ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ЗАКОН
Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів
України щодо врегулювання деяких питань, пов'язаних
з умовами відбування покарання засудженими
(Відомості Верховної Ради (ВВР) 1994, N 37, ст.342 )
( Із змінами, внесеними згідно з Кодексом
N 2341-III від 05.04.2001 - набуває чинності
01.09.2001 )
Верховна Рада України постановляє:
( Розділ I відмінено згідно на підставі Кодексу N 2341-III від 05.04.2001 - набуває чинності 01.09.2001 )
II. Внести до Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1003-05 ) такі зміни і доповнення:
1. Доповнити Кодекс статтею 408-3 такого змісту:
"Стаття 408-3. Порядок застосування і скасування відстрочки
відбування покарання вагітним жінкам і жінкам,
які мають дітей віком до трьох років
Відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 46-2 Кримінального кодексу України застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженої за поданням органу, що відає виконанням покарання, погодженим з прокурором.
Скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, у випадках, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 46-2 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженої за поданням органу внутрішніх справ.
Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які підтверджують підстави застосування або скасування відстрочки відбування покарання, і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої.
Постанова судді з питань, передбачених цією статтею, оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду".
2. У частині першій статті 33-1 слово і цифри "статтями 178 - 187" замінити словами і цифрами "статтями 178-182, частиною першою статті 183, статтями 183-1-187".
III. Внести до Виправно-трудового кодексу України ( 3325-07 ) такі зміни і доповнення:
1. Доповнити Кодекс розділом IX такого змісту:
"Розділ IX
Персонал установ і органів виконання покарань
Глава 24
Персонал установ і органів виконання покарань
Стаття 127. Вимоги до персоналу
До персоналу установ і органів виконання покарань належать особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також працівники за трудовим договором.
Особи, які працюють із засудженими, повинні відповідати вимогам, установленим законодавством України для працівників органів внутрішніх справ.
Персонал зобов'язаний неухильно виконувати закони України, дотримувати норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених. Несумісними з роботою в органах виконання покарань є жорстокі, нелюдяні або такі, що принижують людську гідність, дії.
Стаття 128. Відповідальність працівників виправно-трудових
установ
Працівники виправно-трудових установ, які виявили жорстоке ставлення до засуджених або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, несуть дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.
У разі накладення на працівника виправно-трудової установи протягом року повторного дисциплінарного стягнення за дії, зазначені в частині першій цієї статті, він підлягає звільненню з органів внутрішніх справ.
Стаття 129. Правове становище персоналу
Працівники установ і органів виконання покарань, а також члени їх сімей перебувають під захистом держави. Недоторканність, честь і гідність персоналу охороняються законом. Дії службових осіб і громадян, що перешкоджають виконанню персоналом своїх обов'язків, тягнуть за собою відповідальність за законом.
Стаття 130. Соціальний захист персоналу
На працівників рядового і начальницького складу органів виконання покарань поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ). На спеціалістів органів виконання покарань, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ).
Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які працюють у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, установлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених один місяць служби за півтора місяця за переліком посад і на умовах, затверджуваних Міністерством внутрішніх справ України".
2. Доповнити Кодекс статтями 76-1, 81-1 і 109-2 такого змісту:
"Стаття 76-1. Особливості відбування покарання у вигляді
позбавлення волі вагітними жінками,
матерями-годувальницями та жінками, які мають
дітей віком до трьох років
При виправно-трудових колоніях у разі необхідності організуються будинки дитини. Засуджені жінки можуть поміщати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років.
Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці, або які мають при собі дітей віком до трьох років, у випадках, коли до них не застосовується відстрочка відбування покарання в порядку, встановленому статтею 46-2 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), направляються адміністрацією місця позбавлення волі для дальшого відбування покарання у виправно-трудову установу, при якій є будинок дитини.
Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.
Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, то перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправно-трудової установи до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення адміністрації виправно-трудової установи про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано";
"Стаття 81-1. Особливий режим в місцях позбавлення волі
У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце позбавлення волі чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування виправно-трудової установи з дозволу Міністра внутрішніх справ України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, начальника головного управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, погодженого з відповідним прокурором, для засуджених може бути запроваджено особливий режим строком до тридцяти діб.
У разі запровадження особливого режиму в місці позбавлення волі посилюється охорона, нагляд за засудженими, припиняються всі заходи, що проводяться з ними, а також надання побачень та прийняття посилок і передач, здійснюються інші режимні заходи";
"Стаття 109-2. Відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років
Засудженим вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, згодних на сумісне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, може бути надана відстрочка відбування покарання на строк, передбачений законодавством України щодо звільнення жінок від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Рішення про відстрочку відбування покарання приймається судом за поданням адміністрації органу, який відає виконанням покарання, погодженим з прокурором, в порядку, встановленому статтею 46-2 Кримінального кодексу України".
3. У частині першій статті 24 слова "на строк не більше трьох років за тяжкі злочини" замінити словами "на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини".
4. Частину першу статті 33 викласти в такій редакції:
"У виправно-трудових колоніях-поселеннях усіх видів засуджені:
- тримаються під наглядом, а на території жилої зони - під охороною;
- у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території колонії;
- з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;
- можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;
- мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць;
- після відбуття шести місяців покарання у колонії-поселенні у разі відсутності порушень Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство на території колонії".
5. У частині першій статті 35 слово "дворічного" замінити словом "трирічного".
6. Частину першу статті 37 викласти в такій редакції:
"Засудженим дозволяється купувати за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, вагітним жінкам, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, неповнолітнім, а також засудженим, які перебувають у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених, також на кошти, одержані за переказами".
7. Частини першу, другу і третю статті 38 викласти в такій редакції:
"Засудженим дозволяється витрачати на місяць для купівлі продуктів харчування і предметів першої потреби гроші у сумі:
- у виправно-трудових колоніях загального режиму - до ста процентів мінімального розміру заробітної плати; виправно-трудових колоніях посиленого режиму - до дев'яноста процентів мінімального розміру заробітної плати, суворого режиму - до вісімдесяти процентів, особливого режиму - до сімдесяти процентів;
- у виховно-трудових колоніях - до ста процентів мінімального розміру заробітної плати;
- у тюрмах на загальному режимі - до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати, на суворому режимі - до тридцяти процентів.
У разі відсутності злісного порушення режиму відбування покарання і сумлінного ставлення до праці після відбуття не менш як половини строку покарання засудженим може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі: у виправно-трудових колоніях загального режиму - п'ятдесят п'ять процентів мінімального розміру заробітної плати, посиленого режиму п'ятдесят процентів, суворого режиму - сорок процентів, особливого режиму тридцять процентів; у тюрмах на загальному режимі після відбуття половини строку тюремного ув'язнення - двадцять процентів мінімального розміру заробітної плати; у виховно-трудових колоніях загального режиму після відбуття засудженими чверті строку покарання, а у колоніях посиленого режиму після відбуття засудженими третини строку покарання - шістдесят процентів мінімального розміру заробітної плати.
Засудженим, які перевиконують норми виробітку, а тим, що працюють на почасових роботах і по господарському обслуговуванню, зразково виконують встановлені завдання, може бути додатково дозволено витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти процентів мінімального розміру заробітної плати; засудженим, які перевиконують норми виробітку на важких роботах і на роботах із шкідливими умовами праці, - п'ятдесяти процентів незалежно від відбутого строку покарання".
назву після слова "побачення" доповнити словами "і телефонні розмови";
частину третю замінити частинами третьою і четвертою такого змісту:
"Засудженим один раз на три місяці за наявності технічних можливостей надається право на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин під контролем адміністрації.
Засудженим за їх бажанням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткострокові - телефонними розмовами. Порядок надання і проведення побачень та телефонних розмов визначається Правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ".
9. Доповнити статтю 39-1 частиною другою такого змісту:
"Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, може бути дозволено короткостроковий виїзд за межі колонії для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу перебування в дорозі";
у зв'язку з цим частини другу та третю вважати відповідно частинами третьою та четвертою.
10. Частину першу статті 41 викласти в такій редакції:
"Засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - сім посилок (передач), посиленого режиму - шість посилок (передач), суворого і особливого режиму - п'ять посилок (передач). Засудженим, яких тримають у виховно-трудових колоніях, дозволяється одержувати протягом року: у колоніях загального режиму - десять посилок (передач), посиленого режиму - дев'ять посилок (передач)".
11. Статтю 46 викласти в такій редакції:
"У порядку, встановленому статтею 410 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ), засуджені, які твердо стали на шлях виправлення, можуть бути представлені до переведення для дальшого відбування покарання:
- з тюрми у виправно-трудову колонію - після відбуття не менше половини строку тюремного ув'язнення, призначеного за вироком суду;
- з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання в колонії особливого режиму;
- з виправно-трудової колонії загального і посиленого режиму в колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, - після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудової колонії суворого режиму - після відбуття не менше половини строку покарання; засуджені, перелічені у частині шостій статті 52 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), - після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання.
Не підлягають переведенню у колонію-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення:
1) особи, щодо яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене статтею 52-1 Кримінального кодексу України;
2) особи, які не пройшли призначеного судом примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ті, що не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу;
3) особи, які раніше відбували покарання у колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, але за злісні порушення вимог режиму були переведені у виправно-трудові колонії того виду режиму, який їм раніше був визначено судом".
12. Доповнити статтю 47 частиною другою такого змісту:
"Під злісним порушенням засудженими вимог режиму відбування покарання слід розуміти невиконання ними законних вимог адміністрації; необгрунтовану відмову від праці (не менш як три рази протягом року); вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин; виготовлення, зберігання, купівлю, розповсюдження заборонених предметів; участь в азартних іграх; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювань, небезпечних для оточуючих (активна форма туберкульозу, венеричні хвороби), а також вчинення засудженим протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою чи наказом начальника або уповноважених на те осіб були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку".
13. Частини першу і другу статті 49 викласти в такій редакції:
"Кожний засуджений повинен працювати. Адміністрація виправно-трудових установ повинна забезпечувати залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх працездатності та, по можливості, спеціальності. Засуджені залучаються до праці, як правило, на виробництві цих установ, а в окремих випадках - на контрагентній основі на державних або інших форм власності підприємствах, за умови забезпечення належної їх охорони та ізоляції.
Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових установах, дозволяється працювати за їх бажанням та з урахуванням висновку лікарської комісії виправно-трудової установи".
14. У статті 52: у частині першій друге речення виключити; частину другу викласти в такій редакції: "У виправно-трудових колоніях і тюрмах на особовий рахунок засуджених, які не допускають злісних порушень режиму, повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як десять процентів, а на особовий рахунок засуджених чоловіків віком понад шістдесят років, жінок - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, хворих на активну форму туберкульозу, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, що не допускають злісних порушень режиму, - не менш як двадцять п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку. У виховно-трудових колоніях на особовий рахунок засуджених повинно зараховуватися незалежно від усіх відрахувань не менш як сорок п'ять процентів нарахованого їм місячного заробітку";
частину п'яту доповнити реченням такого змісту: "Місячний заробіток засуджених, які виконують норми виробітку або встановлені завдання, не може бути менше мінімального розміру заробітної плати".
у назві, частинах першій і другій після слова "заробітку" доповнити словами "або іншого доходу";
у частині першій слова "включаючи й ту частину, яка відчисляється на відшкодування витрат по утриманню виправно-трудових установ" виключити;
у частинах першій, другій і третій слова "і одягу" замінити словами "одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг";
доповнити статтю частиною четвертою такого змісту:
"Засудженим неповнолітнім, інвалідам першої і другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам - понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безплатно".
16. Частину першу статті 54 доповнити словами "або до допоміжних робіт по забезпеченню установ продовольством".
17. У частині першій статті 56 слова "трудове змагання" виключити.
18. Статті 59, 60 і 61 викласти в такій редакції:
"Стаття 59. Загальноосвітнє та професійне навчання засуджених
У виправно-трудових установах для засуджених, які не мають початкової освіти, створюються загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні пункти.
Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання у середніх загальноосвітніх школах або в консультаційних пунктах виправно-трудових установ.
У виховно-трудових колоніях створюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безплатно.
Для засуджених віком до сорока років, які не мають робочої професії, за якою вони можуть бути працевлаштовані у даній виправно-трудовій установі, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчання на виробництві.
Стаття 60. Організація загальноосвітнього і професійного
навчання засуджених до позбавлення волі
Організація загальноосвітнього навчання, професійної освіти і професійного навчання на виробництві осіб, позбавлених волі, здійснюється згідно із Законом України "Про освіту" ( 1060-12 ) та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для складання іспитів учні-засуджені звільняються від роботи на строк, передбачений трудовим законодавством і Законом України "Про освіту". Заробітна плата їм за цей час не нараховується, харчування надається безплатно.
Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація виправно-трудової установи створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час.
Стаття 61. Вільний час засуджених
Час, вільний від основної трудової діяльності та виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у виправно-трудовій установі, є їх вільним часом.
Засуджені вправі розпоряджатися вільним часом за власним розсудом, виключаючи виконання тих видів діяльності, які заборонені цим Кодексом.
Вільний час засуджених має бути тривалістю не менш як дві години і передбачатися розпорядком дня у виправно-трудовій установі".
19. Статті 63 і 64 виключити. 20. У частині першій статті 65: абзац сьомий після слова "побачення" доповнити словами "чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин"; абзац восьмий викласти в такій редакції: "дозвіл додатково витрачати гроші в сумі до п'ятнадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на купівлю продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні, а у виховно-трудових колоніях - до двадцяти процентів на місяць". 21. У статті 67: абзац п'ятий виключити; в абзаці сьомому слово і цифри "статтею 38" замінити словами і цифрами "статтями 38,39 і 39-1"; доповнити статтю частиною другою такого змісту: "Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, інваліди першої групи у приміщення камерного типу, в одиночні камери, а в тюрмі на суворий режим не поміщаються".
22. Частини другу і третю статті 69 викласти в такій редакції:
"У штрафних і дисциплінарних ізоляторах, а також в карцерах засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг - на час виходу з приміщення.
У дисциплінарних ізоляторах засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година, а у штрафних ізоляторах і в карцерах - тридцять хвилин".
23. Статтю 70 виключити. 24. У статті 71: частину другу викласти в такій редакції: "Заходи заохочення у вигляді: дозволу на одержання додатково однієї посилки (передачі) на рік; надання додатково одного короткострокового або тривалого побачення чи права на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин на рік; дозволу додатково витратити гроші в сумі до п'ятнадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на купівлю продуктів харчування і предметів першої потреби у святкові дні, а у виховно-трудових колоніях - в сумі до двадцяти процентів мінімального розміру заробітної плати на місяць; дострокового зняття раніше накладеного стягнення; збільшення часу прогулянки - застосовуються за постановою начальника виправно-трудової установи";
у частині шостій слова "позбавлення чергового побачення" виключити, а слово і цифри "статтею 38" замінити словами і цифрами "статтями 38,39 і 39-1".
25. У частині першій статті 75 слова "та їх ставлення до праці" виключити.
26. У статті 76: частину четверту викласти в такій редакції: "Засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультація і лікування у таких випадках провадяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини"; частину п'яту виключити. 27. У частині другій статті 79 слова "у жилих приміщеннях колонії окремо від інших засуджених" замінити словами "в окремих жилих приміщеннях за межами колонії".
28. Статтю 81 викласти в такій редакції:
"Стаття 81. Застосування заходів безпеки до осіб,
позбавлених волі
До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір працівникам виправно-трудових установ, проявляють буйство або чинять інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточенню або самим собі допускається застосування наручників, гамівних сорочок, гумових кийків, сльозоточивих речовин та інших спеціальних засобів, передбачених статтею 14 Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ).
Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію місця позбавлення волі обов'язків, і мають зводитися до заподіяння якнайменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація виправно-трудової установи зобов'язана негайно подати допомогу потерпілим.
Забороняється застосовувати спеціальні засоби до жінок, осіб похилого віку, інвалідів та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю або здоров'ю працівників виправно-трудової установи чи інших осіб, або збройного опору".
Президент України Л. КУЧМА
м.Київ, 27 липня 1994 року
N 137/94-ВР