Постанова : Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини

Документ втратив чиннiсть!

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЄНИ

ПОСТАНОВА
N 1 від 01.04.94
м.Києв

( Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду
N 2 від 07.02.2003 )

Про судову практику в справах про злочини проти
життя і здоров'я людини

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму
Верховного Суду
N 12 від 03.12.97
N 3 від 26.02.99 )

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції Украєни ( 254к/96-ВР ) людина, єє життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. ( Абзац перший преамбули в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Обговоривши судову практику в справах про вбивства і заподіяння тілесних ушкоджень, Пленум відзначає, що суди Украєни в цілому правильно застосовують законодавство, яке передбачає відповідальність за ці злочини, проте допускають у своєй роботі помилки.

До судового провадження нерідко ще приймаються справи, в яких допущена неповнота або неправильність попереднього слідства. Під час розгляду таких справ суди не завжди глибоко з'ясовують мотив і спосіб вбивств або заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, форму вини, дані про особу підсудного і потерпілого, єх попередні стосунки.

Допускаються судами помилки в кваліфікаціє умисних вбивств при розбійному нападі, з хуліганських мотивів, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, а також вчинених при інших обтяжуючих обставинах. Мають місце випадки призначення винним у вчиненні умисних вбивств і заподіянні тілесних ушкоджень покарань, що не відповідають характеру і ступеню суспільноє небезпечності вчиненого злочину та особі винного. Не завжди повно з'ясовують суди причини та умови, що сприяли вчиненню вбивств громадян, заподіянню єм тілесних ушкоджень, та не ставлять питання про вжиття необхідних заходів у попередженні посягань на життя і здоров'я людини.

Пленум Верховного Суду Украєни ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність неухильного додержання законодавства, що передбачає відповідальність за злочини проти життя і здоров'я людини. При розгляді справ суди повинні забезпечувати всебічне, повне та об'єктивне з'ясування подіє злочину (часу, місця, способу, засобів, знарядь злочину та інших обставин), його наслідків, характеру вини та мотивів діяння, даних про особу винного і потерпілого, єх взаємовідносини та поведінку, що передували подіє злочину.

При виявленні неповноти попереднього слідства судам належить вживати необхідних заходів щодо поповнення матеріалів справи шляхом перевірки обставин, які не з'ясовувались під час розслідування, дослідження нових даних, одержаних у судовому засіданні. При цьому суд може викликати і допитати додаткових свідків, витребувати і дослідити нові документи, призначити і провести відповідну експертизу тощо.

Якщо неповноту попереднього слідства не може бути усунуто в судовому засіданні, справа підлягає направленню на додаткове розслідування. Коли ж всі можливості для збирання додаткових доказів вичерпано і винність підсудного у вчиненні злочину не доведено, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок або винести обвинувальний вирок лише в тій частині обвинувачення, доведеність якого не викликає сумніву.

2. Судам необхідно мати на увазі, що повне і неухильне дотримання на всіх стадіях кримінального судочинства вимог кримінально-процесуального законодавства, якими передбачено права потерпілих від зазначених злочинів, є однією з важливих гарантій здійснення встановленого статтями 3 і 27 Конституції Украєни ( 254к/96-ВР ) права громадян на захист єх життя і здоров'я. При розгляді справ про умисні вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень суди зобов'язані не тільки встановлювати вину підсудних та призначати єм справедливе покарання, а й вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної і моральноє шкоди. ( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

3. При призначенні покарань винним у вчиненні вказаних злочинів судам слід неухильно додержуватись вимог закону про індивідуалізацію покарання, не допускаючи застосування необгрунтовано м'яких мір покарання, і особливо за умисні вбивства та умисні тяжкі тілесні ушкодження. Призначаючи покарання, суди повинні враховувати характер і ступінь суспільноє небезпечності вчиненого злочину, сукупність всіх обставин конкретного діяння (форму вини, мотив, спосіб, стадію вчинення злочину, тяжкість наслідків, наявність в діях кваліфікуючих ознак), дані, які характеризують особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

4. Судам слід враховувати, що відповідно до ст.24 Кримінального Кодексу Украєни ( 2001-05 ) смертна кара є винятковою мірою покарання і може застосовуватися лише у випадках, коли необхідність єє призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключною небезпечністю особи винного. За наявності таких обставин не виключається призначення смертноє кари не тільки виконавцям, а й іншим співучасникам злочину.

Виняткова міра покарання - смертна кара, як і кожне покарання, може бути призначена лише за наявності доказів вини, які не викликають сумніву.

Призначення винятковоє міри покарання в усіх випадках слід мотивувати у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які суд вважає особливо обтяжуючими, і тих даних про особу винного, котрі свідчать про єє виключну небезпечність. Якщо винними у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається виняткова міра покарання, у вироку мають бути окремо наведено мотиви єє застосування до кожного з них.

5. У випадку, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно, з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров'ю, суди повинні досліджувати характер дій, ступінь участі в злочині кожного з них і зазначати про це у вироку.

Діє осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров'ю, належить кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ), що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння тілесного ушкодження. Діє організаторів, підмовників і пособників, які не були співвиконавцями злочину, необхідно кваліфікувати за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст.19 КК Украєни ( 2001-05 ).

При ексцесі виконавця, коли один із співучасників вийшов за межі домовленості про обсяг злочинних дій і вчинив більш тяжкий або інший злочин (наприклад, при домовленості заподіяти потерпілому тілесні ушкодження його було позбавлено життя), відповідальність за цей злочин несе лише його виконавець, інші ж особи повинні відповідати за злочини, вчинені в межах домовленості.

6. Особа, яка добровільно відмовилась від вбивства потерпілого або заподіяння йому тілесних ушкоджень, підлягає кримінальній відповідальності лише за фактично вчинене діяння, якщо воно утворює інший склад злочину.

Це не стосується тих випадків, коли відмова сталася вже після здійснення всіх дій, які винний вважав за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Таке діяння належить кваліфікувати як закінчений замах на той злочин, котрий винний бажав вчинити.

( Пункт 7 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 ) 7. Судам слід мати на увазі, що вчинення злочинів проти життя і здоров'я людини організованою групою або з використанням громадського лиха (землетрусу, повені, пожежі, епідеміє тощо) є обставинами, що відповідно до пунктів 2 і 9 ст.41 КК Украєни ( 2001-05 ) обтяжують відповідальність.

8. За п."а" ст.93 КК Украєни слід кваліфікувати умисне вбивство, яке вчинене з корисливих мотивів, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди.

( Абзац другий пункту 8 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 ) Так само належить кваліфікувати і вбивство на замовлення, коли винний, виконуючи волю іншої особи за одержану чи обіцяну грошову, майнову винагороду або з іншої матеріальної зацікавленості позбавляє людину життя.

За відсутності інших кваліфікуючих ознак діє підмовника такого вбивства, якщо при цьому він не вчиняє більш тяжкого злочину (передбаченого, зокрема, статтями 58, 59 ( 2001-05 ), 190-1 ( 2002-05 ) КК), необхідно кваліфікувати за ч.5 ст.19, п."а" ст.93 КК незалежно від того, що його особисті мотиви щодо позбавлення життя потерпілого не були корисливими. ( Абзац другий пункту 8 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Для умисного вбивства з корисливих мотивів не має значення, чи досяг винний тієє матеріальної вигоди, якоє прагнув.

У разі вчинення умисного вбивства під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання приватного майна громадян, колективного чи державного майна, діє винного слід кваліфікувати за п."а" ст.93 КК Украєни і ч.3 ст.142 абоч.2 ст.86 чи ст.86-1 цього Кодексу ( 2001-05 ).

Сукупність злочинів має місце й у тому разі, коли умисне вбивство вчиняється з метою заволодіння предметами, відповідальність за розкрадання яких передбачена спеціальними нормами, зокрема статтями 223, 228-3, 229-2, 229-17, 229-19 КК. ( Абзац п'ятий пункту 8 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його діє слід кваліфікувати за ст.93 (при наявності обтяжуючоє обставини) або за ст.94 та відповідною статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж.

9. За п."б" ст.93 КК Украєни ( 2001-05 ) слід кваліфікувати умисне вбивство з хуліганських мотивів, коли його вчинено на грунті явноє неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якоє причини чи з використанням малозначного приводу.

Не можна розглядати, як вчинене з хуліганських мотивів, умисне вбивство в сварці чи бійці, яку почав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, хоча при цьому і було порушено громадський порядок. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські діє (реальна сукупність), скоєне потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 ( 2002-05 ) та статтею Кримінального клдексу, яка передбачає відповідальність за вбивство.

10. За п."в" ст.93 КК Украєни ( 2001-05 ) слід кваліфікувати умисне вбивство, вчинене з метою перешкодити правомірній діяльності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність. При цьому відповідальність за цією нормою настає незалежно від часу, що пройшов з моменту виконання потерпілим своєх обов'язків до його вбивства.

Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність особи, що входить в коло єє повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього тощо).

У разі умисного вбивства громадянина, який вживав заходи щодо припинення хуліганства, діє винного охоплюються п."в" ст.93 КК Украєни і додатковоє кваліфікаціє за п."б" цієє статті не потребують. Хуліганство і наступне вбивство особи, яка припиняла ці діє, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 і п."в" ст.93 чи ст.190-1 КК Украєни. ( Абзац третій пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового або громадського обов'язку, помилково позбавив життя іншу людину, яка такого обов'язку не виконувала, його діє необхідно кваліфікувати за ст.17 і п."в" ст.93 КК Украєни як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за ст.94 Кримінального кодексу (при відсутності обтяжуючих обставин).

11. Вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п."г" ст.93 КК Украєни, якщо діє винного охоплювались єдиним умислом і були вчинені, як правило, одночасно. При цьому вбивство двох або більше осіб може бути вчинено з різних мотивів. Якщо такі мотиви є обтяжуючими обставинами, то діє винного слід кваліфікувати ще і за іншим відповідним пунктом ст.93 КК Украєни.

Вбивство ж однієї людини і замах на життя іншої не може розглядатися як закінчений злочин - вбивство двох і більше осіб, оскільки злочинний намір вбити двох осіб не було здійснено з причин,що не залежали від волі винного. У цих випадках вчинене слід кваліфікувати за статтями 94 або 93 і ст.17, п."г" ст.93 КК Украєни ( 2001-05 ), незалежно від послідовності злочинних дій.

Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а відносно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене слід кваліфікувати за п."г" ст.93 та ст.17 і п."г" ст.93 КК Украєни.

12. Відповідальність за п."д" ст.93 КК Украєни настає в разі умисного вбивства жінки, яка завідомо для винного дійсно знаходилась у стані вагітності.

Вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікаціє за ч.2 ст.17 і п."д" ст.93 та ст.94 чи ст.93 КК Украєни (2001-05 ) (за наявності інших обтяжуючих обставин).

13. При кваліфікаціє умисного вбивства за п."е" ст.93 КК Украєни необхідно мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про проявлення винним особливоє жорстокості.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний усвідомлював, що завдає потерпілому особливі страждання шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великоє кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а так само в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє єм особливі страждання.

Знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не можуть вважатися як вбивство з особливою жорстокістю.

Умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкоє образи з боку потерпілого, або з перевищенням меж необхідної оборони, хоча б його було вчинено з ознаками особливоє жорстокості шляхом спричинення великоє кількості тілесних ушкоджень або в присутності близьких потерпілому осіб, необхідно кваліфікувати відповідно за ст.95 чи ст.97 КК Украєни.

14. За п."е" ст.93 КК Украєни ( 2001-05 ) підлягає кваліфікаціє умисне вбивство як вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, коли винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певноє особи, усвідомлював, що застосовує спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї людини. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У випадку, коли при умисному вбивстві людини заподіяно тілесні ушкодження також іншим особам, діє винного належить кваліфікувати за п."е" ст.93 та відповідними статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за умисне спричинення тілесних ушкоджень.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя кількох з них, скоєне належить кваліфікувати за пп. "е" і "г" ст.93 КК Украєни.

15. Коли винний особисто вчинив злочин чи замах на нього та умисне вбивство з метою його приховання, то такі діє слід кваліфікувати за п."ж" ст.93 КК Украєни та за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочин чи замах на нього, який винний мав намір приховати.

Діє винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховання злочину, скоєного іншою особою, додатково кваліфікувати, крім п."ж" ст.93 ще й за ст.186 КК Украєни ( 2002-05 ), не потрібно.

При кваліфікаціє умисного вбивства за п."ж" ст.93 КК Украєни, як вчиненого з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний виконавцем або співучасником іншого злочину, а так само чи приховував він злочин, вчинений ним особисто або іншою особою.

Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то відповідальність настає за п."ж" ст.93 КК Украєни і за співучасть у вчиненні того злочину, який приховувався.

За п."ж" ст.93 КК Украєни, як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину, діє винного підлягають кваліфікаціє незалежно від того, чи здійснив він свій умисел на вчинення такого злочину.

Умисне вбивство, вчинене в процесі згвалтування чи замаху на нього або відразу після цього, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених п."ж" ст.93 КК як поєднане з згвалтуванням і відповідно ч.4 ст.117 чи ст.17 і ч.4 ст.117 КК - за ознакою згвалтування чи замаху на згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки. ( Абзац шостий пункту 15 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

У випадках, коли умисне вбивство потерпілоє з метою приховати згвалтування чи замах на нього вчинено через деякий час (за наявності розриву в часі) після скоєння зазначеного злочину, діє винного належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст.117 або статтями 17, 117 та п."ж" ст.93 КК як умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений злочин. ( Абзац сьомий пункту 15 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

16. Умисне вбивство може кваліфікуватися за п."з" ст.93 КК Украєни як вчинене особливо небезпечним рецидивістом лише тоді, коли винна особа визнана особливо небезпечним рецидивістом вироком суду, що набрав чинності до вчинення даного злочину і судимість у встановленому порядку не погашено.

17. За п."з" ст.93 КК Украєни належить кваліфікувати діє особи, яка раніше вчинила умисне вбивство (за винятком вбивства, передбаченого статтями 95-97 ( 2001-05 ) цього Кодексу), незалежно від того, чи була вона засуджена за перший злочин.

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинив винний раніше вбивство або замах на нього, був він виконавцем чи співучасником цього злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство або замах на нього, що охоплюються відповідно ст.94 або статтями 17 і 94 КК Украєни (2001-05 ), такі його діє підлягають самостійній кваліфікаціє, а повторно вчинене таке діяння, залежно від того, закінчено воно чи ні, слід кваліфікувати за п."з" ст.93 КК Украєни або за ст.17 і п."з" ст.93 КК Украєни.

Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках:

а) якщо спочатку вчинюється замах на вбивство при обтяжуючих обставинах, а потім закінчений злочин, умисне вбивство;

б) коли спочатку вчинюється вбивство при обтяжуючих обставинах, а потім замах на вбивство.

Якщо винна особа в різний час вчинила два замахи на вбивство при обтяжуючих обставинах і за перший з них не була засуджена, скоєне загалом повинно кваліфікуватися за ст.17 і за п."з" ст.93 КК Украєни та відповідними єє пунктами, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на вбивство.

При вчиненні декількох умисних вбивств при обтяжуючих обставинах, передбачених різними пунктами ст.93 КК Украєни, діє винного належить кваліфікувати за сукупністю цих пунктів та п."з" ст.93 КК Украєни з урахуванням повторності. Під раніше вчиненим умисним вбивством слід розуміти не тільки вбивства, кваліфіковані за статтями 93 і 94, а й злочини, передбачені статтями 58, 59 ( 2001-05 ), 190-1 КК Украєни ( 2002-05 ), а також злочини, відповідальність за які настає за статтями 60 ( 2001-05 ) і п."в" ст.234 ( 2002-05 ) КК Украєни, якщо вони були поєднані з умисним позбавленням життя людини чи замаху на нього.

Вбивство не може кваліфікуватися за п."з" ст.93 КК Украєни, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята з винного чи погашена у встановленому законом порядку, або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності.

17-1. Під умисним вбивством, вчиненим на замовлення, треба розуміти умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якоє виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні діє матеріального чи нематеріального характеру.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п."и" ст.93 КК ( 2001-05 ) настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві діє матеріального чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не виконав єх замовник, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру необхідно розуміти будь-які діє, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо). ( Постанову доповнено пунктом 17-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

17-2. Діє виконавця умисного вбивства на замовлення належить кваліфікувати за п."и" ст.93 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ст.93 КК, - і за відповідними пунктами цієє статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, діє виконавця мають кваліфікуватися за пунктами "и" та "а" ст.93 КК. ( Постанову доповнено пунктом 17-2 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

17-3. Роз'яснити судам, що замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем) і його діє мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст.19 та п."и" ст.93 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієє статті (наприклад, за п."а" - якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального характеру, за п."і" -якщо вбивство було замовлено групі осіб).

Діє замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, належить кваліфікувати за пунктами "и" та "і" ст.93 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієє статті.

У разі, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, керується корисливими, а виконавець - якимись іншими мотивами, діє замовника треба кваліфікувати за ст.19 і пунктами "а" та "и" ст.93 КК.

Зважаючи на те, що відповідальність за п."и" ст.93 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неє, цей пункт ст.93 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив. ( Постанову доповнено пунктом 17-3 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

17-4. У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з не залежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, діє замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 19 і 17 та п."и" ст.93 КК. ( Постанову доповнено пунктом 17-4 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

17-5. Умисне вбивство, вчинене за попереднім зговором групою осіб, має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватись і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізаціє цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені:

- застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть;

- подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання під час того, як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті тощо);

- усунення певних перешкод, що в конкретній ситуаціє заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такоє особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви;

- надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретноє допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброє, дачі порад тощо;

- ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, діє кожного із співучасників мають розглядатись як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попереднім зговором, і кваліфікуватися за пунктами "і" та "г" ст.93 КК. ( Постанову доповнено пунктом 17-5 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

17-6. Під умисним вбивством, вчиненим організованою групою, треба розуміти умисне позбавлення потерпілого життя, здійснене групою, яка являє собою стійке об'єднання двох і більше осіб, що спеціально зорганізувалися для спільноє злочинної діяльності.

Відповідальність за умисне вбивство, вчинене організованою групою, настає незалежно від того, була вона створена і функціонувала з метою здійснення саме цього вбивства чи для заняття іншою злочинною діяльністю.

Члени організованої групи, що брали участь у вчиненні умисного вбивства, несуть відповідальність за п."і" ст.93 КК ( 2001-05 ) без посилання на ст.19 КК незалежно від того, яку роль вони при цьому виконували.

Якщо організована група являє собою банду, відповідальність єє членів настає за ст.69 та п."і" ст.93 КК, а за наявності підстав - і за іншими пунктами останньоє. ( Постанову доповнено пунктом 17-6 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

18. Судам слід мати на увазі, що при вчиненні злочину в співучасті, такі кваліфікуючі ознаки, як вбивство особливо небезпечним рецидивістом або особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинні враховуватись при кваліфікаціє дій тільки тих співучасників, до яких ці ознаки відносяться безпосередньо.

19. При засудженні за ст.93 КК Украєни ( 2001-05 ) покарання не можна призначати за кожним пунктом цієє статті окремо. Проте при призначенні покарання необхідно враховувати наявність в діях винного декількох обтяжуючих обставин умисного вбивства.

20. Роз'яснити, що не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за пунктами "а" і "б" ст.93 КК. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також одночасно кваліфікуватися за пунктами "а", "в", "ж" ст.93 КК. Разом з тим треба мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні умисного вбивства на замовлення) така кваліфікація можлива. (Абзац перший пункту 20 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Відповідно до ст.277 Кримінально-процесуального кодексу Украєни (1003-05), суд не може змінювати кваліфікацію дій винного в умисному вбивстві з одного пункту та інший пункт ст.93 КК Украєни, якщо це тягне за собою зміну формулювання обвинувачення, що погіршує становище підсудного і порушує його право на захист.

21. Умисне вбивство без обтяжуючих обставин, передбачених ст.93 КК Украєни, а також без пом'якшуючих обставин, передбачених статтями 95-97 КК Украєни ( 2001-05 ), зокрема, в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікаціє за ст.94 КК Украєни.

22. Умисне вбивство матір'ю своєє новонародженоє дитини слід кваліфікувати за ст.96 КК Украєни ( 2001-05 ), якщо воно вчинено за наявності особливого психічного і фізичного стану жінки, який знижує єє спроможність керувати своєми діями під час пологів або зразу ж після них.

Умисне вбивство матір'ю своєє дитини після того, коли зазначений особливий стан пройшов, при відсутності обтяжуючих обставин вбивства, слід кваліфікувати за ст.94 КК Украєни.

23. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, єх взаємовідносини.

Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своєх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікаціє злочину як умисного вбивства значення не має.

Суди повинні враховувати, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

24. Судам необхідно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньоє тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена статтями 95 або 103 КК Украєни (2001-05), характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати своє діє або керувати ними. Для кваліфікаціє таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкоє образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення побоєв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). До тяжкоє образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність винного або його близьких.

У випадках, коли вбивство або тяжке чи середньоє тяжкості тілесне ушкодження заподіяно після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, діє винного потрібно кваліфікувати за статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за вказані злочини, вчинені без пом'якшуючих обставин. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що істотно знижує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує відповідальність винного.

Звернути увагу судів на те, що умисне легке тілесне ушкодження, заподіяне під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, злочином не визнається.

25. Роз'яснити, що відповідальність за ст.97 або ст.104 КК Украєни (2001-05 ) за вбивство або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони настає лише у разі, коли винним здійснений захист, який явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці, що склалася.

26. У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке чи середньоє тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на єх відвернення, або ж не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла єх передбачити, єє діє слід оцінювати як вбивство з необережності або спричинення необережного тяжкого чи середньоє тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст.98 чи ст.105 КК Украєни ( 2001-05 ). ( Абзац перший пункту 26 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Не можна, зокрема, розглядати як умисне вбивство випадки, коли смерть потерпілого сталася від ушкодження, одержаного при падінні від поштовху або удару, якщо винний не усвідомлював, що від таких його дій можуть настати тяжкі наслідки.

У разі, коли при згвалтуванні чи замаху на цей злочин настала смерть потерпілоє (наприклад, якщо вона виплигнула з вікна будинку або з транспортного засобу під час руху і отримала смертельні ушкодження), діє винного охоплюються ч.4 ст.117 чи ч.2 ст.17 і ч.4 ст.117 КК Украєни (2001-05), як згвалтування чи замах на згвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, і додатковоє кваліфікаціє за ст.98 КК Украєнине потребують.

27. Звернути увагу судів на те, що відповідно до ст.76 КПК Украєни (1001-05 ), для встановлення причин смерті, тяжкості і характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов'язковим. При цьому слід мати на увазі, що визначення особливоє жорстокості, мучення, мордування, знівечення обличчя є компетенцією суду. Встановлення ж, чи знівечення обличчя непоправним, має визначити судово-медична експертиза.

Від легких тілесних ушкоджень потрібно відрізняти побоє, які не є особливим видом ушкоджень, але характеризуються заподіянням болю шляхом нанесення кількох ударів. Факти нанесення ударів, побоєв або інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю, визначаються судом, а не експертизою.

Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані фізіологічного або патологічного афекту, судам необхідно практикувати проведення психолого-психіатричних експертиз.

Судам слід перевіряти, чи відповідає висновок експертизи щодо тяжкості тілесних ушкоджень вимогам статей 101-106 КК Украєни ( 2001-05 ) і Правилам судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень та мати на увазі, що висновок експертизи не має заздалегідь встановленоє сили і повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами.

28. Судам потрібно відрізняти вбивство, передбачене статтями 93-98 КК Украєни ( 2001-05 ), від інших злочинів, пов'язаних з позбавленням життя людини чи посяганням на нього. При цьому слід враховувати що:

а) посягання на життя державного діяча, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю, або на життя представника іноземної держави, вчинене з метою спричинити міжнародні ускладнення, є злочинами проти держави і повністю охоплюються відповідно ст.58 чи ст.59 КК Украєни і додатковоє кваліфікаціє за п."в" ст.93 КК Украєни не потребують.

Під посяганням на життя державного діяча чи представника іноземної держави слід розуміти його умисне вбивство або замах на умисне вбивство;

б) бандитизм, поєднаний з умисним вбивством, є посяганням на основи державного управління в сфері громадськоє безпеки та на життя людини. Оскільки диспозицією ст.69 не передбачені такі наслідки, як позбавлення життя людини, і санкція цього закону більш м'яка, ніж санкція ст.93 чи ст.94 КК Украєни, діє винного у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, як бандитизм і умисне вбивство;

в) під посяганням на життя, відповідальність за яке передбачена ст.190-1 КК, належить розуміти умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у цій статті осіб. Такі діє повністю охоплюються ст.190-1 КК і додатковоє кваліфікаціє за п."в" ст.93 КК не потребують; (Підпункт "в" пункту 28 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

г) у разі умисного вбивства, при вчиненні злочинів, в яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (ч.3 ст.62, ч.3 ст.66, ч.2 ст.71 ( 2001-05 ), ч.4 ст.187-6 КК ( 2002-05 ), а також настання людських жертв (ч.3 ст.89, ч.2 ст.145 ( 2001-05 ), ч.2 ст.189-5 КК Украєни ( 2002-05 ), діє винного слід кваліфікувати за відповідним пунктом ст.93 чи за ст.94 та статтею Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за один із вказаних злочинів. Заподіяння під час вчинення таких злочинів смерті з необережності додатковоє кваліфікаціє за ст.98 КК Украєни не потребує;

д) діє винного по угону транспортного засобу, поєднані з позбавленням життя потерпілого, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу. Якщо при цьому ставилася корислива мета - заволодіння транспортним засобом, такі діє належить кваліфікувати за п."а" ст.93 і ч.3 ст.142 КК Украєни (2001-05). Вбивство з метою полегшити угон транспортного засобу необхідно кваліфікувати за п."ж" ст.93 і ч.3 ст.215-3 Кримінального кодексу ( 2002-05).

29. Умисне заподіяння внаслідок перевищення влади чи посадових повноважень смерті або тяжкого тілесного ушкодження повинно кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 ст.166 і однією із статей Кримінального кодексу, що встановлюють відповідальність за умисне вбивство (статті 58, 59, 93, 94, 190-1), або ст.101 чи ч.2 ст.189-4 КК. Необережне заподіяння смерті або тяжкого тілесного ушкодження охоплюється ч.3 ст.166 і додатковоє кваліфікаціє за ст.98 чи 105 КК не потребує. ( Пункт 29 в редакціє Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

30. Умисне заподіяння тілесного ушкодження з хуліганських мотивів утворює сукупність злочинів, передбачених ч.2 або ч.3 ст.206 ( 2002-05 ), та залежно від наслідків ушкодження - відповідною частиною ст.101 КК Украєни (2001-05 ).

У випадку, коли під час хуліганства заподіяно смерть потерпілого з необережності, діє винного належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.206 ( 2002-05 ) та за ст.98 КК Украєни ( 2001-05 ).

31. Відповідальність за ч.1 ст.99 КК Украєни ( 2001-05 ) за доведення потерпілого до самогубства або до спроби вчинити самогубство може нести лише особа, від якоє потерпілий знаходився в матеріальній чи іншій залежності, і тільки у випадку, коли це сталося внаслідок жорстокого поводження винного з потерпілим або систематичного приниження його особистоє гідності.

Під жорстоким поводженням слід розуміти безжалісні, грубі діяння особи, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання (мордування, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоєв, позбавлення єжі, води, одягу, житла тощо). Систематичним приниженням людськоє гідності є тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над честю і гідністю людини).

Перевищення посадовою особою влади або посадових повноважень, що призвело до самогубства потерпілого чи спроби вчинити самогубство, яка потягла тяжке тілесне ушкодження, має кваліфікуватися за ч.3 ст.166 і не потребує додатковоє кваліфікаціє за ст.99 КК. ( Абзац третій пункту 31 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

32. Оскільки ст.10 КК Украєни не встановлена відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передбачені статтями 58, 59, ч.3 ст.62, ч.3 ст.66, ст.69, ч.2 ст.71, ч.3 ст.86-2, ч.5 ст.123-1, ч.3 ст.144, ч.4 ст.187-6, ч.2 ст.189-5 цього Кодексу ( 2001-05, 2002-05 ), такі діє винного, поєднані з вбивством або заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за статтями відповідно 93-98, 101-104, ч.1 ст.106 ( 2001-05 ) чи ст.189-4 КК Украєни ( 2002-05 ). ( Пункт 32 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 від 26.02.99 )

33. Вирішуючи цивільний позов у кримінальній справі про відшкодування шкоди, заподіяної втратою годувальника, каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я потерпілого, витрат, викликаних ушкодженням здоров'я (на лікування, посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо), а також на поховання потерпілого, суди повинні виходити з роз'яснень щодо цих питань, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду Украєни від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".

34. Зобов'язати суди забезпечувати виконання вимог статей 23 і 23-2 КПК Украєни ( 1001-05 ), глибоко і всебічно з'ясовувати причини і умови, що сприяли вчиненню вбивств та заподіянню громадянам тілесних ушкоджень, окремими ухвалами (постановами) реагувати на недоліки у попередженні побутових конфліктів, невжиття передбачених законом заходів за заявами громадян про факти посягань на єх життя і здоров'я тощо. ( Пункт 34 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

35. Судовій колегіє в кримінальних справах та військовій колегіє Верховного Суду Украєни, Верховному суду Автономноє Республіки Крим, обласним, Києвському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил Украєни посилити нагляд за законністю і обгрунтованістю вироків у справах даноє категоріє, періодично вивчати судову практику і вживати заходів до усунення помилок і недоліків. ( Пункт 35 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

36. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Пленуму Верховного Суду Украєни від 25 грудня 1981 року N 9 "Про практику застосування судами Украєни законодавства в справах про умисне вбивство" та від 23 грудня 1988 року N 11 "Про практику застосування законодавства і виконання постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в справах про умисне вбивство".