ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ
РОЗ'ЯСНЕННЯ
N 01-6/1301 від 14.12.93
м.Київ
Арбітражним судам України
Про деякі питання уступки вимоги і переводу боргу
( Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого
Арбітражного суду
N 02-5/601 від 24.12.99
Роз'ясненням Президії Вищого господарського суду
N 04-5/609 від 31.05.2002 )
З метою правильного застосування законодавства, що регулює питання практики вирішення спорів, пов'язаних з уступкою вимоги і переводом боргу, Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення:
1. Відповідно до статті 197 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону або договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.
До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання.
Виходячи з цього, кредитор не має права залишити за собою основні вимоги за зобов'язанням і уступити іншій особі тільки права, що забезпечують його виконання, наприклад, стягнення неустойки за недопоставку продукції або штрафу за прострочку повернення засобів упаковки багаторазового використання.
Як випливає із статті 197 Цивільного кодексу України, у разі уступки кредитором основної вимоги за зобов'язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор уступає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язання (неустойка, штраф, пеня).
2. Для вирішення питання щодо правомірності дій кредитора, перш за все, необхідно з'ясувати, чи не суперечить уступка вимоги іншій особі закону (нормативному акту), що регулює конкретні взаємовідносини.
Так, статтею 133 Статуту залізниць України ( 457-98 ) і статтею 163 Статуту автомобільного транспорту України ( 401-69 ) передбачений вичерпний перелік осіб, яким кредитор має право уступити свої вимоги щодо перевізника. Таким чином, переуступку такого права іншим особам слід визнати протиправною. ( Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного суду N 02-5/601 від 24.12.99 )
3. Чинне законодавство не вимагає згоди боржника на уступку кредитором вимоги іншій особі.
Про уступку вимоги кредитор зобов'язаний повідомити боржника і якщо він цього не зробив, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові (стаття 199 Цивільного кодексу України).
4. Відповідно до статті 42 Цивільного кодексу України угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі. Як правило, угоди між господарюючими суб'єктами - юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі (стаття 44 Цивільного кодексу України).
Уступка кредитором вимоги іншій особі також є угодою і тому, якщо угода між первісним кредитором і боржником укладена у письмовій формі, угода про уступку вимоги теж повинна бути вчинена в простій письмовій формі (стаття 202 Цивільного кодексу України).
Як було зазначено, законодавство зобов'язує кредитора повідомити боржника про уступку вимоги і при цьому не вимагає надіслання останньому угоди між первісним кредитором та іншою особою про уступку вимоги.
Однак, якщо новий кредитор звертається з претензією та позовом до боржника, він повинен подати докази про те, що саме йому первісний кредитор уступив вимогу. Таким доказом є письмова угода між ним та первісним кредитором про уступку вимоги.
Але з цього правила можуть бути виключення. Так, відповідно до статті 43 і пункту 1 статті 44 Цивільного кодексу України, угоди, у тому числі між юридичними особами, можуть укладатись й усно, якщо вони виконуються під час їх укладання. Наприклад, договір купівлі-продажу. Щодо таких угод стаття 202 Цивільного кодексу України не вимагає укладання письмової угоди про уступку вимоги. Отже, в даному разі доказом уступки вимоги є повідомлення боржника первісним кредитором про уступку вимоги іншій особі.
5. Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя особа зв'язана з однією з сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. Покладання виконання зобов'язання на третю особу не вимагає згоди іншої сторони. У цьому випадку зобов'язання між сторонами за договором - кредитором та боржником - залишається не зміненим.
Щодо переводу боргу на іншу особу, то згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України таке право надане тільки боржнику й лише за згодою кредитора. Якщо кредитор не дає згоди на перевід боргу іншій особі, то боржник не має права на перевід боргу, оскільки це б означало односторонню зміну умов договору (стаття 162 Цивільного кодексу України).
У разі згоди кредитора на перевід боргу іншій особі між первісним і новим боржником укладається угода в простій письмовій формі (стаття 202 Цивільного кодексу України), і новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором і первісним боржником.
6. Господарський процесуальний Кодекс України ( 1798-12 ) не надає господарському суду право замінити позивача. Тому, якщо уступку вимоги здійснено з порушенням законодавства у позові іншої особи до боржника слід відмовити.
У тих випадках, коли за згодою кредитора мав місце перевід боргу, а позов поданий тільки до первісного боржника, господарський суд має право відповідно до статті 24 Арбітражного процесуального Кодексу України залучити до участі у справі нового боржника. ( Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Президії Вищого господарського суду N 04-5/609 від 31.05.2002 )