ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ
від 29.04.94, N 02-5/293
м.Київ

Арбітражним судам України

(Роз'яснення втратило чинність на підставі Постанови
Пленуму Вищого господарського суду України
N 14 від 17.12.2013)

Про деякі питання практики застосування майнової
відповідальності за невиконання чи неналежне
виконання грошових зобов'язань

(Із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого Арбітражного Суду
N 2 від 14.07.94

Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду
N 02-5/445 від 18.11.97)

З метою забезпечення правильного і однакового застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України (1540-06) виконання зобов'язання може забезпечуватись згідно із законом чи договором неустойкою (штрафом, пенею). Отже майнова відповідальність за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання, тобто зобов'язання, в силу якого боржник зобов'язаний сплатити певну грошову суму за будь-якою цивільно-правовою угодою, настає відповідно до закону чи договору у вигляді неустойки (штрафу, пені). Крім того, згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний відшкодувати кредитору завдані цим збитки.

Моментом виконання грошового зобов'язання є дата списання коштів з рахунку платника.

2. З дати набрання чинності Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) (далі - Закон), тобто з 14 січня 1997 року, розмір пені за прострочку платежу повинен встановлюватися за згодою сторін, тобто в договорі (стаття 1 Закону), а угодою про проведення касово-розрахункових операцій повинен встановлюватися розмір пені, який сплачується банком на користь одержувача коштів у разі затримки їх зарахування на рахунок клієнта (стаття 2 Закону).

Вирішуючи спори, пов'язані зі стягненням пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та за затримку зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банку, арбітражні суди повинні виходити з такого.

2.1. Якщо сторони у відповідному договорі не встановили конкретного розміру відповідальності, передбаченої статтями 1 та 2 Закону, пеня стягненню не підлягає, за винятком випадків, коли розмір пені встановлений чинними актами законодавства. У разі встановлення сторонами розміру пені меншого ніж передбачено чинними законодавчими актами, пеня підлягає стягненню у межах, визначених чинними актами законодавства. Конкретний розмір пені (1 відсоток вартості неоплачених послуг за кожний день прострочки), що підлягає стягненню з платника, який порушив строки виконання зобов'язання, встановлено, зокрема, частиною третьою статті 14 Закону України "Про зв'язок" (160/95-ВР). Така пеня може застосовуватись у разі затримки оплати послуг зв'язку лише понад строки, передбачені актами законодавства або обумовлені угодою сторін.

2.2. Відповідно до статті 4 Закону пеня, яка нарахована та не сплачена на день набрання ним чинності, може бути за згодою сторін перерахована одержувачу коштів. За відсутності такої згоди та відмови у перерахуванні відповідних коштів, спори про стягнення пені, нарахованої до 14 січня 1997 року, підлягають вирішенню на загальних підставах. При цьому загальна сума пені не може бути обмежена встановленим статтею 4 Закону розміром подвійної облікової ставки Національного банку України, оскільки Закон не має зворотної сили і повинен застосовуватись лише до тих правовідносин, які склалися після 14 січня 1997 року.

2.3. Статтею 2 Закону встановлено відповідальність банку лише за затримку зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта. Якщо банк платника не виконав зобов'язання щодо списання коштів у день надходження платіжних документів, то відповідальність банку, як і розмір такої відповідальності передбачені Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" (3324-12) (в редакції постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року N 25/97-ВР).

2.4. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України (1798-12), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. (Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого Арбітражного Суду України N 2 від 14.07.94, в редакції Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97)

3. Оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами. ( Абзац перший пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

При цьому слід мати на увазі, що згідно зі статтею 154 Цивільного кодексу України договір, який повинен бути укладений у письмовій формі, може укладатись як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка її надсилає.

4. Якщо у договорі не визначений строк, протягом якого повинно бути виконано грошове зобов'язання, арбітражним судам необхідно виходити з вимог статті 165 Цивільного кодексу України, згідно з якою кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання у будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором. Таким днем слід вважати дату одержання вимоги боржником.

Оскільки названою статтею не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо.

5. Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України (1540-06) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Виходячи з цього, пеня, встановлена Постановою та Указом, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов'язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності. При цьому визнання боржником претензії кредитора про оплату продукції (товарів), робіт чи послуг без перерахування заборгованості не може бути підставою для припинення нарахування пені за прострочку платежу.

6. Відповідно до статті 164 Цивільного кодексу України у разі покладення виконання зобов'язання на третю особу відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець.

Такі норми, наприклад, встановлені пунктом 66 Положення про поставки продукції та пунктом 57 Положення про поставки товарів і тому відповідальність за несвоєчасну оплату продукції (товарів) несуть як покупець за договором, так і платник, але за всіх обставин для стягнення пені за прострочку платежу з одержувача (платника) необхідні договірні відносини як між постачальником і покупцем, так і між останнім та одержувачем.

7. Якщо платник необгрунтовано відхилив претензію чи залишив її без розгляду, внаслідок чого на день подання кредитором позову сума пені, що підлягає стягненню, збільшилась проти зазначеної в претензії, ця обставина не може служити підставою для повернення позовних матеріалів з посиланням на пункт 7 статті 63 Арбітражного процесуального Кодексу України (1798-12), оскільки хоча сума претензії є одним з її реквізитів, однак у даному випадку визначальним для вирішення питання про додержання позивачем порядку доарбітражного врегулювання спору є не сума пені за станом на день звернення з позовом, а факт порушення платником строку платежу та обгрунтованість чи необгрунтованість відхилення претензії відповідачем.

8. При вирішенні питання про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань арбітражні суди повинні враховувати, що чинним законодавством (наприклад, Указом Президента України від 28 жовтня 1993 року "Про державний контракт і державне замовлення на 1994 рік" ( 489/93 ) або договором для розрахунків за продукцію (товари), роботи та послуги може бути встановлена попередня оплата.

9. Пеню як один із видів неустойки, яка стягується за кожний день прострочки і в межах 6-місячного строку позовної давності, необхідно відрізняти від відсотків за користування чужими коштами, що є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Стягнення цих відсотків передбачено, зокрема, пунктом 67 Положення про поставки продукції та пунктом 58 Положення про поставки товарів (при повторній оплаті однієї і тієї ж продукції (товарів), неправильному застосуванні цін тощо).

10. Якщо платник необгрунтовано відмовився від оплати продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи договором зобов'язаний сплатити за це штраф (пункт 66 Положення про поставки продукції та пункт 57 Положення про поставки товарів), то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати штрафу за ухилення від оплати.

11. Статтею 3 Угоди держав-учасниць СНД від 15 травня 1992 року "Про заходи по забезпеченню поліпшення розрахунків між господарськими організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав" за несвоєчасне здійснення розрахунків за поставлені товари та надані послуги встановлена пеня у розмірі не менше 0,2 відсотка за кожний день прострочки платежу. Таким чином, якщо у договорі сторони не погодили більш високий відсоток пені, то стягненню підлягає пеня у розмірі, встановленому цією Угодою.

12. Постановою Верховної Ради України від 25 червня 1993 року "Про норматив обігу платіжних документів в Україні" (3324-12) (у редакції Постанови Верховної Ради України від 23 січня 1997 року N 25/97-ВР) визначено нормативи поштового обігу платіжних документів та передбачено, що установи банків повинні забезпечити зарахування або списання коштів за отриманими платіжними документами у день їх надходження. (Абзац перший пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97)

При визначенні, чи додержані нормативи обігу платіжних документів, арбітражним судам слід враховувати кількість днів поштового обігу документів і вважати строк дотриманим, якщо платіж надійшов до обслуговуючого банку не пізніше дев'ятого (у межах України) або п'ятого (для внутрішньообласних розрахунків) дня з моменту здачі платіжних документів боржником до свого банку.

Якщо банк платника не виконав зобов'язання щодо списання коштів у день надходження платіжних документів і в результаті цього кошти надійшли у банк кредитора з порушенням встановленого терміну, платник має право у безспірному порядку стягнути із банку пеню у розмірі 2 відсотків суми платежу за кожний день прострочки.

У разі затримки зарахування коштів на рахунок клієнта з вини банку, з яким укладено угоду про касово-розрахункове обслуговування, банк сплачує пеню в розмірі, визначеному угодою про проведення касово-розрахункових операцій за кожний день прострочки. ( Абзац четвертий пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду N 02-5/445 від 18.11.97 )

Як платник, так і одержувач коштів відповідно до статей 203 та 204 Цивільного кодексу України (1540-06) мають право вимагати від свого банку відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язань.

13. Пеня, що підлягає стягненню з боржника за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та з банку за затримку зарахування коштів на рахунок клієнта, зазначається позивачем у позовній заяві у твердій сумі на день звернення з позовом і підлягає оплаті державним митом.