ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ЗАКОН
Про банкрутство
Цей закон визначає умови і порядок визнання юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів.
Розділ I
Загальні положення.
Стаття 1. Поняття банкрутства.
Під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
Стаття 2. Суб'єкти банкрутства.
Суб'єктами банкрутства, які підпадають під дію цього закону і іменуються надалі боржниками або банкрутами, можуть бути юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, неспроможні своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом.
Стаття 3. Кредитори.
1. Кредитором у розумінні цього Закону є громадянин або юридична особа, яка має підтвержені належними документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.
2. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні повинні утворити збори кредиторів. Права зборів Кредиторів визначаються цим Законом.
3. Рішення зборів кредиторів вважаєтьься прийнятим, якщо за нього проголосували кредитори, майнові вимоги яких становлять не менше двох третин загальної суми претензій.
4. Збори кредиторів у разі необхідності створюють комітет кредиторів, який є оперативним органом цих зборів, і визначають його функції і повноваження.
5. У зборах кредиторів мають право брати участь розпорядник майна, голова ліквідаційної комісії та боржник.
Стаття 4. Підвідомчість справ про банкрутство.
Провадження справ про банкрутство регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Провадження справ про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність".
Розділ II
Провадження у справах про банкрутство
Стаття 5. Підстави про порушення справи про банкрутство.
1. Підставою для порушення справи про банкрутство є письмова заява будь-кого з кредиторів або боржника до арбітражного суду.
2. Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання не спроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.
3. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності.
До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище.
Стаття 6. Відкликання заяви.
Заява кредитора чи боржника може бути відкликана заявниками до прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником здійснюється тільки за згодою кредиторів.
Стаття 7. Порушення провадження у справі.
Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-кассове обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття заяви і призначення справи до розгляду у попередньому засіданні, час і місце його проведення, а також витребуються необхідні для розгляду справи документи, що свідчать про фінансовий і майновий стан боржника.
Стаття 8. Попереднє засідання арбітражного суду.
У попередньому засіданні, яке проводиться не пізніш як через один місяць з дня порушення провадження у справі, арбітражний суд оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків, розглядяє їх клопотання. За результатами попереднього засідання арбітражний суд ухвалою в разі необхідності призначає розпорядника майна боржника, а також зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство, в якому повинні міститися:
повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити;
найменування та адреса арбітражного суду, номер справи.
Метою зазначеного оголошення є виявлення всіх кредиторів і можливих санаторів.
Стаття 9. Розпорядник майна боржника.
Арбітражний суд покладає на банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування боржника, Фонд державного (комунального) майна, якщо боржник - державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення зазначених повноважень.
Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.
Стаття 10. Виявлення кредиторів і санаторів.
Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Арбітражний суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена у порядку нагляду. Заяви кредиторів оплачуються державним митом.
Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у той же строк повинні подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи - боржника.
Стаття 11. Утворення зборів і комітету кредиторів.
Через місяць від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про банкрутство арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори за їх участю, на яких в разі необхідності створюється їх повноважний комітет.
Створення комітету є обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб.
Повноваження комітету визначається зборами кредиторів. Рішення про його створення та надані йому повноваження подається арбітражному суду.
Стаття 12. Прийняття рішення про санацію.
Після закінчення строку, зазначеного в статті 10 цього Закону, арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів із строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу.
Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного суду з заявою про визнання його банкрутом.
Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства - боржника.
У разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника у випадку, передбаченому частиною другою цієї статті, арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. В ухвалі арбітражний суд затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником у випадку, передбаченому частиною другою цієї статті, умови санації юридичної особи - боржника.
Стаття 13. Постанова про визнання боржника банкрутом.
Арбітражний суд визнає боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника.
Про визнання боржника банкрутом арбітражний суд визнає боржника банкрутом арбітражний суд приймає постанову.
В постанові призначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. На ліквідацію покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів.
Розділ III
Оголошення про банкрутство, його наслідки і
задоволення вимог кредиторів.
Стаття 14. Оголошення про банкрутства.
Копія постанови про визнання боржника банкрутом надсилається: засновником визнаної банкрутом юридичної особи;
власникові майна банкрута або уповноваженому ним органу;
банкові, клієнту якого є банкрут;
Національному банкові України (якщо банкрутом є банк);
Міністерству зовнішньоекономічних зв'язків України (якщо банкрут зареєстрований як учасник зовнішньоекономічної діяльності);
органові, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності;
державній службі зайнятості за юридичною адресою банкрута;
відповідним профспілковим органам;
прокуратурі (якщо матеріали справи дають підстави вважати банкрутство навмисним).
Стаття 15. Наслідки визнання боржника банкрутом.
З моменту визнання боржника банкрутом:
припиняється підприємницька діяльність боржника;
до ліквідаційної комісії переходить право розпорядення майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;
вважаються такими, що минули, строки усіх борговиих зобов'язань банкрута;
припиняється нарахування пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута;
Арбітражний суд за поданням прокуратури, клопотанням боржника, розпорядника майна або кредиторів може:
визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна боржника, здійсненого протягом трьох місяців до початку провадження у справі про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах заінтересованої особи з боку боржника;
визнати недійсною будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття останнім на себе зобов'язань протягом одного року до початку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, якщо боржник в результаті угоди отримав набагато меньше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди.
Стаття 16. Ліквідаційна комісія.
Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію. До складу ліквідаційної комісії входить також розпорядник майна боржника.
Ліквідаційна комісія:
управляє майном банкрута;
здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута;
визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею;
вживає заходів до стягнення дебіторської заборгованості;
реалізує майно банкрута і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону Української РСР "Про підприємства в Українській РСР".
Дії ліквідаційних комісій можуть бути оскаржені в арбітражному суді.
Стаття 17. Звільнення працівників. Пільги і компенсації звільненим працівникам.
Звільнення працівників суб'єктів банкрутства провадиться відповідно до вимог Кодексу законів про працю Української РСР.
Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішуються відповідно до Закону Української РСР "Про зайнятість населення". За звільненими працівниками суб'єктів банкрутства зберігаються пільги і компенсації, передбачені статтею 26 Закону Української РСР "Про зайнятість населення".
Стаття 18. Майно, на яке звертається стягнення.
З метою погашення боргу стягнення може бути звернено на все майно банкрута, що належить йому на праві власності або повного господарського відання.
У випадках, передбаченних законодавчими актами, стягнення за претензіями кредиторів може бути звернено і на інше майно.
Стаття 19. Оцінка майна
Майно, на яке звертається стягнення, оцінюється ліквідаційною комісією в порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.
Стаття 20. Продаж майна.
Рішення про продаж майна банкрута приймається за погодженням із зборами (комітетом) кредиторів.
Голова ліквідаційної комісії забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови і строки придбання майна.
У разі находження двох і більше пропозицій голова ліквідаційної комісії призначає проведення конкурсу (аукціону). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно з Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Стаття 21. Черговість задоволення претензій кредиторів.
1. Кошти, виручені від продажу майна банкрута спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Передусім покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційной комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також за довольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.
2. У першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат по акціях трудового колективу).
3. У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежаж до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.
4. У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою.
5. У четверту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу.
6. У п'яту чергу погашаються всі інші вимоги.
7. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої.
8. У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові суми.
9. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленного для їх подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погашеними.
10. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
11. Майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи - боржника.
Стаття 22. Припинення справи про банкрутсво.
За результатами роботи ліквідаційної комісії остання подає арбітражному суду ліквідаційний баланс. Арбітражний суд після заслуховування членів ліквідаційної комісії і зборів або комітету кредиторів виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу або призначення нових ліквідаторів.
Якщо за результатати ліквідаційного балансу не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити усі вимоги креторів, він вважається вільним від боргів і продовжує свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи, що звільнилася від боргів, тількі випадках, коли у неї залишилось майнових активів меньше, ніж вимагається для її функціонування згідно з законодавством, або клопотанням власників її майна.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 14 травня 1992 року
№ 2343-XII