ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 28.03.86, N 3
м.Київ
Про практику застосування судами
України законодавства у справах
про порушення правил
адміністративного нагляду
( Із змінами, внесеними згідно з Постановами
Пленуму Верховного Суду України
N 3 від 04.06.93
N 19 від 26.10.95 )
Обговоривши судову практику застосування законодавства про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди України в основному правильно розглядають справи цієї категорії. ( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 )
Разом з тим у їх діяльності мають місце недоліки та помилки. Окремі суди приймають до свого провадження кримінальні справи та матеріали протокольної форми досудової підготовки з неповно дослідженими обставинами справи, не завжди перевіряють обгрунтованість встановлення й продовження адміністративного нагляду, а також пояснення піднаглядних осіб про причини і мотиви порушення правил нагляду та встановлених їм обмежень. Допускаються помилки, пов'язані з кваліфікацією дій піднаглядних. Мають місце випадки призначення м'яких мір покарання особам, які раніше засуджувалися за злісне порушення правил адміністративного нагляду та інші злочини і знову вчинили злочин, передбачений ст.196-1 КК України ( 2002-05 ).
Деякі суди не приділяють належної уваги з'ясуванню причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, не завжди реагують на факти несвоєчасного встановлення нагляду та формального його здійснення.
Пленум Верховного Суду України постановляє:
1. Звернути увагу судів на необхідність неухильного виконання вимог законодавства, яке регламентує адміністративну і кримінальну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду. Слід мати на увазі, що відповідно до Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" ( 264/94-ВР ) (далі - Закон), адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. ( Пункт 1 в редакції Постанов Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, N 19 від 26.10.95 )
2. Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими повнолітніми особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них, зокрема щодо:
а) визнаних судами особливо небезпечними рецидивістами;
б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;
в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;
г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. (Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93, в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 19 від 26.10.95 )
3. Судам необхідно мати на увазі, що адміністративний нагляд щодо осіб, названих у пунктах "а", "б" і "г" ст. 3 Закону, встановлюється при звільненні їх з виправно-трудової установи строком від одного до двох років, а щодо осіб, вказаних у п."в" ст. 3 Закону, - на той же строк після того як вони звільнились з виправно-трудової установи. Строк адміністративного нагляду не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості.
За наявності підстав вважати, що особа залишається небезпечною для суспільства, адміністративний нагляд може бути продовжено за поданням відповідного органу внутрішніх справ у визначеному ст. 5 Закону порядку щоразу ще на шість місяців, але загалом не більше строку, передбаченого законом для погашення або зняття судимості, на підставі якої він був встановлений. При цьому слід враховувати, що судове рішення про продовження адміністративного нагляду може бути постановлене лише за умови, коли строк адміністративного нагляду ще не закінчився.
Після закінчення строку адміністративного нагляду він може бути знову встановлений за наявності підстав і з додержанням вимог, які передбачені статтями 4-6 Закону. ( Пункт 3 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 19 від 26.10.95 )
4. Рішення про встановлення адміністративного нагляду приймається в судовому засіданні одноособово суддею районного (міського) суду: щодо осіб, зазначених у пунктах "а", "б" і "г" ст. 3 Закону, - за поданням начальника виправно-трудової установи за місцем її знаходження, а щодо осіб, зазначених у п."в" ст. 3 Закону, - за поданням начальника органу внутрішніх справ за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі.
У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням - і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання. ( Пункт 4 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 19 від 26.10.95 )
5. При розгляді подання про встановлення адміністративного нагляду судам необхідно враховувати тільки судимості, жодна з яких не була знята чи погашена у встановленому ст. 55 Кримінального кодексу ( 2001-05 ) (далі - КК) порядку або в порядку амністії чи помилування.
Судимість за вироком, яким покарання призначено за правилами ч. 3 ст. 42 КК ( 2001-05 ), має враховуватись як одна за всі злочини, що входять у сукупність. ( Пункт 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N19 від 26.10.95 )
6. Перевіряючи обгрунтованість подання про встановлення адміністративного нагляду щодо осіб, зазначених у п."б" ст. 3 Закону (264/94-ВР ), судам необхідно враховувати як кількість, так і характер порушень режиму відбування покарання, за які засуджений піддавався заходам стягнення, передбаченим ст.67 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ). Необхідно також перевіряти, чи не зняті та чи не погашені ці стягнення у встановленому законом порядку на день прийняття рішення про встановлення адміністративного нагляду.
Щодо осіб, зазначених у п."в" ст. 3 Закону, належить перевіряти дані про вчинені ними правопорушення, а також законність та обгрунтованість застосування до них заходів стягнення.
При цьому слід мати на увазі, що адміністративний нагляд може бути встановлений за умови, що після звільнення з місць позбавлення волі особа, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушує громадський порядок, права інших громадян чи вчиняє інші правопорушення і за кожне правопорушення притягувалась до відповідальності у встановленому Законом порядку.
Під іншими правопорушеннями слід розуміти такі порушення, що посягають на громадську безпеку чи порядок управління. ( Абзац четвертий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 ) ( Пункт 6 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 19 від 26.10.95 )
7. Звернути увагу судів на те, що адміністративна відповідальність за ст.187 КпАП ( 80731-10 ), а за наявності вказаних у ч.1 ст.196-1 КК (2002-05) підстав і кримінальна відповідальність, настають лише за порушення правил, викладених у ст. 9 Закону, або встановлених піднаглядному обмежень з числа перелічених у ст. 10 Закону. При цьому слід враховувати, що піднаглядний може бути притягнутий до відповідальності тільки за порушення, допущені після оголошення йому постанови про встановлення чи продовження адміністративного нагляду і в межах строку, на який він встановлений.
Суди повинні перевіряти обгрунтованість притягнення піднаглядного до адміністративної відповідальності за кожне порушення правил адміністративного нагляду, не допускаючи засудження за ст.196-1 КК лише за формальними ознаками при відсутності у особи умислу на порушення правил адміністративного нагляду. ( Пункт 7 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 19 від 26.10.95 )
8. Оскільки адміністративний нагляд встановлюється тільки на підставі і в порядку, передбаченому Законом, суди при розгляді кримінальних справ зобов'язані підвищити вимогливість до органів внутрішніх справ з тим, щоб досудова підготовка за протокольною формою матеріалів про порушення правил адміністративного нагляду, а в передбачених законом випадках, дізнання і попереднє слідство проводились всебічно, повно і об'єктивно. Зокрема, належить вимагати:
відомості про попередні судимості піднаглядного;
матеріали виправно-трудової установи чи органу внутрішніх справ, що характеризують його на час перебування в місцях позбавлення волі або після відбуття покарання;
дані про заходи стягнення, які застосовувались за порушення режиму відбування покарання чи порушення громадського порядку, прав інших громадян або за інші правопорушення;
письмове попередження про можливість встановлення адміністративного нагляду та інші дані, необхідні для вирішення питання про законність і обгрунтованість встановлення та продовження адміністративного нагляду. (Пункт 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 19 від 26.10.95 )
9. Роз'яснити судам, що під самовільним залишенням піднаглядним місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду слід розуміти зміну ним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, які здійснюють нагляд, місця проживання як у межах одного й того ж населеного пункту, так і виїзд без дозволу органу внутрішніх справ до іншого населеного пункту.
Для притягнення піднаглядного до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.196-1 КК України ( 2002-05 ) досить встановити факт вчинення ним зазначених дій з метою ухилення від нагляду. Попереднього притягнення до адміністративної відповідальності в цьому випадку не потрібно.
Такий же порядок притягнення до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.196-1 КК України передбачений і щодо осіб, які з метою ухилення від нагляду після звільнення з виправно-трудової установи не прибули до обраного ними місця проживання або прибули пізніше строку, визначеного в постанові про встановлення адміністративного нагляду.
Дії особи, яка самовільно залишила місце проживання, щоб ухилитися від нагляду після того, як до неї двічі протягом року застосовувалися заходи адміністративного стягнення за порушення правил нагляду, належить кваліфікувати за ч.2 ст. 196-1 КК України і додаткової кваліфікації за ч.1 цієї ж статті вони не потребують.
10. У мотивувальній частині вироку у справах про злочини, передбачені ст. 196-1 КК України, повинні бути наведені підстави застосування й строк дії адміністративного нагляду, встановлені піднаглядному обмеження, викладені факти порушення винним правил нагляду, вказано час їх вчинення і застосування заходів адміністративних стягнень.
Висновок суду про порушення особою встановлених обмежень і правил адміністративного нагляду з метою ухилення від нього має бути обгрунтований на доказах, перевірених у судовому засіданні.
11. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що притягнута до кримінальної відповідальності за ст.196-1 КК України особа є неосудною щодо інкримінованого їй діяння, суд повинен припинити провадження у справі за відсутністю складу злочину, не застосовуючи до такої особи примусових заходів медичного характеру. Про прийняте рішення суд має повідомити органи охорони здоров'я для здійснення нагляду за хворим і його лікування.
12. У справах про злочини, передбачені ст.196-1 КК України, вчинені на грунті алкоголізму чи наркоманії, суди повинні у всіх випадках обговорювати питання про направлення таких осіб, засуджених до позбавлення волі, на примусове лікування. ( Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 ), N 19 від 26.10.95 )
13. Судам належить вжити заходів до виявлення причин несвоєчасного встановлення і формального здійснення адміністративного нагляду, зокрема, звертати увагу на факти неналежного контролю за піднаглядним з боку органів внутрішніх справ, а також проведення виховної роботи з ними адміністрацією і громадськими організаціями підприємств, установ, і реагувати на ці недоліки.
14. Судовій колегії у кримінальних справах Верховного Суду України, іншим судам касаційної і наглядної інстанцій необхідно забезпечити належний нагляд за правильним застосуванням законодавства у справах цієї категорії, аналізувати судову практику і своєчасно вживати заходів до усунення недоліків.