ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ЗАКОН
Про обіг векселів в Україні
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 24, ст.128 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 364-IV від 25.12.2002 -
набирає чинності з 21.01.2003 р. )
Цей Закон визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.
Стаття 1. Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ), Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" ( 826-14 ), Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі" ( 827-14 ), Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів" ( 828-14 ), цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.
Стаття 2. Застереження, обумовлені у статтях 3, 7, 9, 10 і 13 додатку II до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, діють в Україні таким чином:
1) стаття 10 Уніфікованого закону не застосовується;
2) юридичні ситуації, зазначені у статті 41 Уніфікованого закону, визначають, що сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом Національного банку України на день настання строку платежу (або якщо боржник прострочить платіж, - на розсуд держателя векселя - на день здійснення платежу) чи в іноземній валюті з додержанням вимог валютного законодавства України.
Це положення застосовується і в тому разі, коли векселедавцем (трасантом) обумовлено, що платіж здійснюється у визначеній у векселі валюті (застереження про здійснення платежу в іноземній валюті);
3) юридичні ситуації, зазначені в абзаці третьому статті 44 Уніфікованого закону, визначають, що протест у неплатежі за векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи пред'явлення, повинен бути здійснений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів;
4) юридичні ситуації, зазначені в пунктах 2 і 3 статті 43, а також в абзаці шостому статті 44 Уніфікованого закону, визначаються таким чином:
зазначені у пункті 2 статті 43, - у разі порушення справи про банкрутство трасата, а також у разі визнання його банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель;
зазначені у пункті 3 статті 43, - у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту;
зазначені в абзаці шостому статті 44, - у разі визнання трасата банкрутом і незалежно від того, чи акцептував він вексель, або у разі визнання банкрутом трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, для використання держателем векселя права регресу буде достатнім пред'явлення судового рішення про визнання банкрутом такого трасата чи трасанта;
5) відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті 48 і пункті 2 статті 49 Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.
Стаття 3. Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за переказними і простими векселями лише у випадках і в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів.
Стаття 4. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.
Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. ( Частина третя статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом N 364-IV від 25.12.2002 )
Особи, винні в порушенні вимог цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.
Стаття 5. Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).
Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах.
Вексель підписується:
від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою;
від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби (крім випадків відсутності індивідуального ідентифікаційного номера в осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття індивідуального ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи), та паспортних даних векселедавця-трасанта (серія та номер паспорта, найменування органу, що видав паспорт, та дата його видачі, місце проживання). Підпис скріплюється печаткою (у разі її наявності). ( Абзац третій частини третьої статті 5 в редакції Закону N 364-IV від 25.12.2002 )
Стаття 6. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.
Стаття 7. Установи банків та органи Державного казначейства України, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування векселедавців простих векселів, трасатів (акцептантів) за переказними векселями, виконують функції розрахункових палат згідно із статтею 38 Уніфікованого закону.
Порядок здійснення функцій розрахункових палат визначається:
для органів Державного казначейства України - Кабінетом Міністрів України;
для установ банків - Національним банком України за погодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття 8. Вексель, опротестований нотаріусом (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому законом порядку, є виконавчим документом.
Стаття 9. Резиденти можуть видавати та індосувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України.
Умови проведення розрахунків між резидентом та нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково відображаються у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).
Придбання резидентом векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюються відповідно до валютного законодавства України.
Стаття 10. Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.
Стаття 11. Платіж за втраченим векселем може бути здійснений за умови встановлення права власності на нього в порядку, визначеному законом.
Стаття 12. Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.
Стаття 13. Зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням відповідно до цього Закону.
Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів "відповідно до змін" із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону.
У разі зміни строку платежу за переказним векселем держатель векселя повинен одержати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя відповідно до нового строку. У разі коли акцепт вже було здійснено раніше, держатель векселя повинен одержати додаткову згоду акцептанта відповідно до нового строку.
Якщо держатель векселя, який погодився на внесення змін до тексту векселя, бажає зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен одержати їх згоду. У противному разі попередні індосанти несуть відповідальність таку, як і до внесення змін.
Стаття 14. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім норм у частині, що стосується фізичних осіб, які набирають чинності з 1 січня 2002 року.
2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк:
внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про порядок розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів в Україні;
за участю Національного банку України розробити та подати до Верховної Ради України у встановленому порядку проекти законів щодо врегулювання питань застосування векселів у зовнішньоекономічній діяльності;
привести свої рішення у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;
розробити та затвердити нормативно-правові акти з питань регулювання діяльності органів Державного казначейства України як розрахункових палат.
3. Національному банку України у тримісячний строк привести свої рішення у відповідність із цим Законом.
4. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 5 квітня 2001 року
N 2374-III