ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
N 2 від 31.01.92
м.Київ

Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні
дії або відмову в їх вчиненні

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду України
N 13 від 25.12.92
N 2 від 13.01.95
N 12 від 01.11.96
N 15 від 25.05.98 )

Розгляд судами справ за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні є важливою гарантією прав громадян, юридичних осіб і інтересів держави.

Вивчення судової практики в цих справах свідчить, що вони в основному вирішуються судами правильно. Разом з тим є випадки, коли суди розглядають ці вимоги в окремому провадженні при наявності спору про право цивільне; неточно визначають процесуальне становище осіб, які беруть участь у справі, вирішують справи всупереч законодавству, що регулює вчинення певних нотаріальних дій; не реагують окремими ухвалами або поданнями на причини виявлених правопорушень.

Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність усунення недоліків, що мають місце у практиці розгляду ними справ за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні.

Вирішення цих справ у точній відповідності з законодавством має сприяти зміцненню законності в сфері цивільних правовідносин, що виникають із нотаріально-посвідчених договорів, оформлення спадкових прав і виконавчих написів, вчинення інших нотаріальних дій.

2. При розгляді справ даної категорії належить керуватись статтями 285-288 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), відповідними нормами законів України "Про нотаріат" (3425-12), "Про власність" (697-12) та нормами цивільного і іншого законодавства України, що стосується нотаріальних дій, які належить вчинити. ( Пункт 2 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

3. За правилами глави 39 ЦПК ( 1501-06 ) в порядку окремого провадження розглядаються скарги на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні громадян і юридичних осіб, відносно яких вчинена нотаріальна дія або одержана відмова на її вчинення. В такому ж порядку розглядаються справи, порушені у зв'язку з протестом прокурора на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні.

Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутись до суду з відповідним позовом. Якщо така особа звернулась зі скаргою на нотаріальну дію, суддя стосовно до правил ч.3 ст.255 ЦПК відмовляє у прийнятті заяви і роз'яснює заявникові його право на пред'явлення позову.

4. Скарга (протест) на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні подається на ім'я районного (міського) народного суду за місцем знаходження державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, іншого відповідного органу, робочого місця приватного нотаріуса, до відання яких віднесено їх вчинення (частини 1-3 ст.285 ЦПК, ст.50 Закону України "Про нотаріат"), через цей орган. ( Абзац перший пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

Нотаріальна контора або інший орган, що виконує нотаріальні дії, зобов'язані направити суду скаргу (протест) з необхідними матеріалами та своїми поясненнями не пізніше трьох днів з дня одержання скарги, незалежно від строку її подачі. Питання про додержання заявником встановленого для подачі скарги (протесту) десятиденного строку вирішує суд. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органу, що виконує нотарільні дії, або безпосередньо до суду.

Пропущений з поважних причин строк на подання скарги (протесту) може бути поновлений судом на прохання заінтересованої особи (прокурора). Скарга (протест), подана після закінчення цього строку, залишається без розгляду відповідно до ст.85 ЦПК ( 1501-06 ), якщо суд не знайде підстав для його поновлення або про поновлення строку не заявлялось прохання. Ухвала про залишення скарги без розгляду не є перешкодою для пред'явлення відповідного позову.

Оскільки справи даної категорії розглядаються судом за правилами ЦПК з винятками і доповненнями, зазначеними в главі 39, скарга (протест) за формою і змістом мають відповідати вимогам ст.137 ЦПК. При подачі скарги без додержання вимог цієї норми закону суддя на підставі ст.139 ЦПК постановляє ухвалу про залишення скарги без руху і надає заявникові строк для виправлення її недоліків, а якщо протягом цього строку вони не будуть усунені, повертає скаргу, постановивши про це мотивовану ухвалу.

5. Роз'яснити судам, що в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні відповідно нотаріуси та інші органи, що виконують нотаріальні дії, беруть участь як заінтересовані особи (ст.98 ЦПК) і несуть обов'язки та користуються правами, передбаченими ст.99 ЦПК ( 1501-06 ), в тому числі правом оскаржувати рішення і ухвали суду. ( Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

Якщо справа порушується за протестом прокурора, суд притягує до участі в справі як заявника особу (осіб), відносно якої вчинялась опротестована нотаріальна дія або відмовлено вчинити таку дію.

6. Судам слід мати на увазі, що в порядку окремого провадження справи за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні розглядаються за умови, що у заявника відсутній спір про право цивільне, підвідомчий суду.

Якщо заявник оспорює достовірність засвідченого факту, права і обов'язки, основані на вчиненій нотаріальній дії, чи правильність документів, необхідних для цього, або коли іншими особами оспорюються права і обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальних дій, заяви розглядаються в порядку позовного провадження. Не можуть, наприклад, розглядатись в порядку окремого провадження за правилами глави 39 ЦПК скарги на відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за пропуском строку на прийняття її з посиланням на поважність причини цього, скарги, в яких оспорюється правильність (дійсність) прийнятої відмови від спадщини, достовірність документів про правоздатність, дієздатність, повноваження учасників договору.

Відповідно до вимог ч.3 ст.255 ЦПК, якщо в матеріалах, що надійшли зі скаргою, є дані про наявність спору про право цивільне, підвідомчого суду, суддя відмовляє в прийнятті скарги і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах, а коли це виявлено при розгляді справи - суд залишає скаргу без розгляду із зазначеними роз'ясненнями.

7. Для забезпечення правильного та своєчасного розгляду скарг (протестів) суддя, порушуючи справу, зобов'язаний відповідно до вимог ст.143 ЦПК ( 1502-06 ) провести всі необхідні дії для підготовки її до судового розгляду. Зокрема, витребувати документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, іншого документу, виданого нотаріальним органом: документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника тощо): постанову нотаріуса або відповідний акт іншого органу (службової особи), що виконує нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; витребувати документи, які заявник просив посвідчити або засвідчити. ( Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

8. При вирішенні питання про обгрунтованість скарг суди мають виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи службової особи компетенцією і порядком їх вчинення, не допускаючи при цьому як потурання відхиленням від зазначеного порядку, так і формального скасування нотаріальної дії, коли ці відхилення не вплинули на її вчинення. Зокрема, нотаріальна дія не може бути скасована лише з мотивів недодержання таємниці її вчинення, оскільки за ч.7 ст.8 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) правовим наслідком цього порушення є притягнення до встановленої законодавством відповідальності винних службових осіб. ( Абзац перший пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

Відмова у вчиненні нотаріальної дії визнається обгрунтованою, якщо вчинення такої дії суперечить закону, дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або іншою посадовою особою, або з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась недієздатна особа чи її представник, який не має необхідних повноважень, або якщо угода, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, вказаним в її статуті чи положенні, а також коли подані для вчинення нотаріальної дії документи не відповідають вимогам діючого законодавства або містять відомості, що порочать честь, гідність громадян (ст.49 Закону України "Про нотаріат"). ( Абзац другий пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

9. Судам необхідно враховувати, що нотаріуси, а також посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад, на яких рішенням виконавчого комітету відповідної Ради покладено вчинення нотаріальних дій, зобов'язані посвідчувати не тільки угоди, щодо яких законодавством встановлена обов'язкова нотаріальна форма, а й інші угоди, які сторони бажають укласти в такій формі (ст.54 Закону України "Про нотаріат"). ( Абзац перший пункту 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

Громадянин вправі вимагати нотаріального посвідчення будь-якої незабороненої угоди щодо свого майна (наприклад, продати, обміняти автомобіль, в тому числі і куплений на пільгових умовах щодо черговості і переваг на продаж). Склад, кількість і вартість майна, що може набути за угодою громадянин, не обмежується, крім випадків, передбачених законом (ст.13 Закону України "Про власність" ( 697-12 ).

Для укладання угоди про відчуження майна, яке придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи за їх спільні кошти, чи майна осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, коли вони його придбали спільно, а інше не передбачалось їх письмовою угодою, або про передачу такого майна у користування, володіння іншим особам, у відповідності зі ст.4, п.1 ст.17, ст.18 Закону України "Про власність" необхідна згода всіх учасників спільної сумісної власності. ( Абзац третій пункту 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 ) ( Пункт 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 від 25.05.98 )

10. При вирішенні справ за скаргами на нотаріальні дії, пов'язані з посвідченням угод щодо володіння, користування або розпорядження жилими будинками, будівлями і приміщеннями або відмовою в цьому, судам, зокрема, належить виходити з того, що:

а) після повного внесення членом житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства внеску за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, викупу наймачем (придбання на інших підставах) жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду вони стають власниками зазначених приміщень чи будівель і відповідно до ст.15 Закону України "Про власність" їм не може бути відмовлено в посвідченні укладеного на їх розсуд на це майно договору купівлі-продажу, міни, дарування, оренди або іншої угоди, що не суперечить закону, в тому числі в залежності від прийняття набувача до кооперативу, знаходження його на обліку для поліпшення житлових умов;

б) чинне законодавство не пов'язує можливість укладення громадянином договору купівлі-продажу, міни, дарування жилого будинку (частини його) залежно від дозволу на це виконкому місцевої Ради, наявності у набувача прописки за місцем знаходження будинку; ( Підпункт "б" пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

в) ( Підпункт "в" пункту 10 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

г) оскільки відповідно до ст.30 ЗК (561-12) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право володіння та користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, тому і при укладенні громадянами договору купівлі-продажу, міни, дарування жилого будинку в сільській місцевості не потрібне попереднє вирішення питання про надання набувачу у володіння земельної ділянки при будинку. ( Підпункт "г" пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 ) ( Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 від 25.05.98 )

11. Розглядаючи справи за скаргами на нотаріальні дії, пов'язані з оформленням права на спадщину або відмову вчинити їх, судам слід мати на увазі, що:

а) скарги на відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який у шестимісячний строк вчинив передбачені ст.549 ЦК (1540-06) дії, що свідчать про прийняття спадщини, розглядаються за правилами глави 39 ЦПК ( 1501-06 ), крім випадків, коли у заявника відсутні необхідні для одержання цього свідоцтва документи і вимоги мають вирішуватись в порядку позовного провадження, або в порядку, передбаченому главою 37 цього ж Кодексу, коли вони полягають у встановленні факту вступу в управління або володіння спадковим майном (п.1 ст.549 ЦК) і відсутній спір про право цивільне;

б) видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які у встановлений строк вчинили передбачені законом дії по прийняттю спадщини, не обмежена певним строком давності;

в) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, яке спадкодавець заповів іншій особі (якщо вона не відмовилась від спадщини) або одержання за заповідальним розпорядженням вкладу, не може розглядатись як вчинення передбачених законом дій по прийняттю спадщини;

г) зроблене в останньому заповіті розпорядження на вклад в Ощадному банку України або в іншій відповідній кредитній установі України згідно зі ст.544 ЦК ( 1540-06 ) скасовує дані раніше вкладником зазначеним установам на випадок смерті вказівки щодо цих вкладів;

д) при вирішенні питання про додержання вимог про право на обов'язкову частку в спадщині (ст.535 ЦК) враховуються всі спадкоємці за законом, які могли бути закликані до спадкування (і ті, що не прийняли спадщину або відмовились від неї) і незаповідане майно, що перейшло до особи, яка має право на цю частку як до спадкоємця за законом, в тому числі предмети домашньої обстановки та вжитку;

е) за змістом ст.562 ЦК і ст.67 Закону України "Про нотаріат" (3425-12) при наявності угоди між спадкоємцями про поділ спадкового майна свідоцтво про право на спадщину видається на реальні його частки згідно з цією угодою; ( Підпункт "е" пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

ж) питання про правильність дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на землю, надану громадянам для ведення селянського (фермерського) й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків і задоволення інших потреб, передбачених законом, належить вирішувати з урахуванням вимог ЗК про порядок та умови надання землі у приватну власність і розміри земельних ділянок, а також положень постанов Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року "Про порядок введення в дію Земельного Кодексу Української РСР" ( 562-12 ) і "Про земельну реформу" ( 563-12 ) та постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року "Про прискорення земельної реформи та приватизації землі" (2200-12). ( Підпункт "ж" пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 ) ( Пункт 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 від 25.05.98 )

12. Роз'яснити судам, що згідно з статтями 34, 70 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя може бути видане не тільки державним, а й приватним нотаріусом. До виключної компетенції державного нотаріуса відноситься видача таких свідоцтв лише у разі смерті одного з подружжя (статті 36, 71 Закону). ( Абзац перший пункту 12 в редакції Постанов Пленумів Верховного Суду України N 2 від 13.01.95, N 12 від 01.11.96 )

Такі свідоцтва про право власності на жилий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку та інше нерухоме майно видаються за місцем їх знаходження. ( Абзац другий пункту 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

У разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спадщини. ( Абзац третій пункту 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95 )

В період шлюбу і після його розірвання це свідоцтво на частку видається на підставі і відповідно до спільної письмової заяви подружжя. У разі смерті одного з подружжя другому з них за його письмовою заявою свідоцтво може бути видане на половину спільного майна з обов'язковим повідомленням про це спадкоємців, які прийняли спадщину.

При відсутності спору про право на майно скарги подружжя і їх спадкоємців щодо вчинення або відмови у вчиненні цієї нотаріальної дії вирішуються в порядку окремого провадження за правилами глави 39 ЦПК (1501-06 ).

Включення в свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя частини вкладу, внесеного відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 872-12 ) в Ощадний банк України чи іншу передбачену цим Законом кредитну установу, на який є заповідальне розпорядження другого з подружжя, який помер, може бути визнано обгрунтованим у тому разі, коли немає іншого спільного майна подружжя або частка спадкодавця в спільному майні була менша на суму, зазначену в цьому свідоцтві. ( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 15 від 25.05.98 )

13. При вирішенні справ, пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Ради Міністрів України від 12 жовтня 1976 року N 483 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор (з наступними змінами) і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк. ( Абзац перший пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 2 від 13.01.95, N 12 від 01.11.96 )

За змістом ст.385 ЦПК ( 1503-06 ) у передбаченому главою 39 цього Кодексу порядку оскаржується тільки відмова у вчиненні виконавчого напису, а правильність вимог, зазначених у виконавчому напису, може бути оспорена боржником лише в позовному порядку. При безпідставності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє у їх задоволенні, а у разі часткової їх обгрунтованості - постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. У цих випадках справа розглядається в позовному провадженні, позивачем в якому є кредитор, а відповідачем - боржник.

14. Оскільки на справи за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні поширюються загальні правила цивільно-процесуального законодавства (ст.255 ЦПК ( 1502-06 ), рішення в цих справах мають відповідати вимогам статей 203, 231, 283 ЦПК ( 1502-06 ).

В резолютивній частині рішення, зокрема, повинно бути зазначено про задоволення скарги або про повне або часткове залишення її без задоволення.

При задоволенні скарги на нотаріальні дії суд має їх скасувати, зазначивши, які саме нотаріальні дії, коли і ким вчинені, скасовуються. Задовольняючи скаргу на відмову у вчиненні нотаріальної дії, суд в резолютивній частині рішення зазначає про скасування постанови (іншого відповідного акта) про це (з наведенням дати і органу, що її прийняв) і яку нотаріальну дію та хто повинен вчинити.

Суд не може в таких справах замість скасування нотаріальних дій визнавати недійсними посвідчені угоди; сам вирішувати питання про відповідні дії (наприклад, дозволити подарувати чи продати певне майно замість зобов'язання нотаріального органу виконати відповідну нотаріальну дію); зобов'язати орган, що виконує нотаріальні дії, вчинити дію, яка суперечить закону (посвідчити договір дарування державним підприємством своєму працівникові жилого будинку при відсутності на це дозволу власника тощо), або вчинити нотаріальну дію у зв'язку з поданням суду документів чи доказів, відсутність яких у заявника викликала відмову у вчиненні цих дій, оскільки зазначена обставина є підставою для нового звернення до нотаріального органу, а не для скасування його постанови.

При невиконанні рішення суду вживаються заходи, передбачені ст.417 ЦПК.