Рекомендація
щодо охорони здоров'я працівників на місцях роботи
N 97
Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці і зібралася 4 червня 1953 року на свою 36-ту сесію,
постановивши ухвалити ряд пропозицій про охорону здоров'я працівників на місцях роботи, що є п'ятим пунктом порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форму рекомендації,
ухвалює цього двадцять п'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот п'ятдесят третього року нижченаведену рекомендацію, яка може називатися Рекомендацією 1953 року щодо охорони здоров'я працівників:
I. Технічні заходи захисту від умов, шкідливих для
здоров'я працівників
1. Законодавство кожної країни повинно передбачати засоби запобігання, зменшення або усунення на місцях роботи шкідливих для здоров'я умов, включаючи методи, застосування яких може бути потрібним й підхожим відносно особливо шкідливих для здоров'я цих працівників умов.
2. Роботодавці повинні вживати всіх відповідних заходів для створення на місцях роботи умов, що сприяють належному захистові здоров'я відповідних працівників, зокрема:
а) недопущення нагромадження нечистот і викидів, що створюють шкідливі для здоров'я умови;
b) надання таких робочих приміщень, щоб їхня площа й висота давали б змогу уникнути скупчення в них працівників і перевантаженості їх машинами, матеріалами чи продуктами виробництва;
с) забезпечення достатнього й потрібного природного або штучного освітлення;
d) забезпечення відповідного стану атмосфери, щоб уникнути недостатнього надходження й руху повітря, його забруднення, шкідливих протягів, раптових змін температури і, наскільки можливо, надмірної вогкості, холоду, спеки та неприємних запахів;
е) влаштування у відповідних місцях у достатній кількості санітарно-побутових та умивальних установок і пунктів постачання питної води, які мають утримуватися належним чином;
f) надання працівникам і утримання в порядку, якщо працівники повинні переодягатися до і після роботи, гардеробів або інших відповідних приміщень для зберігання одягу;
g) надання працівникам, у разі заборони їм споживати їжу та напої на місцях роботи, підхожих для споживання їжі приміщень, якщо немає відповідної можливості для споживання їжі в іншому місці;
h) усунення або зменшення шкідливих для здоров'я працівників шуму та вібрацій;
|) зберігання шкідливих речовин у безпечних умовах.
3. 1) Для запобігання, зменшення й усунення на місцях роботи шкідливих для здоров'я працівників умов має бути вжито всіх здійсненних відповідних заходів, щоб:
а) замінювати шкідливі речовини й виробничі процеси на безпечні або менш шкідливі;
b) запобігати виділенню шкідливих речовин та охороняти працівників від небезпечних випромінювань;
с) виконувати небезпечні виробничі процеси в особливих приміщеннях чи будівлях, зайнятих найменшою кількістю працівників;
d) виконувати небезпечні виробничі процеси в закритих апаратах для уникнення особистого зіткнення зі шкідливими речовинами та запобігання попаданню в атмосферу робочих приміщень пилу, диму, газів, волокон, випарів і пари у шкідливій для здоров'я кількості;
е) видаляти у місці виникнення або поблизу нього за допомогою механічного викачування, вентиляції чи інших підхожих способів шкідливі для здоров'я пил, дим, гази, волокна, випари й пару, якщо не можна уникнути їхнього впливу засобами, переліченими у підпунктах "а" - "d" цього пункту;
f) забезпечувати працівників одягом або обладнанням й іншими засобами індивідуального захисту від впливу шкідливих речовин, якщо інші заходи захисту виявляться нездійсненними або недостатніми, та навчати працівників користуватися ними.
2) Якщо користування зазначеним в підпункті "|" обладнанням або одягом потрібне з огляду на особливо шкідливі умови певної професії, то постачання їх, чищення та ремонт повинен забезпечувати роботодавець; якщо це захисне обладнання або одяг зазнають зараження отруйними чи небезпечними речовинами, то протягом усього того часу, коли вони не потрібні ні для носіння на роботі, ні для чищення або ремонту, що їх забезпечує роботодавець, вони повинні зберігатися в окремому приміщенні, щоб не заражати одяг працівника.
3) Державні органи влади повинні заохочувати і відповідно до обставин самі проводити вивчення заходів, згаданих у пункті 1 цього параграфа, та заохочувати застосування наслідків цього вивчення. Таке вивчення мають проводити також роботодавці на добровільних засадах.
4. 1) Працівників повинно бути повідомлено:
а) про необхідність вживання захисних заходів, згаданих у параграфах 2 і 3;
b) про покладений на них обов'язок сприяти належному застосуванню цих заходів, а не перешкоджати йому;
с) про покладений на них обов'язок користуватися належним чином пристроями та обладнанням, передбаченими для їхнього захисту.
2) Наради з працівниками щодо потрібних заходів мають розглядатись як важливий засіб забезпечення їхнього співробітництва.
5. 1) Атмосфера робочих приміщень, де небезпечні речовини входять у виробництво, обіг чи вжиток, повинна підлягати достатньо частим періодичним обстеженням, щоб упевнитись у відсутності шкідливої для здоров'я кількості пилу, диму, волокон, випарів або пари. Компетентні органи влади повинні опублікувати для керівництва всіх заінтересованих осіб наявні відомості про допустимі концентрації шкідливих речовин.
2) Органи влади, що відають охороною здоров'я працівників на місцях роботи, повинні мати повноваження визначати обставини, за яких обстеження атмосфери приміщень є потрібним, а також визначати методи виконання цих обстежень. Проведення обстежень і нагляд за ними повинні доручатися кваліфікованим співпрацівникам і у відповідних випадках кваліфікованому медичному персоналові, що має досвід у галузі гігієни праці.
6. Компетентні органи влади повинні звертати увагу заінтересованих роботодавців і працівників всіма відповідними методами, наприклад за допомогою вивішених у місцях роботи плакатів, на особливу небезпеку, на яку наражаються працівники, а також на остороги для її уникнення.
7. Для втілення в життя положень параграфів 2, 3, 4 і 5 належний орган влади повинен передбачати консультації в загальнодержавному масштабі між інспекцією праці чи іншими органами управління з охорони здоров'я працівників на місцях роботи, з одного боку, та відповідними організаціями роботодавців і працівників - з другого.
II. Медичний огляд
8. 1) Законодавство кожної країни повинно містити особливі положення про медичний огляд працівників, зайнятих на особливо шкідливих роботах.
2) Праця на особливо шкідливих роботах має обумовлюватись:
а) медичним оглядом, здійснюваним незадовго до або скоро після влаштування працівника на роботу; або
b) періодичним медичним оглядом; або
с) як попереднім, так і періодичним оглядами, згаданими в підпунктах "а" та "b".
3) Законодавство кожної країни повинно визначати або уповноважити належний орган влади визначати час від часу за консультацією з відповідними організаціями роботодавців і працівників:
а) небезпеку та обставини, що вимагають медичного огляду;
b) небезпеку та обставини, що вимагають попереднього або періодичного огляду, чи того й другого;
с) максимальні інтервали між періодичними оглядами з належним урахуванням виду шкоди, її ступеня та особливих обставин.
9. Передбачений у попередньому параграфі медичний огляд повинен мати на меті:
а) виявити якомога раніше ознаки професійного захворювання чи особливої схильності до нього;
b) встановити, у разі небезпечності такого професійного захворювання, чи є з медичного погляду заперечення проти призначення працівника на цю роботу або залишення його на ній.
10. 1) Якщо у зв'язку із загрозою певного професійного захворювання призначення працівника на цю роботу не дістане заперечень з медичного погляду, про це повинна видаватися посвідка в порядку, встановленому належним органом влади.
2) Цю посвідку роботодавець повинен зберігати і пред'являти представникам інспекції праці або іншого органу, що відає охороною здоров'я на місцях роботи.
3) Заінтересований працівник повинен мати допуск до цієї посвідки.
11. Медичний огляд повинен здійснювати кваліфікований лікар, обізнаний, наскільки можливо, з охороною здоров'я на підприємстві.
12. Треба вживати заходів для дотримання медичної таємниці у зв'язку з усіма медичними оглядами, а також реєстрацією та зберіганням документів, що їх стосуються.
13. 1) Медичний огляд, що проводиться згідно з цією Рекомендацією, не повинен вводити в які-небудь витрати заінтересованого працівника.
2) За витрачений на такий огляд час не повинно робитися вирахувань із заробітної плати, якщо це питання підпадає під законодавство країни. Якщо ж воно передбачається колективним договором, то положення повинно визначатися відповідним договором.
III. Повідомлення про професійні захворювання
14. 1) Законодавство кожної країни повинно вимагати, щоб робилося повідомлення про встановлені чи підозрювані випадки професійного захворювання.
2) Це повідомлення повинно мати на меті:
а) вжиття попереджувальних і запобіжних заходів та забезпечення їх дійового застосування;
b) обстеження умов праці та інших обставин, які є справжньою або підозрюваною причиною професійних захворювань;
с) складання статистичних даних щодо професійних захворювань;
d) введення або розширення заходів, котрі забезпечують виплату жертвам професійних захворювань належної за ці захворювання компенсації.
3) Повідомлення має бути надіслано інспекції праці або іншому органові, що відає охороною здоров'я працівників на місцях роботи.
15. Законодавство країни повинно:
а) визначати осіб, на яких покладається обов'язок повідомляти про встановлені чи підозрювані випадки професійного захворювання;
b) передбачати порядок повідомлень про професійні захворювання й відомості, котрі належить повідомляти, зокрема, зазначати:
|) в яких випадках повідомлення має бути зроблено негайно і в яких випадках достатньо повідомляти про це у певні терміни;
||) у випадках, коли потрібне негайне повідомлення, - граничний термін його подання з моменту виявлення встановленого чи підозрюваного випадку професійного захворювання;
|||) у випадках, коли достатньо повідомлення у певні терміни, - термін його подання.
16. Заява має надати органові влади, який відає охороною здоров'я працівників на місцях роботи, всі належні й потрібні відомості, котрі дають йому змогу виконати своє завдання, і має, зокрема, зазначати:
а) вік і стать відповідної особи;
b) професію і галузь промисловості, в якій ця особа працює чи працювала на момент складення повідомлення;
с) назву та адресу підприємства, на якому ця особа працює чи працювала на момент складення повідомлення;
d) характер захворювання чи отруєння;
е) шкідливу речовину й виробничий процес, яким приписується захворювання чи отруєння;
f) назву й адресу підприємства, де працівник зазнав, на його думку, шкідливих умов, яким приписується захворювання чи отруєння;
g) оскільки заявник здатен це встановити, дату початку і у відповідному разі дату припинення залежності від шкідливих умов у кожній з професій або галузей промисловості, в яких цей працівник зазнає чи зазнавав цих шкідливих умов.
17. Належний орган влади повинен, після консультації з відповідними організаціями роботодавців і працівників, скласти список професійних захворювань або категорій випадків, що підлягають повідомленню, із зазначенням симптомів та вносити час від часу в цей список зміни, яких вимагають обставини або які визнані за бажані.
IV. Перша допомога
18. 1) На місцях роботи повинні передбачатися засоби першої допомоги при нещасних випадках, професійних захворюваннях, отруєннях або нездужаннях.
2) Законодавство кожної країни повинно визначати порядок застосування попереднього положення.
V. Загальне положення
19. Кожного разу, коли в цій Рекомендації йдеться про "законодавство країни" або про "державний орган влади", під цими висловами слід розуміти відносно федеративної держави як законодавство чи належний орган влади федеративної держави, так і законодавство чи належний орган влади штатів, провінцій, кантонів та інших складових одиниць федеративної держави.