КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 31 жовтня 2018 р. N 910
Київ
Про затвердження Воєнно-медичної доктрини України
З метою визначення стратегії та основних напрямів розвитку медичного забезпечення Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій Кабінет Міністрів України постановляє:
Затвердити Воєнно-медичну доктрину України, що додається.
Прем’єр-міністр України В. ГРОЙСМАН
Затверджено
постановою Кабінету Міністрів України
від 31 жовтня 2018 р. N 910
Воєнно-медична доктрина України
Вступ
Забезпечення національної безпеки є стратегічним завданням та важливою функцією держави, основною сферою діяльності її політичних і державних інститутів. Національна безпека гарантує повну реалізацію життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави, забезпечення сприятливих умов існування та розвитку нації, збереження та примноження її матеріальних і духовних цінностей.
Важливою складовою та ресурсом національної безпеки є здоров’я її громадян, зокрема військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - військовослужбовці).
Держава формує політику у сфері охорони здоров’я та забезпечує її виконання шляхом реалізації положень Конституції та законів України щодо створення безпечних умов життя та праці громадян, надання якісної медичної допомоги та запровадження ефективного механізму фінансування і управління системою охорони здоров’я.
Виконання зазначених функцій держави під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій потребує об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - медичні служби), а також системи охорони здоров’я цивільного населення в рамках єдиного медичного простору.
Розділ 1.
Загальні положення
Воєнно-медична доктрина України - сукупність поглядів, науково обґрунтованих принципів, єдиних організаційних вимог щодо організації медичного забезпечення Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Правовою основою її розроблення є Конституція та закони України, інші нормативно-правові акти з питань охорони здоров’я, оборони держави
і застосування Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).
Воєнно-медична доктрина України ґрунтується на досягненнях медичної науки та практики охорони здоров’я військовослужбовців і цивільного населення, а також на Воєнній доктрині України. Вона відображає загальні положення, принципи та вимоги щодо організації медичного забезпечення військ і не деталізує окремі його складові та клінічні аспекти.
Положення Воєнно-медичної доктрини України є основою для розроблення нормативно-правових актів та керівних документів з питань медичного забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань.
Держава формує законодавчу базу діяльності медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення, забезпечує і контролює її виконання та здійснює фінансове і ресурсне забезпечення відповідно до потреб медичного забезпечення військ.
Збройні Сили та інші військові формування приймають нормативно-правові акти та керівні документи щодо реалізації положень Воєнно-медичної доктрини України, формують необхідний комплект сил і засобів медичних служб, готують пропозиції до проекту основних показників оборонного замовлення, створюють та утримують у постійній готовності визначену кількість сил і засобів.
МОЗ забезпечує готовність закладів охорони здоров’я, інших необхідних сил та засобів, визначених актами Кабінету Міністрів України, для надання медичної допомоги військовослужбовцям під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій.
Мета та завдання
Мета Воєнно-медичної доктрини України - збереження життя і здоров’я військовослужбовців через досягнення максимальної ефективності їх медичного забезпечення шляхом об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення, підготовка системи охорони здоров’я держави до надання медичної допомоги військовослужбовцям під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій.
Досягнення мети забезпечується виконанням таких завдань:
формування та впровадження єдиних підходів щодо збереження та зміцнення здоров’я військовослужбовців, організації і надання медичної допомоги їм у разі поранень, уражень і захворювань, якнайшвидшого відновлення боєздатності та працездатності шляхом застосування медичних стандартів НАТО та переходу на рівневу систему медичного забезпечення військ;
організація взаємодії та об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення для медичного забезпечення військ;
забезпечення постійної готовності сил та засобів медичних служб і системи охорони здоров’я цивільного населення до застосування за призначенням.
Принципи Воєнно-медичної доктрини України
Воєнно-медична доктрина України, яка визначає найвищу цінність життя кожної людини, реалізується за такими принципами:
єдині організаційні засади діяльності медичних служб незалежно від підпорядкування;
єдине розуміння причин зниження (втрати) боєздатності військовослужбовців та шляхів її підвищення (збереження);
єдині погляди на профілактику, діагностику, надання медичної та психологічної допомоги, евакуацію, лікування, медичну та психологічну реабілітацію поранених (уражених, хворих), профілактику бойового стресу (превентивну реабілітацію);
організація медичного забезпечення та надання медичної допомоги відповідно до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів та військово-медичних стандартів;
формування необхідного резерву, ешелонування та постійна готовність сил і засобів медичних служб, системи охорони здоров’я цивільного населення для медичного забезпечення військ;
профілактична спрямованість діяльності медичних служб та єдині підходи під час проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
територіальний принцип медичного забезпечення та інтеграція системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний простір України, що передбачає спільне ефективне та раціональне використання можливостей закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності, що розташовані на відповідній території.
Вимоги до медичного забезпечення
Медичне забезпечення військовослужбовців під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій має проводитися в обсягах, що максимально відповідають основним вимогам мирного часу. За таких умов змінюється лише організація медичного забезпечення військ відповідно до характеру збройного конфлікту та конкретних умов оперативної і бойової обстановки.
Можливості системи медичного забезпечення мають бути адекватними чисельності військ, їх завданням, напруженості бойових дій, сучасним видам озброєння, очікуваним величині та структурі санітарних втрат.
Загальні принципи, вимоги і стандарти медичної допомоги єдині для мирного та воєнного часу.
Розділ 2.
Організаційні засади системи охорони
здоров’я військовослужбовців
Чинники, що впливають на діяльність системи охорони здоров’я
військовослужбовців та визначають її спроможності
Організаційні засади та ефективність діяльності медичних служб визначаються не тільки медичними чинниками, але і закономірностями впливу широкого спектра воєнно-політичних, економічних, правових та інших аспектів, що визначають спроможності, цілісність, стійкість системи охорони здоров’я військовослужбовців та перспективи її розвитку.
Воєнно-медична доктрина України базується на чинниках, що впливають на діяльність системи охорони здоров’я військовослужбовців та визначають її спроможності, а саме на воєнно-політичному, економічному, соціально-правовому, інформаційному та військово-медичному чинниках.
Воєнно-політичний чинник
Закономірності побудови та функції системи охорони здоров’я військовослужбовців визначаються воєнною політикою держави, станом її Збройних Сил та інших військових формувань, принципами їх будівництва та застосування.
Система охорони здоров’я військовослужбовців має відповідати організаційній структурі Збройних Сил та інших військових формувань, стратегії та тактиці дій військ, забезпечувати постійну готовність сил і засобів медичних служб до застосування, мати необхідні мобілізаційні ресурси для забезпечення військ під час їх стратегічного розгортання.
Економічний чинник
Стан та розвиток матеріально-технічної бази системи охорони здоров’я військовослужбовців залежить від розвитку вітчизняної науки, військово-технічної політики, економічних можливостей держави та забезпечується:
військово-медичною спрямованістю науково-технічної та інноваційної політики на розроблення новітніх медичних технологій та створення нових технічних виробів медичного призначення;
науково-технічною, інформаційною та ресурсною незалежністю, що передбачає розроблення і використання медичних виробів вітчизняного виробництва.
Соціально-правовий чинник
Забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців щодо охорони здоров’я здійснюється шляхом дотримання і виконання вимог законодавства, підтримання санітарного та епідемічного благополуччя і розвитку нормативно-правової бази щодо медичного забезпечення.
Інформаційний чинник
Інформаційний чинник визначає основні напрями розвитку та принципи функціонування в системі охорони здоров’я військовослужбовців інформаційно-аналітичних систем та включає розроблення і впровадження у практику нових прогнозно-аналітичних систем, автоматизацію технологічних процесів лікувально-діагностичної та інших видів діяльності медичних служб, автоматизацію управління тощо, забезпечує своєчасність, наступність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим (ураженим, хворим).
Зазначене досягається наявністю єдиної номенклатури та класифікації бойових уражень і захворювань, уніфікацією документів обліку, звітності та управління, застосуванням індивідуальних носіїв медичної інформації, сучасних систем зв’язку і телемедицини, єдиним програмним забезпеченням тощо.
Військово-медичний чинник
Військово-медичний чинник як основа Воєнно-медичної доктрини України визначає єдність поглядів на організацію, тактику та порядок застосування сил і засобів медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення в мирний час, під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій.
В основу організації медичного забезпечення військ покладено такі принципи:
загальна відповідальність командирів (начальників) за збереження життя і здоров’я військовослужбовців;
профілактична спрямованість діяльності системи охорони здоров’я військовослужбовців;
контроль медичних служб за комплектуванням Збройних Сил та інших військових формувань особовим складом, придатним до військової служби, та медичною складовою його боєздатності;
єдині підходи до профілактики та діагностики захворювань, надання медичної допомоги, лікування та реабілітації поранених (уражених, хворих);
своєчасність, наступність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим (ураженим, хворим);
проведення лікувально-профілактичних заходів відповідно до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів і військово-медичних стандартів з метою досягнення максимально можливого результату лікування та реабілітації;
розподілення єдиного лікувально-діагностичного процесу на ряд послідовних взаємопов’язаних заходів, що відповідають певним рівням медичного забезпечення, поєднаних з евакуацією поранених (уражених, хворих) за призначенням;
ешелонування та наближення медичної допомоги, у тому числі вторинної (спеціалізованої), до поранених (уражених, хворих) на основі використання сучасних медичних технологій, скорочення кількості етапів у процесі надання медичної допомоги та їх своєчасної медичної евакуації;
постійна готовність сил і засобів медичних служб до забезпечення військ під час ведення бойових дій, а також здійснення заходів медичного захисту в умовах застосування противником зброї масового ураження;
ешелонування, формування необхідного резерву, здійснення маневру та раціональне використання сил і засобів медичних служб;
територіальний принцип медичного забезпечення та інтеграція системи медичного забезпечення військ у єдиний медичний простір України шляхом об’єднання спроможностей і зусиль медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення для ефективного медичного забезпечення військ;
безпосереднє підпорядкування начальників медичних служб (органів управління медичним забезпеченням) командирам (начальникам) на всіх рівнях військового управління;
керівництво медичним забезпеченням в єдиній системі управління військами.
Основні складові (елементи) системи
охорони здоров’я військовослужбовців
Основою системи охорони здоров’я військовослужбовців є медичні служби (військово-медичні підрозділи, військові заклади охорони здоров’я та органи управління медичним забезпеченням), а також визначена кількість закладів охорони здоров’я системи охорони здоров’я цивільного населення.
До них належать медичні служби Збройних Сил, МВС, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, Держспецзв’язку, Служби зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужби.
Медичні служби утворюються відповідно до потреб Збройних Сил та інших військових формувань, мають систему управління, організаційно-штатну структуру та визначений комплект сил і засобів.
У воєнний час для надання всіх видів медичної допомоги, медичної і психологічної реабілітації поранених (хворих) утворюються функціональні об’єднання закладів охорони здоров’я Міноборони, МВС, інших військових формувань та системи охорони здоров’я цивільного населення.
Організація та порядок надання медичної допомоги
Надання медичної допомоги пораненим (хворим) військовослужбовцям здійснюється за видами відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, нормативно-правових актів з питань медичного забезпечення військ.
Пораненим (хворим) військовослужбовцям медична допомога надається в медичних підрозділах військових частин і з’єднань, закладах охорони здоров’я за територіальним принципом. Медичні підрозділи та заклади охорони здоров’я є основою для формування етапів медичної евакуації (рівнів медичного забезпечення), кількість, місце їх розгортання, вид і обсяг медичної допомоги яких визначаються умовами оперативної і бойової обстановки та величиною санітарних втрат.
Медична допомога пораненим (хворим) надається на тих етапах медичної евакуації (рівнях медичного забезпечення), де вона може бути надана у найкоротший строк та у найбільш повному обсязі з урахуванням наявних сил і засобів та можливостей медичної та аеромедичної евакуації.
Основними принципами розгортання етапів медичної евакуації (рівнів медичного забезпечення) є максимальне наближення їх до осередків санітарних втрат, ешелонування та скорочення їх кількості в лікувально-евакуаційному процесі.
Усі військовослужбовці мають володіти практичними навичками з надання домедичної допомоги в порядку самодопомоги та взаємодопомоги.
Інтеграція та управління медичним забезпеченням
Медичні служби провадять свою діяльність в єдиному медичному просторі держави шляхом дотримання законодавства з питань охорони здоров’я, стандартів медичної допомоги (медичних стандартів) та клінічних протоколів.
Єдиний медичний простір - система організації надання медичної допомоги, яка об’єднує всі медичні ресурси держави спільним управлінням і визначеними механізмами фінансування та забезпечує доступність, якість і ефективність усіх видів медичної допомоги всім громадянам України, у тому числі і військовослужбовцям.
Інтеграція системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний простір України передбачає функціональне поєднання сил і засобів медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення з метою максимальної реалізації їх спроможностей щодо ефективного медичного забезпечення військ із збереженням організаційної самостійності.
Управління системою медичного забезпечення військ здійснюється в єдиній системі управління військами відповідно до законодавства.
Відповідність медичного забезпечення Збройних Сил
та інших військових формувань міжнародним стандартам
Склад сил і засобів медичних служб та система медичного забезпечення військ мають забезпечувати збереження і зміцнення здоров’я військовослужбовців, своєчасне та ефективне надання медичної допомоги у разі поранень, уражень і захворювань, якнайшвидше відновлення боєздатності та працездатності в різних умовах їх застосування, зокрема в мирний час; під час дії особливого періоду, надзвичайного стану, інших кризових ситуацій; у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки; під час здійснення міжнародних заходів щодо врегулювання кризових ситуацій, боротьби з піратством, протидії глобальним та регіональним викликам і загрозам, терористичній діяльності.
Загальні положення, принципи і вимоги щодо організації медичного забезпечення військ розробляються та застосовуються на підставі законодавства з питань охорони здоров’я, стандартів медичної допомоги (медичних стандартів) і клінічних протоколів, військово-медичних стандартів, з урахуванням вимог Організації Об’єднаних Націй та положень Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також Принципів і політики медичного забезпечення НАТО.
Готовність медичних служб до медичного забезпечення військ у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки та інших спільних діях забезпечується досягненням сумісності з відповідними структурами збройних сил держав - членів міжнародних організацій у сфері безпеки або багатонаціональних військових формувань шляхом впровадження відповідних критеріїв, стандартів та принципів медичного забезпечення військ, що передбачає єдині погляди на:
зміцнення здоров’я та профілактику захворювань;
планування, організацію та порядок надання медичної допомоги (рівні медичного забезпечення; часові показники, види та обсяги медичної допомоги; медичне сортування; медична евакуація, медична, фізична, психологічна реабілітація тощо);
формування необхідної структури сил і засобів медичних служб;
організацію медичного постачання та поповнення медичного майна;
підготовку та використання медичних та фармацевтичних працівників;
медичний облік та обмін медичною інформацією;
організацію взаємодії для ефективного використання медичних ресурсів тощо.
Впровадження міжнародних стандартів, Принципів і політики медичного забезпечення НАТО здійснюється до 2020 року шляхом урахування їх вимог у законодавстві з питань охорони здоров’я військовослужбовців, формування необхідної структури та кількості сил і засобів медичних служб та організації медичного забезпечення військ.
Розділ 3.
Фінансове та ресурсне забезпечення
Фінансове забезпечення охорони здоров’я військовослужбовців здійснюється за рахунок і в межах видатків на їх медичне забезпечення, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Визначення потреб медичних служб у фінансах, матеріально-технічних та інших засобах здійснюється центральними органами виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають Збройні Сили та інші військові формування, правоохоронні і розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Для потреб медичних служб і системи охорони здоров’я цивільного населення державою забезпечується виробництво та постачання за замовленнями Збройних Сил та інших військових формувань необхідного переліку та кількості вітчизняних виробів медичного призначення та лікарських засобів, а також створення і утримання стратегічного запасу відповідно до затвердженої номенклатури. У разі необхідності під час дії особливого періоду законодавством передбачено ввезення лікарських засобів походженням з інших країн.
Медичні служби комплектуються сучасними медичними виробами переважно на модульній основі, що забезпечує їх автономність та мобільність. Оснащення (переоснащення) медичних служб здійснюється програмно-цільовим методом.
Держава сприяє проектуванню та виробництву вітчизняного наземного, водного та авіаційного транспорту, який легко адаптується до потреб евакуації поранених (уражених, хворих).
Держава формує та утримує необхідні резерви медичного майна для потреб Збройних Сил, інших військових формувань та системи охорони здоров’я цивільного населення.
Розділ 4.
Підготовка військово-медичних кадрів
Програми підготовки медичних та фармацевтичних працівників у закладах вищої медичної освіти передбачають вивчення відповідних розділів щодо медичного забезпечення військ і цивільного населення (у тому числі тактичної медицини) під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій. Медичні та фармацевтичні працівники беруться на військовий облік за профілем підготовки та включаються до мобілізаційного резерву.
Підготовка та післядипломна освіта фахівців для потреб медичних служб здійснюються в Українській військово-медичній академії за єдиним державним замовленням, а також на кафедрах військової підготовки в закладах вищої медичної освіти.
Рівень підготовки і кваліфікація медичних та фармацевтичних працівників мають відповідати стандартам освіти, сучасним досягненням науки і техніки та особливостям медичного забезпечення військ.
Медичні та фармацевтичні працівники дотримуються вимог Женевських конвенцій про захист жертв війни та перебувають під їх захистом.
З метою набуття військовослужбовцями знань та практичних навичок з надання домедичної допомоги в порядку самодопомоги та взаємодопомоги запроваджується проведення відповідної підготовки в системі бойової підготовки Збройних Сил та інших військових формувань.
Розділ 5.
Наукове супроводження системи охорони
здоров’я військовослужбовців
Наукове супроводження розвитку системи охорони здоров’я військовослужбовців та розв’язання проблем військової медицини здійснює Національна академія медичних наук спільно з Міноборони та МОЗ, які:
організовують та спрямовують діяльність науково-дослідних установ на розв’язання проблем військової медицини;
забезпечують розроблення і впровадження сучасних медичних технологій надання медичної допомоги, проведення лікування та реабілітації військовослужбовців і цивільного населення в разі поранень, травм та захворювань як у польових, так і у стаціонарних умовах;
здійснюють науковий супровід розробок вітчизняних медичних і технічних виробів, лікарських засобів для потреб Збройних Сил та інших військових формувань.
Прикінцеві положення
Реалізація положень Воєнно-медичної доктрини України слугуватиме основою медичної складової високої боєготовності та боєздатності військ; дасть можливість створити необхідну структуру та комплект сил і засобів медичних служб, покращити їх матеріально-технічне оснащення, забезпечити мобілізаційну потребу в людських і матеріально-технічних ресурсах, оптимізувати строки готовності до виконання завдань за призначенням; підвищити ефективність системи охорони здоров’я військовослужбовців та роль військової медицини в суспільстві, розширити доступність медичної допомоги та створити в державі єдиний медичний простір.
Воєнно-медична доктрина України є основою для формування нормативно-правової бази діяльності медичних служб та системи охорони здоров’я цивільного населення в частині медичного забезпечення військ.
Положення Воєнно-медичної доктрини України можуть уточнюватися і доповнюватися під час формування та реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони та охорони здоров’я.
Реалізація Воєнно-медичної доктрини України забезпечується та здійснюється органами державної влади відповідно до повноважень, визначених Конституцією та законами України, а також Збройними Силами та іншими військовими формуваннями.