Міжамериканська конвенція проти корупції
(прийнята на третій пленарній сесії
29 березня 1996 р.)
Преамбула
Держави-члени організації американських держав
Переконані, що корупція підриває легітимність публічних інститутів і завдає удару суспільству, його моральним устоям і правосуддю, а також всебічному розвитку людей;
Вважаючи, що представницька демократія, необхідна умова для стабільності, миру і розвитку регіону, вимагає, за своєю природою, боротьби з кожною формою корупції під час здійснення публічних функцій, а також з актами корупції, що конкретно стосуються такого здійснення;
Переконані, що боротьба з корупцією зміцнює демократичні інститути і запобігає викривленням у економіці, помилковостям у державному управлінні та завданню шкоди моральному клімату суспільства;
Усвідомлюючи, що корупція часто є інструментом, який використовується організованою злочинністю для здійснення своїх цілей;
Переконані у важливості усвідомлення людьми в країнах регіону існування цієї проблеми та її серйозності, а також необхідності посилення участі суспільства у відверненні корупції і боротьбі з нею;
Усвідомлюючи, що в деяких випадках корупція набуває міжнародних масштабів, що вимагає скоординованих дій усіх держав для ефективної боротьби з нею;
Переконані у необхідності швидкого прийняття міжнародного інструменту для сприяння та полегшення міжнародного співробітництва в боротьбі з корупцією і, особливо, у вживанні відповідних дій проти осіб, що скоїли акти корупції під час здійснення публічних функцій, або акти, що конкретно стосуються такого здійснення, а також належних заходів щодо доходів, отриманих у результаті скоєння цих актів;
Глибоко занепокоєні стійким збільшенням зв'язків між корупцією і доходами, отриманими в результаті незаконного перевезення наркотичних засобів, що підриває і ставить під загрозу законну комерційну і фінансову діяльність, а також саме суспільство на всіх його рівнях;
Пам'ятаючи про обов'язок держав зберігати контроль над корумпованими особами, щоб боротися з корупцією, і співпрацювати один з одним, щоб їх зусилля у цій сфері були плідними; та
Прийнявши рішення докласти всіх зусиль для відвернення, викриття, покарання та викоренення корупції, під час здійснення публічних функцій, та акти корупції, що конкретно стосуються такого здійснення,
Дійшли до згоди - прийняти таку
Міжамериканську конвенцію проти корупції
Стаття 1. Визначення
Маючи на увазі цілі цієї Конвенції:
"Публічна функція" означає будь-яку тимчасову або постійну, оплачувану або почесну діяльність, здійснювану фізичною особою від імені Держави або на службі у Держави, або в одному з її інститутів, на будь-якому рівні її ієрархії.
"Публічна посадова особа", "урядовий чиновник" або "державний службовець" означає будь-яку офіційну особу або службовця Держави або її органів, включаючи тих, хто був відібраний, призначений або обраний для проведення різної діяльності або здійснення функцій від імені Держави, або на службі у Держави, на будь-якому рівні її ієрархії.
"Власність" означає майно будь-якого типу, рухомого чи нерухомого, матеріального чи нематеріального, а також будь-які документи або правові інструменти, що демонструють, можуть демонструвати, або що стосуються права власності або інших прав на таке майно.
Стаття 2. Цілі
Цілями цієї Конвенції є:
1. Підтримувати і зміцнювати розвиток кожною з Держав-учасниць механізмів, необхідних для того, щоб відвертати, викривати, карати і викорінювати корупцію;
2. Підтримувати, полегшувати і регулювати співробітництво між Державами-учасницями, щоб забезпечити ефективність заходів і дій для того, щоб відвертати, викривати, карати і викорінювати корупцію, під час здійснення публічних функцій, і акти корупції, що стосуються конкретно такого здійснення.
Стаття 3. Превентивні заходи
Маючи на увазі цілі, сформульовані у статті 2 цієї Конвенції, Держави-учасниці погодилися розглянути можливість застосувати заходи в межах їхніх власних інституційних систем, щоб створити, підтримати і зміцнити:
1. Норми поведінки для правильного, чесного і належного виконання публічних функцій. Ці норми повинні бути закликані запобігати конфліктам інтересів і забезпечувати належне збереження і використання ресурсів, довірених урядовим чиновникам під час виконання їхніх функцій. Ці норми також повинні встановлювати заходи і системи, що вимагають від урядових чиновників повідомляти відповідним органам про акти корупції при виконанні публічних функцій. Такі заходи повинні допомогти зберегти довіру населення до чесності державних службовців і державних процесів.
2. Механізми реалізації цих норм поведінки.
3. Інструктування державних службовців, щоб забезпечити належне розуміння ними своїх обов'язків і етичних норм, якими слід керуватися у своїй діяльності.
4. Системи для реєстрації прибутку, майна і зобов'язань осіб, які виконують публічні функції на певних постах, як вказано законом, і там, де це доцільно, оприлюднювати випадки такої реєстрації.
5. Системи державного найму і постачання товарів і послуг, що забезпечують відкритість, рівність і ефективність таких систем.
6. Збір державного річного прибутку і встановлення систем контролю для виявлення корупції.
7. Закони, що не допускають режиму сприяння в оподаткуванні щодо будь-якої фізичної особи чи корпорації за видатки, вироблені з порушенням антикорупційного законодавства Держав-учасниць.
8. Системи для захисту державних службовців і приватних осіб, які щиросердно повідомляють про акти корупції, включаючи захист даних про їхні особистості, відповідно до Конституцій та основних принципів внутрішніх правових систем Держав-учасниць.
9. Наглядові органи з метою впровадження сучасних механізмів для відвернення, виявлення, покарання та викорінення актів корупції.
10. Засоби стримування хабарництва з боку як внутрішніх так і іноземних урядових чиновників, такі, як механізми, що забезпечують ведення публічними акціонерними компаніями та іншими видами асоціацій бухгалтерських книг і облікових документів, що детально, в розумних межах, чітко відбивають операції придбання і продажу майна, а також мають достатні регулюючі засоби внутрішнього бухгалтерського обліку, що дозволяє їхнім службовцям виявляти акти корупції.
11. Механізми, що заохочують участь громадянського суспільства і неурядових організацій у зусиллях відвернути корупцію.
12. Проведення досліджень з дальших превентивних заходів, що беруть до уваги взаємозв'язок між справедливою винагородою і непідкупністю на публічній службі.
Стаття 4. Межі застосування
Ця Конвенція застосовується за умови, що цей акт корупції скоєний або має наслідки на території Держави-учасниці.
Стаття 5. Юрисдикція
1. Кожна Держава-учасниця мусить добирати такі заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб встановити свою юрисдикцію над злочинами, яку вона встановила відповідно до цієї Конвенції, коли злочин, що є предметом судового розгляду, був скоєний на її території.
2. Кожна Держава-учасниця може добирати такі заходи, що можуть бути необхідними для того, щоб встановити свою юрисдикцію над злочинами, яку вона встановила відповідно до цієї Конвенції, коли злочин, скоєний одним з її громадян або особою, що звичайно проживає на її території.
3. Кожна Держава-учасниця мусить добирати такі заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб встановити свою юрисдикцію над злочинами, яку вона встановила відповідно до цієї Конвенції, коли цей злочинець знаходиться на її території, і вона не бажає видавати таку особу іншій країні на підставі громадянства цього злочинця.
4. Ця Конвенція не перешкоджає застосуванню будь-яких інших правил кримінальної юрисдикції, встановлених внутрішнім законодавством Держави-учасниці.
Стаття 6. Акти корупції
1. Ця Конвенція застосовується до таких актів корупції:
а. Спроба отримання або отримання, прямо або опосередковано, урядовим чиновником або особою, які здійснюють публічні функції, будь-яких предметів грошової вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага для себе або іншої особи або організації, в обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;
b. Пропозиція або надання, прямо або опосередковано, урядовому чиновнику або особі, які здійснюють публічні функції, предметів грошової вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага для себе або іншої особи або організації, в обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;
с. Будь-який акт або бездіяльність при виконанні своїх обов'язків урядовим чиновником або особою, які здійснюють публічні функції, з метою незаконного отримання прибутку для себе або третьої сторони;
d. Шахрайське використання або приховання майна, отриманого внаслідок скоєння одного з актів, на який було посилання у цій статті;
е. Участь як основний виконавець, співучасник, підбурювач, пособник або співучасник після скоєння, або у будь-який інший спосіб, у скоєнні або замаху на скоєння, а також у пособництві або зговорі з метою скоєння одного з актів, на який було посилання у цій статті.
2. Ця Конвенція мусить також застосовуватися за багатосторонньою угодою між двома або більше Державами-учасницями щодо будь-яких інших актів корупції, не описаних у цьому документі.
Стаття 7. Внутрішнє законодавство
Держави-учасниці, що ще не зробили цього, повинні вжити необхідних законодавчих або інших заходів для встановлення кримінальними злочинами за своїм внутрішнім законодавством актів корупції, описаних у статті 6 (1), і забезпечення співробітництва між собою відповідно до цієї Конвенції.
Стаття 8. Транснаціональне хабарництво
Відповідно до своєї Конституції і основних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця мусить заборонити під страхом покарання пропозицію або надання, прямо або опосередковано, її громадянами, особами, що звичайно проживають на її території, і постійно розташованими там бізнесовими організаціями, урядовим чиновникам іншої Держави, будь-якого предмета грошової вартості а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага, у зв'язку з економічною або комерційною угодою, у обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення публічних функцій цієї посадової особи.
Серед тих Держав-учасниць, що встановили транснаціональне хабарництво як злочин, такий злочин мусить розглядатися як акт корупції, маючи на увазі цілі цієї Конвенції.
Будь-яка Держава-учасниця, що не встановила транснаціональне хабарництво як злочин, мусить, наскільки дозволяє її законодавство, надавати допомогу і співробітництво щодо цього злочину, як передбачено цією Конвенцією.
Стаття 9. Незаконне збагачування
Відповідно до своєї Конституції і основних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця, що ще не зробила цього, повинна вжити необхідних заходів для встановлення за своїм законодавством як злочину суттєвого збільшення майна урядового чиновника, що він не може зрозуміло пояснити у відношенні до його законних заробітків під час здійснення своїх функцій.
Серед тих Держав-учасниць, що встановили незаконне збагачування як злочин, такий злочин мусить розглядатися як акт корупції, маючи на увазі цілі цієї Конвенції.
Будь-яка Держава-учасниця, що не визнала незаконне збагачування як злочин, мусить, наскільки дозволяє її законодавство, надавати допомогу і співробітництво щодо цього злочину, як передбачено цією Конвенцією.
Стаття 10. Повідомлення
Коли Держава-учасниця приймає законодавство, на яке є посилання у пункті 1 статей 8 та 9, вона повинна повідомити про це інші Держави-учасниці. Маючи на увазі цілі цієї Конвенції, транснаціональне хабарництво і незаконне збагачування, повинні розглядатися як акти корупції для цієї Держави-учасниці через тридцять днів після такого повідомлення.
Стаття 11. Прогресивний розвиток
1. Для того, щоб сприяти розвитку і гармонізації внутрішнього законодавства і досягненню мети цієї Конвенції, Держави-учасниці розглядають як бажане і беруть на себе відповідальність розглянути встановлення як злочинів за своїм законодавством таких актів:
а. Невідповідне використання урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, для своєї власної вигоди або в інтересах третьої особи, секретної або конфіденційної інформації будь-якого типу, яку такий чиновник або особа, що здійснює публічні функції, отримала у зв'язку зі своїми функціями, або для їх здійснення;
b. Невідповідне використання урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, для своєї власної вигоди або в інтересах третіх осіб, власності будь-якого типу, що належить Державі або будь-якій фірмі або організації, до якої Держава має майнові інтереси, до якої цей чиновник або особа, яка виконує публічні функції, має доступ завдяки своїй діяльності або у зв'язку з її здійсненням;
с. Будь-який акт або бездіяльність з боку особи, що особисто або через третіх осіб, або діючи як посередник, бажає отримати рішення державного органу влади, у результаті чого незаконно набуває для себе або інших осіб будь-який прибуток або вигоду, незалежно від того, чи завдає такий акт або бездіяльність шкоду державної власності; та
d. Відведення урядовим чиновником з метою, що не має відношення до тієї мети, для якої воно призначалося, для власної вигоди або в інтересах третіх осіб, будь-якого рухомого або нерухомого майна, грошей або цінних паперів, що належать Державі, що цей чиновник отримав завдяки своїй посаді з метою управління, опіки або з інших причин.
2. Серед тих Держав-учасниць, що встановили ці злочини, такі злочини мусять розглядатися як акти корупції, маючи на увазі цілі цієї Конвенції.
3. Будь-яка Держава-учасниця, що не встановила ці злочини, мусить, наскільки дозволяє її законодавство, надавати допомогу і співробітництво щодо цього злочину, як передбачено цією Конвенцією.
Стаття 12. Вплив на державну власність
Для застосування цієї Конвенції не обов'язково, щоб акти корупції завдавали шкоди державній власності.
Стаття 13. Екстрадиція
1. Ця стаття повинна застосовуватися до злочинів, визнаних Державами-учасницями як злочини відповідно до цієї Конвенції.
2. Кожен зі злочинів, до якого застосовується ця стаття, повинен вважатися включеним як злочин, щодо якого можлива екстрадиція, до будь-якого договору про екстрадицію, існуючого між Державами-учасницями. Держави-учасниці беруть на себе зобов'язання включати такі злочини як злочини, щодо яких можлива екстрадиція, до будь-якого договору про екстрадицію, що повинен укладатися між ними.
3. Якщо Держава-учасниця, що робить екстрадицію обумовленою існуванням договору, одержує запит на екстрадицію від іншої Держави-учасниці, з якою у неї немає договору про екстрадицію, вона може розглядати цю Конвенцію як правову основу для екстрадиції щодо будь-якого злочину, до якого застосовується ця стаття.
4. Держави-учасниці, що не ставлять умови екстрадиції залежно від існування договору, повинні між собою визнавати злочини, до яких застосовується ця стаття, як злочини, щодо яких можлива екстрадиція.
5. Екстрадиція мусить підлягати умовам, передбаченим законодавством Держави, у якої іноземна держава вимагає видачі особи, що порушила її закони, або договорами про екстрадицію, що можуть бути застосовані, відповідно до підстав, за якими Держава, у якої іноземна держава вимагає видачі особи, що порушила її закони, може відмовити в екстрадиції.
6. Якщо в екстрадиції за злочин, до якого застосовується ця стаття, відмовлено виключно на підставі громадянства особи, щодо видачі якої надійшла вимога, або оскільки Держава, у якої іноземна держава вимагає видачі особи, що порушила її закони, вважає, що її юрисдикція поширюється на цей злочин, Держава, у якої іноземна держава вимагає видачі особи, що порушила її закони, повинна передати справи компетентним органам з метою судового переслідування, якщо не буде іншої домовленості між нею та Іноземною державою, що вимагає видачі особи, що порушила її закони, і повинна повідомити про кінцевий результат Іноземну державу, що вимагає видачі особи, що порушила її закони.
7. Відповідно до свого внутрішнього законодавства і договорів про видачу Держава, що отримала вимогу від іноземної держави про видачу, переконавшись, що обставини дають право і є невідкладними, на вимогу Іноземної держави, що вимагає видачі, взяти під варту особу, екстрадиції якої домагається Іноземна держава і яка знаходиться на її території, або вжити інших належних заходів, щоб забезпечити її присутність під час процедури екстрадиції.
Стаття 14. Допомога і співробітництво
1. Відповідно до свого внутрішнього законодавства і договорів, що можуть бути застосовані, Держави-учасниці повинні надавати одна одній широку взаємну допомогу шляхом розгляду запитів органів, що, згідно з їхнім внутрішнім законодавством, наділені повноваженнями на проведення розслідування і підтримання звинувачення щодо актів корупції, описаних у цій Конвенції, отримання доказів і проведення інших необхідних дій для забезпечення правової процедури, а також заходи, що стосуються розслідування і підтримання звинувачення щодо актів корупції.
2. Держави-учасниці повинні також забезпечувати одна одній широке взаємне технічне співробітництво щодо найбільш ефективних шляхів і засобів відвернення, встановлення, розслідування і покарання актів корупції. З цією метою вони повинні сприяти розвиткові обміну досвідом шляхом укладення угод і організації зустрічей між компетентними органами і організаціями, а також приділяти особливу увагу методам і процедурі участі громадян у боротьбі проти корупції.
Стаття 15. Заходи щодо власності
1. Відповідно до внутрішнього законодавства і відповідних договорів або інших угод, що можуть існувати між ними, Держави-учасниці повинні надавати одна одній найширшу допомогу з питань ідентифікації, відслідковування, блокування, арешту і вилучення власності або інших доходів, отриманих, здобутих в результаті злочинів, або що були використані при скоєнні злочинів, встановлених відповідно до цієї Конвенції.
2. Держава-учасниця, що виконує своє судове рішення або судове рішення іншої Держави-учасниці про вилучення майна або інших доходів, описаних у пункті 1 цієї статті, повинна розпоряджатися таким майном або доходами відповідно до свого законодавства. У межах, передбачених законодавством Держави-учасниці, і у терміни, що вона визнає необхідними, вона може передати все або частину такого майна або доходів іншій Державі-учасниці, що надавала допомогу в розслідуванні або судовому розгляді справи.
Стаття 16. Банківська таємниця
1. Держава, яка отримала вимогу, не повинна посилатися на банківську таємницю як на підставу для відмови у наданні допомоги, про яку просить Держава, яка надіслала вимогу. Держава, яка надіслала вимогу, повинна застосовувати цю статтю відповідно до свого внутрішнього законодавства, своїх процесуальних норм або двосторонніх або багатосторонніх угод з Державою, яка надіслала вимогу.
2. Держава, яка надіслала вимогу, мусить бути зобов'язана не використовувати будь-якої отриманої інформації, що захищена банківською таємницею, з іншою метою, окрім тієї мети, для якої ця інформація вимагалася, якщо на це не буде дозволу з боку Держави, що отримала вимогу.
Стаття 17. Сутність акту
Маючи на увазі цілі статей 13, 14, 15 і 16 цієї Конвенції, той факт, що власність, придбана або здобута у результаті скоєння акту корупції, призначалася для політичних цілей, або те, що припускається, що акт корупції був скоєний з політичних мотивів або цілей, не мусять бути достатніми і самі по собі не повинні кваліфікувати акт як політичний злочин або як звичайний злочин, пов'язаний з політичним злочином.
Стаття 18. Центральні органи
1. З метою міжнародної допомоги і співробітництва, передбачених цією Конвенцією, кожна Держава-учасниця повинна призначити центральний орган, або покластися на центральні органи, передбачені будь-якими відповідними договорами або іншими угодами.
2. Центральні органи повинні бути відповідальні за підготовку і отримання запитів щодо допомоги, передбачених Конвенцією.
3. Центральні органи повинні підтримувати безпосередній зв'язок один з одним, маючи на увазі цілі цієї Конвенції.
Стаття 19. Застосування у часі
Відповідно до конституційних принципів і внутрішнього законодавства кожної Держави, а також існуючих договорів між Державами-учасницями, той факт, що передбачуваний акт корупції був скоєний до набрання чинності цією Конвенцією, не повинен виключати можливості процесуального співробітництва з кримінальних справ між Державами-учасницями. Це положення ні у якому разі не повинно впливати на принцип відсутності зворотної сили у кримінальних справах між Державами-учасницями, ні застосування цього положення не повинно порушувати існуючі законодавчі обмеження, що стосуються злочинів, скоєних до набрання чинності цією Конвенцією.
Стаття 20. Інші угоди щодо процесуального права
Жодне положення цієї Конвенції не повинно бути побудоване таким чином, щоб завадити Державам-учасницям вступати у взаємне співробітництво в межах інших міжнародних угод, двосторонніх або багатосторонніх, що набрали чинності зараз, або мусять бути укладені у майбутньому, або відповідно до будь-яких інших домовленостей або практики.
Стаття 21. Підписання
Ця Конвенція відкрита для підписання Державами-членами Організації Американських Держав.
Стаття 22. Ратифікація
Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти мусять бути передані на зберігання до Генерального Секретаріату Організації Американських Держав.
Стаття 23. Приєднання
Ця Конвенція залишається відкритою для приєднання будь-якої іншої Держави. Документи про приєднання повинні передаватися на зберігання до Генерального Секретаріату Організації Американських Держав.
Стаття 24. Додаткові протоколи
Будь-яка Держава-учасниця може подати на розгляд інших Держав-учасниць під час зустрічі на Генеральній Асамблеї Організації Американських Держав проекти додаткових протоколів до Конвенції з метою внесення вкладу у досягнення цілей, сформульованих у статті 2 цього документа.
Кожний додатковий протокол мусить встановлювати терміни набрання своєї чинності і мусить застосовуватися тільки до тих Держав, що стали його учасницями.
Стаття 25. Зберігання оригіналів документів
Оригінали документів Конвенції, тексти якої англійською, французькою, португальською та іспанською мовами однаковою мірою автентичні, передаються на зберігання до Генерального Секретаріату Організації Американських Держав, що мусить передати автентичну копію цього тексту до Секретаріату Організації Об'єднаних Націй для реєстрації і публікації відповідно до статті 102 Хартії Організації Об'єднаних Націй. Генеральний Секретаріат Організації Американських Держав мусить повідомляти Держави-члени і Держави, що приєдналися до підписання Конвенції, про передання на зберігання документів про ратифікацію, приєднання або денонсацію, а також про застереження, якщо якісь є.
Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію - К.: Школяр, 1999.