ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

ЛИСТ
07.04.2003 N 3431/6/15-2116

(Витяг)

Щодо питань оподаткування

Державна податкова адміністрація України за дорученням Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України розглянула лист щодо питань оподаткування, і повідомляє. (...)

2. Про включення до складу валових витрат вартості придбаних паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативної оренди легкових автомобілів

Відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (далі - Закон), до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації): легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт, призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

При цьому, відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 р. N 87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.99 р. N 397/3690, під основною діяльністю розуміють операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Таким чином, якщо надання платних послуг з транспортного обслуговування відноситься до основної діяльності платника податку, то витрати, пов'язані зі стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів відносяться до складу валових витрат такого платника податку у повному обсязі, відповідно до пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону (334/94-ВР).

3. Щодо операцій купівлі-продажу, розрахунок за якими здійснюється векселями

Відповідно до ст. 4 Закону України від 05.04.2001 р. N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (далі - Закон N 2374) видавати переказні та прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) датою збільшення валових витрат покупця товарів (робіт, послуг) - емітента простого векселя буде оприбуткування товарів (робіт, послуг) за ціною, визначеною договором купівлі-продажу, а для продавця (векселетримача) згідно з п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 цього Закону датою збільшення валового доходу буде дата відвантаження товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтею 4 Закону N 2374 ( 2374-14 ), підпунктом 4.2.10 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (далі - Закон) та пунктом 4.8 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон N 168 ( 168/97-ВР ) емісія простого векселя розглядається як забезпечення або підтвердження (оформлення) заборгованості покупця товарів - емітента векселя перед кредитором (продавцем товарів). При цьому, номінальна вартість простого векселя, взятого кредитором на облік від покупця товарів - емітента простого векселя, не включається до валових доходів кредитора, тобто не відображається в податковому обліку продавця товарів. Також, векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються. Якщо вексель передбачає сплату боржником процентів, то лише нарахування (одержання) власником векселя процентів включається до його валових доходів на підставі пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону ( 334/94-ВР ) та збільшує базу оподаткування податком на додану вартість на підставі п. 4.8 ст. 4 Закону N 168.

Відповідно до постанови НБУ від 21.11.97 р. N 388 під дисконтом розуміється різниця між номінальною вартістю цінних паперів і ціною їх придбання, за умови, якщо ціна придбання без урахування нарахованих до дати придбання доходів за цінними паперами нижча за номінальну вартість цінних паперів.

Враховуючи те, що для цілей оподаткування використовуються терміни і правила, визначені законами України з питань оподаткування, а поняття дисконту не можна віднести до поняття, визначеного відповідно до п. 1.10 ст. 1 Закону ( 334/94-ВР ) як процент за використання кредиту, то при оподаткуванні дисконт не включається до складу валових витрат векселетримача при реалізації векселя згідно зі статтею 5 Закону.

Добровільна згода власника простого векселя прийняти меншу суму платежу за векселем, тобто з урахуванням дисконту, не зменшує його валових доходів від операцій з продажу товарів (робіт, послуг), на договірну вартість яких і було ним одержано простий вексель від покупця (векселедавця).

Враховуючи зазначене вище, під час продажу товарів (робіт, послуг) під забезпечення боргових зобов'язань покупця векселем, дисконт або інші знижки з номіналу такого векселя ніяк не впливають на валові доходи та податкові зобов'язання з податку на додану вартість продавця таких товарів, а також на валові витрати та податковий кредит покупця товарів (робіт, послуг) емітента простого векселя.

Статтею 4 Закону N 2374 встановлено, що у разі видачі (передачі) векселів відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Тобто, у покупця - емітента простого векселя виникає зобов'язання сплатити певну суму, вказану у простому векселі, з припиненням зобов'язань за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 39 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон) утримувач векселя не може відмовитися від прийняття часткового платежу. При цьому, статтею 40 Уніфікованого закону встановлено, що утримувач векселя не може бути примушений прийняти платіж за ним до настання строку платежу. Трасат, який здійснює платіж до настання строку платежу, робить це на свій власний страх і ризик.

Отже, якщо утримувач векселя погоджується прийняти частковий платіж за векселем від емітента до настання строку платежу, і при цьому за згодою сторін борг за векселем вважається погашеним, тобто зобов'язання векселедавця оплаченими, то частина боргу за векселем у розмірі знижки (фактично несплаченої за домовленістю сторін частини повної суми векселя) є безповоротною фінансовою допомогою у емітента - покупця товарів. Така допомога відноситься до складу валового доходу такого платника відповідно до підпунктів 4.1.6 п. 4.1 статті 4 та підпунктів 1.22.1 п. 1.22 статті 1 Закону ( 334/94-ВР ).

Перший заступник Голови О.Шитря