ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ЗАКОН
Про прожитковий мінімум
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 38, ст.348 )
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 2505-IV від 25.03.2005, ВВР, 2005, N 17, N 18-19, ст.267
N 2661-IV від 16.06.2005, ВВР, 2005, N 29, ст.383
N 3235-IV від 20.12.2005, ВВР, 2006, N 9, N 10-11, ст.96
N 489-V від 19.12.2006 -
набирає чинності з 01.01.2007 р.)
( Додатково див. Рішення Конституційного Суду
N 6-рп/2007 від 09.07.2007 )
Цей Закон відповідно до статті 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Стаття 1. Основні положення
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років;
дітей віком від 6 до 18 років;
працездатних осіб;
осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку. ( Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 2661-IV від 16.06.2005 )
До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку. ( Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом N 2661-IV від 16.06.2005 )
( Дію частини п'ятої статті 1 зупинено на 2007 рік в частині збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб згідно із Законом N 489-V від 19.12.2006 ) ( Дію частини п'ятої статті 1 зупинено на 2006 рік в частині збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб згідно із Законом N 3235-IV від 20.12.2005 ) Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів та на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб. ( Частина п'ята статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2661-IV від 16.06.2005 )
Стаття 2. Застосування прожиткового мінімуму
Прожитковий мінімум застосовується для:
загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
визначення права на призначення соціальної допомоги;
визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;
встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.
Стаття 3. Принципи формування наборів продуктів харчування,
непродовольчих товарів і послуг
1. Набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначаються в натуральних показниках, набір послуг - у нормативах споживання не рідше одного разу на п'ять років.
2. Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Основними принципами формування набору продуктів харчування є:
забезпечення дитини повноцінним харчуванням для розвитку організму; ( Абзац третій частини другої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2661-IV від 16.06.2005 )
забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку;
задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збереження працездатності для безробітного, відновлення у необхідних випадках працездатності для особи, яка її втратила;
підтримання повноцінного функціонування організму людини похилого віку.
3. Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту.
Основними принципами формування набору непродовольчих товарів є:
забезпечення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини;
урахування особливостей потреб осіб, які відносяться до різних соціальних і демографічних груп населення;
урахування культурно-побутових потреб особистості.
4. До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші.
Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.
Основними принципами формування набору послуг є:
задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;
задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я;
визначення житлово-комунальних послуг (по водопостачанню, теплопостачанню, газопостачанню, електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбиранню, утриманню ліфтів) виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;
урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.
Стаття 4. Порядок встановлення та затвердження прожиткового
мінімуму
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. ( Частина третя статті 4 в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 )
Стаття 5. Моніторинг прожиткового мінімуму
Для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики розраховує щомісяця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.
Стаття 6. Відповідальність за порушення законодавства про
прожитковий мінімум
Посадові особи, винні у порушенні законодавства про прожитковий мінімум, несуть відповідальність згідно з законами.
Стаття 7. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у двомісячний термін з дня опублікування цього Закону:
внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;
привести свої рішення у відповідність із цим Законом;
забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону;
затвердити набори продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг на основі розробленої за участю соціальних партнерів методики.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 15 липня 1999 року
N 966-XIV