ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

ЛИСТ
N 01-8/91 від 10.03.98
м.Київ

Арбітражним судам України

Про деякі питання практики застосування окремих норм
чинного законодавства у вирішенні спорів

( Із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого
арбітражного суду
N 01-8/635 від 09.11.2000 )

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства.

1. У вирішенні спорів за участю органів державної податкової адміністрації виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

1.1. Чи може бути визнане недійсним рішення державного податкового органу лише з тих підстав, що у складеному цим органом акті перевірки відсутні посилання на законодавчі акти, вимоги яких порушено, а також у разі недодержання 10-денного терміну прийняття рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій?

Сама лише відсутність у складеному державним податковим органом акті перевірки посилання на законодавчі акти, вимоги яких порушено господарюючим суб'єктом, а так само недодержання 10-денного терміну прийняття рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій не є підставою для визнання відповідного рішення державного податкового органу недійсним.

1.2. Яку дату слід вважати днем встановлення податковим органом порушення законодавства про податки?

Днем встановлення порушення слід вважати дату складання працівниками державного податкового органу відповідного акта перевірки.

1.3. Як визначити поняття "сільськогосподарські чи будівельні комплекси", які відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року" (314/97-ВР) мають право на реструктуризацію недоїмок за податками?

Чинне законодавство України не вміщує чіткого визначення поняття "комплекс" чи то сільськогосподарський, чи будівельний. Проте за змістом пункту 1 статті 1 названого Закону платниками податків, що мають право на реструктуризацію недоїмок за податками, є власне суб'єкти господарювання усіх галузей промисловості (крім платників, зазначених у пунктах 2 і 3 того чи іншого комплексу.

1.4. Якими документами має бути засвідчений факт користування транспортно-експедиційними послугами для вирішення питання про віднесення видатків на оплату послуг транспортно-експедиційних організацій на собівартість продукції?

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом і обов'язковою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею; до того ж на підставі накладної вноситься провізна плата та інші платежі за перевезення. За змістом статті 47 Статуту автомобільного транспорту УРСР основним перевізним, а також і розрахунковим документом, що відображає розрахунки з провізних платежів є накладна, яка є одночасно й обов'язковою письмовою формою договору перевезення, оскільки цей договір може бути укладено лише за умови подання вантажовідправником разом з вантажем і накладної. Отже для вирішення питання про віднесення видатків на оплату послуг транспортно-експедиційних організацій на собівартість продукції платник повинен подати первинні документи, що підтверджують факт користування транспортно-експедиційними послугами. ( Абзац другий підпункту 1.4 пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/635 від 09.11.2000 )

1.5. Що слід розуміти під терміном "базис поставки", який вживається у підпункті "з" пункту 25 "Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 N 247/95-ВР?

Під базисом поставки у даному разі слід розуміти погоджені сторонами умови договору поставки продукції (товарів), зокрема щодо розподілу між сторонами транспортних витрат (див., наприклад, пункт 34 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, пункт 27 Положення про поставки товарів народного споживання, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 N 888)

1.6. Чи підлягає реструктуризації заборгованість, що стягується з боржника за рішенням арбітражного суду?

Відповідно до пункту 7 статті 6 Закону України "Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків за станом на 31 березня 1997 року" ( 314/97-ВР ) на спеціальному рахунку платника податків, відкритому у банку, де знаходиться його розрахунковий рахунок, обліковуються розрахункові документи щодо стягнення у безспірному порядку сум заборгованості (за винятком випадків безспірного стягнення коштів за рішеннями суду, арбітражного суду та виконавчими написами нотаріусів). Отже за змістом наведеного пункту рішення арбітражного суду підлягає виконанню без реструктуризації заборгованості незалежно від того, що стягнення заборгованості звернено на майно боржника. До того ж слід мати на увазі, що реструктуруватись може лише заборгованість за податками (платежами), пенею, штрафними та фінансовими санкціями, зазначеними у пункті 4 статті 1 названого вище Закону, а не взагалі будь-які борги перед бюджетами відповідних рівнів.

( Підпункт 1.7 пункту 1 виключено на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/635 від 09.11.2000 )

2. Чи застосовуються правила статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР ) щодо обмеження розміру стягнення подвійною обліковою ставкою Національного банку України, якщо сторони за договором передбачили в ньому відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді штрафу?

За змістом статті 178 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) штраф і пеня є лише різновидами неустойки як засобу забезпечення виконання зобов'язання. Отже, якщо сторони в договорі передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді штрафу, правила статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо обмеження розміру стягнення подвійною обліковою ставкою Національного банку України мають застосовуватися на загальних підставах.

3. Чи може бути достроково розірваний договір найму у разі несплати наймачем платежів за користування теплоенергією, охорону приміщення, опалення тощо?

За загальним правилом, встановленим пунктом 3 статті 269 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), дострокове розірвання договору майнового найму можливе у разі невнесення наймачем найомної плати, тобто плати за користування майном, а не будь-яких інших платежів, в т.ч. за користування теплоенергією, охорону приміщення, опалення тощо.

У разі укладення договору оренди державного або комунального майна відповідний договір на підставі частини третьої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12 ) може бути розірваний за рішенням суду (арбітражного суду), зокрема, у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань.

4. Чи може бути віднесена до господарств агропромислового комплексу заготівельна контора райспоживспілки?

Закон України "Про споживчу кооперацію" ( 2265-12 ), зокрема частина друга пункту 3 статті 17, не ототожнює підприємства і організації споживчої кооперації з господарствами агропромислового комплексу, а лише надає їм право користування тими ж пільгами, які надані або можуть бути надані господарствам агропромислового комплексу.

Що ж до статті 4 Указу Президента України від 16.03.95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (227/95), то вона стосується як підприємств оптової і роздрібної торгівлі незалежно від форм власності, так і товаровиробників агропромислового комплексу з урахуванням того, покупцем чи продавцем виступає кожний з них у даній конкретній ситуації.

5. Як нараховується пеня, встановлена пунктом 48 Положення про переказний і простий вексель ?

За змістом пункту 48 Положення про переказний і простий вексель відповідальність за несплату обумовленої векселем суми настає із дня строку платежу у розмірі шести та трьох процентів без вказівки про те, що відповідальність у такому розмірі застосовується за кожний день прострочки. Отже зазначені проценти мають нараховуватись виходячи з того, що це є річні ставки.

Таке розуміння згаданої норми узгоджується зі статтею 214 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), що передбачає сплату боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання, трьох процентів річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Будь-який інший механізм нарахування процентів грунтувався б на розширеному тлумаченні пункту 48 названого Положення і тому не може бути застосований арбітражним судом.

6. Чи може арбітражний суд спонукати державний орган приватизації укласти договір купівлі-продажу державного майна на умовах покупця, якщо останній не погоджується з планом приватизації, зокрема з початковою ціною об'єкта приватизації?

Відповідно до пункту 2 статті 20 Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) у разі приватизації об'єкта шляхом викупу оцінка його вартості здійснюється експертним шляхом або способом, що враховує потенційну прибутковість.

Згідно з пунктом 6 Методики оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.96 N 961 , державний орган приватизації вправі самостійно обирати метод визначення вартості майна - за масовою чи експертною оцінкою.

У випадку, якщо покупці, зокрема трудовий колектив підприємства, майно якого приватизується, не погоджуються з планом приватизації, який передбачає початкову ціну об'єкта приватизації, арбітражному суду слід керуватися статтею 14 Закону України "Про приватизацію державного майна".

7. Чи має право ліцензіат або правонаступник власника патенту забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель)?

У вирішенні згаданого питання слід керуватися вимогами чинного законодавства, зокрема пунктом 6 статті 23 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" ( 3687-12 ) (далі - Закон), відповідно до якого договір про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони складені у письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набирають чинності стосовно будьякої іншої особи лише після їх реєстрації у Держпатенті України. Порядок реєстрації таких договорів визначений Інструкцією про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору на використання винаходу (корисної моделі), затвердженою наказом Держпатенту від 06.06.95 N 89.

У разі недотримання вимог пункту 6 статті 23 Закону щодо реєстрації договору ліцензіат або правонаступник власника патенту позбавлені права заборонити іншим особам використовувати винахід (корисну модель).

8. Який порядок формування вільних цін на підакцизні товари? Відповідно до статті 23 Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) рівень вільних цін визначається виготовлювачами продукції (в т.ч. підакцизних товарів) самостійно або на договірній основі. Що стосується включення до складу вільних цін собівартості, то у введеному в дію з 1 липня 1997 р. Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) відсутнє визначення поняття "собівартість" та її елементів. Крім того, вказаний Закон не передбачає можливості трактування його положень будь-якими органами виконавчої влади.

Виходячи з цього, не може вважатись порушенням Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" ( 18-92 ) заниження собівартості продукції.

9. Чи підвідомчі арбітражним судам справи у спорах за участю громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, якщо у названих осіб відсутній рахунок в установах банків?

За змістом статей 1 і 21 АПК справи у спорах за участю громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, підвідомчі арбітражним судам на загальних підставах, незалежно від наявності у названих осіб рахунків в установах банків. Що ж до вимог статті 84 АПК стосовно резолютивної частини рішення арбітражного суду, то згадана норма не передбачає обов'язку арбітражного суду зазначити у рішенні номер рахунку відповідача.

10. Чи підлягають розгляду в арбітражних судах справи у спорах, пов'язаних з виконанням договору, сторони якого передбачили, що будь-який спір, що виникає при виконанні цього договору, може бути передано на вирішення третейського суду (арбітражу)?

Відповідно до статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України ( 1798-12 ) підвідомчий арбітражним судам спір може бути передано на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Передбачене згаданою нормою право може бути реалізовано як після порушення провадження у справі з наслідками, передбаченими пунктом 5 частини першої статті 80 Арбітражного процесуального кодексу України, так і до звернення до арбітражного суду з позовом, зокрема шляхом укладення арбітражної угоди і включення її до договору (контракту) у формі арбітражного застереження.

Якщо згадана умова включена до цивільно-правової угоди, то на неї поширюються загальні умови виконання зобов'язань, встановлені главою 15 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), у тому числі щодо недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Виходячи з цього, арбітражний суд, до якого подано позов, з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен припинити провадження у справі, якщо є заперечення однієї з сторін щодо вирішення спору в арбітражному суді і ним не буде визнано, що арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

11. Якщо за клопотанням сторін строк вирішення спору було продовжено, але спір з поважних причин не було вирішено, чи може голова арбітражного суду чи його заступник продовжити цей строк?

За змістом частини третьої статті 69 АПК ( 1798-12 ) угода сторін може бути підставою для вирішення спору у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті. Отже, суддя не позбавлений права звернутися до голови арбітражного суду чи його заступника з клопотанням щодо продовження цього строку.

12. Який порядок оголошення суддею резолютивної частини рішення відповідно до статті 85 АПК?

Згідно із статтею 85 АПК ( 1798-12 ) прийняте рішення оголошується суддею у засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в письмовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.

Фактично у випадках застосування цієї норми АПК відкладається не прийняття рішення, а складання його мотивувальної частини. Тому арбітражний суд повинен вирішити усі питання, повязані з прийняттям рішення (пункт 4 статті 84 АПК) і в тому разі, коли він відкладає написання його мотивувальної частини.

Відкладаючи виготовлення мотивованого рішення, арбітражний суд зобов'язаний оголосити резолютивну частину рішення у тому ж засіданні. Оскільки вона оголошується і приєднується до справи як окремий судовий документ, у ній мають бути усі реквізити вступної частини рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 84 АПК.

Із врахуванням складності справи арбітражному суду слід визначити термін закінчення підготовки мотивованого рішення, який не повинен перевищувати 5 днів. Одночасно з оголошенням резолютивної частини рішення суддя (головуючий) зазначає й відповідну дату. Судове засідання для оголошення мотивованого рішення не призначається.

Резолютивна частина мотивованого рішення повинна бути викладена у повній відповідності з раніше оголошеною резолютивною частиною. Внесення до резолютивної частини мотивованого рішення змін і доповнень не допускається.

Відповідно до частини другої статті 106 АПК рішення арбітражного суду перевіряється в порядку нагляду у повному обсязі. Отже, резолютивна частина рішення, навіть оголошена і викладена у письмовій формі, не може бути перевірена в порядку нагляду.

13. На кого покладаються витрати, пов'язані з вміщенням оголошення щодо порушення справи про банкрутство у друкованому органі, якщо боржник задовольнив майнові вимоги кредитора після винесення арбітражним судом ухвали про вміщення такого оголошення?

Якщо боржник задовольнив майнові вимоги кредитора після винесення арбітражним судом ухвали про вміщення оголошення щодо порушення справи про банкрутство у друкованому органі, відповідні витрати покладаються на боржника.

Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський