ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 24.12.82, N 7
м.Київ

(Постанова втратила чинність на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду України
N 14 від 23.12.2005)

Про практику застосування судами України законодавства у
справах про транспортні злочини

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України
N 4 від 28.03.86
N 3 від 04.06.93
N 12 від 03.12.97 )

( У назві і тексті Постанови слова "автотранспортні",
"автотранспорту", "автотранспортних", "автотранспортними",
"автотранспортного" і "автотранспортним" замінено
відповідно словами "транспортні", "транспорту",
"транспортних", "транспортного", "транспортним" згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3
від 04.06.93 )

Обговоривши узагальнення судової практики у справах про злочинне порушення правил безпеки і експлуатації транспорту, Пленум Верховного Суду України зазначає, що при вирішенні справ цієї категорії суди в основному правильно застосовують чинне законодавство. ( Абзац перший преамбули в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Разом з тим матеріали судової практики свідчать, що при розгляді справ про транспортні злочини не завжди забезпечується повне і всебічне дослідження обставин вчинення злочину. Суди ще допускають помилки при кваліфікації транспортних злочинів, а також при призначенні винним покарання. Не завжди вживаються заходи по виявленню і усуненню причин та умов, які сприяють вчиненню цих злочинів, до повного відшкодування заподіяних матеріальних збитків. ( Абзац другий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Суди обласного рівня не в усіх необхідних випадках приймають для розгляду по першій інстанції справи про транспортні злочини, в касаційному і наглядному порядку не завжди виправляють помилки, допущені нижчестоящими судами. ( Абзац третій преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

З метою усунення зазначених недоліків Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Вказати судам на необхідність поліпшення їх діяльності і неухильного виконання вимог закону при вирішенні справ про транспортні злочини. ( Пункт 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

2. Суди повинні гостріше і принциповіше реагувати на факти недодержання законодавства про безпеку руху, трудову і виробничу дисципліну на транспортних підприємствах, керування транспортними засобами в нетверезому стані, виявляти причини і умови, які сприяють вчиненню транспортних злочинів. ( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

3. Звернути увагу судів на необхідність посилення вимог до якості попереднього слідства у справах про транспортні злочини, домагаючись повного і всебічного дослідження всіх обставин вчиненого злочину, а також даних, які характеризують особу обвинуваченого. Якщо в матеріалах справи є істотні прогалини, усунути які в процесі судового розгляду виявилось неможливим, справа з мотивів неповноти повинна бути направлена на додаткове розслідування.

Необхідно реагувати на кожний факт необгрунтованого звільнення від кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні транспортного злочину, випуску в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів, а також непритягнення до кримінальної відповідальності пішоходів, велосипедистів та ін., які порушили діючі на транспорті правила про охорону порядку і безпеку руху, якщо ці порушення спричинили зазначені в законі наслідки.

4. У випадках, коли для вирішення питань, що виникли, необхідні спеціальні знання, суд відповідно до вимог статей 75 ( 1001-05 ), 310, 312 (1003-05 ) КПК України повинен призначити екпертизу.

В ухвалі (постанові) про призначення експертизи судові належить вказати обгрунтовані на матеріалах справи вихідні дані, які необхідні експертові при дачі висновку. За наявності в справі різних даних про обставини події суд доручає експертові дати висновок по кожних з них окремо. На підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів суд повинен зазначити у вироку, які вихідні дані визнані ним вірогідними, і відповідно до цього оцінити висновок експерта. При цьому слід мати на увазі, що в силу ст.67 КПК України висновок експерта не має наперед встановленої сили, а також переваг перед іншими доказами і, як всі інші докази, підлягає оцінці за внутрішнім переконанням суддів, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Результати оцінки висновку експерта повинні дістати повне відображення у вироку. Суд має вказати, які факти встановлені висновком експерта, а не обмежуватись лише посиланням на його висновок. ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

5. Вказати судам на необхідність суворого додержання вимог закону про індивідуалізацію покарання по даній категорії справ. При цьому слід виходити не тільки з наслідків, що настали, а враховувати і характер та мотиви допущених порушень правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, ставлення винного до цих порушень, його поведінку після вчинення злочину, вину інших осіб (водіїв інших транспортних засобів, пішоходів, осіб, які відповідають за технічний стан транспортних засобів і правильну їх експлуатацію, та ін.), а також особу винного й інші обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

У кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, котрі таких прав не мали.

Якщо злочин вчинено в стані сп'яніння, судові необхідно обговорювати питання про визнання цієї обставини відповідно до п.11 ст.41 КК України (2001-05 ) такою, що обтяжує відповідальність винного.

6. Суд повинен з'ясовувати ставлення винного до наслідків порушення правил безпеки руху і експлуатації транспорту. Якщо буде встановлено, що винний усвідомлював суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачав її суспільно небезпечні наслідки і бажав їх або свідомо допускав настання цих наслідків, то його дії слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу (2001-05, 2002-05 ), що передбачають відповідальність за злочини проти життя і здоров'я громадян, державної і колективної чи приватної власності. ( Абзац перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Роз'яснити судам, що відповідно до статей 8 і 9 КК України ( 2001-05 ) злочини, передбачені статтями 215, 215-2, 215-4, 217 і 246 КК України (2002-05 ), мають розглядатися як вчинені з необережності. ( Абзац другий пункту 6 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

6-1. Судам слід мати на увазі, що згідно з приміткою до ст.215 КК України під транспортними засобами у цій статті та статтях 215-2 і 215-4 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби. ( Постанову доповнено пунктом 6-1 згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

7. Роз'яснити судам, що особа, яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст.215 КК України у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням правил безпеки руху і експлуатації транспорту. ( Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Якщо ж зазначена особа порушила правила при проведенні певних робіт, техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху машини, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ), які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках - за злочини проти життя і здоров'я громадян, знищення або пошкодження майна.

8. ( Пункт 8 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

9. Роз'яснити, що дії особи, яка, керуючи механічним транспортним засобом, двічі порушила в різний час правила безпеки руху і експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, слід кваліфікувати за ч.2 ст.215 КК України, а в тому разі, коли смерть двох і більше осіб є наслідком однієї й тієї ж транспортної події, тобто одного чи пов'язаних між собою кількох порушень правил безпеки руху і експлуатації транспорту, - за ч.3 ст.215 КК України.

Під загибеллю кількох осіб (ч.3 ст.215 КК України ( 2002-05 ) слід розуміти заподіяння смерті двом чи більше особам.

10. Суди мають враховувати, що відповідальність за ст.215-2 КК України можуть нести як працівники державних, кооперативних і громадських організацій, на які чинними інструкціями чи правилами, відповідними розпорядженнями або в зв'язку із займаним ними посадовим становищем покладена відповідальність за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, так і власники або водії приватних транспортних засобів, які дозволили іншій особі експлуатацію явно технічно несправного транспортного засобу. ( Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )

Посадові особи, які хоча і не є відповідальними за випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів, однак своєю діяльністю чи бездіяльністю сприяли вчиненню транспортного злочину, з урахуванням конкретних обставин справи можуть нести відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ) про посадові злочини. (Пункт 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

11. Під іншими грубими порушеннями правил експлуатації транспортних засобів, які забезпечують безпеку руху, передбачених диспозицією ст.215-2 КК України, слід розуміти, наприклад, допуск до керування транспортними засобами осіб, позбавлених прав на керування транспортними засобами, грубе порушення режиму роботи водіїв, нездійснення контролю за технічним станом транспортних засобів або невиконання інших вимог, що пред'являються відповідними нормативними актами до осіб, відповідальних за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

12. Судам слід мати на увазі, що водій чи власник транспортного засобу, який передав на порушення чинних правил керування транспортним засобом особі, позбавленій права керування транспортними засобами, або яка взагалі їх не мала, чи особі, яка не мала прав, необхідних для керування даним видом транспорту, коли внаслідок цих дій спричинено зазначені в ст.215 КК України наслідки, несе відповідальність за ст.215-2 КК України, а при передачі керування транспортним засобом особі, яка явно для нього була в нетверезому стані, - за ст.215-4, а особа, яка практично керувала транспортним засобом, - за ст.215 КК України ( 2002-05 ).

Передача керування транспортним засобом на порушення чинних правил посадовій особі, від якої водій залежний по службі, не звільняє останнього від відповідальності, але може враховуватися судом при призначенні покарання. Водій не несе кримінальної відповідальності у тому разі, коли вказаною посадовою особою чи працівником Державтоінспекції він був усунутий від керування чи розпорядження транспортним засобом. ( Абзац другий пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

13. Відповідно до ст.275 КПК України (1003-05 ) зміна судом обвинувачення в порушенні одних правил руху і експлуатації транспорту іншими можлива лише у тих випадках, коли це не тягне зміни формулювання пред'явленого обвинувачення і не порушує права підсудного на захист.

Суд має вказати у вироку, в порушенні яких правил безпеки руху і експлуатації транспорту визнаний винним підсудний, у чому конкретно виявилися ці порушення і чи перебувають у причинному зв'язку наслідки, які настали, з цими порушеннями.

14. Якщо транспортним злочином завдано матеріальної шкоди, судові необхідно з'ясувати, чи роз'яснено потерпілим фізичним і юридичним особам їх право на заявлення позову, чи заявлений цивільний позов, чи підвідомчий він судові, чи належні особи притягнуті як цивільні позивачі і відповідачі, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків. У необхідних випадках для визнання розміру матеріальної шкоди суд може призначити товарознавчу експертизу, проведення якої доручається спеціалістові чи бюро товарних експертиз Торговельно-промислової палати України. ( Пункт 14 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 12 від 03.12.97 )

15. Судам касаційної та наглядної інстанцій необхідно посилити нагляд за розглядом судами справ про транспортні злочини, систематично узагальнювати судову практику і вживати конкретних заходів до усунення виявлених помилок і недоліків. ( Пункт 15 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N3 від 04.06.93 )