Європейська конвенція з прав людини
(Переклад з англійської мови Є.М.Вишневського)
- Рада Європи -
Зміст
I. Конвенція про захист прав і основних свобод людини та Протокол N 2
II. Перший Протокол до Конвенції III. Протокол N 4, який гарантує деякі права і свободи,
не передбачені Конвенцією і Першим Протоколом до неї
IV. Протокол N 6, який стосується скасування смертної кари
V. Протокол N 7
VI. Протокол N 9
VII. Протокол N 10
Європейська конвенція з прав людини
(Рим, 4.XI.1950) *
_______________________________
* Текст англійською мовою див. видання "European Treaty Seris (ETS), N 5. Текст Конвенції включає поправки, внесені згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21. 09. 1976 Протоколу N5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20.12.1971, і Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 01.01.1990, а також містить текст Протоколу N 2 (ETS, N 44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу є складовою частиною Конвенції з 21 вересня 1970 року, дати набрання ним чинності.
Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,
беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об"єднаних Націй 10 грудня 1948 року,
враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне і ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із методів, за допомогою якого ця мета має бути досягнута, є дотримання і подальше здійснення прав і основних свобод людини,
знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином здійснюються, з одного боку, завдяки дійовій політичній демократії, а, з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать,
сповнені рішучості, як уряди європейських країн, що дотримуються єдиних думок і мають спільну спадщину в політичних традиціях, ідеалах, свободі і верховенстві закону, зробити перші кроки на шляху колективного забезпечення здійснення деяких із прав, проголошених в Загальній декларації,
погодились про таке:
Стаття 1
Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині в межах їх юрисдикції права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Розділ I
Стаття 2
1. Право кожної людини на життя захищається законом. Жодна людина не може бути умисно позбавлена життя інакше, як на виконання вироку суду, винесеного після визнання її винною у вчиненні злочину, за який законом передбачена така кара.
2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:
а) при захисті будь-якої людини від незаконного насильства;
b) при здійсненні законного арешту або при запобіганні втечі людини, що законно знаходиться під вартою;
с) в діях, законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту.
Стаття 3
Жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання.
Стаття 4
1. Жодна людина не може бути в рабстві або у підневільному стані.
2. Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи обов'язкової праці.
3. Для цілей цієї статті термін примусова чи обов'язкова праця не охоплює:
а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або під час умовного звільнення від такого ув'язнення;
b) будь-яку службу військового характеру або, у випадку відмови від неї з релігійних чи політичних мотивів в країнах, де така відмова визнається, службу, визначену замість обов'язкової військової служби;
с) будь-яку службу, яка повинна виконуватися у випадку надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи добробуту суспільства;
d) будь-яку роботу чи службу, яка становить звичайні громадянські обов'язки.
Стаття 5
1. Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, як в таких випадках і відповідно до процедури, встановленої законом:
а) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним судом;
b) законний арешт або затримання людини за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;
с) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним юридичним органом на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обгрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним правоохоронним органом;
е) законне затримання людей для запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань, людей психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, відносно якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.
2. Кожна заарештована людина негайно повідомляється зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і про будь-яке обвинувачення проти неї.
3. Кожна людина, заарештована або затримана згідно з положеннями пункту 1(с) цієї статті, має бути негайно поставлена перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд впродовж розумного терміну або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд.
4. Кожна людина, позбавлена волі внаслідок арешту або затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якщо затримання є незаконним.
5. Кожна людина, яка стала жертвою арешту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на компенсацію.
Стаття 6
1. Кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. Судове рішення оголошується прилюдно, але преса і відвідувачі можуть не допускатися в зал засідань на протязі усього судового розгляду або якоїсь його частини з метою збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси малолітніх чи захисту конфіденційності особистого життя сторін або у разі крайньої необхідності якщо на думку суду в особливих випадках привселюдність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинною доти, поки її винність не буде доведена згідно з законом.
3. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має якнайменш такі права:
а) бути негайно і детально проінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причину обвинувачення проти неї;
b) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту;
с) захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника на свій вибір або, якщо вона не має коштів для оплати правової допомоги захисника, одержувати таку допомогу безкоштовно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків, що свідчать проти неї, або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих же умовах, що і свідків, які свідчать проти неї;
е) отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо вона не розуміє і не розмовляє мовою, яка використовується у суді.
Стаття 7
1. Жодна людина не може бути обвинувачена у вчиненні кримінального злочину на підставі будь-якого діяння або бездіяльності, які на час їх вчинення не становили кримінального злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також призначатися покарання більш суворе від того, яке застосовувалось на час вчинення кримінального злочину.
2. Ця стаття не виключає судового розгляду і покарання будь-якої людини за будь-яке діяння або бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальний злочин згідно з загальними принципами права, визнаними цивілізованими націями.
Стаття 8
1. Кожна людина має право на поважання її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування.
2. Держава не може втручатися в здійснення цього права інакше, як згідно з законом і у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушеням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 9
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноосібно, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, в богослужінні, ученні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів.
2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я і моралі або для захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 10
1. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіо-, теле- або кінопідприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров'я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 11
1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і свободу асоціації з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.
2. Здійснення цих прав не підлягає ніяким обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.
Стаття 12
Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.
Стаття 13
Кожна людина, права і свободи якої, викладені в цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.
Стаття 14
Здійснення прав і свобод, викладених в цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.
Стаття 15
1. Під час війни або іншого надзвичайного стану в державі, який загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вжити заходів, які не відповідають її зобов'язанням за цією Конвенцією, виключно в тих межах, які зумовлені гостротою становища, якщо такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом.
2. Вищенаведене положення не може бути підставою для відступу від статті 2, за винятком випадків смерті внаслідок законного застосування сили, або від статей 3, 4 (пункт 1) і 7.
3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка використовує це право відступу від своїх зобов'язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про всі вжиті нею заходи і про причини їх вжиття. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такі заходи були припинені і з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуються.
Стаття 16
Ніщо в статтях 10, 11 і 14 не розглядається як перешкода запровадженню Високими Договірними Сторонами обмежень на політичну діяльність іноземців.
Стаття 17
Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких із тих прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції.
Стаття 18
Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо згаданих прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.
Розділ II
Стаття 19
Для забезпечення виконання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за цією Конвенцією створюються:
а) Європейська комісія з прав людини, далі "Комісія";
b) Європейський суд з прав людини, далі "Суд".
Розділ III
Стаття 20*
1. Комісія складається із такого числа членів, яке відповідає кількості Високих Договірних Сторін. Серед членів Комісії не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави.
2. Комісія здійснює свою діяльність на пленарних засіданнях. Однак вона може створювати палати у складі не менше семи членів кожна. Палати можуть розглядати подані згідно зі статтею 25 цієї Конвенції заяви, які можуть розбиратися на основі встановленого прецедентного права або які не порушують серйозних питань щодо тлумачення або застосування Конвенції. За винятком цього обмеження та положень пункту 5 цієї статті, створені палати виконують усі функції, якими Конвенція наділяє Комісію.
Член Комісії, обраний за поданням Високої Договірної Сторони, проти якої подана заява, має право брати участь у засіданнях палати, на розгляд якої ця заява надіслана.
3. Комісія може створювати комітети, кожний з яких складається принаймні з трьох членів і які мають повноваження, дійсні при одностайному голосуванні, вирішувати про неприйнятність або виключення із реєстру справ заяви, поданої згідно зі статтею 25, якщо таке рішення може бути прийняте без подальшого розгляду.
4. Палата або комітет може у будь-який час відмовитися від своїх повноважень на користь пленарного засідання Комісії, яка також має право віддати розпорядження про передачу на її розгляд будь-якої заяви, надісланої на розгляд палати або комітету.
5. Виключною компетенцією пленарного засідання Комісії є:
а) розгляд заяв, поданих згідно зі статтею 24;
b) передача справи в Суд відповідно до статті 48 (а);
с) встановлення правил процедури відповідно до статті 36.
_________________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Пртоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 21*
1. Члени Комісії обираються Комітетом міністрів абсолютною більшістю голосів із списку осіб, що складає Президія Консультативної асамблеї; кожна група представників Високих Договірних Сторін в Консультативній асамблеї висуває трьох кандидатів, з яких два принаймні мають бути її громадянами.
2. У міру можливості така ж процедура застосовується при довиборах до Комісії у випадку подальшого приєднання до Конвенції інших держав, а також при заповненні вакансій, що виникли.
3. Кандидати повинні мати високі моральні якості, кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або визнаний авторитет у галузі внутрішньодержавного чи міжнародного права.
________________________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 22*
1. Члени Комісії обираються терміном на шість років. Вони можуть бути переобраними. Однак термін повноважень семи з тих членів, які були обрані на перших виборах, спливає по закінченні трирічного періоду.
2. Члени, повноваження яких мають закінчитися в кінці першого трирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після перших виборів.
3. З метою забезпечення поновлення кожні три роки, по можливості, половини членів Комісії, Комітет міністрів може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість терміну або термінів повноважень одного чи більше членів, які мають бути обраними, становитиме період, інший ніж шість років, але не більше дев'яти і не менше трьох років.
4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один термін повноважень і коли Комітет міністрів застосовує вищевикладений пункт, розподіл термінів повноважень здійснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж після виборів.
5. Член Комісії, обраний для заміщення члена, термін повноважень якого не минув, обіймає посаду на протязі решти частини терміну повноважень свого попередника.
6. Члени Комісії обіймають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують займатися тими справами, які вони вже прийняли на розгляд.
________________________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 5 (ETS N 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року.
Стаття 23*
1. Члени Комісії беруть участь у засіданнях Комісії в своїй особистій якості. Впродовж їх терміну повноважень вони не можуть обіймати посади, які є несумісними з їх незалежністю і неупередженістю як членів Комісії або не відповідають вимогам цієї посади.
_________________________
* Текст, з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 24
Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Комісії через Генерального секретаря Ради Європи питання про будь-яке порушення положень цієї Конвенції іншою Високою Договірною Стороною.
Стаття 25
1. Комісія може приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених в цій Конвенції, за умови, якщо Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу, заявила про те, що визнає компетенції Комісії приймати такі заяви. Ті з Високих Договірних Сторін, які заявили про це, зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.
2. Високі Договірні Сторони можуть робити такі заяви на конкретно визначений період.
3. Ці заяви здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає їх копії Високим Договірним Сторонам і публікує їх.
4. Комісія виконує функції, передбачені в цій статті, лише у тому випадку, якщо не менше шести Високих Договірних Сторін зробили заяви згідно з попередніми пунктами.
Стаття 26
Комісія може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були вичерпані всі національні засоби, згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права, і впродовж шести місяців з дати прийняття остаточного рішення.
Стаття 27
1. Комісія не розглядає заяви, подані відповідно до статті 25, якщо вони:
а) анонімні, або
b) по своїй суті порушують справу, що вже була розглянута Комісією або вже розглядалась шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вони не містять відповідної нової інформації.
2. Комісія вважає неприйнятною будь-яку заяву, подану згідно зі статтею 25, якщо ця заява, на її думку, несумісна з положеннями цієї Конвенції, явно необгрунтована або є зловживанням права на оскарження.
3. Комісія відхиляє будь-яку подану їй заяву, якщо вона вважає цю заяву неприйнятною на підставі статті 26.
Стаття 28*
1. Якщо Комісія приймає подану їй заяву:
а) вона, з метою встановлення фактів, проводить разом з представниками сторін розгляд заяви і, якщо необхідно, розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють всі необхідні умови після обміну думками з Комісією;
b) в той же час вона надає свої послуги заінтересованим сторонам з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поважання прав людини, визначених в цій Конвенції.
2. Якщо Комісії вдається досягти дружнього врегулювання, вона складає доповідь, яка надсилається заінтересованим державам, Комітету міністрів і Генеральному секретарю Ради Європи для опублікування. Ця доповідь містить стислий виклад фактів і досягнутого рішення.
_______________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 29*
Після того як Комісія прийняла заяву, подану відповідно до статті 25, вона, однак, може більшістю у дві третини голосів своїх членів відхилити цю заяву, якщо у ході її розгляду вона виявила наявність однієї з підстав відхилення заяви, передбачених у статті 27.
У цьому випадку прийняте рішення доводиться до відома сторін.
_________________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року.
Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 30*
1. Комісія може на будь-якій стадії розгляду виключити заяву із реєстру справ, якщо обставини дозволяють зробити висновок, що:
а) заявник не має наміру продовжувати підтримувати свою заяву, або
b) спір уже вирішено, або
с) на будь-якій іншій підставі, встановленій Комісією, подальший розгяд заяви не є виправданим.
Однак Комісія продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає поважання прав людини, визначених у цій Конвенції.
2. Якщо Комісія вирішує виключити заяву із свого реєстру після її прийняття, вона складає доповідь, яка містить виклад фактів і рішення про виключення заяви з реєстру, а також виклад причин такого рішення. Доповідь надсилається сторонам і Комітету міністрів для інформації. Комісія може її опублікувати.
3. Комісія може вирішити знову внести заяву в свій реєстр справ, якщо вона вважає, що обставини це виправдовують.
_________________________
* Текст з поправками, внесенними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 31*
1. Якщо розгляд заяви не був доведений до кінця відповідно до статей 28 (пункт 2), 29 або 30, Комісія складає доповідь про факти і робить свій висновок стосовно того, чи свідчать встановлені факти про порушення відповідною державою своїх зобов'язань за Конвенцією. Ця доповідь може містити особисті точки зору членів Комісії з цього питання.
2. Доповідь надсилається Комітету міністрів. Вона також надсилається заінтересованим державам, які, однак, не мають права публікувати її.
3. Коли доповідь надсилається Комітету міністрів, Комісія може робити такі пропозиції, які вона вважає за необхідне.
_________________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 32
1. Якщо питання не передається в Суд відповідно до статті 48 цієї Конвенції на протязі тримісячного періоду від дати перепровадження доповіді Комітету міністрів, Комітет міністрів вирішує більшістю у дві третини голосів членів, які мають право брати участь в засіданнях Комітету, чи мало місце порушення Конвенції.
2. У випадку визнання факту порушення Конвенції Комітет міністрів визначає термін, впродовж якого відповідна Висока Договірна Сторона повинна вжити заходів, які вимагаються рішенням Комітету міністрів.
3. Якщо відповідна Висока Договірна Сторона не вжила задовільних заходів впродовж встановленого терміну, Комітет міністрів вирішує більшістю голосів, передбаченою у пункті 1 вище, які дії повинні бути вжиті на виконання його першого рішення, і публікує відповідну доповідь.
4. Високі Договірні Сторони зобов'язуються вважати обов'язковим для себе будь-яке рішення, яке Комітет міністрів може прийняти на виконання попередніх пунктів.
Стаття 33
Комісія проводить свої засідання за закритими дверима.
Стаття 34*
За винятком положень статей 20 (пункт 3) і 29, Комісія приймає свої рішення більшістю голосів присутніх і голосуючих членів.
_______________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 3 (ETS, N 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року, і Протоколу N 8 (TTS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 35
Комісія проводить свої засідання у міру необхідності. Засідання скликаються Генеральним секретарем Ради Європи.
Стаття 36
Комісія встановлює свої власні правила процедури.
Стаття 37
Діяльність секретаріату Комісії забезпечує Генеральний секретар Ради Європи.
Розділ IV
Стаття 38
Європейський суд з прав людини складається з такого числа суддів, яке відповідає кількості членів Ради Європи. Серед членів Суду не може бути двох громадян однієї і тієї ж держави.
Стаття 39
1. Члени Суду обираються Консультативною асамблеєю більшістю поданих голосів із списку осіб, висунутих членами Ради Європи; кожний член Ради висуває трьох кандидатів, з яких два принаймні повинні бути його громадянами.
2. У міру можливості, така ж процедура застосовується при довиборах до Суду у випадку прийому нових членів до Ради Європи, а також при заповненні вакансій, що виникли.
3. Кандидати повинні мати високі моральні якості, кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.
Стаття 40*
1. Члени Суду обираються терміном на дев'ять років. Вони можуть бути переобраними. Однак термін повноважень чотирьох з тих членів, які були обрані на перших виборах, спливає по закінченні трирічного періоду, а термін повноважень решти чотирьох членів - по закінченні шестирічного періоду.
2. Члени Суду, повноваження яких мають спливти по закінченні першого трирічного і шестирічного періоду, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після перших виборів.
3. З метою забезпечення поновлення кожні три роки, по можливості, однієї третини членів Суду, Консультативна асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити, що тривалість терміну або термінів повноважень одного чи більше членів Суду, які мають бути обраними, становитиме період, інший ніж дев'ять років, але не більше дванадцяти і не менше шести років.
4. У випадках, коли йдеться про більше ніж один термін повноважень і коли Консультативна асамблея застосовує вищевикладений пункт, розподіл термінів повноважень здійснюється Генеральним секретарем за жеребом одразу ж після виборів.
5. Член Суду, обраний для заміщення члена, термін повноважень якого не минув, обіймає посаду на протязі решти частини терміну повноважень свого попередника.
6. Члени Суду обіймають свою посаду до їх заміщення. Після заміщення вони продовжують займатися тими справами, які вони вже прийняли на розгляд.
7. Члени Суду засідають в ньому в своїй особистій якості. Впродовж їх терміну повноважень вони не можуть обіймати посади, які є несумісними з їх незалежністю і неупередженістю як членів Суду або не відповідають вимогам цієї посади.
_______________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 5 (ETS, N 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року, і Протоколу N 8 (RTS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 41*
Суд обирає свого Голову і одного або двох заступників Голови терміном на три роки. Вони можуть бути переобраними.
______________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 42
Члени Суду за кожний день виконання своїх обов'язків одержують винагороду, розмір якої визначається Комітетом міністрів.
Стаття 43*
Для розгляду кожної справи, переданої в Суд, Суд створює палату з дев'яти суддів. Членом палати ех-officio засідає суддя - громадянин будь-якої держави, яка є стороною в спорі, або, у його відсутність, особа, яка визначається на вибір такої держави і засідає як суддя; прізвища решти суддів визначаються Головою Суду за жеребом перед початком розгляду справи.
______________________
* Текст з поправками, внесеними згідно з положеннями Протоколу N 8 (ETS, N 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року.
Стаття 44
Право передавати справу в Суд мають тільки Високі Договірні Сторони і Комісія.
Стаття 45
Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, які стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції і які Високі Договірні Сторони або Комісія передають йому на розгляд відповідно до статті 48.
Стаття 46
1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може в будь-який час заявити, що вона визнає обов'язковою ipso facto і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, які стосуються тлумачення і застосування цієї Конвенції.
2. Вищезгадані заяви можуть робитися безумовно, або на засадах взаємодомовленості між декількома чи деякими Високими Договірними Сторонами, або на визначений період.
3. Ці заяви здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи, який надсилає їх копії Високим Договірним Сторонам.
Стаття 47
Суд може прийняти справу до провадження тільки після того, як Комісія визнає марність зусиль по дружньому врегулюванню справи і на протязі тримісячного терміну, передбаченого статтею 32.
Стаття 48
За умови, якщо заінтересована Висока Договірна Сторона, коли вона одна, або заінтересовані Високі Договірні Сторони, коли їх більше однієї, визнають обов'язковою юрисдикцію Суду, або, у відсутність визнання юрисдикції Суду, за згодою заінтересованої Високої Договірної Сторони, коли вона одна, або заінтересованих Високих Договірних Сторін, коли їх більше однієї, справу на розгляд Суду можуть передати:
а) Комісія;
b) Висока Договірна Сторона, громадянин якої здогадно є жертвою порушення прав;
с) Висока Договірна Сторона, яка передала справу до Комісії;
d) Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу.
Стаття 49
У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирішується рішенням Суду.
Стаття 50
Якщо Суд встановлює, що рішення чи захід юридичного або будь-якого іншого органу Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов'язанням за цією Конвенцією, а також якщо внутрішнє законодавство цієї Сторони передбачає лише часткове відшкодування наслідків такого рішення чи заходу, Суд, у разі необхідності, вирішує про справедливе відшкодування потерпілій стороні.
Стаття 51
1. Рішення Суду повинні бути мотивованими.
2. Якщо рішення цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти свою думку окремо.
Стаття 52
Рішення Суду є остаточним.
Стаття 53
Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати рішення Суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.
Стаття 54
Рішення Суду надсилається Комітету міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.
Стаття 55
Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру.
Стаття 56
1. Перші вибори членів Суду проводяться після того, як кількість заяв Високих Договірних Сторін, згаданих у статті 46, досягне восьми.
2. Жодна справа не може бути передана в Суд до цих виборів.
Розділ V
Стаття 57
На прохання Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договірна Сторона дає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрішнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цієї Конвенції.
Стаття 58
Витрати Комісії і Суду сплачуються Радою Європи.
Стаття 59
Члени Комісії і Суду під час виконання своїх обов'язків користуються привілеями та імунітетами, передбаченими в статті 40 Статуту Ради Європи і в угодах, укладених згідно з цією статтею.
Стаття 60
Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права і основні свободи людини, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою, в якій вона бере участь.
Стаття 61
Ніщо в цій Конвенції не зашкоджує повноваженням Комітету міністрів, наданим йому Статутом Ради Європи.
Стаття 62
Високі Договірні Сторони домовляються, що вони, без спеціальної згоди, не користуватимуться підписаними між ними чинними договорами, угодами або деклараціями для вирішення, шляхом оскарження, спору, який виник внаслідок тлумачення або застосування цієї Конвенції, засобами врегулювання спорів, не передбаченими цією Конвенцією.
Стаття 63
1. Будь-яка держава може під час ратифікації або в будь-який інший час після цього заявити у повідомленні на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі або деякі з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.
2. Дія Конвенції поширюється на територію (території), визначену в повідомленні, на тридцятий день після одержання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.
3. Положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій з належним урахуванням, однак, місцевих вимог.
4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час після цього заявити від імені однієї або декількох територій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Комісії приймати скарги від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 25 цієї Конвенції.
Стаття 64
1. Будь-яка держава під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може заявити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний в цей час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.
2. Будь-яке застереження, заявлене згідно з цією статтею, повинно містити короткий виклад відповідного закону.
Стаття 65
1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки після закінчення п'яти років від дня приєднання до неї і через шість місяців після перепровадження відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони.
2. Така денонсація не звільняє відповідну Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якого діяння, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути здійсненим нею до дати, з якої денонсація набрала чинності.
3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути і учасницею цієї Конвенції на тих же умовах.
4. Відповідно до положень попередніх пунктів Конвенція може бути денонсована стосовно будь-якої території, на яку було поширено її дію згідно з заявою, зробленою на підставі статті 63.
Стаття 66
1. Цю Конвенцію відкрито для підписання членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Конвенція набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.
3. Для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їх ратифікаційних грамот.
4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всіх членів Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які ратифікували її, і про здачу на зберігання в подальшому всіх ратифікаційних грамот.
Вчинено в Римі четвертого дня листопада місяця 1950 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цієї Конвенції кожній державі, яка її підписала.