Протокол N 4,
який гарантує деякі права і свободи, не передбачені
Конвенцією і Першим Протоколом до неї
(Страсбург, 16.IX.1963)
Уряди, які підписали цей Протокол, будучи членами Ради Європи,
сповнені рішучості зробити кроки на шляху колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не передбачені в розділі I Конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі "Конвенція"), і в статтях 1 - 3 Першого Протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року,
погодились про таке:
Стаття 1
Жодна людина не може бути позбавлена волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання.
Стаття 2
1. Кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.
2. Кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.
3. Здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
4. Права, викладені в пункті 1, в певних районах можуть також підлягати обмеженням, які запроваджуються згідно з законом і виправдовуються в демократичному суспільстві державними інтересами.
Стаття 3
1. Жодна людина не може бути вислана, шляхом здійснення індивідуальних або колективних заходів, з території держави, громадянином якої вона є.
2. Жодна людина не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є.
Стаття 4
Колективне вислання іноземців забороняється.
Стаття 5
1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може під час підписання або ратифікації цього Протоколу або в будь-який інший час після цього надіслати Генеральному секретарю Ради Європи заяву, в якій визначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, які визначені в цій заяві і за міжнародні віносини яких вона несе відповідальність.
2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву згідно з попереднім пунктом, може час від часу робити інші заяви, які змінюють умови будь-якої попередньої заяви або припиняють застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.
3. Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 63 Конвенції.
4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.
Стаття 6
1. Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1 - 5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідним чином.
2. Проте право на індивідуальний позов, яке визнане заявою, зробленою на підставі статті 25 Конвенції, або визнання обов'язковою юрисдикції Суду в заяві, зробленій на підставі статті 46 Конвенції, не матиме чинності щодо цього Протоколу до тих пір, поки відповідна Висока Договірна Сторона не зробить заяви про визнання такого права або прийняття такої юрисдикції щодо всіх або деяких із статей 1 - 4 цього Протоколу.
Стаття 7
1. Цей Протокол відкрито для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він підлягає ратифікації одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п'яти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності від дня здачі на зберігання їх ратифікаційних грамот.
2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про всі ратифікації.
На посвідчення чого нижчепідписані належним чином на те уповноважені представники підписали цей Протокол.
Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.