ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 07.10.94, N 12
м.Київ

( Постанова втратила чинність на підставі Постанови Пленуму
Верховного Суду
N 5 від 26.04.2002 )

Про судову практику в справах про хабарництво

( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України
N 7 від 28.06.96
N 12 від 03.12.97 )

( У тексті постанови слова "службова особа", "службова",
"службовий стан" в усіх відмінках замінено словами
"посадова особа", "посадова", "посадове становище" у
відповідних відмінках згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

Обговоривши судову практику в справах про хабарництво, Пленум Верховного Суду України відзначає, що небезпечність цього негативного явища в умовах поширення корупції і проникнення її в усі сфери життя суспільства зростає.

Хабарництво, особливо кваліфіковані його форми, підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їх діяльність, негативно впливає на моральний стан суспільства, загрожує процесам реформування економіки і відродження української державності.

У зв'язку з цим неухильне виконання вимог законодавства про відповідальність за хабарництво набирає особливої ваги.

З метою правильного застосування законодавства, усунення недоліків і помилок, які допускають суди при розгляді справ цієї категорії, Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Звернути увагу судів на необхідність суворого дотримання вимог закону щодо всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин кожної справи про хабарництво. З цією метою при відданні обвинуваченого до суду відповідно до вимог ст.242 КПК ( 1003-05 ) слід ретельно перевіряти достатність зібраних доказів для розгляду справи в судовому засіданні, з'ясовувати, чи викриті всі учасники злочину і виявлені всі факти злочинної діяльності обвинувачених, чи законно звільнено від кримінальної відповідальності осіб, які давали хабарі, чи правильно роз'єднані справи або виділені матеріали в окреме провадження.

Слід мати на увазі, що розгляд справ щодо особи, яка одержала хабар, і особи, яка його дала, у різних провадженнях не повинно допускатися. Якщо справа щодо особи, яка дала хабар, була незаконно виділена в окреме провадження, суду належить надіслати справу щодо особи, яка обвинувачується в одержанні хабара, на додаткове розслідування для об'єднання справ. У випадках незаконної відмови у порушенні або безпідставного закриття справи щодо осіб, які давали хабарі, їх співучасників, посередників у хабарництві, суд зобов'язаний сам порушити проти них кримінальну справу і надіслати її в повному обсязі на додаткове розслідування.

2. Згідно з чинним законом відповідальність за одержання хабара можуть нести лише посадові особи. Вирішуючи питання про те, чи є та чи інша особа посадовою, належить керуватися вимогами частини 1 статті 164 КК України (2002-05 ). ( Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

При цьому слід мати на увазі, що до представників влади належать працівники державних органів і установ, які наділені правом в межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Організаційно-розпорядчі обов'язки - це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири і т.п.).

Адміністративно-господарські обов'язки - це повноваження по управлінню чи розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо.

Особа є посадовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, але й тоді, коли вона їх виконує тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або посадовою особою.

3. Слід мати на увазі, що відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що посадова особа одержала його за виконання (невиконання) таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або хоч не мала повноважень вчинити відповідні дії, але завдяки своєму посадовому становищу могла вжити заходів до їх вчинення іншими посадовими особами.

Одержання посадовою особою незаконної винагороди від підлеглих чи підконтрольних осіб за покровительство чи потурання, вирішення на їх користь питань, які входять до її компетенції, також слід розцінювати як одержання хабара.

Дії винних слід визнавати дачею і одержанням хабара і у тих випадках, коли умови одержання матеріальних цінностей або послуг хоч і спеціально не обумовлювалися, але учасники злочину усвідомлювали, що хабар передається і одержується з метою задоволення тих чи інших інтересів особи, яка його дає.

4. Судам слід мати на увазі, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 168 КК України ( 2002-05 ), полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді. Оскільки виконання чи невиконання посадовою особою відповідних дій знаходиться за межами об'єктивної сторони цього злочину, відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення цих дій було одержано хабар, був чи не був до вчинення цих дій він обумовлений, виконала чи не виконала посадова особа обумовлене, збиралася чи ні вона його виконувати.

Якщо скоєні посадовою особою у зв'язку з одержанням хабара дії самі є злочинними (службовий підлог, зловживання владою чи посадовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

5. Оскільки злочин, передбачений статтею 168 КК України ( 2002-05 ), є корисливим, предмет хабара має виключно майновий характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право на отримання майна, надання права користуватися майном або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи посадовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною статті 165 КК України ( 2002-05 ).

6. Склад злочину, передбаченого статтею 168 КК України ( 2002-05 ), є не лише тоді, коли посадова особа одержала хабар для себе особисто, але і тоді, коли вона одержала його для близьких їй осіб (родичів, знайомих тощо). При цьому не має значення, як фактично було використано предмет хабара.

7. Дача хабара полягає в передачі посадовій особі матеріальних цінностей, права на майно чи вчинення на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням посадового становища. Склад цього злочину буде не тільки тоді, коли хабар передається за вчинення певних дій в інтересах того, хто дав хабар, але й тоді, коли його передано в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб.

8. Дача і одержання в якості хабара майна, збут і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідною частиною статті 170 чи 168 і відповідною статтею Кримінального кодексу ( 2001-05, 2002-05 ), яка передбачає відповідальність за збут чи придбання цих предметів.

Дача або одержання хабара валютними цінностями підлягає кваліфікації лише за ст.170 або ст.168 КК ( 2002-05 ) і додаткової кваліфікації за ст.80 КК ( 2001-05 ) не потребує. ( Пункт 8 доповнено абзацом другим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

9. Судам слід мати на увазі, що дача і одержання хабара можуть здійснюватися і в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи та ін.).

Встановивши, що хабар було передано у завуальованій формі, суд повинен вказати це у вироку і навести докази, на підставі яких він дійшов висновку, що гроші, матеріальні цінності чи послуги були надані посадовій особі в якості хабара і що це усвідомлювали і той, хто дав, і той, хто одержав хабар.

10. Дача і одержання хабара тісно пов'язані умислами осіб, які вчиняють ці злочини. Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, а посадова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обман покупців чи замовників, шахрайство тощо.

Дії посадової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій посадовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, слід кваліфікувати не за ст.168 КК України, а за відповідними частинами статей 143 ( 2001-05 ) і 165 КК України ( 2002-05 ) як шахрайство і зловживання владою чи посадовим становищем, а за наявності до того підстав - і за відповідними частинами статей 19, 17 ( 2001-05 ) і 170 КК України (підмовництво до замаху на дачу хабара). Особа, яка в такому випадку передала гроші чи цінності, вважаючи, що вона дає хабар, несе відповідальність за замах на дачу хабара.

11. Дача хабара, одержання хабара і посередництво в хабарництві вважаються закінченими з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара. У випадках, коли запропонований хабар посадова особа відмовилася прийняти, дії того, хто намагався дати хабар, належить кваліфікувати як замах на дачу хабара, а посередника - як замах на посередництво в хабарництві.

Якщо ж посадова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене нею належить кваліфікувати як замах на одержання хабара.

Одержання посадовою особою хабара від особи, яка діє з метою

її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених законом, є закінченим складом злочину і кваліфікується залежно від обставин справи за відповідною частиною ст.168 КК. ( Пункт 11 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

12. Відмежовуючи посередництво в хабарництві від інших форм пособництва у дачі чи одержанні хабара, слід мати на увазі, що посередником є особа, яка, діючи за дорученням того, хто дає, чи того, хто одержує хабар, безпосередньо передає предмет хабара, усвідомлюючи при цьому характер вчинюваних дій. Дії такої особи належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.169 КК України ( 2002-05 ) незалежно від того, чи одержала вона за посередництво винагороду чи ні.

Дії особи, яка іншим чином сприяла у вчиненні злочину тому, хто дав чи одержав хабар, або організувала цей злочин, або підмовила до його вчинення і одночасно виконувала посередницькі функції, належить кваліфікувати як співучасть у дачі чи одержанні хабара. При цьому питання про кваліфікацію дій співучасника слід вирішувати з урахуванням спрямованості його умислу, виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за чиєю ініціативою того, хто дав, чи того, хто одержав хабар, - він діяв. Додатково кваліфікувати дії такої особи за статтею 169 КК України ( 2002-05 ) не потрібно.

13. Посадова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за дачу хабара, а за наявності до того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або посадовим становищем, розкрадання тощо). ( Абзац перший пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N7 від 28.06.96 )

Склад злочину, передбаченого ст.170 КК України ( 2002-05 ), в діях посадової особи буде і тоді, коли вона дала вказівку підлеглому добиватися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших посадових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках дачі хабарів у завуальованих формах тощо.

Якщо ж посадова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за дачу хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії посадової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підмовництво до дачі хабара.

14. Оскільки від розміру хабара залежить кваліфікація злочину, предмет хабара повинен отримати грошову оцінку в національній валюті України. Грошову оцінку предмету хабара необхідно визначати і у випадках, коли в якості хабара було передано майно, яке той, хто дав хабар, з тих чи інших причин не купував (викрадене майно, подарунок, знахідка тощо).

При визначенні вартості предмета хабара слід виходити із мінімальних цін, за якими у даній місцевості на час вчинення злочину вільно можна було придбати річ чи отримати послуги такого ж роду і якості.

15. При кваліфікації одержання хабара за ознаками великого або особливо великого розміру судам належить керуватись приміткою до ч.4 ст.164 КК України ( 2002-05 ), виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, встановленого законодавством України на момент одержання хабара. (Абзац перший пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

За змістом закону не об'єднане єдиним умислом одержанння декількох хабарів, кожен із яких не перевищує в 2,5 (в 7,5) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо великому) розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує ці розміри. У зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого - в особливо великому розмірах належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 статті 168 КК України. ( Абзац другий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

Якщо ж умисел посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на отримання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих "такс" або у формі "поборів", "данини" тощо), її дії слід кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі. (Абзац третій пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

Якщо при умислі посадової особи на отримання хабара у великому або особливо великому розмірі з причин, що не залежали від її волі, нею було отримано лише частину обумовленого хабара, то її дії слід кваліфікувати як замах на одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі.

16. При вирішенні питання про повторність злочинів, передбачених статтями 168-170 КК, слід керуватися ч.5 ст.164 КК та п.2 Постанови Верховної Ради України від 11 липня 1995 року "Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб" ( 283/95-ВР ). ( Абзац перший пункту 16 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

( Абзац другий пункту 16 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 ) Якщо ж особа, хоч і вчинила раніше відповідний злочин, але була у встановленому законом порядку (в тому числі і з підстав, передбачених ч.3 ст.170 КК України ( 2002-05 ) звільнена від кримінальної відповідальності, то кваліфікувати її дії за ознакою неодноразовості не можна.

Оскільки цією ознакою охоплюються як перший, так і наступні злочини, кваліфікувати перший злочин додатково ще і за частиною першою статей 168, 169 чи 170 КК України не потрібно. Це не стосується тих випадків, коли одні злочини були закінченими, а інші - ні, і випадків, коли особа одні злочини вчинила в якості виконавця, а інші - в якості організатора, підмовника чи пособника. У таких випадках незакінчені злочини і злочини, які особа вчинила не в якості виконавця, повинні отримувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину статті 17 чи статті 19 КК України ( 2001-05 ).

Одночасне одержання посадовою особою хабара від декількох осіб слід кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли хабар передається за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а посадова особа усвідомлює, що вона одержує хабар від декількох осіб. ( Абзац третій пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

Одержання посадовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання обумовлених з тим, хто дає хабар, дій, слід розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати у таких випадках дії за ознакою повторності не можна. ( Абзац четвертий пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

Одержання хабара, дача хабара і посередництво в хабарництві не можуть кваліфікуватися як вчинені повторно у випадках:

якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в передбаченому законом порядку;

якщо на момент вчинення особою нового злочину минули строки давності притягнення її до відповідальності за раніше вчинений злочин;

якщо особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений злочин у встановленому законом порядку. ( Пункт 16 доповнено абзацом п'ятим згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

17. Хабар належить вважати одержаним групою осіб за попереднім зговором, якщо у вчиненні злочину як співвиконавці брали участь дві і більше посадові особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після надходження пропозиції про дачу хабара, але до його одержання.

Співвиконавцями слід вважати посадових осіб, які одержують хабар за виконання чи невиконання дій, які кожен із них міг чи повинен був виконати з використанням посадового становища. Для кваліфікації одержання хабара, як вчиненого групою осіб за попереднім зговором, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обумовлені з тим, хто дав хабар, дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара бере участь декілька посадових осіб. Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один із співучасників.

Розмір одержаного групою осіб хабара визначається загальною вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо хабар одержано у великому або особливо великому розмірі, кожен із учасників злочину, якщо він був про це обізнаний, несе відповідальність за одержання хабара за цих кваліфікуючих ознак, навіть якщо розмір одержаного ним особисто не є великим або особливо великим.

Посадова особа, яка одержала хабар без попередньої домовленості з іншою посадовою особою, а після цього передала їй частину одержаного в якості хабара, несе відповідальність за сукупність злочинів - за одержання і дачу хабара.

18. ( Пункт 18 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 ) Особою, що раніше судилася за хабарництво, вважається особа, яка на момент одержання хабара, дачі хабара чи вчинення посередництва в хабарництві була засуджена вироком суду, що набрав законної сили, за будь-який із злочинів, передбачених статтями 168, 169 чи 170 КК України ( 2002-05 ), якщо судимість на час вчинення повторного злочину не була знята або погашена у встановленому законом порядку.

19. Згідно з ч.6 ст.164 КК ( 2002-05 ) вимагательством хабара визнається вимога посадовою особою хабара під загрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи посадового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення посадовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів. (Абзац перший пункту 19 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

У випадках, коли особа, у якої вимагали хабар, незважаючи на вчинення щодо неї дій, спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших причин хабар не дала, дії посадової особи, яка вимагала хабар, в залежності від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як приготування до одержання хабара шляхом вимагательства чи замах на вчинення цього злочину.

20. При вирішенні питання про те, чи займала посадова особа при одержанні хабара відповідальне чи особливо відповідальне становище, слід керуватися ч.2 ст.164 КК. Перелік осіб, які віднесені цим законом до тих, що займають відповідальне або особливо відповідальне становище, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Висновок суду про те, що посадова особа займала відповідальне чи особливо відповідальне становище, повинен бути належним чином мотивований. ( Пункт 20 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

21. Кваліфікуючи ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпечність одержання хабара, дачі хабара чи посередництва в хабарництві (вимагательство, великий чи особливо великий розмір хабара, відповідальне чи особливо відповідальне становище посадової особи, яка одержала хабар), належить інкримінувати у вину і співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їх умислом. ( Абзац перший пункту 21 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 )

( Абзац другий пункту 21 виключено на підставі Постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 від 28.06.96 ) Разом з тим співучасникам не повинні інкримінуватися обставини, які стосуються особи іншого співучасника (неодноразовість, судимість за хабарництво).

22. Дії особи, яка одержала один хабар за ознак, передбачених у частинах 2 і 3 статті 168 КК ( 2002-05 ), належить кваліфікувати лише за частиною 3 цієї статті. При цьому в мотивувальній частині вироку слід вказувати всі кваліфікуючі ознаки злочину.

23. Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч.3 ст.170 КК України ( 2002-05 ), не означає, що у її діях немає складу злочину. У зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати на повернення їй предмета хабара.

Судам у кожному випадку належить ретельно перевіряти обгрунтованість звільнення цих осіб від кримінальної відповідальності. При цьому слід мати на увазі, що добровільною слід вважати усну чи письмову заяву в органи внутрішніх справ, прокуратуру, суд, інший державний орган з будь-яких мотивів, але не в зв'язку з тим, що про дачу хабара стало відомо органам влади чи компетентним посадовим особам.

Встановивши, що особа, яка дала хабар, звільнена від кримінальної відповідальності незаконно (зокрема, якщо хабар у неї не вимагали або про дачу хабара вона заявила в зв'язку з тим, що про цей злочин стало відомо органам влади), суд має вжити передбачені ст.278 КПК України ( 1003-05 ) заходи до притягнення її до відповідальності.

Такі ж заходи належить вживати судам у випадках, коли на підставі частини 3 ст.170 КК України звільняються від кримінальної відповідальності організатори, пособники, підмовники, а також посередники в хабарництві, оскільки їх звільнення від відповідальності цим законом не передбачено.

24. В діях особи, яка у зв'язку з вимагательством у неї хабара до його дачі звернулася до органів влади з метою викрити того, хто вимагає хабар, складу злочину немає. Тому її належить звільняти від відповідальності не на підставі частини 3 статті 170 КК України ( 2002-05 ), а на підставі пункту 2 статті 6 КПК України ( 1001-05 ). Гроші і інші цінності, які ця особа з метою викриття вимагателя передала йому, на підставі пункту 5 статті 81 КПК України ( 1001-05 ) належить повертати законному власнику.

25. Умисне створення посадовою особою обстановки і умов, що викликають пропонування чи одержання хабара з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було передано або одержано хабар.

Якщо з тією ж метою посадова особа організувала дачу чи одержання хабара, підмовила до цього того, хто дав чи одержав хабар, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати і як співучасть у хабарництві і додатково кваліфікувати за відповідними частинами статей 19 і 170 чи 19 і 168 КК України ( 2001-05, 2002-05 ).

Те, що дача або одержання хабара відбулися у зв'язку з провокацією, не виключає відповідальності того, хто дав або одержав хабар.

26. Гроші і інші цінності, які були визнані предметом хабара, на підставі пункту 4 статті 81 КПК ( 1001-05 ) належить передати в доход держави.

Якщо гроші чи інші цінності, передані в якості хабара, не знайдені, безпідставно придбане належить стягувати в доход держави на підставі ст.470 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). При цьому слід враховувати офіційні дані Міністерства статистики України про показники рівня інфляції і в необхідних випадках відповідно збільшувати суму, яка підлягає стягненню.

Якщо ж предметом хабара були речі і їх вартість на час розгляду справи змінилася, розмір грошової суми, яка підлягає стягненню, належить визначати за новими цінами.

27. При розгляді справ про хабарництво судам належить дотримуватися вимог закону про індивідуалізацію покарання. Слід враховувати, що згідно зі статтею 7-1 КК України ( 2001-05 ) злочини, передбачені статтею 168, частинами другими статей 169 і 170 КК України ( 2002-05 ), є тяжкими, що основне покарання за злочини, передбачені статтями 168-170 КК, може бути призначено лише у вигляді позбавлення волі, що застосування до винних в одержанні хабарів, кваліфікованих формах дачі хабарів і посередництві в хабарництві додаткового покарання у вигляді конфіскації майна є обов'язковим. Незастосування цих основного і додаткового покарання можливе лише у виняткових випадках за наявності підстав, передбачених статтею 44 КК України( 2001-05 ).

Згідно з вимогами статті 31 КК України ( 2001-05 ) судам належить обговорювати питання про застосування до винних в одержанні хабарів додаткового покарання у вигляді позбавленняя права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

28. Відповідно до вимог статті 23 КК України ( 2001-05 ) судам по кожній справі про хабарництво належить з'ясовувати причини і умови, які сприяли вчиненню злочинів, та реагувати на них окремими ухвалами (постановами).

У випадках, коли особа, яка дала хабар, незаконно одержала за нього якісь блага, пільги чи переваги, суду окремою ухвалою (постановою) належить поставити перед компетентним органом чи посадовою особою питання про позбавлення цих благ, пільг чи переваг.

29. Судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським судам, військовим судам регіонів і Військово-Морських Сил посилити нагляд за розглядом справ цієї категорії, забезпечити правильне спрямування судової практики. Систематично вивчати стан виконання законодавства про відповідальність за хабарництво і вживати заходів до усунення недоліків.

30. Визнати такою, що втратила силу, постанову Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1983 року N 1 "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за хабарництво".