ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ
19.09.2002

Про визнання недійсним акта нормативного характеру

Справа N 20/383

Обставини справи: рішення прийнято 19.09.2002 на підставі ст. 77 ГПК України в зв'язку з оголошеною перервою в судовому засіданні.

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними абз. 2 п. 4, абз. 3 п. 7, п. 13, п. 15 Розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 N 135, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 за N 368/5559, як таких, що не відповідають чинному законодавству.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву <...>.

Відповідачем заявлене клопотання про залучення Державної податкової адміністрації України та Міністерства юстиції України до справи у якості третьої особи на боці позивача, яке судом задоволене.

Треті особи на боці відповідача - ДПА України, Міністерство юстиції України проти позову заперечують з підстав, наведених у поясненнях, наданих суду <...>.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

29 березня 2001 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова N 135 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті". Постанова зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 за N 368/5559.

Відповідно до розділу V зазначеної Інструкції визначений порядок розрахунків платіжними вимогами в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів на підставі рішень судів та інших державних і недержавних органів.

Відповідно до абз. 2 п. 4 розділу V зазначеної Інструкції визначено, що "платіжна вимога про примусове списання (стягнення) коштів на підставі виконавчого документа оформляється та подається державним виконавцем, а на списання податкового боргу за рішенням податкового органу - податковим органом".

Відповідно до абз. 3 п. 7 розділу V зазначеної Інструкції визначено, що "у разі списання (стягнення) коштів на підставі рішення податкового органу в цьому реквізиті стягувач зазначає назву, номер і дату цього рішення, а також назву та статтю закону, що передбачає списання (стягнення) коштів. Рішення, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, у банк не подається".

Відповідно до п. 13 розділу V зазначеної Інструкції визначено, що "якщо стягувач і платник обслуговуються в різних банках і платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів у банк платника надсилає безпосередньо державний виконавець або податковий орган (відповідно до п. 13 розділу II цієї Інструкції), то всі примірники платіжної вимоги, супровідні документи та не менше ніж один примірник реєстру повертаються банком стягувача цьому державному виконавцю або податковому органу, а перший примірник реєстру платіжних вимог залишається в банку, що обслуговує його".

Відповідно до п. 15 розділу V зазначеної Інструкції визначено, що "платіжні вимоги стягувачів приймаються банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника.

Ці платіжні вимоги виконуються банком частково в межах наявного залишку коштів платника (у порядку, передбаченому п. 18 цього розділу), а в невиконаній сумі повертаються разом із супровідними документами, що надавалися разом з ними:

- якщо платіжна вимога надійшла від банку стягувача, то вона повертається стягувачу через цей банк у порядку, передбаченому пунктами 15 і 16 розділу II цієї Інструкції;

- якщо платіжна вимога надійшла безпосередньо від державного виконавця або податкового органу і в ній зазначено його адресу - безпосередньо цьому державному виконавцю або податковому органу (відповідно до п. 17 розділу II цієї Інструкції не пізніше наступного робочого дня із зазначенням причин повернення (відповідно до пунктів 15 і 16 розділу II цієї Інструкції). Якщо адресу державного виконавця/податкового органу в платіжній вимозі не зазначено, то вона повертається через банк, що обслуговує цього державного виконавця/податковий орган (у порядку, передбаченому пунктами 15 і 16 розділу II цієї Інструкції).

До настання дати валютування сума переказу, яка надійшла отримувачу, не може бути об'єктом примусового списання (стягнення), що застосовується до отримувача".

Таким чином, приймаючи постанову "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні", Національний банк України фактично встановив та нормативно закріпив в тому числі порядок примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Посилання відповідача як на правову підставу нормативного закріплення в Інструкції порядку примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового органу - на пп. 19.3.1 ст. 19 та пп. 10.1.1 ст. 10 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III є безпідставними.

Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 N 2346-III , який набув чинності 16 травня 2001 року.

Відповідно до пунктів 1.39, 1.40 ст. 1 зазначеного Закону ( 2346-14 ) визначено, що "списання примусове - списання грошей, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; стягувач - особа, яка може бути ініціатором переказу грошей з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом".

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 зазначеного Закону ( 2346-14 ) визначено, що "ініціатором переказу може бути платник, а також отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом".

Відповідно до п. 2 розділу X "Прикінцеві положення" зазначеного Закону (2346-14) визначено, що "до приведення у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому".

Зазначені вище положення Закону N 2346-III слід розуміти так, що примусове списання (стягнення) коштів може здійснюватися стягувачем без згоди платника виключно на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених Законом, і що стягувачем може бути особа, яка діє виключно на підставі виконавчих документів, визначених законом. Зазначений Закон ( 2346-14 ) є спеціальним по відношенню до системи законодавства України, всі інші нормативні акти повинні застосовуватися виключно в частині, що не суперечать йому.

Відповідно до п. 2.3 ст. 2 Закону N 2181-III визначено, що "податкові органи є органами, уповноваженими здійснювати заходи з погашення податкового боргу і є відповідно органами стягнення".

Відповідно до пп. 19.3.1 п. 19.3 ст. 19 Закону N 2181-III визначено, що "списання коштів з рахунків платника податків здійснюється банками лише за дорученнями платника або за платіжними вимогами згідно з абзацом третім пп. 10.1.1 ст. 10 цього Закону, а також на підставі виконавчих документів та за визнаними платником претензіями, у тому числі у порядку до арбітражного врегулювання спорів".

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону N 2181-III визначено, що "у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не дали позитивного результату, податковий орган здійснює за платника податків та на користь держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення узгодженої суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом продажу інших активів такого платника податків.

Стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.

Стягнення коштів здійснюється шляхом надіслання банку (банкам), обслуговуючому платника податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його частини..."

Відповідно до зазначених вище положень Закону N 2181-III податкові органи визначені як органи стягнення, але в зазначеному Законі відсутні повноваження податкових органів щодо винесення рішення на примусове списання коштів (податкового боргу) з платників податків - клієнтів банків, як відсутній і правовий статус такого рішення - тобто визначення такого рішення податкового органу як виконавчого документа. Не надають таких повноважень податковим органам та не визначають правового статусу рішення податкового органу й інші закони.

Оскільки норми Закону N 2181-III, а саме пп. 19.3.1 п. 19.3 ст. 19, пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 зазначеного Закону суперечать нормам Закону N 2346-III, а саме пунктам 1.39, 1.40 ст. 1, п. 20.1 ст. 20 останнього, - пп. 19.3.1 п. 19.3 ст. 19, пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону N 2181-III не підлягають застосуванню в частині можливості безпосереднього направлення податковими органами в установи банків платіжних вимог з метою стягнення коштів з рахунків платників податків - клієнтів банків.

Представник відповідача, представники третіх осіб на боці відповідача у судовому засіданні не надали доказів щодо наявності та підстав у Національного банку України нормативно закріплювати оскаржувані позивачем положення Інструкції, як саме і не довели в судовому засіданні законних повноважень податкових органів на безпосереднє направлення податковими органами в установи банків платіжних вимог з метою стягнення коштів з рахунків платників податків - клієнтів банків.

Суд знаходить, що абз. 2 п. 4, абз. 3 п. 7, п. 13, п. 15 розділу V Інструкції в частині встановлення порядку примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового органу суперечить вимогам Закону ( 2346-14 ).

Реєстрація оскаржуваного акта в Міністерстві юстиції України не позбавляє суд права визнати цей акт недійсним, оскільки він прийнятий НБУ з перевищенням власних повноважень усупереч вимогам Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України.

Фактично, нормативним закріпленням НБУ оскаржуваних позивачем положень в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті порушується право позивача на здійснення своєї діяльності у відповідності з чинним законодавством України, позивача зобов'язано здійснювати дії, що суперечать Закону ( 2346-14 ).

Враховуючи наведене, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

Визнати недійсними абз. 2 п. 4, абз. 3 п. 7, п. 13, п. 15 розділу V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 N 135, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2001 за N 368/5559, в частині встановлення порядку примусового списання (стягнення) коштів на списання податкового боргу за рішенням податкового органу.

2. <...>

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.Андрієнко

"Закон & Бізнес", N 36, 5 жовтня 2002 р.