ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
N 6 від 31.05.2002

Про практику розгляду судами справ про застосування
примусових заходів виховного характеру

Обговоривши практику застосування примусових заходів виховного характеру, Пленум Верховного Суду України зазначає, що суди в основному додержують вимог законодавства при розгляді справ даної категорії. Разом з тим у їх діяльності мають місце й істотні недоліки.

З метою однакового розуміння і правильного застосування судами норм законодавства про примусові заходи виховного характеру та у зв'язку з питаннями, які виникають у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність додержання вимог законодавства, що регулює застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

2. Роз'яснити, що відповідно до чинного законодавства примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися до особи, яка у віці від 14 до 18 років вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, а також до особи, котра у період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК). Примусові заходи виховного характеру зокрема застосовуються:

- у разі прийняття судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК ( 2341-14 );

- до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 2 ст. 97 КК) ( 2341-14 );

- при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до ч. 1 ст. 105 КК ( 2341-14 ).

3. Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 97 КК ( 2341-14 ) може мати місце лише при вчиненні ним уперше злочину невеликої тяжкості і за умови, що його виправлення можливе без застосування покарання. Якщо неповнолітній ухиляється від застосованих до нього примусових заходів виховного характеру, вони скасовуються судом за правилами, передбаченими статтями 409, 411 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ) (далі - КПК), а неповнолітній притягується до кримінальної відповідальності.

Звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру на підставі ч. 1 ст. 105 КК ( 2341-14 ) можливе у разі вчинення ним злочину невеликої або середньої тяжкості за умови, що його щире розкаяння та подальша бездоганна поведінка свідчать про те, що на момент постановлення вироку він не потребує застосування покарання.

4. Судам слід мати на увазі, що передбачений ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ) перелік примусових заходів виховного характеру є вичерпним. Поряд із застосуванням одного чи кількох із них суд може в передбаченому законом порядку призначити неповнолітньому вихователя.

5. Під обмеженням дозвілля і встановленням особливих вимог щодо поведінки неповнолітнього слід розуміти: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу продовжити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного або вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів; тощо.

6. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, допускається лише за наявності даних про їх здатність забезпечити позитивний виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Під особами, які заміняють батьків, слід розуміти усиновителів, опікунів і піклувальників.

Передача неповнолітнього під нагляд педагогічного чи трудового колективу можлива тільки за згодою цього колективу. Неповнолітній може бути переданий і під нагляд окремих громадян на їх прохання. Як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин зобов'язані при цьому здійснювати виховний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою.

Вирішуючи питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, або окремих громадян, суд повинен виходити з даних, що їх характеризують. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька або матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього.

Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічного колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, а трудового колективу - за місцем роботи за наявності даних про те, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання.

7. Покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки як примусовий захід виховного характеру може застосовуватись лише до неповнолітнього, який досяг 15 років і має власне майно, кошти або заробіток.

8. Роз'яснити, що до спеціальних навчально-виховних установ, передбачених п. 5 ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ), направляються неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. У ці установи не можуть направлятись особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування в таких установах протипоказане за станом здоров'я.

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. Статус зазначених установ визначений Законом від 24 січня 1995 р. N 20/95-ВР "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (з наступними змінами; далі - Закон). Мережа цих установ і положення про них затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 1993 р. N 859 (зі змінами, внесеними постановою від 11 серпня 1995 р. N 646.

9. Неповнолітній, якого направлено до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації або професійного училища соціальної реабілітації, за своїм правовим статусом є учнем з обмеженнями, передбаченими положеннями про ці навчально-виховні установи.

10. Слід мати на увазі, що згідно зі ст. 8 Закону ( 20/95-ВР ) до загальноосвітньої школи соціальної реабілітації направляються неповнолітні віком від 11 до 14 років включно, а до професійного училища соціальної реабілітації - від 14 років.

Учні тримаються в зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років: у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації - до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації - 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки) за рішенням суду відповідно 15 і 19 років.

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи за правилами, передбаченими статтями 409, 411 КПК ( 1003-05 ), можуть бути переведені до професійного училища соціальної реабілітації. В таких випадках загальний строк перебування учня у спеціальних навчально-виховних установах теж не може перевищувати трьох років.

Дострокове звільнення зі спеціальної навчально-виховної установи учня, який довів своє виправлення, провадиться на підставі постанови судді районного (міського) суду за клопотанням ради загальноосвітньої школи чи професійного училища за місцем їх знаходження. До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування у загальноосвітній школі або професійному училищі соціальної реабілітації.

11. У постанові судді чи ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи повинно бути зазначено тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соціальної реабілітації) і строк, на який він туди направляється. Зазначати конкретну школу або училище та місце їх знаходження не потрібно, оскільки це вирішує відповідний орган освіти.

12. Відповідно до вимог ст. 111 КПК досудове слідство у справах про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру є обов'язковим і провадиться за загальними правилами, встановленими КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), з урахуванням особливостей провадження у справах про злочини неповнолітніх, передбачених у розділі восьмому цього Кодексу.

Справу, що надійшла від прокурора в порядку, передбаченому ст. 73 або ст. 9 КПК ( 1001-05 ), суддя за наявності згоди з рішенням слідчого або прокурора про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування до неповнолітнього заходів виховного характеру у десятиденний строк призначає своєю постановою до судового розгляду із зазначенням його часу й місця та осіб, які підлягають виклику в судове засідання. У разі незгоди з таким рішенням слідчого або прокурора, а так само у разі виявлення порушень вимог КПК ( 1002-05, 1003-05 ), без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, або порушення права неповнолітнього на захист, або неповноти чи неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні, суддя мотивованою постановою (суд ухвалою) з додержанням вимог, передбачених статтями 246 і 281 КПК, має повернути справу прокуророві для усунення цих порушень чи для проведення додаткового розслідування.

13. Звернути увагу голів судів на те, що згідно з ч. 2 ст. 6 Закону ( 20/95-ВР ) справи про застосування примусових заходів виховного характеру повинні розглядатися суддями, спеціально уповноваженими на те наказом голови суду.

14. Роз'яснити, що розгляд справи, яка надійшла до суду в порядку, передбаченому ст. 73 чи ст. 9 КПК ( 1001-05 ), провадиться за обов'язковою участю прокурора і захисника. В судове засідання викликається законний представник неповнолітнього, але його неявка не є перешкодою для розгляду справи. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього, суд своїм рішенням повинен обмежити його участь у певній частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді справи і допустити замість нього іншого законного представника.

Закритий розгляд таких справ допускається за мотивованою постановою (ухвалою) суду у випадках, передбачених ст. 20 КПК ( 1001-05 ).

15. Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд відповідно до ч. 1 ст. 442 КПК ( 1003-05 ) повідомляє службу у справах неповнолітніх та міліцію у справах неповнолітніх. У судовому засіданні у представників цих органів з'ясовується їхня думка про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в даному разі найбільш ефективним.

При розгляді справи суд з'ясовує дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника; роз'яснює їм процесуальні права, передбачені ст. 263 КПК ( 1003-05 ); розглядає заяви і клопотання осіб, які беруть участь у розгляді справи; заслуховує пояснення неповнолітнього, його законного представника; перевіряє докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою злочину чи суспільно небезпечного діяння та інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Після закінчення перевірки судом матеріалів справи свою думку висловлюють прокурор, захисник, законний представник та неповнолітній.

16. Суди зобов'язані додержувати норм кримінально-процесуального закону, які гарантують неповнолітньому право на захист. Невиконання вимог ст. 447 КПК ( 1003-05 ) про розгляд справи за участю захисника неповнолітнього є істотним порушенням цього права, що є підставою для скасування судового рішення про застосування примусового заходу виховного характеру. У разі, коли захисник не запрошений неповнолітнім або його законним представником, суддя призначає захисника і забезпечує його участь у справі відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 47 КПК ( 1001-05 ).

17. Під час провадження досудового слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів виховного характеру крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК ( 1001-05 ), підлягають з'ясуванню:

а) вік неповнолітнього - число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);

б) стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану із психічним захворюванням, слід з'ясовувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології або ж експертів-психіатрів);

в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього, дані про його сім'ю;

г) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, можливий вплив дорослих, які втягнули його у злочинну діяльність;

д) ставлення неповнолітнього до вчиненого діяння, а також навчання чи праці.

18. За результатами розгляду справи суддею виноситься постанова, а судом - ухвала.

З метою здійснення контролю за виконанням рішення про застосування примусового заходу виховного характеру суд своєчасно інформує службу у справах неповнолітніх.

19. При розгляді кримінальної справи, яка надійшла до суду в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 9 КПК ( 1001-05 ), необхідно з'ясовувати можливість виправлення неповнолітнього без застосування до нього покарання. Дійшовши висновку, що неповнолітній цього не потребує, суд закриває справу і застосовує до нього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК ( 2341-14 ).

Примусові заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК ( 2341-14 ), застосовуються судом і до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у період від 11 років до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність. При цьому слідчий відповідно до ст. 73 КПК ( 1001-05 ) виносить постанову про закриття кримінальної справи та про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, після чого справу разом із постановою направляє прокурору, а прокурор - до суду.

20. Роз'яснити судам, що кримінальна справа щодо особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітнього, які разом вчинили суспільно небезпечне діяння, може бути розглянута в одному судовому засіданні з додержанням норм закону, передбачених главами 25-28 і 36 КПК ( 1001-05 ).

Після закінчення в такій справі судового слідства суд, заслухавши думку прокурора і захисника з питань, зазначених у ст. 448 КПК ( 1003-05 ), виконує дії, передбачені статтями 318 і 319 цього Кодексу, та постановляє в нарадчій кімнаті щодо підсудного вирок, а щодо неповнолітнього - ухвалу (постанову) про застосування (чи незастосування) примусового заходу виховного характеру.

21. Цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної злочином чи суспільно небезпечним діянням, у справі про застосування примусового заходу виховного характеру не вирішується, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

22. Неповнолітній, який відповідно до ч. 3 ст. 73 КПК ( 1001-05 ) поміщений до приймальника-розподільника для неповнолітніх, доставляється до суду органом внутрішніх справ. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 447 КПК ( 1003-05 ), суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити неповнолітнього у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який і доставляє його до спеціальної навчально-виховної установи.

Час перебування у приймальнику-розподільнику зараховується до визначеного судом строку тримання неповнолітнього у спеціальній навчально-виховній установі.

23. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 21 "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру".

Голова Верховного Суду України В.Ф.Бойко

Секретар Пленуму, суддя Верховного Суду України М.П.Селіванов