КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
N 4-рп/2003 від 27 лютого 2003 року
м. Київ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Міністерства
внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення
положень статті 5 Закону України "Про статус
ветеранів військової служби і ветеранів органів
внутрішніх справ та їх соціальний захист"
(справа про ветеранів органів внутрішніх справ)
Справа N 1-19/2003
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий,
Євграфова Павла Борисовича,
Іващенка Володимира Івановича,
Костицького Михайла Васильовича,
Малинникової Людмили Федорівни,
Мироненка Олександра Миколайовича - суддя-доповідач,
Німченка Василя Івановича,
Пшеничного Валерія Григоровича,
Розенка Віталія Івановича,
Савенка Миколи Дмитровича,
Скоморохи Віктора Єгоровича,
Тимченка Івана Артемовича,
Тихого Володимира Павловича,
Ткачука Павла Миколайовича,
Чубар Людмили Пантеліївни,
Шаповала Володимира Миколайовича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 року N 203/98-ВР в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист" від 5 квітня 2001 року N 2373-III (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 40-41, ст. 249; 2001 р., N 24, ст. 127).
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало конституційне подання Міністерства внутрішніх справ України.
Підставою для розгляду справи згідно з частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є практична необхідність в офіційній інтерпретації положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ).
Заслухавши суддю-доповідача Мироненка О.М. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
установив:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Міністерство внутрішніх справ України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ), зокрема стосовно з'ясування кола осіб, що визнаються ветеранами органів внутрішніх справ на підставі зазначеної статті, згідно з якою ветеранами військової служби і ветеранами органів внутрішніх справ визнаються громадяни України:
1) які бездоганно прослужили на військовій службі і в органах внутрішніх справ 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) і звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД;
2) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби чи при виконанні службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю;
3) інваліди I та II групи, інвалідність яких настала внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, і які мають вислугу військової служби і служби в органах внутрішніх справ 20 років і більше;
4) військові пенсіонери, нагороджені медаллю "Ветеран Збройних Сил СРСР" за законодавством колишнього Союзу РСР.
Практична необхідність в офіційному тлумаченні обгрунтовується різним розумінням кола осіб, які підпадають під поняття "ветеран органів внутрішніх справ", Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, з одного боку, та Міністерством внутрішніх справ України - з іншого.
На думку названого Комітету, викладену у листі N 06-20/3-85 від 11 квітня 2002 року, ветеранами органів внутрішніх справ визнаються лише особи, які звільнені зі служби в органах внутрішніх справ після 1 січня 2002 року дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист" (2373-14), що в свою чергу було зумовлено часом введення в дію Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" ( 2905-14 ). Комітет обгрунтовує свою позицію, посилаючись на принцип незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів.
Це призвело, як вважає Міністерство внутрішніх справ України, до порушення прав частини колишніх працівників органів внутрішніх справ, що звільнені в запас або у відставку до 1 січня 2002 року, оскільки через відсутність статусу ветерана органів внутрішніх справ вони позбавлені можливості користуватися пільгами, передбаченими Законом України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ). На думку Міністерства, на підставі статті 5 зазначеного Закону ветеранами органів внутрішніх справ визнаються усі звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД незалежно від часу їх звільнення зі служби.
2. Кабінет Міністрів України у листі до Конституційного Суду України підкреслює, що Закон України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ) "не ставить питання отримання статусу ветерана органів внутрішніх справ в залежність від часу звільнення громадян України зі служби в цих органах", і з 1 січня 2002 року, тобто з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист" ( 2373-14 ), особи, які набули або набудуть статусу ветерана органів внутрішніх справ, повинні одержувати відповідні пільги та гарантії за рахунок коштів державного бюджету.
Таку ж правову позицію займає Комітет Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
3. Конституційний Суд України, з'ясовуючи зміст положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ), виходить передусім з конституційних принципів і норм, зокрема проголошення України соціальною державою (стаття 1 Конституції України ( 254к/96-ВР ) тощо. Служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей, що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або у відставку (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 ).
4. За Законом України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ) набуття статусу ветерана органів внутрішніх справ не пов'язується з часом звільнення особи зі служби в цих органах. З тексту статті 5 Закону очевидно, що ветеранами органів внутрішніх справ визнаються особи за умови наявності таких фактів: громадянство України; бездоганна служба; 25 і більше років вислуги у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні); звільнення в запас або у відставку (а) відповідно до законодавства України, (б) відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР, (в) відповідно до законодавства держав СНД. З цих положень саме норма "звільнені в запас або у відставку відповідно до законодавства... колишнього Союзу РСР" буквально дає відповідь на спірне питання. У разі звільнення працівників органів внутрішніх справ після 1 січня 2002 року окремі нормативні акти колишнього СРСР іноді застосовуються лише для обчислення вислуги років (у тому числі на пільгових умовах), а сам акт звільнення в запас або у відставку здійснюється виключно на основі законодавства України або (в окремих випадках) держав СНД.
Отже, припис статті 5, що тлумачиться, стосовно звільнення в запас або у відставку відповідно до законодавства колишнього Союзу РСР свідчить, що законодавець мав на увазі і тих громадян, які звільнилися з органів внутрішніх справ до 1 січня 2002 року. Таким чином, статус ветерана органів внутрішніх справ за умови наявності всіх інших названих вище підстав надається незалежно від часу виходу працівника цих органів у запас або у відставку.
5. Конституційний Суд України також дійшов висновку, що посилання на незворотність дії у часі законів і інших нормативно-правових актів при вирішенні питання про визнання громадян України ветеранами органів внутрішніх справ і надання їм установлених пільг є помилковим. Якщо факти громадянства України, бездоганної служби протягом 25 і більше років у календарному або 30 та більше років у пільговому обчисленні (з яких не менше 20 років становить вислуга у календарному обчисленні) та звільнення у запас або відставку відповідно до законодавства України або колишнього Союзу РСР чи держав СНД вже мали місце на час набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист" ( 2373-14 ), тобто на 1 січня 2002 року, то, якщо інше не зазначається законодавцем, вони обов'язково підпадають під дію цього Закону.
На підставі викладеного і відповідно до статей 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статей 51, 63, 65, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) Конституційний Суд України
вирішив:
1. В аспекті порушених у конституційному поданні питань положення статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" ( 203/98-ВР ) слід розуміти так, що громадяни України визнаються ветеранами органів внутрішніх справ за наявності умов, передбачених зазначеною статтею, незалежно від часу їх звільнення в запас або у відставку з органів внутрішніх справ.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.