ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ЗАКОН
Про інформацію
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2658-XII від 02.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.651 )
( Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп від 30.10.97)
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1642-III від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213
N 3047-III від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194
N 676-IV від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.214
N 1268-IV від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.141
N 1703-IV від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394
N 2707-IV від 23.06.2005, ВВР, 2005, N 33, ст.429
N 2388-VI від 01.07.2010, ВВР, 2010, N 37, ст.496
N 2592-VI від 07.10.2010 -
набирає чинності з 13.10.2010 р. )
( У тексті Закону ( 2657-12 ) слово "конфіденціальна" в усіх
відмінках замінено словом "конфіденційна" у відповідному
відмінку згідно із Законом N 1703-IV від 11.05.2004 )
( У тексті Закону слова "і регіонального" виключено
згідно із Законом N 2388-VI від 01.07.2010 )
Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.
Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ) та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.
Розділ I
Загальні положення
Стаття 1. Визначення інформації
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Стаття 2. Мета і завдання Закону
Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.
Стаття 3. Сфера дії Закону
Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації. ( Офіційне тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97)
Стаття 4. Законодавство про інформацію
Законодавство України про інформацію складають Конституція України ( 254к/96-ВР ), цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.
Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин
Основними принципами інформаційних відносин є:
гарантованість права на інформацію;
відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
об'єктивність, вірогідність інформації;
повнота і точність інформації;
законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Стаття 6. Державна інформаційна політика
Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.
Головними напрямами і способами державної інформаційної політики є:
забезпечення доступу громадян до інформації;
створення національних систем і мереж інформації;
зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
забезпечення ефективного використання інформації;
сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України;
сприяння задоволенню інформаційних потреб закордонних українців. ( Частину другу статті 6 доповнено абзацом згідно із Законом N 2707-IV від 23.06.2005 )
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.
Стаття 7. Суб'єкти інформаційних відносин
Суб'єктами інформаційних відносин є:
громадяни України;
юридичні особи;
держава.
Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.
Стаття 8. Об'єкти інформаційних відносин
Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1642-III від 06.04.2000 )
Стаття 9. Право на інформацію
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Стаття 10. Гарантії права на Інформацію
Право на інформацію забезпечується:
обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Стаття 11. Мова інформації
Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні" ( 8312-11 ), іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.
Розділ II
Інформаційна діяльність
Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності
Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.
Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування.
Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності
Основними напрямами інформаційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.
Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
Держава гарантує свободу інформаційної діяльності в цих напрямах всім громадянам та юридичним особам в межах їх прав і свобод, функцій і повноважень.
Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності
Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.
Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.
Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації.
Стаття 15. Професійна освіта в галузі інформаційної діяльності
В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в галузі інформаційної діяльності через систему її навчальних закладів.
Порядок створення навчальних закладів інформаційного напряму (журналістики, статистики, бібліотечної та архівної справи, науково-інформаційної діяльності, інформатики, обчислювальної техніки тощо) та принципи їх діяльності визначаються Законом України "Про освіту" ( 1060-12 ) та іншими законодавчими актами.
Стаття 16. Організація наукових досліджень в галузі інформаційної діяльності
Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національних систем інформації в Україні здійснюються пошукові фундаментальні та прикладні наукові дослідження в галузі інформаційної діяльності.
З цією метою створюються наукові установи, науково-виробничі підрозділи, об'єднання, асоціації, центри нових інформаційних технологій та інші формування, в тому числі за участю зарубіжних партнерів.
Фінансування пошукових і фундаментальних наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.
Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як правило, на договірній або контрактовій основі, а їх результати можуть бути об'єктом товарних відносин.
Розділ III
Галузі, види, джерела інформації
та режим доступу до неї
Стаття 17. Галузі інформації
Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави.
Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.
Стаття 18. Види інформації
Основними видами інформації є:
статистична інформація;
адміністративна інформація (дані); ( Статтю 18 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 3047-III від 07.02.2002 )
масова інформація;
інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування;
правова інформація;
інформація про особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
соціологічна інформація.
Стаття 19. Статистична інформація
Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя. ( Частина перша статті 19 в редакції Закону N 3047-III від 07.02.2002 )
Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових установ, заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених цим Законом, а також Законом України "Про державну статистику" ( 2614-12 ). ( Частина друга статті 19 в редакції Закону N 3047-III від 07.02.2002 )
Система статистичної інформації, її джерела і режим визначаються Законом України "Про державну статистику" ( 2614-12 ) та іншими правовими актами в цій галузі.
Стаття 19-1. Адміністративна інформація (дані)
Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.
Система адміністративної інформації (даних), повноваження органів, які займаються діяльністю, пов'язаною із збиранням та використанням адміністративних даних, їх джерела та режим встановлюються відповідно до законодавства. ( Закон доповнено статтею 19-1 згідно із Законом N 3047-III від 07.02.2002 )
Стаття 20. Масова інформація та її засоби
Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація.
Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем.
Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.
Стаття 21. Інформація державних органів та органів
місцевого самоврядування
Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.
Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого самоврядування, а також документи, підготовлені у процесі здійснення регуляторної діяльності. ( Частина друга статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI від 01.07.2010 )
Інформація державних органів та органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
опублікування її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органів влади у мережі Інтернет або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; ( Абзац другий частини третьої статті 21 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2388-VI від 01.07.2010 )
опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);
надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
Джерела і порядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів та органів місцевого самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.
Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.
Стаття 22. Правова інформація
Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації є Конституція України ( 254к/96-ВР ), інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.
З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.
Стаття 23. Інформація про особу
Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.
Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.
Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
Інформація про особу охороняється Законом. ( Офіційне тлумачення до статті 23 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97)
Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного характеру
Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.
Стаття 25. Соціологічна інформація
Соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.
Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.
Стаття 26. Джерела інформації
Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.
Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах
Документ - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.
Первинний документ - це документ, що містить в собі вихідну інформацію.
Вторинний документ - це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.
Стаття 28. Режим доступу до інформації
Режим доступу до інформації - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації.
За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає у забезпеченні додержання вимог законодавства про інформацію всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, недопущенні необгрунтованого віднесення відомостей до категорії інформації з обмеженим доступом.
Державний контроль за додержанням встановленого режиму здійснюється спеціальними органами, які визначають Верховна Рада України і Президент України. ( Частина п'ята статті 28 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2592-VI від 07.10.2010 )
У порядку контролю Верховна Рада України може вимагати від урядових установ, міністерств, відомств звіти, які містять відомості про їх діяльність по забезпеченню інформацією заінтересованих осіб (кількість випадків відмови у наданні доступу до інформації із зазначенням мотивів таких відмов; кількість та обгрунтування застосування режиму обмеженого доступу до окремих видів інформації; кількість скарг на неправомірні дії посадових осіб, які відмовили у доступі до інформації, та вжиті щодо них заходи тощо).
Стаття 29. Доступ до відкритої інформації
Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);
поширення її засобами масової комунікації;
безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.
Порядок і умови надання громадянам, державним органам, юридичним особам і представникам громадськості відомостей за запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо надання інформації здійснюється на договірній основі.
Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом.
Переважним правом на одержання інформації користуються громадяни, яким ця інформація необхідна для виконання своїх професійних обов'язків.
Стаття 30. Інформація з обмеженим доступом
Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.
Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.
Стосовно інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ - надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України. ( Статтю 30 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1703-IV від 11.05.2004 )
До конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості:
про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
стосовно стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень;
про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути обмеженим. ( Статтю 30 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 1703-IV від 11.05.2004 )
Громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.
Виняток становить інформація комерційного та банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), та інформація, приховування якої являє загрозу життю і здоров'ю людей.
До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.
Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.
Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених цим Законом.
Порядок і терміни обнародування таємної інформації визначаються відповідним законом.
Інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист. ( Статтю 30 доповнено частиною згідно із Законом N 676-IV від 03.04.2003 )
Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них
Громадяни мають право:
знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються;
доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо.
Державні органи та організації, органи місцевого самоврядування, інформаційні системи яких вміщують інформацію про громадян, зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої інформації.
Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами.
Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети.
Всі організації, які збирають інформацію про громадян, повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію відповідних баз даних.
Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може використовуватися лише для законно встановленої мети.
Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або незаконні збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду. ( Офіційне тлумачення до статті 31 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97)
Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит
щодо надання письмової або усної інформації
Під інформаційним запитом (надалі - запитом) щодо доступу до офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації і об'єднання громадян (надалі - запитувачі) подають запит відповідному органу законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадові особи зобов'язані надавати інформацію, що стосується їх діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні виступи своїх посадових осіб.
Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу до офіційних документів
Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів.
Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.
Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.
Стаття 34. Відмова та відстрочка задоволення запиту
щодо доступу до офіційних документів
Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У відмові має бути зазначено:
1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови.
Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо запитуваний документ не може бути надано для ознайомлення у місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у задоволенні запиту у визначений місячний термін;
2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у встановлений цим Законом термін;
4) термін, у який буде задоволено запит.
Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.
Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів
Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути оскаржено.
У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або відстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача - державну установу.
Суд має право для забезпечення повноти та об'єктивності розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обгрунтованість (або необгрунтованість) дій посадових осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необгрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.
Необгрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України.
Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої, виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.
Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.
Не підлягає оплаті робота по пошуку офіційних документів.
Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.
Стаття 36. Порядок відшкодування витрат, пов'язаних із задоволенням запитів щодо
доступу до офіційних документів і надання письмової інформації
Запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних документів та наданням письмової інформації.
Порядок оплати копій запитуваних документів встановлюється державними установами.
Кабінет Міністрів України або інші державні установи визначають порядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку, підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової інформації, який не повинен перевищувати реальних витрат, пов'язаних з виконанням запитів.
Стаття 37. Документи та інформація, що не
підлягають наданню для ознайомлення за запитами
Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею;
конфіденційну інформацію;
інформацію про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи;
інформацію, що стосується особистого життя громадян;
документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та інше), якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі нормативного акта іншої державної установи, а та державна установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання щодо її розсекречення;
інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.
Стаття 38. Право власності на інформацію
Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.
Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.
Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
договір на створення інформації;
договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.
Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.
Стаття 39. Інформація як товар
Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.
Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом.
Стаття 40. Інформаційна продукція
Інформаційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій.
Стаття 41. Інформаційна послуга
Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.
Розділ IV
Учасники інформаційних відносин,
їх права та обов'язки
Стаття 42. Учасники інформаційних відносин
Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності.
Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.
Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин мають право одержувати (виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів, крім випадків, передбачених законом.
Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про:
діяльність органів державної влади;
діяльність народних депутатів;
діяльність органів місцевого самоврядування та місцевої адміністрації;
те, що стосується його особисто.
Стаття 44. Обов'язки учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин зобов'язані:
поважати інформаційні права інших суб'єктів;
використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою);
забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених статтею 5 цього Закону;
забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою;
зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку;
компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію.
Розділ V
Охорона інформації. Відповідальність за порушення
законодавства про інформацію
Стаття 45. Охорона права на інформацію
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань.
Стаття 45-1. Заборона цензури та заборона втручання в
професійну діяльність журналістів і засобів
масової інформації з боку органів державної
влади або органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб
Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації, журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї інформації чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб заборонена.
Забороняються втручання у формах, не передбачених законодавством України або договором, укладеним між засновником (співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації, що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів масової інформації, органів державної влади або органів місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх посадових осіб.
Забороняються створення будь-яких органів державної влади, установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами масової інформації.
Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України ( 2341-14 ).
Повноваження органів державної влади з питань діяльності засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України. ( Закон доповнено статтею 45-1 згідно із Законом N 676-IV від 03.04.2003 )
Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на інформацію
Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. ( Частина перша статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1268-IV від 18.11.2003 )
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.
Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію
Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;
надання інформації, що не відповідає дійсності;
несвоєчасне надання інформації;
навмисне приховування інформації;
примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної інформації, а також цензура; ( Абзац шостий статті 47 в редакції Закону N 676-IV від 03.04.2003 )
поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи;
безпідставна відмова від поширення певної інформації; ( Статтю 47 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 676-IV від 03.04.2003 )
використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків;
розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
порушення порядку зберігання інформації;
навмисне знищення інформації;
необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом;
порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. ( Частину другу статті 47 доповнено абзацом згідно із Законом N 1703-IV від 11.05.2004 ) ( Офіційне тлумачення до статті 47 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97)
Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою.
Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ), "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), "Про інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ) та "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ). ( Закон доповнено статтею 47-1 згідно із Законом N 676-IV від 03.04.2003 )
Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь
В разі вчинення державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, а також політичними партіями, іншими об'єднаннями громадян, засобами масової інформації, державними організаціями, які є юридичними особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня або до суду.
Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.
У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, заінтересований громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду. ( Офіційне тлумачення до статті 48 див. в Рішенні Конституційного Суду України N 5-зп від 30.10.97)
Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди
У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та ділової репутації у суді. ( Стаття 49 в редакції Закону N 676-IV від 03.04.2003 )
Розділ VI
Міжнародна інформаційна діяльність.
співробітництво з іншими державами, зарубіжними і
міжнародними організаціями в галузі інформації
Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність
Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України державними органами і об'єднаннями громадян, засобами масової інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих в Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність дипломатичних, консульських та інших офіційних представників зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України, відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
Створення і діяльність спільних організацій в галузі інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і громадян регулюються законодавством України.
Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті, які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору, укладеного Україною.
Стаття 51. Міжнародні договори
Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних договорів, укладених Україною та юридичними особами, які займаються інформаційною діяльністю.
Державні органи та інші юридичні особи, які займаються інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.
Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)
Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг) здійснюються згідно з законодавством України про зовнішньоекономічну діяльність.
Стаття 53. Інформаційний суверенітет
Основою інформаційного суверенітету України є національні інформаційні ресурси.
До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.
Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй території і вільно розпоряджається ними, за винятком випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.
Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України
Інформаційний суверенітет України забезпечується:
виключним правом власності України на інформаційні ресурси, що формуються за рахунок коштів державного бюджету;
створенням національних систем інформації;
встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних ресурсів України;
використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 2 жовтня 1992 року
N 2657-XII