок організації торгівлі товарами підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю пунктів пропуску через державний кордон України (далі - безмитні магазини).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 "Про внесення зміни до Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами" пункт 1 Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.98 р. N 984, було викладено у наступній редакції: "Це Положення визначає порядок організації торгівлі товарами підприємствами роздрібної торгівлі, розташованими на території України в зонах митного контролю аеропортів і морськихпортів, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі -безмитні магазини)".

Одночасно, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 встановлено, що безмитні магазини, розташовані у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, провадять свою діяльність у митному режимі безмитного магазину до 1 жовтня 2001 року.

Оспорювана постанова N 742 від 29.06.2001 р. опублікована в газеті "Урядовий кур'єр" 03.07.2001 р. та через 30 днів набула чинності.

З огляду на наведене, суд 1-ї інстанції дійшов правомірного висновку, що у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 з 1 жовтня 2001 року підприємства роздрібної торгівлі, розташовані в зонах митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, які здійснювали діяльність в режимі безмитного магазину, хоча і мали можливість продовжувати діяльність з роздрібної торгівлі, але були позбавлені права використовувати митний режим безмитного магазину.

Разом з тим, на підставі ретельного аналізу чинного законодавства України, суд 1-ї інстанції обгрунтовано зазначив у своєму рішенні, що діяльність безмитних магазинів, тобто підприємств роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю, незалежно від виду сполучення, на якому розташований митний перехід, передбачена чинними законами України.

Зокрема, частиною 1 підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) встановлено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту "г" пункту 1 статті 3 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ) об'єктом оподаткування акцизним збором є митна вартість продукції, яка повертається на митну територію України із зони митного контролю (магазинів безмитної торгівлі).

Частиною 2 статті 6 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.98 р. N 857/98, прийнятому відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ), встановлено, що не оподатковуються операції з ввезення (пересилання) з-за меж митного кордону України товарів, а також супутніх таким товарам робіт (послуг) на користь магазинів роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (далі - безмитні магазини).

За таких обставин, місцевий суд обгрунтовано зазначив у рішенні, що діяльність безмитних магазинів (підприємств роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю) передбачена Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), Законом України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ), Указом Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98 ), тобто нормативно-правовими актами, кожен з яких за юридичною силою має вищий статус, ніж постанова Кабінету Міністрів України, тоді як зазначені законодавчі акти не ставлять здійснення діяльності безмитних магазинів в залежність від виду сполучення через митний кордон України.

Також вірно суд 1-ї інстанції визнав, що й митним законодавством не передбачено встановлення різних правових режимів для пунктів пропуску через Державний кордон України в залежності від виду сполучення.

Так, статтею 9 Закону України "Про державний кордон України" ( 1777-12 ) визначено, що залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та інше сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних і автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Статтею 4 Митного кодексу України ( 1970-12 ) встановлено, що межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України співпадає з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України.

Відповідно до пункту 16 статті 15 Митного кодексу України ( 1970-12 ) під "зоною митного контролю" розуміється визначена на митному кордоні України або в інших місцях територія, в межах якої митниця здійснює митний контроль.

Положеннями статті 23 Митного кодексу України ( 1970-12 ) визначено, що у пунктах пропуску через державний кордон України митниці за погодженням з прикордонними військами встановлюють зони митного контролю.

З огляду на наведене, апеляційний суд знаходить можливим погодитись з висновком місцевого суду стосовно того, щ у Митному кодексі України ( 1970-12 ) міститься єдине визначення "зони митного контролю" та не розмежовується правовий режим зон митного контролю аеропортів і морських портів від зон митного контролю, розташованих у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення.

В свою чергу, текст постанови відповідача, що оспорюється, не містить посилання на норми законів України, на виконання яких Кабінетом Міністрів України з 1 жовтня 2001 року припинена діяльність у митному режимі безмитного магазину підприємств роздрібної торгівлі, розташованих у зонах митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення.

Між тим, наявності законів України, які б передбачали припинення з 01.10.2001 р. діяльності безмитних магазинів у зонах митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення не встановлено ні місцевим, ні апеляційним судами, внаслідок чого суд 1-ї інстанції мав достатні підстави зазначити в своєму рішенні, що Кабінет Міністрів України, прийнявши постанову про припинення діяльності безмитних магазинів, розташованих у зонах митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, своїм рішенням припинив той вид діяльності, дозвіл на здійснення якого надано законами України, тобто нормативними актами, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, посилання відповідача в апеляційній скарзі, в якості обгрунтування правомірності прийнятої ним постанови N 742 від 29.06.2001 р., на підпункт 6.2.3 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), відповідно до якого порядок продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), встановлюється Кабінетом Міністрів України, не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду 1-ї інстанції, оскільки цей довід був ретельно досліджений місцевим судом під час прийняття рішення та обгрунтовано відхилений з таких підстав.

Так, на виконання підпункту 6.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) Кабінет Міністрів України постановою від 30.06.98 р. N 984 (про що прямо зазначено у тексті постанови) затвердив Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами.

У пункті 1 Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами (в редакції від 30.06.98 р.) констатувалось, що це Положення визначає порядок організації торгівлі товарами підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю пунктів пропуску через державний кордон України.

Аналіз змісту Положення ( 984-98) свідчить, що порядок організації торгівлі товарами зазначеними підприємствами включає в себе: вимоги до безмитних магазинів; порядок отримання дозволу на право відкриття безмитного магазину; перелік товарів, що реалізуються у безмитних магазинах; порядок роботи безмитних магазинів; порядок продажу товарів у безмитних магазинах; порядок оподаткування товарів, які реалізуються у безмитних магазинах; облік і звітність про зберігання та продаж товарів у безмитному магазині; призупинення дії або анулювання дозволу на відкриття безмитного магазину; ліквідація безмитного магазину.

За таких обставин, суд 1-ї інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що надання Кабінету Міністрів України права визначати порядок організації торгівлі безмитними магазинами не надає йому повноважень приймати рішення про повне припинення діяльності безмитних магазинів, розташованих у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення.

Тому і твердження відповідача про прийняття ним постанови N 742 від 29.06.2001 р. в межах повноважень, наданих йому підпунктом 6.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), апеляційний суд вважає безпідставним.

Більш того, про безпідставність цього доводу відповідача свідчить і зміст частини 2 підпункту 6.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), відповідно до якої продаж товарів (робіт, послуг) безмитними магазинами без нарахування податку на додану вартість може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та знаходяться поза митними кордонами України.

Місцевим судом вірно відзначено, що з аналізу зазначеної норми закону випливає, що безмитні магазини мають право продавати товари фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України будь-якими видами транспорту, що може бути здійснено, зокрема, з використанням власних автомобілів у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення.

Шляхом прийняття оспорюваної постанови Кабінет Міністрів України позбавив безмитні магазини, розташовані у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, можливості продавати товари (роботи, послуги) без нарахування податку на додану вартість фізичним особам, які виїжджають за митний кордон України, або фізичним особам, які переміщуються транспортними засобами, що належать резидентам та знаходяться поза митними кордонами України, тобто позбавив зазначені безмитні магазини прав, передбачених законами України.

Зокрема, на час прийняття оспорюваного акту та на цей час залишаються чинними положення частини 3 підпункту 6.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), якими визначається, що товари, придбані у безмитних магазинах без сплати податку на додану вартість, у разі зворотного ввезення таких товарів на митну територію України підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому для оподаткування операцій із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України.

В результаті прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 фактично припинена дія цієї норми закону щодо безмитних магазинів, розташованих у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення.

З огляду на наведене, суд 1-ї інстанції обгрунтовано визнав, що припинивши оспорюваною постановою види діяльності, передбачені чинними законами України, Кабінет Міністрів України перевищив надані йому повноваження та прийняв нормативно-правовий акт, який суперечить законам України.

Місцевим судом, також обгрунтовано визнано, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 "Про внесення зміни до Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами" суперечить податковому законодавству України.

Так, із преамбули постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.98 р. N 984 "Про порядок продажу товарів безмитними магазинами" вбачається, що зазначений акт прийнятий на виконання підпункту 6.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).

В свою чергу, Законом України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (підпункт 6.2.3) визначається, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах).

Із змісту статті 3 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ) вбачається, що не оподатковуються акцизним збором товари при ввезені в безмитні магазини, оскільки об'єктами оподаткування акцизним збором є митна вартість продукції, яка повертається на митну територію України із зони митного контролю (магазинів безмитної торгівлі).

Частиною 2 статті 6 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.98 р. N 857/98 встановлено, що не оподатковуються операції з ввезення (пересилання) з-за меж митного кордону України товарів, а також супутніх таким товарам робіт (послуг) на користь магазинів роздрібної торгівлі, розташованих на території України в зонах митного контролю (далі - безмитні магазини), а також на територію митних ліцензійних складів, розташованих на території України (далі - ліцензійні склади). Операції з вивезення (пересилання) товарів з території безмитних магазинів та ліцензійних складів на митну територію України (крім території інших безмитних магазинів або ліцензійних складів) оподатковуються у порядку, передбаченому для оподаткування імпорту товарів.

Відповідно до частини 3 статті 6 зазначеного Указу Президента України ( 857/98 ) оподатковуються за нульовою ставкою операції з вивезення товарів і супутніх таким товарам робіт (послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів або ліцензійних складів. Під час здійснення операцій з дальшого вивезення (пересилання) товарів і супутніх таким товарам робіт (послуг) з території безмитних магазинів або ліцензійних складів за межі митного кордону України (експорту) податок на додану вартість не справляється (у тому числі за нульовою ставкою).

У статті 7 Указу Президента України від 07.08.98 р. N 857/98 роз'яснюється, що порядок оподаткування операцій, передбачений статтею 6 цього Указу, застосовується для цілей справляння акцизного збору та ввізного (вивізного) мита щодо товарів, які ввозяться на користь безмитних магазинів або митних ліцензійних складів з митної території України або з-за її меж.

З огляду на наведене, місцевий суд правомірно визнав, що Законами України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) та "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ), Указом Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" ( 857/98 ) встановлено, що оподаткування операцій з продажу товарів безмитними магазинами здійснюється за нульовою ставкою податку на додану вартість, що алкогольні напої та тютюнові вироби, які поступають до магазинів безмитної торгівлі, не обкладаються акцизним збором, що не оподатковуються акцизним збором та ввізним митом операції з ввезення з-за меж митного кордону України товарів на користь безмитних магазинів.

Між тим, у зв'язку з прийняттям оспорюваної постанови позивача було позбавлено права користуватися нульовою ставкою податку на додану вартість при продажі товарів та введено сплату акцизного збору та ввізного мита на продукцію, що надходила до магазинів безмитної торгівлі, розташованих у пунктах пропуску для автомобільного та залізничного сполучення.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР) виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Статтею 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) передбачено, що встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх

платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Як визначено пунктом 11.4 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватись лише внесенням змін до цього Закону.

Таким чином, висновок місцевого суду, що закони про оподаткування не виділяють в окрему категорію та ніяким чином не розрізняють податки і збори, встановлені для безмитних магазинів в зонах митного контролю аеропортів і морських портів, від безмитних магазинів, розташованих у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, відповідає змісту вищенаведених чинних нормативно-правових актів.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що він діяв згідно з пунктом 6.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), є безпідставними, також внаслідок того, що встановлення порядку продажу не передбачає можливості визначення особливостей порядку оподаткування для безмитних магазинів в залежності від виду сполучення, на якому розташований митний перехід, оскільки законами України не передбачено можливості встановлення різних правових режимів для пунктів пропуску через державний кордон України в залежності від виду сполучення.

З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, місцевий суд дійшов вірного висновку, що при прийнятті оспорюваної постанови Кабінетом Міністрів України було перевищено надані йому Конституцією України (254к/96-ВР), Законами України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР) та "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) повноваження. Перевищення полягає у зміні ставок оподаткування податком на додану вартість та встановлення акцизного і митного збору для товарів, що імпортуються підприємствами власниками безмитних магазинів, оскільки зміни до правового регулювання зазначених відносин можуть вноситися лише Верховною Радою України шляхом прийняття законів про оподаткування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.98 р. N 817/98 (із змінами та доповненнями), прийнятого відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ( 254к/96-ВР ), органи виконавчої влади не можуть приймати рішення щодо запровадження будь-яких заборон або обмежень підприємницької діяльності, якщо повноваження на запровадження таких заборон або обмежень прямо не передбачені законодавством.

З огляду на наведене, посилання відповідача на пункт 8 статті 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якого Кабінет Міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, не може вплинути на законність та обгрунтованість прийнятого місцевим судом рішення, оскільки наділення повноваженнями щодо організації і забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та митної справи не надає Кабінету Міністрів України права змінювати ставки та механізм справляння податків безмитних магазинів, розташованих у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, а також приймати рішення про припинення зазначеної діяльності наведених підприємств роздрібної торгівлі.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є власником об'єктів нерухомості, розташованих у зонах митного контролю.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

Між тим, припинивши з 01.10.2001 р. діяльність безмитних магазинів у пунктах пропуску через державний кордон України для залізничного та автомобільного сполучення, Кабінет Міністрів України істотно обмежив, всупереч вимогам Закону України "Про власність" ( 697-12 ), право позивача використовувати майно для здійснення не забороненої законом діяльності. Зазначене, крім того, свідчить і про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у зв'язку із прийняттям оспорюваного акту. При цьому, посилання відповідача на те, що він не забороняв позивачеві здійснювати господарську діяльність, не спростовує наведеного щодо протиправного обмеження діяльності, а тому не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Крім цього, стосовно порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.

Позивачем 01.06.99 р. було отримано безстрокові дозволи на право відкриття магазинів безмитної торгівлі та дозволи на право відкриття безмитних магазинів, розташованих у зонах митного контролю в пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення "Шегині", "Краковець", "Рава-Руська", "Бачівськ", "Катеринівка" та для залізничного сполучення "Мостиська", що підтверджено копіями ліцензій на право відкриття та експлуатації магазинів безмитної торгівлі, дозволів від 01.06.99 р. на право відкриття безмитних магазинів.

За твердженням позивача, в результаті прийняття оспорюваного акту зазначені підприємства роздрібної торгівлі позивача з 01.10.2001 р., розташовані у зонах митного контролю в пунктах пропуску для автомобільного та залізничного сполучення, припинили свою діяльність у митному режимі безмитного магазину.

Це підтверджено листом Державної митної служби України N 4/09-5229-ЕП від 12.11.2001 р. "Про роботу підприємств роздрібної торгівлі, що здійснюють свою діяльність в автомобільних та залізничних пунктах пропуску через державний кордон України", адресованим начальникам митниць, у якому роз'яснюється, що згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 безмитні магазини, розташовані в пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення, припинили з 1 жовтня 2001 року свою діяльність у митному режимі безмитного магазину. У листі зазначається, що, починаючи з цієї дати, згадані магазини повинні здійснювати свою діяльність в зонах митного контролю пунктів пропуску через державний кордон України на загальних засадах діяльності підприємств роздрібної торгівлі; товари, які надходять до цих магазинів з-за меж митної території України (імпорт), підлягають декларуванню шляхом заповнення митної декларації у митному режимі "Випуск у вільний обіг (для вільного обігу)" зі сплатою зборів, визначених чинним законодавством. В свою чергу, посилання заявника апеляційної скарги на те, що цей лист є документом для внутрішнього користування органами Держмитслужби України не позбавляє його доказової сили, оскільки він безпосередньо стосується питань діяльності позивача.

Більш того, навіть, відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що вказані магазини продовжують функціонувати в якості звичайних магазинів роздрібної торгівлі - в іншому митному режимі.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеним порушення, внаслідок прийняття відповідачем постанови N 742 від 29.06.2001 р., прав позивача на використання митного режиму безмитного магазину в зонах митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України для автомобільного та залізничного сполучення. Відповідно заперечення відповідача з цього приводу апеляційний суд знаходить безпідставними.

Посилання відповідача на те, що в даному випадку мало місце анулювання дозволу на право відкриття безмитного магазину, передбачене п. 55 Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами ( 984-98-п ), внаслідок зміни організації режиму зони митного контролю, не підтверджено доказами прийняття необхідних для цього рішень в порядку, передбаченому п. 56 зазначеного Положення, та не спростовує наведених вище висновків місцевого суду, а тому і не може вплинути на законність та обгрунтованість прийнятого судом рішення.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі та доповненнях до неї про порушення місцевим судом вимог митного законодавства та законодавства про державний кордон України, і, зокрема, ст. ст. 9, 18 Закону України "Про державний кордон України" ( 1777-12 ), внаслідок їх декларативності та безпідставності, також не можуть бути належною підставою для задоволення апеляційної скарги.

Оскільки підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, то з урахуванням обставин справи та наданих сторонами доказів, суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.2001 р. N 742 "Про внесення зміни до Положення про порядок продажу товарів безмитними магазинами" суперечить статтям 19 та 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" ( 1251-12 ), підпункту 6.2.3 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), статті 3 Закону України "Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ), статтям 6 - 7 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" від 07.08.98 р. N 857/98 , статтям 8, 16, 23 Митного кодексу України ( 1970-12 ) та прийнята Кабінетом Міністрів України з перевищенням визначеної законом компетенції, а тому підлягає визнанню недійсною з моменту її прийняття.

На підставі викладеного, апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, уважно дослідив наявні докази та прийняв законне і обгрунтоване рішення, підстави для скасування або зміни якого відсутні, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105 ГПК України ( 1798-12 ), апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 15.05.2003 р. у справі N 32/264 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Головуючий I.М.Бенедисюк

Судді Б.Ю.Львов

Г.П.Коробенко